Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№1(45) // 2014

 

Обкладинка

 

1. Ювілеї

 

К 75-летию профессора Василия Ивановича Урсуленко

Василию Ивановичу Урсуленко исполнилось 75 лет. Родился он 5 февраля 1939 г. в Кировоградской области. В 1956 г. окончил школу и в течение года работал бетонщиком-арма тур щиком на строительстве канала Северский Донец — Донбасс. После окончания в 1959 г. Одесского медицинского училища № 3 проходил службу в составе медико-санитарного батальона Южной группы войск в Венгрии. В 1968 г. В. И. Урсуленко закончил с отличием Крымский государственный медицинский институт. В период с 1968 по 1971 г. заведовал хирургическим отделением Джиликульской больницы. В 1971 г. Василий Иванович поступил в ординатуру Киевского НИИ туберкулеза и грудной хирургии и после ее окончания работал в НИИ сердечно-сосудистой хирургии (Киев).

2. Стандарти діагностики та лікування

 

Рекомендации Европейского общества кардиологов 2013 года по ведению пациентов с хроническими формами ишемической болезни сердца

Определение и патофизиология

Хронические формы ишемической болезни сердца (ИБС) характеризуются эпизодами обратимого несоответствия потребности миокарда в кислороде и его поставкой, связанными с ишемией или гипоксией, которые провоцируются физической или эмоциональной нагрузкой и являются воспроизводимыми, однако могут быть и спон танны ми. Такие эпизоды обычно сопровождаются дискомфортом в грудной клетке (стенокардией).

3. Оригінальні дослідження

 

Переваги контролю частоти серцевих скорочень за допомогою комбінації івабрадину з β-адреноблокатором порівняно з повнодозовою терапією β-адреноблокатором щодо впливу на толерантність до фізичного навантаження, поздовжню систолічну і діастолічну

К. М. Амосова, Ю. В. Руденко, Є. В. Андрєєв, І. Ю. Кацитадзе, А. Б. Безродний

Мета роботи — порівняти вплив комбінації івабрадину та бісопрололу і титрування бісопрололу до цільової дози на толерантність до фізичного навантаження, динаміку поздовжньої систолічної та діастолічної функцій лівого шлуночка, за даними імпульсної тканинної допплерографії, і рівень NT-proBNP у хворих на хронічну ішемічну хворобу серця (ІХС) з помірно вираженими хронічною серцевою недостатністю і систолічною дисфункцією лівого шлуночка.

Матеріали і методи. У сліпе дослідження з паралельними групами введено 78 хворих на ІХС віком < 60 років (54,0 року ± 2,3 року) із синусовим ритмом > 70 за 1 хв (стабільна стенокардія I — II функціонального класу), із задокументованим інфарктом міокарда (ІМ) > 3 міс, м’якою артеріальною гіпертензією і фракцією викиду (ФВ) 38 — 45 %, які приймали інгібітори АПФ і β-адреноблокатори по 2,5 мг/добу. У 1-й групі (n = 40) бісопролол титрували до 5 мг/добу і додано івабрадин (від 5 до 7,5 мг двічі на добу; 12,4 добу ± 0,5 мг/добу), у 2-й групі (n = 38) бісопролол титрували до 10 мг/добу (9,1 мг/добу ± 0,4 мг/добу). На початку дослідження і через 2 міс лікування хворим проводили тредміл-тест за протоколом Брюса, вимірювали ФВ, швидкість руху мітрального кільця, співвідношення швидкостей потоку та мітрального кільця (Е/E’) за допомогою імпульсної тканинної допплерографії, а також визначали плазмовий рівень NT-proBNP за методом ІФА.

Результати та обговорення. ЧСС у стані спокою і систолічний АТ були однаковими в обох групах на початку дослідження (відповідно (78,6 ± 3,6) і (81,4 ± 3,7) за 1 хв та (135,4 ± 5,8) і (132,4 ± 5,8) мм рт. ст.) і через 2 міс лікування (відповідно (66,4 ± 2,9) і (64,9 ± 2,9) за 1 хв та (124,2 ± 5,4) і (125,2 ± 5,7) мм рт. ст.; р > 0,05). Втома та/або задишка переважали серед причин зупинки тредміл-тесту в обох групах на початку дослідження (55 і 47,5 %) і через 2 міс лікування (68,6 порівняно з 60 %). Систолічна швидкість руху мітрального кільця через 2 міс становила у 1-й групі порівняно з 2-ю S'lat — (8,11 ± 0,40) і (7,61 ± 0,38) см/с, S'sept — (6,97 ± 0,41) і (6,47 ± 0,36) см/с, S'ant — (7,20 ± 0,36) і (6,10 ± 0,29) см/с (усі р < 0,01), відношення Е/E' — 8,2 ± 0,4 і 9,5 ± 0,5 (р < 0,01). ФВ у пацієнтів двох груп за термін спостереження становила (42,0 ± 1,9) і (44,1 ± 2,3) % та (41,7 ± 2,0) і (44,6 ± 2,3) % відповідно (усі p > 0,05), NT-proBNP — (186,0 ± 11,2) і (164,0 ± 9,4) пг/мл (р < 0,05) та (173,0 ± 10,4) і (167,0 ± 10,1) пг/мл (p > 0,05).

Висновки. У хворих на хронічну ІХС з помірною серцевою недостатністю та систолічною дисфункцією лівого шлуночка, фракцією викиду лівого шлуночка < 45 % і синусовим ритмом комбінація івабрадину з бісопрололом протягом 2 міс лікування підвищує толерантність до фізичного навантаження, що пов’язано зі значним збільшенням хронотропного резерву, а також поліпшенням сегментарної систолічної і діастолічної функцій лівого шлуночка, за даними імпульсної тканинної допплерографії, та незміненою фракцією викиду лівого шлуночка, чого не спостерігали під час монотерапії високими дозами бісопрололу, попри однакове сповільнення серцевого ритму. Комбінована терапія у згаданих хворих комбінацією івабрадину і β-адреноблокаторів супроводжується зменшенням плазмового рівня NT-proBNP за 2 міс, водночас як у разі монотерапії бісопрололом цей показник не змінюється.

Ключові слова: частота серцевих скорочень, серцева недостатність, толерантність до фізичного навантаження, бісопролол, івабрадин.

 

Преимущества контроля частоты сердечных сокращений с помощью комбинации ивабрадина с β-адреноблокатором по сравнению с полнодозовой терапией β-адреноблокатором во влиянии на толерантность к физической нагрузке, продольную систолическую и диасто

Е. Н. Амосова, Ю. В. Руденко, Е. В. Андреев, И. Ю. Кацитадзе, А. Б. Безродный

Цель работы — сравнить влияние комбинации ивабрадина и бисопролола и титрования бисопролола до целевой дозы на толерантность к физической нагрузке, динамику продольной систолической и диастолической функций левого желудочка, по данным импульсной тканевой допплерографии, и уровень NT-proBNP у пациентов с хронической ишемической болезнью сердца с умеренно выраженными хронической сердечной недостаточностью и систолической дисфункцией левого желудочка.

Материалы и методы. В данное слепое с параллельными группами исследование было включено 78 больных ИБС в возрасте < 60 лет (54 года ± 2,3 года) с синусовым ритмом > 70 в 1 мин (стабильная стенокардия I — II функционального класса), документально подтвержденным инфарктом миокарда (ИМ) > 3 мес, мягкой артериальной гипертензией и фракцией выброса (ФВ) 38 — 45 %, принимавших ингибиторы АПФ и β-адреноблокаторы по 2,5 мг/сут. В 1-й группе (n = 40) бисопролол был дотитрован до 5 мг/сут и был добавлен ивабрадин (с 5,0 до 7,5 мг два раза в сутки; 12,4 мг/сут ± 0,5 мг/сут), во 2-й группе (n = 38) бисопролол титровали до 10 мг/сут (9,1 мг/сут ± 0,4 мг/сут). В начале исследования и после 2 мес лечения больным проводили тредмил-тест по протоколу Брюса, измеряли ФВ, скорости движения митрального кольца, соотношение скорости потока к скорости митрального кольца (Е/Е') при помощи импульсной тканевой допплерографии, а также определяли плазменный уровень NT-proBNP по методу ИФА.

Результаты и обсуждение. ЧСС в состоянии покоя и систолическое АД были одинаковыми у больных обеих групп в начале исследования (соответственно (78,6 ± 3,6) и (81,4 ± 3,7) в 1 мин, (135,4 ± 5,8) и (132,4 ± 5,8) мм рт. ст.) и через 2 мес лечения ((66,4 ± 2,9) и (64,9 ± 2,9) в 1 мин, (124,2 ± 5,4) и (125,2 ± 5,7) мм рт. ст.; р > 0,05). Усталость и/или одышка были основными причинами остановки тредмил-теста в обеих группах в начале исследования (55 и 47,5 %) и через 2 мес лечения (68,6 и 60 %). Систолическая скорость движения митрального кольца через 2 мес составила в 1-й группе по сравнению со 2-й группой S'lat — (8,11 ± 0,40) и (7,61 ± 0,38) см/с, S'sept — (6,97 ± 0,41) и (6,47 ± 0,36) см/с, S'ant — (7,20 ± 0,36) и (6,10 ± 0,29) см/с (все р < 0,01), соотношение Е/E' — 8,2 ± 0,4 и 9,5 ± 0,5 (р < 0,01). ФВ у пациентов обеих групп за время наблюдения составила (42,0 ± 1,9) и (44,1 ± 2,3) %, (41,7 ± 2,0) и (44,6 ± 2,3) % соответственно (все p > 0,05), NT-proBNP — (186,0 ± 11,2) и (164,0 ± 9,4) пг/мл (р < 0,05), (173,0 ± 10,4) и (167,0 ± 10,1) пг/мл (p > 0,05).

