Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№3(39) // 2012

 

Обкладинка

 

1. Стандарти діагностики та лікування

 

Рекомендації Європейського товариства кардіологів 2010 р. щодо ведення дорослих із природженою вадою серця Частина І

Ю.В. Руденко, Д.Ш. Січінава

Публікація оновленої версії Рекомендацій Європейського товариства кардіологів (ЄТК) пов’язана з появою нової інформації щодо лікування дорослих людей із природженими вадами серця (ПВС) та зростанням кількості таких пацієнтів. Практичні рекомендації мають ґрунтуватися на підтверджених даних. Однак брак таких даних стосовно зазначеної категорії хворих ускладнює застосування категорії вірогідності, яку використовували в інших документах, а більшість рекомендацій, на жаль, базується на погоджених висновках експертів (рівень доказів C).

2. Оригінальні дослідження

 

Ефективність комплексної освітньо-лікувальної програми з досягнення ліпідних цілей у хворих з хронічною ішемічною хворобою серця за допомогою призначення статинів без титрування доз: найближчі результати

К.М. Амосова, Є.В. Андрєєв, Ю.В. Руденко

Мета роботи — оцінити найближчі (через 2 міс) результати комплексної освітньо-лікувальної програми щодо досягнення ліпідних цілей без титрування доз статинів у пацієнтів із хронічною ішемічною хворобою серця (ІХС) у клінічній практиці України.

Матеріали і методи. Дослідження проводили як проспективне обсерваційне відкрите багатоцентрове, в якому брали участь 70 лікарів-кардіологів та терапевтів із 9 регіонів України. Було введено 1125 пацієнтів із хронічною ІХС та серцевою недостатністю, не вищою за ІІ функціональний клас за NYHA. Під час вибору препарату і дози статину лікарі мали використовувати дані про орієнтовний дозозалежний ефект різних препаратів статинів (Jones, 2003; Grundy, 2004), які було їм надано.

Результати та обговорення. Початкові рівні холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ) та загального холестерину (ЗХС) у пацієнтів, які приймали статини на час введення в дослідження, були істотно (p < 0,001 і p< 0,0001) нижчими за такі в групі хворих, які раніше статини не застосовували, проте відносна різниця становила лише 6,6 і 8,6 %, частота досягнення «мінімальної» і «оптимальної» ліпідної мети — відповідно 13,4 і 4,5 %. Наприкінці періоду спостереження «мінімальної» ліпідної мети досягнуто загалом у 59,4 % хворих: частіше у тих, що раніше приймали статини, ніж у тих, що не приймали (відповідно в 64,8 порівняно з 54,8 %; р < 0,05). «Оптимальної» мети було досягнуто відповідно у 34,4; 40,9 та 28,9 % (р < 0,01 між групами). При цьому середні рівні ЗХС становили відповідно (4,52 ± 0,05) ммоль/л (р < 0,0001 порівняно із початковим), (4,43 ± 0,05) та (4,58 ± 0,04) ммоль/л (р < 0,05 між групами).

Висновки. Проведення структурованого тренінгу для лікарів-кардіологів та терапевтів і «однокрокове» призначення статинів із застосуванням даних про орієнтовний дозозалежний ефект різних препаратів дає змогу через 4—6 тиж досягнути «мінімальної» ліпідної мети (ХС ЛПНЩ < 2,5 ммоль/л або ЗХС < 4,5 ммоль/л) у 59,4 % хворих з хронічною ІХС та «оптимальної» мети (ХС ЛПНЩ < 2,0 ммоль/л або ЗХС < 4,0 ммоль/л) — у 34,4 %.

Ключові слова: ішемічна хвороба серця, холестерин ліпопротеїнів низької щільності, лікування, статини, ефективність.

 

Эффективность комплексной образовательно-лечебной программы по достижению липидных целей у больных с хронической ишемической болезнью сердца с помощью назначения статинов без титрования доз: ближайшие результаты.

Е.Н. Амосова, Е.В. Андреев, Ю.В. Руденко

Цель работы — оценить ближайшие (через 2 мес) результаты комплексной образовательно-лечебной программы по достижению липидных целей без титрования доз статинов у пациентов с хронической ишемической болезнью сердца (ИБС) в клинической практике Украины.

Материалы и методы. Исследование проводили как проспективное обсервационное открытое многоцентровое, в котором принимали участие 70 врачей-кардиологов и терапевтов из 9 регионов Украины. Были включены 1125 пациентов с хронической ИБС и сердечной недостаточностью не выше ІІ функционального класса по NYHA. При выборе препарата и дозы статина врачи должны были использовать данные по ориентировочному дозозависимому эффекту разных препаратов статинов (Jones, 2003; Grundy, 2004), которые были им предоставлены.

Результаты и обсуждение. Исходные уровни холестерина липопротеинов низкой плотности (ХС ЛПНП) и общего холестерина (ОХС) у пациентов, принимающих статины на момент включения в иссследование, были существенно (p < 0,001 и р < 0,0001) ниже таковых в группе больных, не применявших статины ранее, но относительная разница составила только 6,6 и 8,6 %, частота достижения «минимальной» и «оптимальной» липидной цели — соответственно 13,4 и 4,5 %. В конце периода наблюдения «минимальная» липидная цель была достигнута в целом у 59,4 % больных: в большем количестве тех, кто ранее принимал статины, чем у тех, кто не принимал (соответственно в 64,8 и 54,8 %; р < 0,05). «Оптимальная» цель была достигнута соответственно у 34,4, 41,4 и 29,0 % (р < 0,01 между группами). При этом средние уровни ОХС составили соответственно (4,52 ± 0,05) ммоль/л (р < 0,0001 по сравнению с исходным), (4,43 ± 0,05) и (4,58 ± 0,04) ммоль/л (р < 0,05 между группами).

Выводы. Проведение структурированного тренинга для врачей-кардиологов и терапевтов и «одноступенчатое» назначение статинов с использованием данных по ориентировочному дозозависимому эффекту разных препаратов позволяет через 4—6 нед достичь «минимальной» липидной цели (ХС ЛПНП < 2,5 ммоль/л или ОХС < 4,5 ммоль/л) у 59,4 % больных с хронической ИБС и «оптимальной» цели (ХС ЛПНП < 2,0 ммоль/л или ОХС < 4,0 ммоль/л) — у 34,4 %.

Ключевые слова: ишемическая болезнь сердца, холестерин липопротеинов низкой плотности, лечение, статины, эффективность.

3. Оригінальні дослідження

 

Чинники ризику кардіальних ускладнень у хворих, прооперованих з приводу аневризми черевного відділу аорти, на тлі ішемічної хвороби серця

В.Г. Мішалов, К.М. Амосова, В.А. Черняк, Т.М. Черенько, Г.О. Костромін, Л.Ю. Маркулан

Мета роботи — оцінити чинники ризику виникнення кардіальних ускладнень у ранній післяопераційний період у хворих, прооперованих з приводу аневризми черевного відділу аорти (АЧА), на тлі ішемічної хвороби серця.

Матеріали і методи. У проспективне дослідження увійшли 98 хворих (81 (82,7 %) чоловік і 17 (17,3 %) жінок) віком від 61 до 80 років (у середньому (69,4 ± 0,3) року) з АЧА і супутньою ішемічною хворобою серця (ІХС), пролікованих у період від 1999 до 2007 р. на базі хірургічного відділення Олександрівської клінічної лікарні м. Києва. Критерії введення у дослідження: інфраренальна локалізація АЧА атеросклеротичного генезу, АЧА діаметром понад 5,5 см у чоловіків і 5 см у жінок або збільшення діаметра АЧА більше за 0,5 см за 6 міс. Критерії невведення в дослідження: гострий інфаркт міокарда (ІМ) менше за 1 міс; гострий мозковий інсульт менше за 1 міс; тяжка серцева недостатність (фракція викиду < 30 %; стенокардія напруження IV функціонального класу; онкологічні захворювання; розрив АЧА). Об’єктивне обстеження хворих з АЧА було спрямовано на отримання інформації про характер аневризми аорти (розмір, форма, тип), стан серцево-судинної системи та іншу супутню патологію. Статистичні методи: дескриптивна статистика, порівняння середніх значень (параметричні й непараметричні критерії), кореляційний аналіз, уніфакторний і багатофакторний регресійний аналіз (покрокова логістична регресія).