Выводы. У больных хронической ИБС с умеренной сердечной недостаточностью и систолической дисфункцией левого желудочка, фракцией выброса левого желудочка < 45 % и синусовым ритмом комбинация ивабрадина с бисопрололом в течение 2 мес лечения улучшает толерантность к физической нагрузке, что связано со значительным увеличением хронотропного резерва, а также улучшением сегментарной систолической и диастолической функций левого желудочка, в соответствии с данными импульсной тканевой допплерографии, и неизмененной фракцией выброса левого желудочка, чего не наблюдалось в течение монотерапии высокими дозами бисопролола, несмотря на одинаковое замедление сердечного ритма. Комбинированная терапия у данных больных ивабрадином и β-адреноблокаторами сопровождается уменьшением плазменного уровня NT-proBNP через 2 мес без изменения этого показателя во время монотерапии бисопрололом.

Ключевые слова: частота сердечных сокращений, сердечная недостаточность, толерантность к физической нагрузке, бисопролол, ивабрадин.

4. Оригінальні дослідження

 

Прогнозування результату реваскуляризації кінцівки при критичній ішемії за реактивністю мікроциркуляторного русла стопи

В. М. Пшеничний, Ю. В. Родін

Мета роботи — розробити неінвазивну методику прогнозування результату реваскуляризувальних операцій у хворих із хронічною критичною ішемією нижніх кінцівок (ХКІНК).

Матеріали і методи. Проаналізовано досвід обстеження і хірургічного лікування 76 хворих з атеросклеротичними оклюзіями артерій стегново-підколінного сегмента в різних поєднаннях. 37 хворим виконано інфраінгвінальні реконструкції артерій, 20 — двоповерхові реконструкції артерій аорто-клубового і стегново-підколінного сегментів і 19 — поперекові симпатектомії. У передопераційний період усім пацієнтам, крім рутинних методів досліджень, прохідність плантарної артеріальної дуги оцінювали за допомогою транскутанного оксигенометра ТСМ 2 (Radiometr, Данія) з позиційною пробою.

Результати та обговорення. У 88 % пацієнтів причиною ХКІНК було ураження кількох артеріальних сегментів, зокрема артерії аорто-клубового, стегново-підколінного і гомілковостопного сегментів у різних поєднаннях. Крім того, майже у 70 % хворих не було чіткої ангіографічної інформації про стан артеріальної дуги стопи. Вивчено результати дослідження базальної мікроциркуляції й ортостатичного тесту при полярографії у 76 пацієнтів із ХКІНК із сумнівним станом дистального русла, за даними ангіографії. Сприятливого наслідку оперативного лікування (регрес ішемії кінцівки і функціонування зони реконструкції) досягнуто у 41 оперованого. У 35 пацієнтів клінічного і гемодинамічного поліпшення стану кінцівки не настало. Відзначено, що початкове базальне напруження кисню (ТcрО2) у шкірі стопи оперованих пацієнтів зі сприятливим і несприятливим наслідками вірогідно не відрізнялося (відповідно 7,4 мм рт. ст. ± 2,6 мм рт. ст. і 8,2 мм рт. ст. ± 1,4 мм рт. ст.; p = 0,2). Ортостатичний приріст рО2 понад 20 мм рт. ст. давав змогу вірогідно прогнозувати успішний наслідок інфраінгвінальних реконструкцій (р = 0,001), поперекової симпатектомії (р = 0,01), але цей показник був невірогідним щодо прогнозу двоповерхових реконструкцій артерій аорто-клубового і стегново-підколінного сегментів нижніх кінцівок (р = 0,09). Негативний прогноз оперативного втручання, за даними ортостатичної проби при транскутанній оксигенометрії, виявився вірогідним у 84,4 %, а позитивний — у 87,5 % хворих.

Висновки. Аналіз мікроциркуляції за допомогою ортостатичного тесту в разі транскутанної оксигенометрії допомагає прогнозувати наслідки лікування і вибрати оптимальний метод реваскуляризації нижніх кінцівок при критичній ішемії.

Ключові слова: хронічна критична ішемія нижніх кінцівок, реконструктивна хірургія, транскутанна оксигенометрія, прогнозування.

 

Прогнозирование исхода реваскуляризации конечности при критической ишемии по реактивности микроциркуляторного русла стопы

В. Н. Пшеничный, Ю. В. Родин

Цель работы — разработать неинвазивную методику прогнозирования исхода реваскуляризирующих операций у больных с хронической критической ишемией нижних конечностей (ХКИНК).

Материалы и методы. Проанализирован опыт обследования и хирургического лечения 76 больных с атеросклеротическими окклюзиями артерий бедренно-подколенного сегмента в различных сочетаниях. 37 больным выполнены инфраингвинальные реконструкции артерий, 20 — двухэтажные реконструкции артерий аорто-подвздошного и бедренно-подколенного сегментов и 19 — поясничные симпатэктомии. В предоперационный период всем пациентам, кроме рутинных методов исследований, проходимость плантарной артериальной дуги оценивали с помощью транскутанного оксигенометра ТСМ 2 («Radiometr», Дания).

Результаты и обсуждение. У 88 % пациентов причиной хронической критической ишемии нижних конечностей явилось сочетанное поражение нескольких артериальных сегментов, включая артерии аорто-подвздошного и бедренно-подколенного и берцово-стопного сегментов в различных сочетаниях. Кроме того, почти у 70 % оперированных больных не было четкой ангиографической информации о состоянии тыльной или подошвенной артериальной дуги стопы. Мы изучили результаты исследования базальной микроциркуляции и ортостатического теста при полярографии у 76 пациентов с ХКИНК с сомнительным состоянием дистального русла, по данным ангиографии. Благоприятный результат оперативного лечения (регресс ишемии конечности и функционирование зоны реконструкции) достигнут у 41 оперированного. У 35 пациентов клинического и гемодинамического улучшения состояния конечности не наступило. Отмечено, что исходное базальное напряжение кислорода (TcpO2) в коже стопы у оперированных пациентов с благоприятным и неблагоприятным результатами достоверно не отличалось (7,4 мм рт. ст. ± 2,6 мм рт. ст. по сравнению с 8,2 мм рт. ст. ± 1,4 мм рт. ст.; p = 0,2). Ортостатический прирост pO2 более 20 мм рт. ст. позволял достоверно прогнозировать благоприятный исход инфраингвинальных реконструкций (р = 0,001) и поясничной симпатэктомии (р = 0,01), но он был недостоверный при двухэтажных реконструкциях артерий аорто-подвздошного и бедренно-подколенного сегментов нижних конечностей (р = 0,09). Отрицательный прогноз оперативного вмешательства по данным ортостатической пробы при транскутанной оксигенометрии оказался достоверным у 84,4 %, а положительный — у 87,5 % больных.

Выводы. Анализ микроциркуляции с помощью ортостатического теста при транскутанной оксигенометрии помогает прогнозировать результат лечения и выбрать оптимальный метод реваскуляризации нижних конечностей при критической ишемии.

Ключевые слова: хроническая критическая ишемия нижних конечностей, реконструктивная хирургия, транскутанная оксигенометрия, прогнозирование.

5. Оригінальні дослідження

 

Ефективність уніфікованого покрокового алгоритму лікування для забезпечення контролю артеріального тиску у хворих з артеріальною гіпертензією в амбулаторній практиці: результати дослідження ПЕРФЕКТ

К. М. Амосова, Ю. В. Руденко, О. І. Рокита, І. Ю. Кацитадзе

Мета роботи — визначити ефективність «Програми з оптимізації контролю артеріального тиску у хворих з артеріальною гіпертензією», яка б передбачала уніфікований покроковий спрощений алгоритм антигіпертензивної терапії на базі фіксованої комбінації амлодипіну та периндоприлу, коректного домашнього моніторингу артеріального тиску та освітніх матеріалів для пацієнтів щодо досягнення цільового офісного і нормального домашнього артеріального тиску (АТ) у хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією (АГ) та підвищення їхньої прихильності до лікування в загальній амбулаторній практиці лікаря-кардіолога.

Матеріали і методи. У відкритому проспективному дослідженні ПЕРФЕКТ взяли участь 53 амбулаторних кардіологи лікувальних установ Києва, які залучили 501 пацієнта віком від 35 до 70 років (середній вік 58,0 року ± 0,4 року) з неускладненою есенціальною АГ, з АТ > 160/100 мм рт. ст., якщо їх раніше не лікували, або ≥ 140/90 мм рт. ст. у таких, що лікували. Протягом 6 міс влаштовували шість візитів та два додаткові за потребою. Під час першого візиту лікар визначав АТ за допомогою стандартизованого автоматичного приладу Microlife BPW200 з універсальною манжетою. Хворого забезпечували осцилометричним автоматичним прибором Microlife BP3AG1, навчали ним користуватися, проводили бесіду щодо модифікації способу життя та призначали фіксовану комбінацію периндоприлу й амлодипіну («Бі-Престаріум», «Серв’є», Франція) у дозі 5/5, 5/10, 10/5 або 10/10 мг за вибором лікаря (1-й крок). Перед кожним наступним візитом хворий 7 діб двічі на добу самостійно вимірював АТ та фіксував результати в щоденнику. В разі недосягнення цільового офісного АТ (< 140/90 мм рт. ст.) на подальших візитах підвищували дозу «Бі-Престаріуму» до максимально переносної (2-й крок) і послідовно призначали індапамід-ретард («Арифон-ретард»,«Серв’є», Франція) по 1,5 мг/добу (3-й крок), спіронолактон по 25 мг двічі на добу (4-й крок), моксонідин у дозі від 0,2 до 0,6 мг/добу або доксазозин по 4 — 8 мг/добу (5-й крок). У хворих, які отримували антигіпертензивну терапію до введення у дослідження, під час першого візиту, а у всіх пацієнтів під час завершального оцінювали прихильність до лікування за допомогою анкети (X. Girerd та співавт., 2001). Ефективність лікування оцінювали за первинними кінцевими точками: кількість хворих, котрі досягли цільового рівня офісного АТ через 6 міс спостереження та хворих з нормальним домашнім АТ (< 135/85 мм рт. ст.) і вторинними кінцевими точками: зміни у прихильності до лікування та частота виникнення побічних впливів антигіпертензивної терапії.