Результати та обговорення. Кардіальні ускладнення виникли у 37,0 % хворих, причому ІМ — у 21,7 %. Найбільший приріст кумулятивної частоти ІМ спостерігався в перших 5 діб після операції і становив 12,2 % загальної кількості прооперованих та 57,1 % усіх хворих із ІМ у перші 30 діб періопераційного періоду. Із вивчених 74 показників (вікові, гендерні, дані клініко-інструментальних досліджень, характеристики аневризми, перебіг оперативного втручання та наслідки лікування) 12 були вірогідно пов’язані з розвитком ІМ в післяопераційний період. Однак тільки 5 мали коефіцієнт кореляції середньої сили: клас коронарного резерву, за даними черезстравохідної електрокардіостимуляції, тривалість перетискання аорти, концентрація холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ), С-реактивного протеїну (С-РП), вік хворих, решта — помірної сили.

Висновки. У 37,0 % хворих, оперованих з приводу АЧА, які мають супутню ІХС, виникають кардіальні ускладнення. Причому ІМ розвивається у 21,7 % хворих, порушення ритму — у 10,2 %, гостра серцева недостатність — у 5,1 %. Найбільший приріст кумулятивної частоти ІМ спостерігається в перші 5 діб після операції (12,2 % загальної кількості прооперованих та 57,1 % хворих з ІМ у перші 30 діб періопераційного періоду). Незалежними прогностичними чинниками ризику ІМ у ранній післяопераційний період є клас коронарного резерву (r = 0,617), тривалість перетискання аорти (r = 0,59), вік (r = 0,51). Ризик ІМ також вірогідно пов’язаний із концентрацією ХС ЛПНЩ (r = 0,549) і С-РП у периферичній крові (r = 0,53).

Ключові слова: аневризма черевного відділу аорти, післяопераційний період, інфаркт міокарда, чинники ризику.

 

Факторы риска кардиальных осложнений у больных, прооперированных по поводу аневризмы брюшного отдела аорты, на фоне ишемической болезни сердца

В.Г. Мишалов, Е.Н. Амосова, В.А. Черняк, Т.М. Черенько, Г.А. Костромин, Л.Ю. Маркулан

Цель работы — оценить факторы риска возникновения кардиальных осложнений в ранний послеоперационный период у больных, прооперированных по поводу аневризмы брюшного отдела аорты (АБА), на фоне ишемической болезни сердца.

Материалы и методы. В проспективное исследование вошли 98 больных (81 (82,7 %) мужчина и 17 (17,3 %) женщин) в возрасте от 61 года до 80 лет, в среднем (69,4 ± 0,3) года, с АБА и сопутствующей ишемической болезнью сердца (ИБС), пролеченных в период с 1999 по 2007 г. на базе хирургического отделения Александровской клинической больницы г. Киева. Критерии включения больных в иcследование: инфраренальная локализация АБА атеросклеротического генеза, АБА диаметром более 5,5 см у мужчин и 5 см у женщин или увеличение диаметра АБА более 0,5 см за 6 мес. Критерии невключения в исследование: острый инфаркт миокарда (ИМ) менее 1 мес; острый мозговой инсульт менее 1 мес, тяжелая сердечная недостаточность (фракция выброса < 30 %; стенокардия напряжения IV функционального класса; онкологические заболевания; разрыв АБА). Объективное обследование больных с АБА было направлено на получение информации о характере аневризмы аорты (размер, форма, тип), состоянии сердечно-сосудистой системы и другой сопутствующей патологии. Статистические методы: дискриптивная статистика, сравнение средних значений (параметрические и непараметрические критерии), корреляционный анализ, унифакторный и многофакторный регрессионный анализ (пошаговая логистическая регрессия).

Результаты и обсуждение. Кардиальные осложнения возникли у 37,0 % больных, причем ИМ — у 21,7 %. Наибольший прирост кумулятивной частоты ИМ отмечался в первые 5 сут после операции и составил 12,2 % от общего количества прооперированных и 57,1 % от всех больных с ИМ в первые 30 сут периоперационного периода. Из изученных 74 показателей (возрастные, гендерные, данные клинико-инструментальных исследований, характеристики аневризмы, ход оперативного вмешательства и результаты лечения) 12 были достоверно связаны с развитием ИМ в послеоперационный период. Однако только 5 имели коэффициент кореляции средней силы: класс коронарного резерва, по данным чреспищеводной электрокардиостимуляции, время пережатия аорты, концентрация холестерина липопротеинов низкой плотности (ХС ЛПНП), С-реактивного протеина (С-РП), возраст больных; остальные — умеренной силы.

Выводы. У 37,0 % больных, оперированных по поводу АБА и имеющих сопутствующую ИБС, возникают кардиальные осложнения. Причем ИМ развивается у 21,7 %, нарушения ритма — у 10,2 %, острая сердечная недостаточность — у 5,1 %. Наибольший прирост кумулятивной частоты ИМ отмечался в первые 5 сут после операции (12,2 % от общего количества прооперированных и 57,1 % от всех больных с ИМ в первые 30 сут периоперационного периода). Независимыми прогностическими факторами риска ИМ в ранний послеоперационный период являются класс коронарного резерва (r = 0,617), время пережатия аорты (r = 0,59), возраст (r = 0,51). Риск ИМ также достоверно связан с концентрацией ХС ЛПНП (r = 0,549) и С-РП в периферической крови (r = 0,53).

Ключевые слова: аневризма брюшного отдела аорты, послеоперационный период, инфаркт миокарда, факторы риска.

4. Оригінальні дослідження

 

Результати та якість лікування хворих з гострим коронарним синдромом з елевацією сегмента ST в Україні, за даними реєстру STIMUL

С.В. Валуєва

Мета роботи — оцінити результати та якість лікування хворих з гострим коронарним синдромом (ГКС) із елевацією сегмента ST у Вінниці та Хмельницькому, за даними українського реєстру STIMUL, порівняно з такими в ІІІ Європейському реєстрі гострих коронарних синдромів (2004).

Матеріали і методи. STIMUL — український реєстр ГКС з елевацією сегмента ST — охопив 1103 хворих, госпіталізованих у кардіологічні стаціонари Вінниці та Хмельницького (три центри) від січня 2008 р. до червня 2011 р. протягом 24 год від початку захворювання. Результати порівнювали із даними європейського реєстру Euro Нeart Survey ACS ІІІ 2004 р. (n = 1917). Оцінювали частоту інфаркту міокарда (ІМ) та хронічної серцевої недостатності (СН) у анамнезі, тривалість періоду від виникнення симптомів до госпіталізації, кількість хворих із індексом GRACE ≥ 150 балів, частоту застосування реперфузійної терапії, основних ускладнень та госпітальну летальність.

Результати та обговорення. Із хворих, які увійшли в реєстр STIMUL, 24,2 % перенесли один і більше ІМ проти 13,7 % в європейському реєстрі (р < 0,001), ознаки хронічної СН мали 22,8 та 4,4 % осіб відповідно (р < 0,001). Тривалість періоду від початку симптомів до госпіталізації у пацієнтів, які увійшли в український реєстр, становила (5,1 ± 0,3) год і була майже вдвічі більшою порівняно з даними європейського реєстру — (2,83 ± 0,14) год (р < 0,001). Кількість хворих із високим ризиком з індексом GRACE ≥ 150 балів під час госпіталізації також була істотно вищою в Україні — 34,54 проти 19,4 % в Європі (р < 0,001). Реперфузію проведено у 29,9 % хворих в Україні та у 75,7 % осіб в країнах Західної Європи (р < 0,001). У пацієнтів, уведених у реєстр STIMUL, перкутанні коронарні втручання виконували вдвічі рідше (21,5 проти 47,9 %), тромболізис — у 4,5 разу (37,7 порівняно з 8,4 %) порівняно з даними європейського реєстру (р < 0,001). Ознаки гострої СН у стаціонарі фіксували у 60,5 % хворих в українському реєстрі та у 25,8 % осіб у країнах Західної Європи (р < 0,001). Однак частота тяжких кровотеч була істотно нижчою в реєстрі STIMUL (2,1 порівняно з 4,3 %; р < 0,05), що можна пояснити значно меншою частотою реперфузійної терапії в Україні. Частота виникнення інсультів була низькою й істотно не відрізнялася в обох дослідженнях — 0,6 та 1,0 % відповідно. Госпітальна летальність у реєстрі STIMUL становила 11,4 % і значно перевищувала таку в Європі — 7,5 % (р < 0,01).

Висновки. За даними проспективного реєстру хворих, у трьох центрах Вінниці і Хмельницького госпітальна летальність становить 11,4 %, що на 3,9 % вище від такої за даними європейського реєстру, а частота гострої СН у госпітальний період перевищує таку вдвічі. Це значною мірою пов’язано з низькою частотою проведення реперфузійної терапії (29,9 %, що в 2,5 разу менше, ніж у країнах Західної Європи), за більшої кількості хворих із високим ризиком за шкалою GRACE під час госпіталізації (34,5 порівняно з 19,4 %).

Ключові слова: гострий коронарний синдром із елевацією сегмента ST, реєстр, якість надання медичної допомоги, клінічні наслідки, Україна.

 

Результаты и качество лечения больных с острым коронарным синдромом с элевацией сегмента ST в Украине, по данным регистра STIMUL

С.В. Валуева

Цель работы — оценить результаты и качество лечения пациентов с острым коронарным синдромом (ОКС) с элевацией сегмента ST в Виннице и Хмельницком, по данным украинского регистра STIMUL, по сравнению с таковыми в ІІІ Европейском регистре острых коронарных синдромов (2004).

Материалы и методы. STIMUL — украинский регистр ОКС с элевацией сегмента ST — охватил 1103 больных, госпитализированных в кардиологические стационары Винницы и Хмельницкого (три центра) с января 2008 г. по июнь 2011 г. в течение 24 ч от начала заболевания. Результаты сравнивали с данными европейского регистра Euro Нeart Survey ACS ІІІ 2004 г. (n = 1917). Оценивали частоту инфаркта миокарда (ИМ) и хронической сердечной недостаточности (СН) в анамнезе, время от возникновения симптомов до госпитализации, количество пациентов с индексом GRACE ≥ 150 балов, частоту применения реперфузионной терапии, основных осложнений и госпитальную летальность.

Результаты и обсуждение. Среди больных, вошедших в регистр STIMUL, 24,2 % перенесли один и больше ИМ (по сравнению с 13,7 % в европейском регистре; р < 0,001), признаки хронической СН имели 22,8 и 4,4 % лиц соответственно (р < 0,001). Время от начала симптомов до госпитализации у пациентов, которые вошли в украинский регистр, составило (5,1 ± 0,3) ч и было почти вдвое большим по сравнению с данными европейского регистра — (2,83 ± 0,14) ч (р < 0,001). Количество пациентов с высоким риском с индексом GRACE ≥ 150 балов при поступлении также было значительно выше в Украине — 34,5 по сравнению с 19,4 % в Европе (р < 0,001). Реперфузия проведена у 29,9 % пациентов в Украине и у 75,7 % в странах Западной Европы (р < 0,001). У включеных в регистр STIMUL пациентов перкутанные коронарные вмешательства проводили вдвое реже (21,5 по сравнению с 47,9 %), тромболизис — в 4,5 раза (37,7 по сравнению с 8,4 %), чем в европейском регистре (р < 0,001). Признаки острой СН в стационаре отмечены у 60,5 % пациентов в украинском регистре и у 25,8 % в странах Западной Европы (р < 0,001). Однако частота тяжелых кровотечений была существенно ниже в регистре STIMUL (2,1 по сравнению с 4,3 %; р < 0,05), что объясняется значительно меньшей частотой реперфузионной терапии в Украине. Частота возникновения инсультов была низкой и существенно не отличалась в обоих регистрах — 0,6 и 1,0 % соответственно. Госпитальная летальность в регистре STIMUL составила 11,4 % и значительно превышала таковую в европейском регистре — 7,5 % (р < 0,01).

Выводы. По данным проспективного регистра, в трех центрах Винницы и Хмельницкого госпитальная летальность составила 11,4 %, что на 3,9 % выше таковой по данным европейского регистра, а частота острой СН в госпитальный период превышает таковую вдвое. Это в большей мере связано с низкой частотой реперфузионной терапии (29,9 %, что в 2,5 раза меньше, чем в странах Западной Европы) при большем количестве пациентов с высоким риском по шкале GRACE при поступлении (34,5 по сравнению с 19,4 %).

Ключевые слова: острый коронарный синдром с элевацией сегмента ST, регистр, качество предоставления медицинской помощи, клинические исходы, Украина.

5. Оригінальні дослідження

 

Стан вазорегулювальної функції ендотелію у хворих на системний червоний вовчак залежно від ознак атеросклеротичного ураження артерій і чинники, що на неї впливають

К.М. Амосова, О.Б. Яременко, І.Г. Матіящук, В.І. Захарова, П.П. Мінченко, Н.М. Макомела

Мета роботи — оцінити та порівняти показники вазорегулювальної функції ендотелію у хворих на системний червоний вовчак (СЧВ) залежно від наявності або відсутності ознак атеросклеротичного ураження різних судинних басейнів і визначити незалежні СЧВ-специфічні і неспецифічні чинники, що на неї впливають.

Матеріали і методи. Обстежено 100 хворих з діагнозом СЧВ, середній вік яких сягав (40,9 ± 1,4) року, зокрема 90 жінок, з активністю СЧВ I (79,0 %) або II ступеня, тривалістю прийому глюкокортикоїдів не менше року. Критеріями невведення були ІІІ ступінь активності СЧВ, швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв, гіпотиреоз. Контрольну групу становили 32 порівнювані за віком і статтю практично здорові особи. Визначали ендотелійзалежну вазодилатацію (ЕЗВД), для діагностики атеросклерозу проводили ультразвукове дуплексне сканування екстракраніальних та артерій нижніх кінцівок, мультиспіральну комп’ютерну томографію коронарних артерій. У всіх обстежених визначали також ЕЗВД у пробі з реактивною гіперемією, ліпідний спектр крові, рівень С-реактивного білка. Незалежні детермінанти ЕЗВД вивчали серед 17 традиційних чинників серцево-судинного ризику і 30 СЧВ-специфічних клінічних і лабораторних показників за допомогою множинного лінійного регресійного аналізу.

Результати та обговорення. У 89 % хворих на СЧВ загалом знижена ЕЗВД, яка в середньому становить (8,00 ± 0,49) % порівняно з (11,60 ± 0,30) % у здорових (p < 0,001). За даними методів візуалізації, ознаки атеросклерозу хоча б одного судинного басейну виявлено у 66,0 % хворих на СЧВ, у яких ЕЗВД становила в середньому (6,60 ± 0,41) %, що було значно нижче, ніж у здорових (р < 0,001) і хворих на СЧВ, у яких ці ознаки не було виявлено (10,50 % ± 1,08 %; р < 0,001). У останніх середній рівень ЕЗВД не відрізнявся від такого у здорових (р > 0,05). Виявлено вірогідну зворотну кореляційну залежність між величинами ЕЗВД і кількістю уражених судинних басейнів (r = –0,52; р < 0,001). Незалежними детермінантами величини ЕЗВД у хворих на СЧВ є вік хворого (р < 0,001), наявність нефриту (р = 0,001), поліартриту (р = 0,019) і синдрому Рейно (р = 0,045).

Висновки. У 89 % хворих на СЧВ І—ІІ ступеня активності з відносно збереженою функцією нирок реєструють зниження ЕЗВД, яке в середньому становить 32 % і корелює з кількістю уражених атеросклерозом судинних басейнів (за даними дуплексного сканування екстракраніальних артерій і артерій нижніх кінцівок, оцінки кальцифікації коронарних артерій під час мультиспіральної комп’ютерної томографії). Незалежними детермінантами величини ЕЗВД у хворих на СЧВ є вік, наявність нефриту, поліартриту і синдрому Рейно.

Ключові слова: системний червоний вовчак, вазорегулювальна функція ендотелію, атеросклероз.

 

Состояние вазорегулирующей функции эндотелия у больных системной красной волчанкой в зависимости от наличия признаков атеросклеротического поражения артерий и влияющие на нее факторы

Е.Н. Амосова, О.Б. Яременко, И.Г. Матиящук, В.И. Захарова, П.П. Минченко, Н.М. Макомела

Цель работы — оценить и сопоставить показатели вазорегулирующей функции эндотелия у больных системной красной волчанкой (СКВ) в зависимости от наличия или отсутствия признаков атеросклеротического поражения различных сосудистых бассейнов и определить влияющие на нее независимые СКВ-специфические и неспецифические факторы.