Результати та обговорення. Дослідження закінчив 431 (86 %) хворий віком (57,3 ± 0,5) року, в тому числі 191 (44,3 %) чоловік, 93 (22,0 %) з них з АГ 3-го ступеня. Через 6 міс середній систолічний офісний АТ знизився з (165,8 ± 0,8) до (130,9 ± 0,5) мм рт. ст., діастолічний — з (97,2 ± 0,5) до (79,2 ± 0,4) мм рт. ст. (усі р < 0,0001). Цільового офісного АТ досягнуто у 82,8 % хворих, у тому числі у 69,9 % пацієнтів з АГ 3-го ступеня, цільового офісного і «нормального» домашнього АТ — у 63,1 % пацієнтів. Низький рівень прихильності до лікування показав під час першого візиту 181 (50,7 %) хворий, на завершальному — 25 (7 %); високий — 92 (25,8 %) та 178 (49,9 %) хворих відповідно (всі р < 0,001).

Висновки. Застосування у хворих з неускладненою АГ покрокового алгоритму лікування на основі фіксованої комбінації периндоприлу та амлодипіну разом із контролем домашнього АТ та освітньою програмою в амбулаторній практиці лікарівкардіологів дало змогу досягнути через 6 міс лікування цільового рівня офісного АТ у 82,8 % пацієнтів із АГ, що у 63,1 % випадках супроводжувалося зниженням домашнього АТ до нормального рівня (≤ 135/85 мм рт. ст.). Такий підхід дав змогу підвищити частоту високої і помірної прихильності пацієнтів до лікування, за даними анкети X. Girerd, до 93 %, або на 43,7 % порівняно з початковою.

Ключові слова: есенціальна артеріальна гіпертензія, цільовий артеріальний тиск, периндоприл, амлодипін, фіксована низькодозова комбінація, прихильність до лікування.

 

Эффективность унифицированного пошагового алгоритма лечения для обеспечения контроля артериального давления у больных с артериальной гипертензией в амбулаторной практике: результаты исследования ПЕРФЕКТ

Е. Н. Амосова, Ю. В. Руденко, О. И. Рокита, И. Ю. Кацитадзе

Цель работы — определить эффективность «Программы по оптимизации контроля артериального давления у больных с артериальной гипертензией», которая бы предусматривала унифицированный пошаговый упрощенный алгоритм антигипертензивной терапии на базе фиксированной комбинации амлодипина и периндоприла, корректного домашнего мониторирования артериального давления и образовательных материалов для пациентов по достижению целевого офисного и нормального домашнего артериального давления (АД) у больных с неосложненной артериальной гипертензией (АГ) и повышения их приверженности к лечению в общей амбулаторной практике врача-кардиолога.

Материалы и методы. В открытом проспективном исследовании ПЕРФЕКТ приняли участие 53 амбулаторных кардиолога лечебных учреждений Киева, которые включили в исследование 501 пациента в возрасте от 35 до 70 лет (средний возраст 58,0 года ± 0,4 года) с неосложненной эссенциальной АГ, с АД > 160/100 мм рт. ст. у лечившихся ранее или ≥ 140/90 мм рт. ст. у нелечившихся. В течение 6 мес проводили шесть визитов и два дополнительных по необходимости. Во время первого визита врач определял АД с помощью стандартизированного автоматического прибора Microlife BPW200 с универсальной манжеты. Больного обеспечивали осциллометрическим автоматическим прибором Microlife BP3AG1, обучали им пользоваться, проводили беседу по модификации образа жизни и назначали фиксированную комбинацию периндоприла и амлодипина («Би-Престариум», «Сервье», Франция) в дозе 5/5, 5/10, 10/5 или 10/10 мг по выбору врача (1-й шаг). Перед каждым последующим визитом больной 7 сут дважды в день самостоятельно измерял АД и фиксировал результаты в дневнике. В случае недостижения целевого офисного АД ( < 140/90 мм рт. ст.) на последующих визитах повышали дозу «Би-Престариума» до максимально переносимой (2-й шаг) и последовательно назначали индапамид-ретард («Арифон-ретард», «Сервье», Франция) по 1,5 мг/сут (3-й шаг), спиронолактон по 25 мг 2 раза в сутки (4-й шаг), моксонидин в дозе от 0,2 до 0,6 мг/сут или доксазозин по 4 — 8 мг/сут (5-й шаг). У больных, которые получали антигипертензивную терапию до включения в исследование, во время первого визита, а у всех больных на заключительном визите оценивали приверженность к лечению с помощью анкеты (X. Girerd и соавт., 2001). Оценку эффективности лечения проводили по первичным конечным точкам: количество больных, достигших целевого уровня офисного АД через 6 мес наблюдения и больных с «нормальным» домашним АД ( < 135/85 мм рт. ст.) и вторичными конечными точками: изменения в приверженности к лечению и частота побочных эффектов антигипертензивной терапии.

Результаты и обсуждение. Исследование закончил 431 (86 %) больной в возрасте в среднем (57,3 ± 0,5) года, в том числе 191 (44,3 %) мужчина, 93 (22 %) из них с АГ 3-й степени. Через 6 мес среднее систолическое офисное АД снизилось с (165,8 ± 0,8) до (130,9 ± 0,5) мм рт. ст., диастолическое — с (97,2 ± 0,5) до (79,2 ± 0,4) мм рт. ст. (все р < 0,0001). Целевое офисное АД достигнуто у 82,8 % больных, в том числе 69,9 % пациентов с АГ 3-й степени, целевое офисное и нормальное домашнее АД — у 63,1 %. Низкий уровень приверженности лечению имел во время первого визита 181 (50,7 %) больной, на заключительном — 25 (7 %), высокий — 92 (25,8 %) и 178 (49,9 %) соответственно (все р < 0,001).

Выводы. Применение у больных с неосложненной АГ пошагового алгоритма лечения на основе фиксированной комбинации периндоприла и амлодипина вместе с контролем домашнего АД и образовательной программой в амбулаторной практике врачей-кардиологов позволило достичь через 6 мес лечения целевого уровня офисного АД у 82,8 % пациентов с АГ, в 63,1 % случаев снизилось домашнее АД до нормального уровня (≤ 135/ 85 мм рт. ст.). Такой подход позволил увеличить частоту высокой и умеренной приверженности пациентов к лечению, по данным анкеты X. Girerd, до 93 %, или на 43,7 % по сравнению с исходной.

Ключевые слова: эссенциальная артериальная гипертензия, целевое артериальное давление, периндоприл, амлодипин, фиксированная низкодозовая комбинация, приверженность к лечению.

6. Оригінальні дослідження

 

Фактори, які асоціюються з підвищеним ризиком несприятливих серцево-судинних подій у хворих на ішемічну хворобу серця з верифікованим атеросклерозом коронарних артерій за тривалого спостереження

Л. М. Яковлева, В. Й. Целуйко

Мета роботи — визначити незалежні клініко-анамнестичні, інструментальні показники і генетичні чинники, які асоціюються з підвищеним ризиком несприятливих серцево-судинних подій у хворих на ішемічну хворобу (ІХС) серця з атеросклерозом коронарних артерій, верифікованим за даними ангіографії, під час тривалого спостереження.

Матеріали і методи. Обстежено 318 хворих на ІХС віком у середньому (59,2 ± 6,9) року з верифікованим за даними селективної коронарної ангіографії (СКА) атеросклерозом принаймні однієї коронарної артерії (КА) (стеноз > 30 %). Обстеження хворих передбачало: визначення гомілково-плечового індексу (ГПІ), допплерсонографію судин нижніх кінцівок (СНК) та сонних артерій (СА) з кількісною оцінкою товщини комплексу інтима — медіа, а також визначення швидкості клубочкової фільтрації за формулою MDRD. Усім хворим було призначено стандартну медикаментозну терапію. Період спостереження тривав (28,4 ± 4,8) міс. Комбінованою кінцевою точкою дослідження були серцево-судинна смерть, інфаркт міокарда (ІМ), нестабільна стенокардія, потреба у реваскуляризації міокарда та гостре порушення мозкового кровообігу. Дослідження I/D-полі морфізму гена ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) проводили за методом полімеразної ланцюгової реакції.

Результати та обговорення. До І групи увійшли 82 (25,8 %) пацієнти, у яких відбулися кінцеві точки дослідження, ІІ групу становили 236 хворих без несприятливих серцево-судинних подій (НССП). За даними однофакторного аналізу, ймовірність розвитку НССП у хворих була підвищена в разі: артеріальної гіпертензії (АГ) (ВШ = 2,06; 95 % ДІ 1,05 — 3,84; p = 0,04), цукрового діабету (ЦД) 2 типу (ВШ = 2,12; 95 % ДІ 1,15 — 3,92; p = 0,02), абдомінального ожиріння (ВШ = 1,82; 95 % ДІ 1,10 — 3,01; p = 0,02), куріння (ВШ = 2,03; 95 % ДІ 1,21 — 3,36; p = 0,006), обтяженої спадковості щодо раннього розвитку серцево-судинних захворювань (ВШ = 1,81; 95 % ДІ 1,0 — 2,95; p = 0,02), перенесеного в анамнезі понад одного ІМ (ВШ = 2,06; 95 % ДІ 1,11 — 3,84; p = 0,02), зменшення ФВ < 45 % (ВШ = 1,77; 95 % ДІ 1,05 — 2,99; p = 0,03), зниження функції нирок (ВШ = 1,89; 95 % ДІ 1,1 — 3,25; p = 0,02), а також атеросклеротичного ураження СА (ВШ = 2,28; 95 % ДІ 1,23 — 4,23; p = 0,01) та СНК (ВШ = 1,93; 95 % ДІ 1,11 — 3,35; p = 0,02), ураження трьох КА (ВШ = 1,77; 95 % ДІ 1,06 — 2,94; p = 0,05) та дифузного типу ураження за даними СКА (ВШ = 3,56; 95 % ДІ 1,15 — 5,59; p = 0,04). Наявність генотипу DD була пов’язана зі збільшенням ймовірності розвитку НССП у хворих на ІХС із верифікованим атеросклерозом КА (ВШ = 1,87; 95 % ДІ 1,10 — 3,18; p = 0,03). За даними покрокового регресійного аналізу виявлено незалежні асоціації НССП з наявністю АГ (β = 0,11; В = 0,11; p = 0,03), ЦД 2 типу (β = 0,10; В = 0,12; p = 0,05), зниженням ГПІ менше за 0,9 (β = –0,20; В = –0,51; p = 0,0003), дифузним типом ураження КА (β = 0,13; В = 0,21; p = 0,01), а також генотипом DD I/D-поліморфізму гена АПФ (β = 0,14; В = 0,07; p = 0,01).