Материалы и методы. Обследовано 100 больных с диагнозом СКВ, у которых средний возраст составлял (40,9 ± 1,4) года, в том числе 90 женщин, с активностью СКВ I (79,0 %) или II степени, длительностью приема глюкокортикоидов не меньше года. Критериями невключения были активность СКВ ІІІ степени, скорость клубочковой фильтрации < 60 мл/мин, гипотиреоз. Контрольную группу составили 32 сопоставимых по возрасту и полу практически здоровых лица. Определяли эндотелийзависимую вазодилатацию (ЭЗВД), для диагностики атеросклероза проводили ультразвуковое дуплексное сканирование экстракраниальных и артерий нижних конечностей, мультиспиральную компьютерную томографию коронарных артерий. У всех обследованных определяли также ЭЗВД в пробе с реактивной гиперемией, липидный спектр крови, уровень С-реактивного белка. Независимые детерминанты ЭЗВД изучали среди 17 традиционных факторов сердечно-сосудистого риска и 30 СКВ-специфических клинических и лабораторных показателей с помощью множественного линейного регрессионного анализа.

Результаты и обсуждение. У 89 % больных СКВ в целом снижена ЭЗВД, которая в среднем составляет (8,00 ± 0,49) % по сравнению с (11,60 ± 0,30) % у здоровых (p < 0,001). По данным методов визуализации, признаки атеросклероза хотя бы одного сосудистого бассейна были выявлены у 66,0 % больных СКВ, у которых ЭЗВД составила в среднем (6,60 ± 0,41) %, что было существенно ниже, чем у здоровых (р < 0,001) и больных СКВ, у которых эти признаки не были выявлены (10,50 % ± 1,08 %; р < 0,001). У последних средний уровень ЭЗВД не отличался от такового у здоровых (р > 0,05). Выявлено достоверную обратную корреляционную зависимость между величинами ЭЗВД и количеством пораженных сосудистых бассейнов (r = –0,52, р < 0,001). Независимыми детерминантами величины ЭЗВД у больных СКВ являются возраст больного (р < 0,001), наличие нефрита (р = 0,001), полиартрита (р = 0,019) и синдрома Рейно (р = 0,045).

Выводы. У 89 % больных СКВ І—ІІ степени активности с относительно сохраненной функцией почек отмечается снижение ЭЗВД, которое в среднем составляет 32 % и коррелирует с количеством пораженных атеросклерозом сосудистых бассейнов (по данным дуплексного сканирования экстракраниальных артерий и артерий нижних конечностей, оценки кальцификации коронарных артерий при мультиспиральной компьютерной томографии). Независимыми детерминантами величины ЭЗВД у больных СКВ являются возраст, наличие нефрита, полиартрита и синдрома Рейно.

Ключевые слова: системная красная волчанка, вазорегулирующая функция эндотелия, атеросклероз.

6. Оригінальні дослідження

 

Порівняльна оцінка впливу на венозну стінку різних концентрацій склерозувального препарату та оптимізація методики склерозувального лікування варикозної хвороби

В.І. Паламарчук, В.А. Ходос, І.В. Іркін

Мета роботи — на підставі морфологічних, сонографічних і клінічних досліджень оцінити та порівняти вплив на венозну стінку різних концентрацій склерозувального препарату й оптимізувати на підставі отриманих даних методику склерозувального лікування варикозної хвороби.

Матеріали і методи. Проведено гістологічне вивчення біоптатів пригирлового відділу великої та малої підшкірних вен, взятих у 92 хворих під час склерохірургічних операцій. Як склерозувальний препарат використовували полідоканол виробництва компанії Kreussler (Німеччина). Всіх хворих розподілено на три групи: перша — 30 хворих, яким для флебосклерооблітерації застосовували склерозувальну мікропіну, утворену з полідоканолу в концентрації 2 %, друга — 32 особи, яким застосовували полідоканол 3 %, третя — 30 хворих, лікованих полідоканолом 5 %.

Результати та обговорення. Зміни в стовбуровій підшкірній вені під впливом полідоканолу в концентрації 2 % можуть бути не достатніми для стійкої оклюзії, що в низці випадків призводить до реканалізації та тромбофлебіту. Стійкої оклюзії й фіброзу у віддалений післяопераційний період можна досягти в разі застосування концентрації 3 і 5 %. Однак використання 5 % концентрації препарату в значній кількості випадків призводить до тривалої патологічної гіперпігментації. Найсприятливіші умови для якісної фіброзної трансформації стовбурових підшкірних вен у поєднанні з мінімізацією можливих ускладнень виникають у разі застосування 3 % концентрації полідоканолу.

Висновки. Концентрація полідоканолу 3 % є оптимальною щодо створення сприятливих умов для розвитку фіброзного процесу в стовбурових підшкірних венах з мінімальною кількістю ускладнень.

Ключові слова: варикозна хвороба, склерохірургія, морфологія вен, сонографія.

 

Сравнительная оценка воздействия на венозную стенку разных концентраций склерозирующего препарата и оптимизация методики склерозирующего лечения варикозной болезни

В.И. Паламарчук, В.А. Ходос, И.В. Иркин

Цель работы — на основе морфологических, сонографических и клинических исследований оценить и сравнить воздействие на венозную стенку различных концентраций склерозирующего препарата и оптимизировать на основании полученных данных методику склерозирующего лечения варикозной болезни.

Материалы и методы. Проведено гистологическое изучение биоптатов приустьевого отдела большой и малой подкожных вен, взятых у 92 больных во время склерохирургических операций. В качестве склерозирующего препарата использовали полидоканол производства компании Kreussler (Германия). Все больные распределены на три группы: первая — 30 больных, которым для флебосклерооблитерации применяли склерозирующую микропену, воссозданную из полидоканола в концентрации 2 %, вторая — 32 человека, которым применяли полидоканол 3 %, третья — 30 больных, леченных полидоканолом 5 %.

Результаты и обсуждение. Изменения в стволовой подкожной вене под влиянием полидоканола в концентрации 2 % могут быть недостаточными для устойчивой окклюзии, что в ряде случаев приводит к реканализации и тромбофлебиту. Устойчивой окклюзии и фиброза в отдаленный послеоперационный период можно достичь при применении концентрации 3 и 5 %. Однако применение 5 % концентрации полидоканола в значительном количестве случаев приводит к длительной гиперпигментации. Наиболее благоприятные условия для качественной фиброзной трансформации стволовых подкожных вен в сочетании с минимизацией возможных осложнений возникают при применении полидоканола в концентрации 3 %.

Выводы. Концентрация полидоканола 3 % является оптимальной с точки зрения создания благоприятных условий для развития фиброзного процесса в стволовых венах при минимальном количестве осложнений.

Ключевые слова: варикозная болезнь, склерохирургия, морфология вен, сонография.

7. Оригінальні дослідження

 

Векторкардіографічні ознаки гострого інфаркту міокарда із зубцем Q задньо-нижньої локалізації в перші 24 години захворювання

І.Є. Бєлая

Мета роботи — виявити векторкардіографічні ознаки гострого інфаркту міокарда (ІМ) із зубцем Q задньо-нижньої стінки лівого шлуночка (ЛШ).

Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 17 хворих віком (69 ± 3) роки (із них 10 чоловіків) з ІМ із зубцем Q задньо-нижньої стінки ЛШ, госпіталізованих та обстежених у перші 24 год від початку захворювання. Крім загальноклінічних і біохімічних досліджень, проведено: ЕКГ у 12 відведеннях, а також у відведеннях V7—V9, V3R, V4R й векторкардіографію (ВКГ) за Акулінічевим у п’яти проекціях на поліграфі «МТМ-СКМ».

Результати та обговорення. У 76,5 % хворих визначали сироватковий вміст тропоніну I, який у 100 % був підвищений і становив (4,194 ± 0,287) нг/мл. На ЕКГ реєстрували елевацію сегмента ST понад 1 мм у III (II) і aVF відведеннях у 82,4 % хворих із реципрокними змінами у передній стінці ЛШ, у всіх хворих — патологічний зубець Q у відведеннях II, III і aVF. Під час ВКГ у зоні некрозу (у другій і третій проекціях) виявлено: зсув петель QRS у протилежний від ділянки ураженого міокарда бік, зменшення їхньої площі: у ВА2 — (2,99 ± 0,59) порівняно з (30,19 ± 5,48) мм2 у контрольній групі, у ВА3 — (2,99 ± 0,59) порівняно з (30,25 ± 5,47) мм2 у контрольній групі (р < 0,001); сповільнення поширення імпульсу міокардом: у ВА2 — у початковій частині петлі QRS — (22,65 ± 1,62) порівняно з (28,92 ± 3,24) мВ/с у контрольній групі (р < 0,01), у ВА3 — у ділянці вектора початкового відхилення петлі QRS — (6,95 ± 0,47) порівняно з (17,82 ± 2,38) мВ/с у контрольній групі (р < 0,001); незамкненість петель QRS: у ВА1 — (0,97 ± 0,17) мм, у ВА2 — (1,16 ± 0,17) мм, у ВА3 — (1,26 ± 0,17) мм, у ВА4 — (1,67 ± 0,31) мм і у ВА5 — (1,37 ± 0,24) мм без розмикання петель у контрольній групі. Поза зоною некрозу у проекціях ВА4 і ВА5 виявлено: збільшення швидкості поширення збудження в ділянках верхівки й базальних відділів шлуночків у ділянці вектора кінцевого відхилення петель QRS у ВА4 — (24,99 ± 2,09) порівняно з (14,48 ± 1,80) мВ/с у контрольній групі й у ВА5 — (20,07 ± 2,10) порівняно з (12,58 ± 1,37) мВ/с у контрольній групі (p < 0,001); збільшення площі петель Р у 2,6— 3,8 разу: у ВА2 — (0,49 ± 0,07) порівняно з (0,13 ± 0,05) мм2 у контрольній групі (p < 0,001); прискорення поширення імпульсу в початковій частині петлі Р у ВА5 — (3,44 ± 0,41) порівняно з (3,14 ± 0,43) у контрольній групі (p < 0,001) й сповільнення поширення імпульсу в кінцевій частині петлі Р у ВА4 — (2,38 ± 0,14) порівняно з (3,26 ± 0,51) мВ/с у контрольній групі (p < 0,001) і в перших трьох проекціях — різноспрямовані зміни кутової розбіжності петель QRS-Р (збільшення у ВА1 — 53 ± 9 порівняно з 45 ± 5 у контрольній групі (p < 0,001) й зменшення у ВА2 — 63 ± 11 порівняно з 90 ± 20 у контрольній групі та у ВА3 — 48 ± 13 порівняно з 140 ± 10 у контрольній групі (p < 0,001).

Висновки. Гострий ІМ задньо-нижньої локалізації в зоні некрозу виявляється в другій і третій ВКГ-проекціях зсувом петель QRS у протилежний від ділянки ураженого міокарда бік, зменшенням їхньої площі в 10 разів з уповільненням збудження в міокарді й порушенням процесів реполяризації. Процеси реполяризації в ділянці некротичних змін характеризуються: незамкненістю петель QRS із появою вектора ушкодження ST, спрямованого вниз, ліворуч, назад у другій і третій проекціях, розташуванням петлі Т поза петлею QRS у перших трьох проекціях за різноспрямованих змін кутової розбіжності петель QRS-Т і швидкості поширення імпульсу петлями Т зі зменшенням максимального вектора петель Т у першій проекції. Поза зоною некрозу при гострому ІМ задньо-нижньої локалізації у четвертій і п’ятій ВКГ-проекціях виявляється подовження петель QRS за збільшення їхньої площі та зростання швидкості поширення збудження в ділянках верхівки й базальних відділів шлуночків із порушенням у цих ділянках процесів реполяризації у вигляді збільшення площі й зменшення максимального вектора петель Т, збільшення кутової розбіжності петель QRS-T і порушення проведення імпульсу петлями Т, а також збільшення площі петель Р у 2,6—3,8 разу і різноспрямовані зміни швидкісних показників у всіх проекціях за збільшення кутової розбіжності петель QRS-Р у першій проекції й зменшення — у другій і третій.

Ключові слова: гострий інфаркт міокарда, векторкардіографія.

 

Векторкардиографические проявления острого инфаркта миокарда с зубцом Q задне-нижней локализации в первые 24 часа заболевания

И.Е. Белая

Цель работы — выявить векторкардиографические особенности острого инфаркта миокарда (ИМ) с зубцом Q задне-нижней стенки левого желудочка (ЛЖ).

Материалы и методы. В исследование включены 17 больных в возрасте (69 ± 3) года (10 мужчин) с ИМ с зубцом Q задне-нижней стенки ЛЖ, госпитализированных и обследованных в первые 24 ч заболевания. Кроме общеклинических и биохимических исследований, проведены: ЭКГ в 12 отведениях, а также отведениях V7—V9, V3R, V4R и векторкардиография (ВКГ) по Акулиничеву в пяти проекциях на полиграфе «МТМ-СКМ».

Результаты и обсуждение. У 76,5 % больных определяли сывороточное содержание тропонина I, который у 100 % был повышен и составил (4,194 ± 0,287) нг/мл. На ЭКГ регистрировали элевацию сегмента ST более 1 мм в отведениях III (II) и aVF у 82,4 % больных с реципрокными изменениями по передней стенке ЛЖ, у всех больных — патологический зубец Q в отведениях II, III и aVF. При ВКГ в зоне некроза (во второй и третьей проекциях) выявлено смещение петель QRS в противоположную сторону от области пораженного миокарда, уменьшение их площади: в ВА2 — (2,99 ± 0,59) по сравнению с (30,19 ± 5,48) мм2 в контрольной группе, в ВА3 — (2,99 ± 0,59) по сравнению с (30,25 ± 5,47) мм2 в контрольной группе (р < 0,001); замедление возбуждения миокарда в ВА2 — в начальной части петли QRS — (22,65 ± 1,62) по сравнению с (28,92 ± 3,24) мВ/с в контрольной группе (р < 0,01), в ВА3 — в области вектора начального отклонения петли QRS — (6,95 ± 0,47) по сравнению с (17,82 ± 2,38) мВ/с в контрольной группе (р < 0,001); незамкнутость петель QRS: в ВА1 — (0,97 ± 0,17) мм, в ВА2 — (1,16 ± 0,17) мм, в ВА3 — (1,26 ± 0,17) мм, в ВА4 — (1,67 ± 0,31) мм и в ВА5 — (1,37 ± 0,24) мм при отсутствии размыкания петель в контрольной группе. Вне зоны некроза в проекциях ВА4 и ВА5 выявлено увеличение скорости распространения возбуждения в области верхушки и базальных отделов желудочков: в области вектора конечного отклонения петель QRS в ВА4 — (24,99 ± 2,09) по сравнению с (14,48 ± 1,80) мВ/с в контрольной группе и в ВА5 — (20,07 ± 2,10) мВ/с по сравнению с (12,58 ± 1,37) в контрольной группе (p < 0,001); увеличение площади петель Р в 2,6— 3,8 раза: в ВА2 — (0,49 ± 0,07) по сравнению с (0,13 ± 0,05) мм2 в контрольной группе (p < 0,001); ускорение распространения импульса в начальной части петли Р в ВА5 — (3,44 ± 0,41) по сравнению с (3,14 ± 0,43) мВ/с в контрольной группе (p< 0,001) и замедление распространения импульса в конечной части петли Р в ВА4 — (2,38 ± 0,14) по сравнению с (3,26 ± 0,51) мВ/с в контрольной группе (p < 0,001) и в первых трех проекциях — разнонаправленные изменения углового расхождения петель QRS-Р (увеличение в ВА1 — 53 ± 9 по сравнению с 45 ± 5 в контрольной группе (p < 0,001) и уменьшение в ВА2 — 63 ± 11 по сравнению с 90 ± 20 в контрольной группе и в ВА3 — 48 ± 13 по сравнению с 140 ± 10 в контрольной группе (p < 0,001).

Выводы. Острый ИМ задне-нижней локализации в зоне некроза проявляется во второй и третьей ВКГ-проекциях смещением петель QRS в противоположную от области пораженного миокарда сторону, уменьшением их площади в 10 раз с замедлением возбуждения в миокарде и нарушением процессов реполяризации. Процессы реполяризации в области некротических изменений характеризуются: незамкнутостью петель QRS с появлением вектора повреждения ST, направленного вниз, влево, назад во второй и третьей проекциях, расположением петли Т вне петли QRS в первых трех проекциях при разнонаправленных изменениях углового расхождения петель QRS-Т и скорости распространения импульса по петлям Т с уменьшением максимального вектора петель Т в первой проекции. Вне зоны некроза при остром ИМ задне-нижней локализации в четвертой и пятой ВКГ-проекциях определяется удлинение петель QRS при увеличении их площади и скорости распространения возбуждения в области верхушки и базальных отделов желудочков с нарушением в этой области процессов реполяризации в виде увеличения площади и уменьшения максимального вектора петель Т, увеличения углового расхождения петель QRS-T с нарушением проведения импульса по петлям Т, а также увеличение площади петель Р в 2,6—3,8 раза и разнонаправленные изменения скоростных показателей во всех проекциях при увеличении углового расхождения петель QRS-Р в первой проекции и уменьшении — во второй и третьей.