Висновки. Незалежними чинниками, що асоціюються з підвищеним ризиком несприятливих серцево-судинних подій, у хворих на ішемічну хворобу серця з ангіографічно верифікованим атеросклерозом коронарних артерій є артеріальна гіпертензія, цукровий діабет 2 типу, куріння, зниження гомілково-плечового індексу на понад 0,9 та дифузний тип ураження коронарного русла, за даними селективної коронарної ангіографії, а також наявність генотипу DD інсерційно-делеційного поліморфізму гена ангіотензинперетворювального ферменту.

Ключові слова: ішемічна хвороба серця, віддалений прогноз, фактори ризику, поліморфізм генів.

 

Факторы, ассоциируемые с повышенным риском неблагоприятных сердечно-сосудистых событий у больных ишемической болезнью сердца с верифицированным атеросклерозом коронарных артерий при длительном наблюдении

Л. Н. Яковлева, В. И. Целуйко

Цель работы — определить независимые клинико-анамнестические, инструментальные показатели и генетические факторы, ассоциируемые с повышенным риском развития неблагоприятных сердечно-сосудистых событий у больных ишемической болезнью сердца с атеросклерозом коронарных артерий, верифицированным по данным ангиографии, при длительном наблюдении.

Материалы и методы. Обследовано 318 больных ишемической болезнью сердца (ИБС) в возрасте в среднем (59,2 ± 6,9) года с верифицированным, по данным селективной коронарной ангиографии (СКА) атеросклерозом, по крайней мере, одной коронарной артерии (КА) (стеноз > 30 %). Обследование больных включало определение лодыжечно-плечевого индекса (ЛПИ), допплерсонографию сосудов нижних конечностей (СНК) и сонных артерий (СА) с количественной оценкой толщины комплекса интима — медиа, а также определение скорости клубочковой фильтрации по формуле MDRD. Всем больным была назначена стандартная медикаментозная терапия. Период наблюдения длился (28,4 ± 4,8) мес. Комбинированной конечной точкой исследования была сердечно-сосудистая смерть, инфаркт миокарда (ИМ), нестабильная стенокардия, необходимость в реваскуляризации миокарда и острое нарушение мозгового кровообращения. Исследование I/D-полиморфизма гена ангиотензинпревращающего фермента (АПФ) проводили по методу полимеразной цепной реакции.

Результаты и обсуждение. В I группу вошли 82 (25,8 %) пациента, у которых регистрировали конечные точки исследования, во II — 236 больных без НССС. По данным однофакторного анализа, вероятность развития неблагоприятных сердечно-сосудистых событий (НССС) у больных была повышена при артериальной гипертензии (АГ) (ОШ = 2,06; 95 % ДИ 1,05 — 3,84; p = 0,04), сахарном диабете (СД) 2 типа (ОШ = 2,12; 95 % ДИ 1,15 — 3,92; p = 0,02), абдоминальном ожирении (ОШ = 1,82; 95 % ДИ 1,1 — 3,01; p = 0,02), курении (ОШ = 2,03; 95 % ДИ 1,21 — 3,36; p = 0,006), отягощенной наследственности по раннему развитию сердечно-сосудистых заболеваний (ОШ = 1,81; 95 % ДИ 1,0 — 2,95; p = 0,02), перенесенном свыше одного ИМ (ОШ = 2,06; 95 % ДИ 1,11 — 3,84; p = 0,02), уменьшении ФВ < 45 % (ОШ = 1,77; 95 % ДИ 1,05 — 2,99; p = 0,03), снижении функции почек (ОШ = 1,89; 95 % ДИ 1,1 — 3,25; p = 0,02), а также при атеросклеротическом поражении СА (ОШ = 2,28; 95 % ДИ 1,23 — 4,23; p = 0,01) и СНК (ОШ = 1,93; 95 % ДИ 1,11 — 3,35; p = 0,02), поражении трех КА (ОШ = 1,77; 95 % ДИ 1,06 — 2,94; p = 0,05) и диффузном типе поражения, по данным СКА (ОШ = 3,56; 95 % ДИ 1,15 — 5,59; p = 0,04). Наличие генотипа DD было связано с увеличением вероятности развития НССС у больных ИБС с верифицированным атеросклерозом КА (ОШ = 1,87, 95 % ДИ 1,10 — 3,18; p = 0,03). По данным пошагового регрессионного анализа выявлены независимые ассоциации развития НССС с АГ (β = 0,11; В = 0,11; p = 0,03), СД 2 типа (β = 0,10; В = 0,12; p = 0,05), снижением ЛПИ меньше 0,9 (β = –0,20; В = –0,51; p = 0,0003), диффузным типом поражения КА (β = 0,13; В = 0,21; p = 0,01), а также с генотипом DD I/D- полиморфизма гена АПФ (β = 0,14; В = 0,07; p = 0,01).

Выводы. Независимыми факторами, ассоциируемыми с повышенным риском неблагоприятных сердечно-сосудистых событий, у больных ишемической болезнью сердца с ангиографически верифицированным атеросклерозом коронарных артерий являются артериальная гипертензия, сахарный диабет 2 типа, курение, снижение лодыжечно-плечевого индекса меньше 0,9 и диффузный тип поражения коронарного русла, а также наличие генотипа DD инсерционно-делеционного полиморфизма гена ангиотензинпревращающего фермента.

Ключевые слова: ишемическая болезнь сердца, отдаленный прогноз, факторы риска, полиморфизм генов.

7. Оригінальні дослідження

 

Етапність реконструктивних втручань у хворих з багаторівневими оклюзійно-стенотичними ураженнями артеріального русла нижніх кінцівок дистальної та ультрадистальної локалізації

А. М. Бицай

Мета роботи — поліпшити наслідки хірургічного лікування хворих з багаторівневими атеросклеротичними оклюзійностенотичними ураженнями артеріального русла інфраінгвінальної (ультрадистальної) локалізації завдяки оптимізації тактики виконання реконструктивних втручань.

Матеріали і методи. Робота ґрунтується на ретроспективній оцінці проміжних наслідків реконструктивних операцій на магістральних артеріях нижніх кінцівок у 48 пацієнтів, яким виконано 52 оперативних втручання (2007 — 2012 рр.). Переважали чоловіки — 46 (95,8 %), жінок було 2 (4,2 %). Середній вік хворих становив (65,4 ± 8,5) року. Стан ішемії тканин нижніх кінцівок оцінювали за критеріями Європейського погоджувального документа (TASC II). Артеріальну недостатність ІІІ стадії діагностовано у 36 (69,2 %) пацієнтів, ІV — у 16 (30,8 %). У дослідницько-діагностичну базу вивчення особливостей порушення регіонарної гемодинаміки нижніх кінцівок увійшли дуплексне сканування, ультразвукова допплерографія, рентгеноконтрастна артеріографія, КТ з контрастуванням.

Результати та обговорення. При багаторівневих оклюзійних ураженнях стегно-підколінного сегмента 10 (19,2 %) хворим проведено стегно-підколінне секвенційне алошунтування. Дистальний анастомоз формували з підколінною артерією (стегновими артеріями) нижче від щілини колінного суглоба. За відсутності адекватної автовени, у разі виявлення кальцинозу периферичних артерій, а також швидкого розвитку атеросклеротичного процесу стегно-підколінне алошунтування доповнювали автовенозною пластикою дистального анастомозу незалежно від рівня його формування. Пріоритет надавали автовенозній пластиці за Neville у зв’язку з простотою техніки виконання і меншим ризиком утворення патологічних турбулентних потоків у зоні анастомозу. Реконструкцію стегно-підколінного сегмента у 42 (80,8 %) хворих доповнювали сформованим шляхом «відтоку» — підколінно-стопним шунтом. Прохідність стегно-підколінного сегмента відновлено шляхом напіввідкритої ендартеректомії у 8 (15,4 %) пацієнтів. Реконструкцію цього сегмента шляхом алошунтування виконано у 34 (65,4 %). Пропускну здатність артерій стопи в зоні формування дистального анастомозу оцінювали за допомогою інтраопераційної дебітометрії. Фактично подальша хірургічна тактика з приводу реконструкції стегно-підколінного сегмента була пов’язана з параметрами дебіту зони стопного сегмента. Найближчий післяопераційний період ускладнився тромбозом реконструйованого артеріального сегмента у 3 (10 %) хворих з групи порівняння та у 2 (9,1 %) з основної. Тромбектомію із шунтів виконано 3 (10 %) хворим з групи порівняння, у 2 (6,7 %) із них настав ретромбоз, і у них ампутовано кінцівку. Тромбектомію із реконструйованого сегмента виконано 2 (9,1 %) пацієнтам з основної групи, на 2-гу добу настав ретромбоз. У подальшому одному (4,5 %) пацієнтові виконано ампутацію кінцівки. Летальних випадків не було.

Висновки. Дотримання гемодинамічних критеріїв під час визначення показань до реконструктивних операцій у хворих з багаторівневими оклюзійними ураженнями артерій нижніх кінцівок дає змогу знизити ризик тромботичних ускладнень за одномоментного втручання та досягнути таких наслідків, як у разі етапних реконструкцій. У разі виконання ультрадистального автовенозного шунтування пріоритет слід надавати ортоградній методиці.

Ключові слова: облітерувальний атеросклероз, оклюзія, шунтування.

 

Этапность реконструктивных вмешательств у больных с многоуровневыми окклюзионно-стенотическими поражениями артериального русла нижних конечностей дистальной и ультрадистальной локализации

А. Н. Быцай

Цель работы — улучшить результаты хирургического лечения больных с многоуровневыми атеросклеротическими окклюзионно-стенотическими поражениями артериального русла инфраингвинальной (ультрадистальной) локализации посредством оптимизации тактики выполнения реконструктивных вмешательств.