Ключевые слова: острый инфаркт миокарда, векторкардиография.

8. Оригінальні дослідження

 

Порівняльна оцінка впливу тривалого лікування силденафілом на толерантність до фізичного навантаження у хворих з ідіопатичною легеневою артеріальною гіпертензією та синдромом Ейзенменгера

К.М. Амосова, Л.Ф. Конопльова, І.В. Кричинська

Мета роботи — оцінити та порівняти зміни толерантності до фізичного навантаження, сатурації капілярної крові киснем, показників функції ендотелію і стану NO-системи у хворих з ідіопатичною легеневою артеріальною гіпертензією (ЛАГ) та синдромом Ейзенменгера (СЕ) під час тривалої (6 міс) терапії силденафілом.

Матеріали і методи. Обстежено 18 хворих з ідіопатичною ЛАГ (14 жінок та 4 чоловіків віком у середньому (28,7 ± 3,2) року), 14 — із СЕ (9 жінок та 5 чоловіків віком у середньому (34,3 ± 3,8) року) та 20 клінічно здорових осіб, порівнюваних за віком і співвідношенням статей (контрольна група). Визначали дистанцію 6-хвилинної ходьби, насичення капілярної крові киснем (SaO2) транскутанним методом, рівень ендотеліну-1 та активність фактора Віллебранда в плазмі крові — імуноферментним методом, активність кальційзалежної та кальційнезалежної NO-синтаз, рівні нітрит-аніону та нітрат-аніону в еритроцитах крові — спектрофотометричним методом до та через 6 міс лікування силденафілом у дозі 50 мг/добу.

Результати та обговорення. Дистанція 6-хвилинної ходьби у хворих із ЛАГ загалом на початку дослідження була на 42,3 % меншою, ніж у здорових (350,3 м ± 40,7 м та 607,7 м ± 43,5 м відповідно; р < 0,01), та через 6 міс лікування силденафілом вона збільшилася до (462,4 ± 23,5) м, тобто на 32 % (р < 0,05). У хворих із СЕ порівняно зі здоровими (SaO2) була нижчою як у стані спокою, так і після 6-хвилинної ходьби. Після лікування цей показник підвищився відповідно на 5,7 та 9,5 % (всі р < 0,05). У хворих із ЛАГ порівняно зі здоровими рівень ендотеліну-1 у плазмі крові був у 9,6 разу вищим — (1,92 ± 0,14) та (0,20 ± 0,02) фмоль/мл відповідно (р < 0,001). Після лікування він знизився на 32,8 % (р < 0,05), але залишався значно вищим порівняно зі здоровими (р < 0,001). Рівень активності фактора Віллебранда у плазмі крові хворих із ЛАГ був у 10,7 разу вищим порівняно зі здоровими — (2,06 ± 0,27) та (0,20 ± 0,01) МО/мл відповідно (р < 0,001). Після лікування цей показник знизився на 29,6 % (р < 0,05). На початку дослідження у хворих із ЛАГ загалом рівень активності кальційзалежної NO-синтази в еритроцитах крові був значно нижчим, ніж у здорових ((0,75 ± 0,12) порівняно з (2,16 ± 0,19) пмоль/(мг білка · хв); р < 0,001), через 6 міс лікування силденафілом він зріс у 3,5 разу порівняно з початковим (р < 0,001). У хворих із ЛАГ загалом пул нітрит-аніону (NO2) на початку дослідження був вірогідно нижчим, ніж у здорових ((16,24 ± 2,54) та (25,14 ± 2,29) пмоль/мг білка відповідно; р < 0,01), та в процесі лікування цей показник супроводжувався значним збільшенням — у 3,7 разу (р < 0,001).

Висновки. У хворих із легеневою артеріальною гіпертензією (ідіопатичною легеневою артеріальною гіпертензією та синдромом Ейзенменгера) терапія силденафілом протягом 6 міс поліпшує толерантність до фізичного навантаження, за даними тесту з 6-хвилинною ходьбою, та супроводжується зниженням початково підвищених рівнів ендотеліну-1 і фактора Віллебранда й позитивною динамікою зменшених активності кальційзалежної NO-синтази азоту оксиду і пулу нітрит-аніону. У хворих з природженими вадами серця у фазу синдрому Ейзенменгера терапія силденафілом протягом 6 міс супроводжується зростанням (SaO2) у стані спокою та після 6-хвилинної ходьби, за даними пульсоксиметрії.

Ключові слова: ідіопатична легенева артеріальна гіпертензія, синдром Ейзенменгера, ендотеліальна дисфункція, силденафіл.

 

Сравнительная оценка влияния длительного лечения силденафилом на толерантность к физической нагрузке у больных с идиопатической легочной артериальной гипертензией и синдромом Эйзенменгера

Е.Н. Амосова, Л.Ф. Коноплёва, И.В. Кричинская

Цель работы — оценить и сравнить изменения толерантности к физической нагрузке, сатурации капиллярной крови кислородом, показатели функции эндотелия и состояния NO-системы у больных с идиопатической легочной артериальной гипертензией (ЛАГ) и синдромом Эйзенменгера (СЭ) при длительной (6 мес) терапии силденафилом.

Материалы и методы. Обследовано 18 больных с идиопатической ЛАГ (14 женщин и 4 мужчины в возрасте (28,7 ± 3,2) года), 14 больных с СЭ (9 женщин и 5 мужчин в возрасте (34,3 ± 3,8) года) и 20 клинически здоровых лиц, сопоставимых по возрасту и соотношению полов (контрольная группа). Определяли дистанцию 6-минутной ходьбы, насыщение капиллярной крови кислородом (SaO2) транскутанным методом, уровень эндотелина-1 и активность фактора Виллебранда в плазме — иммуноферментным методом, активность кальцийзависимой и кальцийнезависимой NO-синтаз, уровней нитрит-аниона и нитрат-аниона в эритроцитах крови — спектрофотометрическим методом до и через 6 мес после лечения силденафилом в дозе 50 мг/сут.

Результаты и обсуждение. Дистанция 6-минутной ходьбы у больных с ЛАГ в целом в начале исследования была на 42,3 % ниже, чем у здоровых, — (350,3 ± 40,7) и (607,7 ± 43,5) м соответственно (р < 0,01), через 6 мес лечения силденафилом она увеличилась до (462,4 ± 23,5) м, то есть на 32 % (р < 0,05). У больных с СЭ по сравнению со здоровыми (SaO2) была ниже как в состоянии покоя, так и после 6-минутной ходьбы. После лечения этот показатель увеличился соответственно на 5,7 и 9,5 % (все р < 0,05). У больных с ЛАГ по сравнению со здоровыми уровень эндотелина-1 в плазме крови был в 9,6 раза выше — (1,92 ± 0,14) и (0,20 ± 0,02) фмоль/мл соответственно (р < 0,001). После лечения он снизился на 32,8 % (р < 0,05), но оставался значительно повышенным по сравнению со здоровыми (р < 0,001). Уровень активности фактора Виллебранда в плазме у больных с ЛАГ был в 10,7 раза выше по сравнению с контролем — (2,06 ± 0,27) и (0,20 ± 0,01) МЕ/мл соответственно (р < 0,001). После лечения этот показатель уменьшился на 29,6 % (р < 0,05). В начале исследования у больных с ЛАГ в целом уровень активности кальцийзависимой NO-синтазы в эритроцитах крови был значительно ниже, чем у здоровых ((0,75 ± 0,12) и (2,16 ± 0,19) пмоль/(мг белка·мин) соответственно; р < 0,001), и после 6 мес лечения силденафилом увеличился в 3,5 раза по сравнению с исходным (р < 0,001). Пул нитрит-аниона у этих больных в начале исследования был достоверно ниже, чем у здоровых ((16,24 ± 2,54) и (25,14 ± 2,29) пмоль/мг белка соответственно; р < 0,01), и в ходе лечения сопровождался значительным увеличением — в 3,7 раза (р < 0,001).

Выводы. У больных с легочной артериальной гипертензией (идиопатической легочной артериальной гипертензией и синдромом Эйзенменгера) терапия силденафилом в течение 6 мес улучшает толерантность к физической нагрузке, по результатам теста с 6-минутной ходьбой, и сопровождается снижением изначально повышенных уровней эндотелина-1 и фактора Виллебранда, повышением активности кальцийзависимой NO-синтазы оксида азота и пула нитрит-аниона. У больных с врожденными пороками сердца в фазу синдрома Эйзенменгера терапия силденафилом в течение 6 мес приводит к увеличению (SaO2) в состоянии покоя и после 6-минутной ходьбы, по данным пульсоксиметрии.

Ключевые слова: идиопатическая легочная артериальная гипертензия, синдром Эйзенменгера, эндотелиальная дисфункция, силденафил.

9. Оригінальні дослідження

 

Розташування правошлуночкового електрода під час електрокардіостимуляції. Можливості ехокардіографічної верифікації

Д.Є. Волков

Мета роботи — розробити порівняльний підхід до оцінки місця імплантації правошлуночкового електрода під час електрокардіостимуляції (ЕКС), заснований на застосуванні традиційної ехокардіографії (ЕхоКГ).

Матеріали і методи. Протягом 2011 р. у клініці обстежено 76 хворих із брадіаритміями, яким було виконано постійну ЕКС під флюороскопічним контролем з реєстрацією ЕКГ у стандартних відведеннях, які були критерієм імплантації електрода у певні ділянки правого шлуночка (ПШ). Потім протягом місяця розташування електрода уточнювали за допомогою ЕхоКГ з використанням стандартних та синтетичних проекцій.

Результати та обговорення. Інтраопераційно, опираючись на флюороскопічні та ЕКГ-маркери, припущення про імплантацію електрода у міжшлуночкову перегородку було зроблено у 46 (60,5 %) пацієнтів. Під час ЕхоКГ таку локалізацію електрода було підтверджено лише у 32 (42,1 %) пацієнтів. Зазначена різниця пояснюється тим, що розташування електрода у передній (10,5 порівняно з 19,7 %; p < 0,05) та вільній (2,6 порівняно з 10,5 %; p < 0,05) стінці значно рідше правильно інтерпретували під час операції. Верхівкову локалізацію електрода однаково коректно виявляли за допомогою всіх методів (26,3 порівняно з 27,6 %; p = 0,34). У 28,9 % випадків точно встановити розташування ПШ-електрода можна було лише з нестандартних проекцій ЕхоКГ.

Висновки. ЕхоКГ з використанням стандартних та синтезованих проекцій порівняно з флюороскопічними та ЕКГ-маркерами дає змогу з більшою точністю встановлювати місце імплантації ПШ-електрода.

Ключові слова: електрокардіостимуляція, альтернативні місця стимуляції, ехокардіографічна візуалізація.

 

Расположение правожелудочкового электрода при электрокардиостимуляции. Возможности эхокардиографической верификации

Д.Е. Волков

Цель работы — разработать сравнительный подход к оценке места имплантации правожелудочкового электрода при электрокардиостимуляции (ЭКС), основанный на использовании традиционной эхокардиографии (ЭхоКГ).

Материалы и методы. В течение 2011 г. в клинике обследовано 76 больных с брадиаритмиями, которым была выполнена постоянная ЭКС под флюороскопическим контролем с регистрацией ЭКГ в стандартных отведениях, которые являлись критерием имплантации электрода в определенные области правого желудочка (ПЖ). В последующем в течение месяца расположение электрода уточняли при ЭхоКГ с использованием стандартных и синтезированных проекций.

Результаты и обсуждение. Интраоперационно, основываясь на флюороскопических и ЭКГ-маркерах, предположение о перегородочной имплантации электрода было сделано у 46 (60,5 %) пациентов. При ЭхоКГ такая локализация электрода была подтверждена лишь у 32 (42,1 %) пациентов. Указанные отличия объясняются тем, что расположение электрода в области передней (10,5 по сравнению с 19,7 %; p < 0,05) и свободной (2,6 по сравнению с 10,5 %; p < 0,05) стенок гораздо реже правильно интерпретировали во время операции. Верхушечную локализацию электрода одинаково корректно выявляли всеми методами (26,3 по сравнению с 27,6 %; p = 0,34). В 28,9 % случаев точно установить расположение ПЖ-электрода можно было только из нестандартных проекций ЭхоКГ.

Выводы. ЭхоКГ с использованием стандартных и синтезированных проекций по сравнению с существующими флюороскопическими и ЭКГ-маркерами позволяет с большей точностью устанавливать место имплантации ПЖ-электрода.

Ключевые слова: электрокардиостимуляция, альтернативные места стимуляции, эхокардиографическая визуализация.

10. Огляди

 

Клопідогрель у лікуванні пацієнтів з хронічною ішемією нижніх кінцівок

В.Г. Мішалов, Н.Ю. Літвінова

Наведено огляд даних рандомізованих досліджень про схеми призначення антиагрегантної терапії у пацієнтів із захворюванням периферичних артерій. Описано ефективність та безпечність антиагрегантів з точки зору доказової медицини.

Ключові слова: атеросклероз, захворювання периферичних артерій, лікування, антиагреганти, клопідогрель.

 

Клопидогрель в лечении пациентов с хронической ишемией нижних конечностей

В.Г. Мишалов, Н.Ю. Литвинова

В статье приведен обзор данных рандомизированных исследований о схемах назначений антиагрегантной терапии у пациентов с заболеванием периферических артерий. Описана эффективность, безопасность антиагрегантов с точки зрения доказательной медицины.

Ключевые слова: атеросклероз, заболевания периферических артерий, лечение, антиагреганты, клопидогрель.

11. Огляди

 

Гемодинамічно незначущий атеросклероз коронарних артерій: визначення, патогенез, клінічна значущість, діагностика, можливості лікування і профілактики

О.Т. Стременюк

Найчастішою причиною, що визначає розвиток ішемічної хвороби серця, є атеросклероз коронарних артерій (КА) серця. Атеросклероз, що зумовлює стеноз КА менше 50 % її просвіту, за даними коронарографії (КГ), вважають гемодинамічно незначущим. Проте згаданий термін більшою мірою описує анатомічну незначущість стенозу, ніж функціональну можливість КА забезпечити коронарний кровоплин. Впровадження КГ сприяло прогресу в розумінні патофізіології порушень коронарного кровоплину і розробленню нових методів діагностики та лікування ішемічної хвороби серця. Однак за даними КГ неможливо оцінити функціональні зміни КА, які пояснюють варіабельність ішемічного порогу у хворих з однаковим ступенем стенозу КА. Враховуючи ці обмеження, сучасні дослідження спрямували на вивчення функціонального стану артеріальної стінки, головним чином функції ендотелію. Оцінка закономірностей клінічного перебігу, особливостей порушень ендотеліальної функції, системного запалення та толерантності до фізичного навантаження у хворих з гемодинамічно незначущим атеросклерозом КА важлива для оптимізації лікування цієї категорії хворих, що відкриває нові можливості для запобігання серйозним серцево-судинним подіям.

Ключові слова: атеросклероз коронарних артерій, ендотеліальна функція, товщина комплексу інтима—медіа, кальцифікація коронарних артерій.

 

Гемодинамически незначимый атеросклероз коронарных артерий: определение, патогенез, клиническая значимость, диагностика, возможности лечения и профилактики

О.Т. Стременюк

Наиболее частой причиной, определяющей развитие ишемической болезни сердца, является атеросклероз коронарных артерий (КА) сердца. Атеросклероз, вызывающий стеноз КА менее 50 % ее просвета, по данным коронарографии (КГ), считают гемодинамически незначимым. Однако данный термин в большей степени описывает анатомическую незначимость стеноза, чем функциональную возможность КА обеспечить коронарный кровоток. Внедрение КГ способствовало прогрессу в понимании патофизиологии нарушений коронарного кровотока и разработке новых методов диагностики и лечения ишемической болезни сердца. Однако по данным КГ невозможно оценить функциональные изменения КА, объясняющие вариабельность ишемического порога у больных с одинаковой степенью стеноза КА. Учитывая эти ограничения, современные исследования направили на изучение функционального состояния артериальной стенки, главным образом, функции эндотелия. Оценка закономерностей клинического течения, особенностей нарушений эндотелиальной функции, системного воспаления и толерантности к физической нагрузке у больных с гемодинамически незначимым атеросклерозом КА важна для оптимизации лечения этой категории больных, что открывает новые возможности для предупреждения серьезных сердечно-сосудистых событий.