Материалы и методы. Работа основана на ретроспективной оценке промежуточных результатов реконструктивных операций на магистральных артериях нижних конечностей у 48 пациентов, которым выполнено 52 оперативных вмешательства (2007 — 2012 гг.). Основную часть составили мужчины — 46 (95,8 %), женщин было 2 (4,2 %). Возраст колебался в пределах от 55 до 73 лет, в среднем (65,4 ± 8,5) года. Состояние ишемии тканей нижних конечностей оценивали по критериям Европейского согласительного документа (ТАSC II). Артериальная недостаточность III стадии диагностирована у 36 (69,2 %) пациентов, IV — у 16 (30,8 %). В исследовательско-диагностическую базу изучения особенностей нарушения регионарной гемодинамики нижних конечностей вошли дуплексное сканирование, ультразвуковая допплерография, рентгеноконтрастная артериография, КТ с контрастированием.

Результаты и обсуждение. При многоуровневых окклюзионных поражениях бедренно-подколенного сегмента 10 (19,2 %) больным произведено бедренно-подколенное секвенциальное аллошунтирование. Дистальный анастомоз формировали с подколенной артерией (берцовыми артериями) ниже щели коленного сустава. В случаях отсутствия адекватной аутовены, при обнаружении кальциноза периферических артерий, а также при быстропрогрессирующем течении атеросклеротического процесса бедренно-подколенное аллошунтирование дополняли аутовенозной пластикой дистального анастомоза независимо от уровня его формирования. Предпочтение отдавали аутовенозной пластике по Neville в связи с простотой техники выполнения и меньшим риском образования патологических турбулентных потоков в зоне анастомоза. Реконструкцию бедренноподколенного сегмента у 42 (80,8 %) больных дополнили сформированным путем оттока — подколенно-стопным шунтом. Восстановлена проходимость бедренно-подколенного сегмента путем полуоткрытой эндартерэктомии у 8 (15,4 %) пациентов. Реконструкция же этого участка посредством аллошунтирования выполнена 34 (65,4 %). Пропускную способность артерий стопы в зоне формирования дистального анастомоза оценивали с помощью интраоперационной дебитометрии. Фактически, дальнейшая хирургическая тактика по поводу реконструкции бедренно-подколенного сегмента во многом зависела от параметров дебита зоны стопного сегмента. Ближайший послеоперационный период осложнился тромбозом реконструированного артериального сегмента у 3 (10 %) больных группы сравнения и у 2 (9,1 %) основной. Тромбэктомия из шунтов выполнена 3 (10 %) пациентам группы сравнения, у 2 (6,7 %) из них наступил ретромбоз, и им была выполнена ампутация конечности. Тромбэктомия из реконструированного сегмента выполнена 2 (9,1 %) больным основной группы, на 2-е сутки наступил ретромбоз; впоследствии у одного (4,5 %) из них ампутирована конечность. Летальных случаев не отмечено.

Выводы. Соблюдение гемодинамических критериев при определении показаний к реконструктивным операциям у больных с многоуровневыми окклюзионными поражениями артерий нижних конечностей позволяет снизить риск тромботических осложнений при одномоментном вмешательстве и достичь аналогичных результатов, как при этапных реконструкциях. При выполнении ультрадистального аутовенозного шунтирования приоритет следует отдавать ортоградной методике.

Ключевые слова: облитерирующий атеросклероз, окклюзия, шунтирование.

8. Оригінальні дослідження

 

Динаміка показників ліпідного обміну й адипоцитокінів у хворих на морбідне ожиріння після медикаментозних та хірургічних методів лікування

О. І. Мітченко, А. С. Лаврик, А. О. Шкрьоба, В. Ю. Романов, І. В. Чулаєвська, О. Ю. Кулик

Мета роботи — дослідити показники ліпідного обміну й адипоцитокінів у хворих на морбідне ожиріння через 6 місяців після застосування консервативних та хірургічних методів лікування.

Матеріали і методи. Обстежено 164 хворих на морбідне ожиріння (індекс маси тіла > 40 кг/м2), які сформували дві групи. Хворих I групи (81 пацієнт) лікували за допомогою дієти та препарату «Стифімол». Хворим II групи (83 пацієнти) виконано баріатричні операції (бандажування або шунтування шлунка). До та через 6 міс після лікування у всіх пацієнтів проводили загальноклінічне обстеження, визначали антропометричні показники, концентрації загального холестерину, тригліцеридів, холестерину ліпопротеїнів високої та низької щільності, лептину, адипонектину та індекс лептин/адипонектин.

Результати та обговорення. Через 6 міс після лікування у хворих обох груп вірогідно зменшилися маса тіла та індекс маси тіла: у І групі — на 5,5 кг (4,6 %), у ІІ — на 35 кг (22,8 %). Унаслідок цього вірогідно знизилися рівні загального холестерину (на 6,9 % у чоловіків та на 3,6 % у жінок І групи; на 19,7 % у чоловіків та на 22 % у жінок ІІ), тригліцеридів (на 15,4 % у чоловіків та на 14,3 % у жінок І групи; на 33,3 % у жінок і чоловіків ІІ групи) та підвищився вміст холестерину ліпопротеїнів високої щільності (на 8 % у чоловіків, на 7,7 % у жінок І групи, на 20 % у чоловіків та на 9 % у жінок ІІ групи). У пацієнтів ІІ групи знизилася концентрація лептину (на 39,4 % у чоловіків та на 52,4 % у жінок). У пацієнтів І групи вірогідних змін рівня лептину не виявлено.

Висновки. Медикаментозні та хірургічні методи лікування ожиріння супроводжувалися зниженням маси тіла. Значніше її зниження спостерігали в пацієнтів ІІ групи, що асоціювалося з істотнішими змінами ліпідного профілю та вірогідним зниженням рівня лептину.

Ключові слова: морбідне ожиріння, дисліпідемія, серцево-судинний ризик, медикаментозне лікування, хірургічне лікування.

 

Динамика показателей липидного обмена и адипоцитокинов у больных морбидным ожирением после медикаментозных и хирургических методов лечения

Е. И. Митченко, А. С. Лаврик, А. А. Шкрёба, В. Ю. Романов, И. В. Чулаевська, О. Ю. Кулик

Цель работы — исследовать показатели липидного обмена и адипоцитокинов у больных морбидным ожирением через 6 мес после консервативных и хирургических методов лечения.

Материалы и методы. Обследовано 164 больных морбидным ожирением (индекс массы тела > 40 кг/м2), которые сформировали две группы. Больных I группы (81 пациент) лечили с помощью диеты и препарата «Стифимол». Больным II группы (83 пациента) выполнено бариатрические операции (бандажирование или шунтирование желудка). До и через 6 мес после лечения у всех проводили общеклиническое обследование, определяли антропометрические показатели, концентрации общего холестерина, триглицеридов, холестерина липопротеинов высокой и низкой плотности, лептина, адипонектина и индекс лептин/адипонектин.

Результаты и обсуждение. Через 6 мес после лечения у больных обеих групп достоверно уменьшились масса тела и индекс массы тела: в I группе — на 5,5 кг (4,6 %), во II — на 35 кг (22,8 %). В результате достоверно снизились уровни общего холестерина (на 6,9 % у мужчин и на 3,6 % у женщин I группы, на 19,7 % у мужчин и на 22 % у женщин II группы), триглицеридов (на 15,4 % у мужчин и на 14,3 % у женщин I группы, на 33,3 % у женщин и мужчин II группы) и повысилось содержание холестерина липопротеинов высокой плотности (на 8 % у мужчин и на 7,7 % у женщин I группы, на 20 % у мужчин и на 9 % у женщин II группы). У пациентов II группы снизилась концентрация лептина (на 39,4 % у мужчин и на 52,4 % у женщин). У пациентов I группы достоверных изменений уровня лептина не обнаружено.

Выводы. Применение медикаментозных и хирургических методов лечения ожирения сопровождалось снижением массы тела. Более значимое ее снижение наблюдали у пациентов II группы, что ассоциировалось с существенными изменениями липидного профиля и вероятным понижением уровня лептина.

Ключевые слова: морбидное ожирение, дислипидемия, сердечно-сосудистый риск, медикаментозное лечение, хирургическое лечение.

9. Оригінальні дослідження

 

Діагностичне значення оцінки об’єму аневризми черевного відділу аорти та інтралюмінального тромбу для визначення тактики лікування і прогнозування ризику розриву

А. О. Никоненко, А. Л. Макаренков

Мета роботи — вивчити вплив обсягу інтралюмінального тромбу аневризми черевного відділу аорти на ріст і ризик розриву аневризми для визначення тактики лікування.

Матеріали і методи. Проведено аналіз даних 21 хворого з аневризмою інфраренального відділу аорти. Всі пацієнти були чоловічої статі. Середній вік — (70,19 ± 9,29) року. Дослідження виконували на 4-детекторному апараті Toshiba Asteion і 64-детекторному GE Optima 660. Проводили розрахунок розмірів аневризми і за особливою методикою — обсягу аневризми.

Результати та обговорення. Малі аневризми виявлено у 8 (38 %) хворих (обсяг аневризматичного розширення — 87,827 см3). Симптомну, велику аневризму виявлено при обстеженні у 6 (28,5 %) пацієнтів (обсяг аневризми — 426,222 см3). Розриви аневризми — у 7 (33,3 %) хворих (обсяг аневризми — 288,403 см3).

Висновки. За допомогою аналізу обсягу аневризми аорти можна достовірно оцінити ступінь аневризматичного розширення для визначення тактики лікування та ризику розриву аневризми. Дослідження показало достовірне збільшення обсягу аневризми та обсягу тромбу. Збільшення обсягу тромбу свідчить про зростання ризику розриву аневризми.

Ключові слова: аневризма черевного відділу аорти, об’єм аневризми, контрастна комп’ютерна томографія.

 

Диагностическое значение оценки объемов аневризмы брюшного отдела аорты и интралюминального тромба для определения тактики лечения и прогнозирования риска разрыва

А. А. Никоненко, А. Л. Макаренков

Цель работы — изучить влияние объема интралюминального тромба аневризмы брюшного отдела аорты на рост и риск разрыва аневризмы для определения тактики лечения.

Материалы и методы. Проведен анализ данных 21 больного с аневризмой инфраренального отдела аорты. Все пациенты были мужского пола. Средний возраст — (70,19 ± 9,29) года. Исследования выполняли на 4-детекторном аппарате Toshiba Asteion и 64-детекторном GE Optima 660. Проводили расчет размеров аневризмы и по особой методике — объема аневризмы.

Результаты и обсуждение. Малые аневризмы обнаружены у 8 (38 %) больных (объем аневризматического расширения — 87,827 см3). Симптомная, большая аневризма выявлена при обследовании у 6 (28,5 %) пациентов (объем аневризмы — 426,222 см3). Разрывы аневризмы — у 7 (33,3 %) больных (объем аневризмы — 288,403 см3).

Выводы. С помощью анализа объема аневризмы аорты можно достоверно оценить степень аневризматического расширения для определения тактики лечения и риска разрыва аневризмы. Исследование показало достоверное увеличение объема аневризмы и объема тромба. Увеличение объема тромба свидетельствует о возрастании риска разрыва аневризмы.

Ключевые слова: аневризма брюшного отдела аорты, объем аневризмы, контрастная компьютерная томография.

10. Оригінальні дослідження

 

Показники гемоваскулярного гомеостазу і рівень васкулотропних автоантитіл у хворих похилого віку з ішемічною хворобою серця та клінічно вираженою хронічною серцевою недостатністю

В. Ю. Жарінова, Ж. С. Бутинець

Мета роботи — оцінити та порівняти показники функціонального стану ендотелію, активності тромбоцитів, реологічних властивостей крові й рівнів автоантитіл до TrM-03, PAPPA-A, ANCA, eNOS у хворих на ішемічну хворобу серця похилого віку з клінічно вираженою хронічною серцевою недостатністю зі зниженою фракцією викиду (ФВ) і без такої.

Матеріали і методи. Обстежено 75 хворих віком 60 — 74 роки (середній вік 68,4 року ± 4,2 року). У 45 з них (основна група) був діагноз ішемічної хвороби серця (ІХС): стабільна стенокардія напруження II — III ФК, хронічна серцева недостатність (ХСН) IIA—IIБ стадії із систолічною дисфункцією лівого шлуночка. У 30 пацієнтів (група порівняння) була ІХС: стабільна стенокардія напруження II — III ФК, ХСН I стадії зі збереженою ФВ. Всі вони перебували на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні ДУ «Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України». Групу контролю становили 22 здорові особи похилого віку (середній вік 64,0 року ± 3,6 року). Функціональний стан ендотелію (ФСЕ) оцінювали за методом лазерної допплерівської флоуметрії на двоканальному лазерному допплерівському флоуметрі «ЛАКК-2» (РФ) на середній третині внутрішньої поверхні передпліччя. Агрегаційну активність тромбоцитів вивчали на двоканальному лазерному аналізаторі агрегації тромбоцитів «230LA» («Біола», РФ) турбодиметричним методом, в'язкість крові — за допомогою ротаційного віскозиметра «АКР-2» (РФ) за швидкостями зсуву 10 с–1, 20 с–1, 200 с–1 з розрахунком індексу деформації (ІДЕ) та індексу агрегації еритроцитів (ІАЕ). Рівень автоантитіл до TrM-03, PAPP-A, ANCA, eNOS визначали на ІФА-аналізаторі StatFax 2100 (USA) імуноферментним методом. Статистичну обробку даних проведено з використанням програми Statisticа 8.0.

Результати та обговорення. Аналіз результатів дослідження свідчить, що у хворих з ХСН (ФВ < 45 %) похилого віку порівняно з пацієнтами зі збереженою ФВ ЛШ і групою контролю спостерігаються: зниження показника мікроциркуляції — (3,24 ± 0,77), (6,97 ± 0,03) та (8,53 ± 0,09) пф. од., капілярного резерву — (133,5 ± 10,3), (147,9 ± 11,2) та (189,0 ± 13,5) % і розрахункового показника, що характеризує ФСЕ, — (46,8 ± 1,8), (60,4 ± 2,2) та (74,6 ± 3,1) %; підвищення рівня спонтанної — (6,43 ± 0,42), (5,14 ± 0,44) і (2,70 ± 0,15) % відповідно, адреналін-індукованої — (47,89 ± 5,22), (38,62 ± 4,46) та (16,80 ± 0,80) %, АДФ-індукованої — (51,88 ± 3,99), (36,62 ± 3,05) та (12,20 ± 0,10) % агрегації тромбоцитів і збільшення в'язкості крові. Також у осіб із систолічною дисфункцією міокарда значно підвищений титр досліджуваних автоантитіл до TrM-03 — (17,0 ± 1,8), (10,7 ± 1,2) та (7,0 ± 0,6) ум. од.; PAPP-A — (52,2 ± 3,1), (14,0 ± 1,1) і (8,0 ± 0,7) ум. од.; ANCA — (24,6 ± 2,1), (12,2 ± 0,7) і (6,0 ± 0,4) ум. од.), eNOS — (14,96 ± 1,3), (6 ± 0,4) і (9,5 ± 0,4) ум. од. порівняно з аналогічними показниками хворих без такої. Результати кореляційного аналізу свідчать про взаємозв'язок підвищеного титру васкулотропних автоантитіл зі зміною показників гемоваскулярного гомеостазу.

Висновки. У хворих на ішемічну хворобу серця похилого віку з клінічно вираженою хронічною серцевою недостатністю і фракцією викиду < 45 % порівняно з хворими на хронічну ішемічну хворобу серця без такої спостерігається виразніша ендотеліальна дисфункція судин мікроциркуляції, за даними проби з реактивною гіперемією, що асоціюється з підвищенням агрегаційної активності тромбоцитів, збільшенням в'язкості крові й титру васкулотропних автоантитіл до TrM-03, PAPPA-A, ANCA, eNOS. Титри васкулотропних автоантитіл корелюють з підвищенням в'язкості крові в мікросудинах, рівнем адреналініндукованої агрегації і зменшенням приросту кровоплину в судинах мікроциркуляції в умовах манжеткової проби.

Ключові слова: хронічна серцева недостатність, функціональний стан ендотелію, агрегаційна активність тромбоцитів, в'язкість крові, капілярний резерв, васкулотропні автоантитіла.

 

Показатели гемоваскулярного гомеостаза и уровень васкулотропных аутоантител у больных пожилого возраста с ишемической болезнью сердца и клинически выраженной хронической сердечной недостаточностью

В. Ю. Жаринова, Ж. С. Бутынец

Цель работы — определить и сопоставить показатели функционального состояния эндотелия, активности тромбоцитов, реологических свойств крови и уровней аутоантител к TrM-03, PAPPA-A, ANCA, eNOS у больных пожилого возраста с ишемической болезнью сердца (ИБС) и клинически выраженной хронической сердечной недостаточностью (ХСН) со сниженной фракцией выброса и без таковой.

Материалы и методы. Обследовано 75 больных в возрасте 60 — 74 года (средний возраст 68,4 года ± 4,2 года). У 45 пациентов (основная группа) диагностирована ИБС: стабильная стенокардия напряжения II — III ФК, ХСН IIA—IIБ стадии с систолической дисфункцией левого желудочка. У 30 больных (группа сравнения) тоже была ИБС: стабильная стенокардия напряжения II — III ФК, ХСН I стадии с сохраненной фракцией выброса. Все они лечились в стационаре кардиологического отделения ГУ «Институт геронтологии им. Д. Ф. Чеботарева НАМН Украины». Группу контроля составили здоровые лица пожилого возраста (n = 22, средний возраст 64 года ± 3,6 года). Функциональное состояние эндотелия (ФСЭ) оценивали на средней трети внутренней поверхности предплечья по методу лазерной допплеровской флоуметрии на двухканальном лазерном допплеровском флоуметре «ЛАКК-2» (РФ). Агрегационную активность тромбоцитов изучали на двухканальном лазерном анализаторе агрегации тромбоцитов «230LA» («Биола», РФ) турбодиметрическим методом, вязкость крови — с помощью ротационного вискозиметра «АКР-2» (РФ) при скоростях сдвига 10 с–1, 20 с–1, 200 с–1 с расчетом индекса деформируемости (ИДЭ) и индекса агрегации эритроцитов (ИАЭ). Уровень аутоантител к TrM-03, PAPP-A, ANCA, eNOS определяли на ИФА-анализаторе StatFax 2100 (USA) иммуноферментным методом. Статистическую обработку данных проводили с использованием программы Statisticа 8.0.

Результаты и обсуждение. Анализ результатов исследования показывает, что у больных пожилого возраста с ХСН и ФВ < 45 % по сравнению с группой пациентов с сохраненной ФВ ЛЖ и группой контроля отмечаются: снижение показателя микроциркуляции — (3,24 ± 0,77), (6,97 ± 0,03) и (8,53 ± 0,09) пф. ед., капиллярного резерва — (133,5 ± 10,3), (147,9 ± 11,2) и (189,0 ± 13,5) %), расчетного показателя, характеризующего ФСЭ, — (46,8 ± 1,8), (60,4 ± 2,2) и (74,6 ± 3,1) %; повышение уровня спонтанной — (6,43 ± 0,42), (5,14 ± 0,44) и (2,70 ± 0,15) % соответственно, адреналин-индуцированной — (47,89 ± 5,22), (38,62 ± 4,46) и (16,80 ± 0,80) % и АДФ-индуцированной — (51,88 ± 3,99), (36,62 ± 3,05) и (12,20 ± 0,10) % агрегации тромбоцитов и увеличение вязкости крови. Также у лиц с систолической дисфункцией миокарда наблюдалось значительное повышение титра изучаемых аутоантител к TrM-03 — (17,0 ± 1,8), (10,7 ± 1,2) и (7,0 ± 0,6) усл. ед., PAPP-A — (52,2 ± 3,1), (4,0 ± 1,1) и (8,0 ± 0,7) усл. ед., ANCA — (24,6 ± 2,1), (12,2 ± 0,7) и (6,0 ± 0,4) усл. ед., eNOS — (15,0 ± 1,3), (6 ± 0,4) и (9,5 ± 0,4) усл. ед. по сравнению с аналогичными показателями больных без таковой. Результаты корреляционного анализа свидетельствуют о взаимосвязи повышенного титра васкулотропных аутоантител с изменением показателей гемоваскулярного гомеостаза.