Ключевые слова: атеросклероз коронарных артерий, эндотелиальная функция, толщина комплекса интима—медиа, кальцификация коронарных артерий.

12. Огляди

 

Розшарування аневризми аорти: визначення, етіологія, патоморфологія, класифікація, клініка, діагностика та лікування

Р.К. Жураєв

У статті представлено сучасні погляди на визначення, етіологію, патоморфологію, класифікацію, діагностику та лікування розшарування аневризми аорти. Наведено сучасні класифікації, методи діагностики та лікування.

Ключові слова: розшарування аневризми аорти, етіологія, патоморфологія, клініка, діагностика, лікування.

 

Расслоение аневризмы аорты: определение, этиология, патоморфология, классификация, клиника, диагностика и лечение

Р.К. Жураев

В статье представлены современные взгляды на определение, этиологию, морфологию, классификацию, диагностику и лечение расслоения аневризмы аорты. Приведены современные классификации, методы диагностики и лечения.

Ключевые слова: расслоение аневризмы аорты, этиология, патоморфология, клиника, диагностика, лечение.

13. Огляди

 

Маркери гострого пошкодження нирок

І.І. Горда, А.Б. Безродний, О.В. Василенко, І.В. Данькевич

Рання успішна діагностика та своєчасний початок лікування гострого пошкодження нирок (ГПН) — найважливіші завдання, які останніми роками стали стимулом для цілої хвилі досліджень у пошуках нових досконаліших біомаркерів. Біомаркер — це речовина, виявлена в крові, біологічних рідинах, тканинах, яка дає змогу оцінити перебіг (нормальний чи патологічний) біологічних процесів або реакцію на введення в організм фармакологічних препаратів чи наркотиків. Існує широкий спектр біомаркерів, зокрема мРНК, протеїни, поліпептиди і ліпідні молекули. При ГПН такі патофізіологічні процеси, як запалення, апоптоз, некроз і загибель клітин, а також канальцева регенерація можуть бути відображені в крові або сечі, що дає змогу провести кількісну оцінку їх за допомогою лабораторних методів. Серед нових маркерів, які все активніше досліджують, найбільше значення мають NGAL, KIM-1, цистатин С, L-FABP та ІЛ-18. Актуальність цієї проблеми зумовлена тим, що такий найширше використовуваний у клінічній практиці маркер порушення функції нирок, як креатинін, має низку істотних недоліків, через що його рівень може дуже варіювати залежно від віку, статі, рівня метаболізму, прийнятих медикаментів, водно-основного обміну. У статті коротко розглянуто дані останніх великих досліджень у цій сфері.

Ключові слова: гостре пошкодження нирок, діагностика, біомаркери.

 

Маркеры острого повреждения почек

И.И. Горда, А.Б. Безродный, О.В. Василенко, И.В. Данькевич

Ранняя успешная диагностика и своевременное начало лечения острого повреждения почек (ОПП) являются важнейшими задачами, которые в последние годы послужили стимулом для целой волны исследований в поисках более совершенных биомаркеров. Биомаркер — это вещество, найденное в крови, биологических жидкостях, тканях, которое позволяет оценить течение (нормальное или патологическое) биологических процессов или реакцию на введение в организм фармакологических препаратов или наркотиков. Существует широкий спектр биомаркеров, включая mRNA, протеины, полипептиды и липидные молекулы. При ОПП такие патофизиологические процессы, как воспаление, апоптоз, некроз и гибель клеток, а также канальцевая регенерация могут быть отражены в крови или моче, что дает возможность провести их количественную оценку с помощью лабораторных методов. Среди новых маркеров, которые все более активно исследуют, наибольшее значение имеют NGAL, KIM-1, цистатин С, L-FABP, ИЛ-18. Актуальность данной проблемы обусловлена тем, что такой наиболее широко используемый в клинической практике маркер нарушения функции почек, как креатинин, имеет ряд существенных недостатков, в результате чего его уровень может сильно варьировать в зависимости от возраста, пола, уровня метаболизма, принимаемых медикаментов, водно-солевого обмена. В статье коротко рассмотрены данные последних крупных исследований в этой области.

Ключевые слова: острое повреждение почек, диагностика, биомаркер.

14. Оголошення

 

«Секрети судинної хірургії: новітні мініінвазивні технології, діагностика і лікування атеросклеротичних та тромботичних уражень судин»

«Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами Конференція з міжнародною участю

«СЕКРЕТИ СУДИННОЇ ХІРУРГІЇ: НОВІТНІ МІНІІНВАЗИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ, ДІАГНОСТИКА І ЛІКУВАННЯ АТЕРОСКЛЕРОТИЧНИХ ТА ТРОМБОТИЧНИХ УРАЖЕНЬ СУДИН»

(Київ, 18—19 жовтня 2012 року)

«Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами проводить конференцію з міжнародною участю «Секрети судинної хірургії: новітні мініінвазивні технології, діагностика і лікування атеросклеротичних та тромботичних уражень судин». Конференція відбудеться за адресою: м. Київ, вул. Верхня, 5.

Основні програмні питання конференції
1. Сучасні діагностичні можливості та міждисциплінарний підхід до розробки діагностично-лікувального алгоритму у хворих із судинною патологією.
2. Мініінвазивні та гібридні технології в хірургічному лікуванні захворювань судин (рентгенендоваскулярні, мініінвазивні та гібридні втручання на судинах).
3. Ангіологія: профілактика, консервативне лікування та реабілітація пацієнтів із судинними захворюваннями (погляд різних спеціалістів).

У конференції візьмуть участь провідні спеціалісти з променевої діагностики, кардіології, неврології, ендокринології, ревматології, гематології та інших галузей медицини.

Конференцію внесено до Реєстру з'їздів, конгресів, симпозіумів та науково-практичних конференцій МОЗ України та НАМН України на 2012 рік (реєстраційний номер 140).

Запрошуємо Вас узяти участь у роботі конференції.

Вимоги до оформлення матеріалів для публікації

До публікації приймаються нові, раніше не опубліковані результати наукових досліджень, отримані у галузі клінічної та експериментальної медицини, які будуть видані у збірнику матеріалів конференції.
Структура публікації: заголовок, прізвище та ініціали авторів, назва установи, де виконано роботу, вступ, мета, матеріали і методи досліджень, результати та їх обговорення, висновки (у статті використану літературу оформлювати відповідно до вимог Держкомстату).
Обсяг тез — 1 сторінка, статті — 7—8 сторінок.
Текст друкувати на аркуші формату А4, через 1 інтервал, шрифт Times New Roman Cyr, без переносів, поля: зліва — 2,5 см, справа — 1,0 см, верхнє та нижнє — 2,0 см.
Електронний файл на CD повинен мати формат MS Word 95, 2000, XP для Windows і повинен відповідати тексту на папері.
Матеріали (роздрукований текст та CD) супроводжують листом від установи, висновками експертної комісії з рекомендаціями до друку, підписом керівника установи, завіреним печаткою. Текст мають завірити своїми підписами всі автори.
Редакція залишає за собою право редагувати та скорочувати текст.

Подробиці для особистої участі у роботі конференції, карта-схема розташування установи, інформація щодо бронювання готелів, друку матеріалів тощо будуть розташовані на сайті технічного організатора конференції ТОВ «Ворлдсервіс груп».

Тел.: (44) 209-08-59, 520-27-27
www.worldservice.ua, www.poliklinіka-1.gov.ua

З питань участі в конференції звертатися до Юрія Мироновича Гупала.
Тел.: (44) 254-64-28, 067-93-67-820.
Е-mail: Uriy_Gupalo@ukr.net.

Електронні варіанти матеріалів надсилати до 15 серпня на одну з адрес:
Osadchy2006@rambler.ru. Олександр Ілліч Осадчий. Тел.: (44) 254-68-71, 067-76-76-489
Yakobchuk@poliklinika-1.gov.ua. Анатолій Володимирович Якобчук. Тел.: (44) 254-68-71, 050-543-02-02


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»