Выводы. У больных пожилого возраста с ишемической болезнью сердца и клинически выраженной хронической сердечной недостаточностью с фракцией выброса < 45 % по сравнению с больными хронической ишемической болезнью сердца без сниженной фракции выброса, сопоставленных по факторам сердечно-сосудистого риска, наблюдается более выраженная эндотелиальная дисфункция сосудов микроциркуляции по данным пробы с реактивной гиперемией, что ассоциируется с повышением агрегационной активности тромбоцитов, увеличением вязкости крови и титра васкулотропных аутоантител к TrM-03, PAPPA-A, ANCA, eNOS. Титры васкулотропных аутоантител коррелируют с повышением вязкости крови в микрососудах, уровнем адреналин-инду ци рованной агрегации тромбоцитов и уменьшением прироста кровотока в сосудах микроциркуляции в условиях манжеточной пробы.

Ключевые слова: хроническая сердечная недостаточность, функциональное состояние эндотелия, агрегационная активность тромбоцитов, вязкость крови, капиллярный резерв, васкулотропные аутоантитела.

11. Лекції

 

Легенева гіпертензія, асоційована із системною склеродермією

Л. Ф. Конопльова, С. Х. Тер-Вартанян, Д. А. Решотько, Н. В. Шебеко, Л. З. Алексєєва

У лекції розглянуто питання поширення, діагностики, клінічних виявів та лікування легеневої гіпертензії (ЛГ) у хворих із системною склеродермією (ССД), у яких її поширеність, за даними різних авторів, становить 9 — 65 %. Смертність таких хворих протягом року в розгорнутій стадії захворювання сягає 40 %. В основі сучасних теорій патогенезу ЛГ лежить ендотеліальна дисфункція, яка спричинює підвищення синтезу вазоконстрикторів, зниження активності NO-синтетази, ремоделювання судин малого кола кровообігу, збільшення легеневого судинного опору і порушення функції правого шлуночка. ЛГ не має патогномонічних ознак, і на початкових етапах розвитку її клінічно не діагностують. Для своєчасної діагностики потрібне щорічне ехокардіографічне дослідження, зокрема асимптоматичних хворих на ССД. Золотим стандартом для підтвердження діагнозу, оцінки тяжкості стану і заперечення патології лівих відділів серця є катетеризація правих його відділів. Медикаментозна терапія ЛГ при ССД аналогічна до такої у разі ідіопатичної ЛГ (блокатори кальцієвих каналів із обов’язковим проведенням вазореактивного тесту до їх призначення, простаноїди, антагоністи ендотеліну, інгібітори ФДЕ-5), однак на сьогодні ефективність лікування та віддалений прогноз для таких хворих поки що залишаються гіршими. У лекції описано два клінічних випадки пацієнтів із ЛГ, асоційованою з ССД, за якими спостерігали автори.

Ключові слова: легенева гіпертензія, легенева артеріальна гіпертензія, системна склеродермія, системні захворювання сполучної тканини, ендотеліальна дисфункція.

 

Легочная гипертензия, ассоциированная с системной склеродермией

Л. Ф. Коноплёва, С. Х. Тер-Вартанян, Д. А. Решотько, Н. А. Шебеко, Л. З. Алексеева

В лекции рассмотрены вопросы распространения, диагностики, клинических проявлений и лечения легочной гипертензии (ЛГ) у больных с системной склеродермией (ССД), у которых ее распространенность, по данным разных авторов, составляет 9 — 65 %. Смертность таких больных в течение года при развернутой стадии заболевания доходит до 40 %. В основе современных теорий патогенеза ЛГ лежит эндотелиальная дисфункция, приводящая к повышению синтеза вазоконстрикторов, снижению активности NO-синтетазы, ремоделированию сосудов малого круга кровообращения, увеличению легочного сосудистого сопротивления и нарушению функции правого желудочка. ЛГ не имеет патогномоничных признаков и на начальных этапах развития клинически не диагностируется. Для своевременной диагностики необходимо ежегодное эхокардиографическое обследование, в т. ч. асимптоматических больных с ССД. Золотым стандартом для подтверждения диагноза, оценки тяжести состояния и исключения патологии левых отделов сердца является катетеризация правых отделов сердца. Лекарственная терапия ЛГ при ССД аналогична таковой при идиопатической ЛГ (блокаторы кальциевых каналов, которые нужно назначать после проведения вазореактивного теста, простаноиды, антагонисты эндотелина, ингибиторы ФДЕ-5), однако на сегодняшний день эффективность лечения и долговременный прогноз для таких больных пока остаются худшими. В лекции представлены два клинических случая пациентов с ЛГ, ассоциированной с ССД.

Ключевые слова: легочная гипертензия, легочная артериальная гипертензия, системная склеродермия, системные заболевания соединительной ткани, эндотелиальная дисфункция.

12. Огляди

 

Сучасна дезагрегантна терапія у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями

І. І. Кобза, Т. Б. Рудик, Т. І. Кобза

Cучасний підхід до дезагрегантної терапії при серцево-судинних захворюваннях передбачає застосування кількох дезагрегантних засобів із різними механізмами блокування активності тромбоцитів. Формування такої стратегії ґрунтується на тривалому пошуку ефективних та безпечних препаратів дезагрегантної дії й підборі їх комбінацій. Авторами проведено огляд новітньої світової літератури, що подає досвід використання різних варіантів дезагрегантної терапії в пацієнтів із серцевосудинними захворюваннями. Частий розвиток резистентності до ацетилсаліцилової кислоти та клопідогрелю потребує пошуку нових безпечних та ефективних антиагрегантів. Цілостазол — практично єдиний препарат, який має велику доказову базу щодо лікування переміжної кульгавості. У низці досліджень засвідчено переваги цілостазолу над іншими дезагрегантами щодо профілактики рестенозів як після реконструктивних утручань на артеріях, так і після стентувань. Позитивний вплив цього препарату на прогресування атеросклерозу, вторинну профілактику серцево-судинних ускладнень (інфаркт міокарда, інсульт), наслідки інсульту, критичну ішемію нижніх кінцівок та ліпідний обмін потребує подальшого вивчення.

Ключові слова: дезагрегантна терапія, серцево-судинні захворювання, цілостазол.

 

Современная дезагрегантная терапия у пациентов с сердечно-сосудистыми заболеваниями

И. И. Кобза, Т. Б. Рудык, Т. И. Кобза

Современный подход к дезагрегантной терапии при сердечно-сосудистых заболеваниях предусматривает применение нескольких дезагрегантных средств с различными механизмами блокирования активности тромбоцитов. Формирование такой стратегии основывается на длительном поиске эффективных и безопасных препаратов дезагрегантного действия и подборе их комбинаций. Авторами проведен обзор новейшей мировой литературы, представляющей опыт использования различных вариантов дезагрегантной терапии у пациентов с сердечно-сосудистыми заболеваниями. Частое развитие резистентности к ацетилсалициловой кислоте и клопидогрелю требует поиска новых безопасных и эффективных антиагрегантов. Цилостазол — практически единственный препарат, имеющий большую доказательную базу по лечению перемежающейся хромоты. В ряде исследований подтверждены преимущества цилостазола над другими дезагрегантами в профилактике рестенозов как после реконструктивных вмешательств на артериях, так и после стентирований. Положительное влияние данного препарата на прогрессирование атеросклероза, вторичную профилактику сердечно-сосудистых осложнений (инфаркт миокарда, инсульт), последствия инсульта, критическую ишемию нижних конечностей и липидный обмен требует дальнейшего изучения.

Ключевые слова: дезагрегантная терапия, сердечно-сосудистые заболевания, цилостазол.

13. Огляди

 

Деформації внутрішніх сонних артерій: проблеми етіології, патогенезу та морфогенезу

Д. Д. Зербіно, Ю. І. Кузик

В огляді проаналізовано літературу з питань етіології, патогенезу, клінічних та патоморфологічних виявів природжених і набутих деформацій внутрішніх сонних артерій (ДВСА), а також лікувальної тактики ведення пацієнтів. Обговорено дискутабельні питання виникнення і розвитку їх у дітей, осіб молодого і старшого віку. Природжені ДВСА, що призводять до коулінгу, C- і S-подібних звивистостей судин, є генетично детермінованими хворобами або пов’язаними з дизембріогенетичними порушеннями. В основі їх лежать порушення м’язово-еластичної будови судини. До характерних клінічних виявів патології зараховують епілептичні напади. Транзиторні порушення мозкового кровообігу та ішемічні інсульти розвиваються вкрай рідко. В основі набутих ДВСА лежать вторинні дегенеративні зміни судин, такі як атеросклероз, артеріосклероз, артеріальна гіпертензія і, можливо, хронічний вплив токсичних речовин та травми шиї. Характерними типами деформацій є кінкінг, подовження і перегини. Морфологічно виявляються фіброзом адвентиції, медії і рідше — інтими зі змінами еластики й ангіїтом vasa vasorum. Виникають переважно у жінок після 60 років. Клінічно виявляються транзиторними порушеннями мозкового кровообігу, ішемічними інсультами, що зумовлює їхній несприятливий прогноз. Запропоновано робочу гіпотезу розвитку природжених і набутих ДВСА, в якій враховано всі відомі й можливі на сьогодні причини та чинники ризику розвитку патологічної звивистості. Гіпотеза, однак, потребує подальших досліджень, доповнень і доказів правомірності її існування.

Ключові слова: внутрішні сонні артерії, патологічні деформації, кінкінг, патологічні вигини, коулінг, порушення мозкового кровообігу.

 

Деформации внутренних сонных артерий: проблемы этиологии, патогенеза и морфогенеза

Д. Д. Зербино, Ю. И. Кузык

В обзоре представлен анализ литературы по вопросам этиологии, патогенеза, клинических и патоморфологических проявлений врожденных и приобретенных деформаций внутренних сонных артерий (ДВСА), а также лечебной тактики ведения пациентов. Обсуждаются дискутабельные вопросы их возникновения и развития у детей, лиц молодого и старшего возраста. Врожденные ДВСА, приводящие к коулингу, C- и S-образным извитостям сосудов, — заболевания, часто генетически детерминированные или связанные с дизэмбриогенетическими нарушениями. В их основе лежат нарушения мышечноэластического строения сосуда. К характерным клиническим проявлениям патологии относятся эпилептические припадки. Транзиторные нарушения мозгового кровообращения и ишемические инсульты развиваются крайне редко. В основе приобретенных ДВСА лежат вторичные дегенеративные изменения сосудов, такие как атеросклероз, артериосклероз, артериальная гипертензия и, возможно, хроническое влияние токсических веществ и травмы шеи. Характерными типами деформаций являются кинкинг, удлинения и перегибы. Морфологически проявляются фиброзом адвентиции, медии и реже — интимы с изменениями эластики и ангиитом vasa vasorum. Возникают преимущественно у женщин после 60 лет. Клинически проявляются транзиторными нарушениями мозгового кровообращения, ишемическими инсультами, что обуславливает их неблагоприятный прогноз. В обзоре предложена рабочая гипотеза развития врожденных и приобретенных ДВСА, в которой учтены все известные и возможные на сегодняшний день причины и факторы риска развития патологических извитостей. Гипотеза, однако, требует дальнейших исследований, дополняющих и доказывающих правомерность ее существования.

Ключевые слова: внутренние сонные артерии, патологические деформации, кинкинг, патологические изгибы, коулинг, нарушения мозгового кровообращения.

14. Огляди

 

Зміни системи гемостазу і поліморфізм гена тромбоцитарного глікопротеїну IІb/ІІІа у хворих на ішемічну хворобу серця

Л. Н. Приступа, І. І. Савенко

За сучасними уявленнями, у патогенезі ішемічної хвороби серця окрема ланка належить тромбозу коронарних артерій у місці розриву атеросклеротичної бляшки, порушенням системи гемостазу, що призводить до підвищення внутрішньосудинного зсідання крові і тромбоутворення. Первинний тромб у зоні ушкодження судин формується внаслідок поступових процесів: адгезії тромбоцитів, активації та агрегації їх. Після активації тромбоцити можуть вступати в процес агрегації один з одним та створювати тромбоцитарний тромб. Активація тромбоцитарної ланки гемостазу разом із процесами атерогенезу можуть призводити до розвитку серцево-судинних ускладнень. У тромбоутворенні важливу роль відіграють поліморфізм генів, зокрема тромбоцитарного глікопротеїну IІb/ІІІа, що кодують фактори гемокоагуляції та фібринолізу і впливають на агрегацію тромбоцитів. У цьому контексті виділено групу кандидатних генів, які беруть участь або потенційно можуть бути залучені до патогенезу ішемічної хвороби серця, модифікації антитромботичної терапії.

Ключові слова: ішемічна хвороба серця, тромбоцити, поліморфізм, глікопротеїнові рецептори, антиагрегантна терапія, аспіринорезистентність.

 

Изменения системы гемостаза и полиморфизм гена тромбоцитарного гликопротеина IІb/ІІІа у больных ишемической болезнью сердца

Л. Н. Приступа, И. И. Савенко

Согласно современным представлениям, в патогенезе ишемической болезни сердца отдельное звено составляют тромбоз коронарных артерий в месте разрыва атеросклеротической бляшки и нарушения системы гемостаза, что, в свою очередь, приводит к повышению внутрисосудистого свертывания крови и тромбообразованию. Первичный тромб в зоне повреждения сосудов формируется вследствие последовательных процессов: адгезии тромбоцитов, их активации и агрегации. После активации тромбоциты могут вступать в процесс агрегации друг с другом и создавать тромбоцитарный тромб. Активация тромбоцитарного звена гемостаза в совокупности с процессами атерогенеза может приводить к развитию сердечно-сосудистых осложнений. В тромбообразовании важную роль играют полиморфизм генов, в частности тромбоцитарного гликопротеина IІb/IIIa, кодирующих факторы гемокоагуляции и фибринолиза и влияющих на агрегацию тромбоцитов. В этом контексте выделена группа кандидатных генов, которые могут принимать участие или быть вовлечены в патогенез ишемической болезни сердца и модификации антитромботической терапии.

Ключевые слова: ишемическая болезнь сердца, тромбоциты, полиморфизм, гликопротеиновые рецепторы, антиагрегантная терапия, аспиринорезистентность.

15. Випадок із практики

 

Злоякісна мезотеліома перикарда

В. В. Костюшов, В. В. Селіванов, І. І. Бокал

Представлено клінічне спостереження злоякісної мезотеліоми перикарда, діагностованої за життя хворого. Описано скарги, анамнез хвороби та особливості її клінічного перебігу. Наведено результати рентгенологічного та комп’ютерного досліджень грудної клітки, органів черевної порожнини і малого таза, загального аналізу крові та основні біохімічні показники. Результати цитологічного дослідження плевральної рідини і перикарда підтвердили наявність у цих рідинах залізистих комплексів зі злоякісних епітеліальних клітин. Випадок клінічного спостереження становить інтерес для лікарів-практиків.

Ключові слова: злоякісна мезотеліома перикарда, гемоперикард, клінічний перебіг, діагностика, прогнозування.

 

Злокачественная мезотелиома перикарда

В. В. Костюшов, В. В. Селиванов, И. И. Бокал

Представлено клиническое наблюдение злокачественной мезотелиомы перикарда, диагностированной при жизни пациента. Описаны жалобы, анамнез болезни и особенности клинического течения заболевания, результаты рентгенологического и компьютерного исследований грудной клетки, органов брюшной полости и малого таза, общего анализа крови и основные биохимические показатели. Результаты цитологического исследования плевральной жидкости и перикарда подтвердили наличие в них железистых комплексов, которые характерны для злокачественной мезотелиомы. Случай клинического наблюдения представляет интерес для практикующих врачей.

Ключевые слова: злокачественная мезотелиома перикарда, гемоперикардит, клиническое течение, диагностика, прогнозирование.

16. Випадок із практики

 

Диференціальний підхід до лікування пацієнтів з атеросклеротичним оклюзійно-стенотичним ураженням аорто-клубового сегмента

Є. Ю. Гардубей, І. С. Полінчук, Ю. В. Сидорко

Мета роботи — поліпшити результати хірургічного лікування пацієнтів з двобічним атеросклеротичним ураженням аорто-клубового сегмента (АКС) шляхом розробки диференційованого підходу залежно від стадії ішемії та характеру локалізації атеросклеротичного процесу.

Матеріали і методи. В основу роботи покладено дані оперативного лікування 115 хворих, яких розділили на дві групи. До 1-ї групи ввійшли 64 (55,6 %) пацієнти, яким виконано двобічну реконструкцію АКС, до 2-ї — 51 (44,4 %) хворий з однобічною реконструкцією за однакового типу ураження.

Результати та обговорення. Доведено, що в разі оклюзії клубових артерій або критичного стенозу з одного боку та тільки критичного стенозу клубових артерій з другого, за наявності виразного колатерального кровоплину та тільки ішемії напруження на цьому боці можна виконувати однобічну реконструкцію. Після такої реконструкції проаналізовано параметри регіонарного кровоплину (регіонарний систолічний тиск, об’ємна швидкість кровоплину, кісточково-плечовий індекс) та не виявлено ознак синдрому обкрадання нижньої кінцівки. Призначення антиагрегантної та ліпідознижувальної терапії пацієнтам з атеросклеротичним ураженням АКС у післяопераційний період є доцільним та дає змогу вірогідно (р < 0,05) зменшити летальність і кількість ампутацій з 20,0 % (негативний комплаєнс) до 8,7 % (приймали препарати).

Висновки. Впровадження диференційованого підходу залежно від стадії ішемії та характеру локалізації оклюзійностенотичного атеросклеротичного процесу дало змогу домогтися поліпшення безпосередніх та віддалених наслідків комплексного лікування пацієнтів зі збереженням нижньої кінцівки та виживаністю хворих у 72 % випадків у разі двобічних реконструкцій та у 86,1 % — односторонніх на 5-му році спостереження.

Ключові слова: аорто-клубовий сегмент, комплексне лікування, ускладнення.

 

Дифференцированный подход к лечению пациентов с атеросклеротическим окклюзионно-стенотическим поражением аорто-подвздошного сегмента

Е. Ю. Гардубей, И. С. Полинчук, Ю. В. Сидорко

Цель работы — улучшить результаты хирургического лечения пациентов с двусторонним атеросклеротическим поражением аорто-подвздошного сегмента (АПС) путем разработки дифференцированного подхода в зависимости от стадии ишемии и характера локализации атеросклеротического процесса.

Материалы и методы. Работа основана на данных оперативного лечения 115 больных, разделенных на две группы. 1-ю группу составили 64 (55,6 %) пациента, которым выполнена двусторонняя реконструкция АПС, а 2-ю — 51 (44,4 %) больной с односторонней реконструкцией при одинаковом типе поражения.

Результаты и обсуждение. Доказано, что при окклюзии подвздошных артерий или критическом стенозировании с одной стороны с хорошо выраженным коллатеральным кровотоком и при только ишемии напряжения на этой стороне может быть выполнена односторонняя реконструкция. После такой реконструкции проанализированы параметры регионарного кровотока (регионарное систолическое давление, объемная скорость кровотока, лодыжечно-плечевой индекс) и не выявлено признаков синдрома обкрадывания нижней конечности. Назначение антиагрегантной и липидоснижающей терапии пациентам с атеросклеротическим поражением АПС в послеоперационный период целесобразно и позволяет достоверно (р < 0,05) уменьшить летальность и количество ампутаций с летальностью с 20,0 % (отрицательный комплаенс) до 8,7 % (принимали препараты).

Выводы. Таким образом, путем внедрения дифференцированного подхода в зависимости от стадии ишемии и характера локализации атеросклеротического процесса можно достичь улучшения непосредственных и отдаленных результатов комплексного лечения пациентов с сохранением нижней конечности и выживаемости 72 % при двусторонних реконструкциях и 86,1 % — при односторонних реконструкциях на пятом году наблюдения.

Ключевые слова: аорто-подвздошный сегмент, комплексное лечение, осложнения.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»