Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№2(38) // 2012

 

Обкладинка

 

1. Ювілеї

 

Бескровные операции внутри сердца: в плеяде первопроходцев

Основоположнику рентгеноэндоваскулярной хирургии в кардиологии Украины профессору Юрию Владимировичу Паничкину — 75 лет.
В книге «Голоса времен», этой саге своего приз вания, изданной в 1998 году, Николай Михайлович Амосов писал: «Очень важная служба — рентген. Теперь к методам обследования добавились операции, называемые эндоваскулярными. Их принцип: расширение врожденных и приобретенных сужений сосудов и каналов в самом сердце с помощью баллончиков, расширяемых давлением. Главный объект — коронарные артерии при стенокардии и пороки сердца. Рентгеном заведует Юра Паничкин уже больше 30 лет. Очень дельный. Он сменил уже три поколения аппаратов и настроен на четвертый. Тем более что техника «там» шагает очень быстро. Вот только стоит дорого: исчисляется миллионами долларов».

2. Стандарти діагностики та лікування

 

Рекомендации Европейского общества кардиологов 2010 г. по лечению фибрилляции предсердий. Часть IІІ

Длительная терапия
Общие подходы

Выделяют 5 основных задач лечения больных с фибрилляцией предсердий (ФП):
1. Профилактика тромбоэмболических осложнений.
2. Облегчение симптомов.
3. Оптимальное лечение сопутствующих сердечно-сосудистых заболеваний.
4. Контроль частоты сердечных сокращений (ЧСС).
5. Коррекция нарушения ритма.

Контроль ритма сердца или ЧСС
Первоначально больным с ФП следует назначать антитромботические препараты и средства, снижающие ЧСС. Если конечной целью лечения является восстановление и сохранение синусового ритма, целесообразно продолжать прием средств, снижающих ЧСС, за исключением случаев, когда у больного постоянно сохраняется синусовый ритм. Эти средства применяют в целях адекватного контроля частоты сокращений желудочков сердца при рецидиве ФП.

3. Стандарти діагностики та лікування

 

Рекомендації Європейського товариства кардіологів з діагностики та лікування захворювань периферичних артерій. Частина ІІІ

Критична ішемія нижніх кінцівок
Критична ішемія нижніх кінцівок (КІНК) — найтяжча ознака захворювання артерій нижніх кінцівок (ЗАНК), виявляється ішемічним болем у стані спокою та ішемічними ушкодженнями чи гангреною, яку об’єктивно можна пов’язати з оклюзією артеріальних судин. Передбачається хронічне захворювання, яке слід диференціювати від гострої ішемії нижніх кінцівок (ГІНК).
Як діагностичний критерій використовують гомілковий тиск < 50 мм рт. ст., оскільки його визначають у більшості пацієнтів, у яких біль у стані спокою чи ішемічні ушкодження не зникають спонтанно без втручання (табл. 1). Pівні гомілкового тиску та тиску на пальцях ніг, необхідні для загоєння, вищі, ніж рівні тиску за наявності ішемічного болю у стані спокою. У пацієнтів з ішемічними ушкодженнями чи гангреною КІНК підозрюють у разі гомілкового тиску менше 70 мм рт. ст. Тиск на пальцях ніг нижчий за 30 мм рт. ст. може замінити критерій гомілкового тиску в разі медіального кальцинозу [54]. У деяких випадках також може допомогти дослідження мікроциркуляції (транскутанний тиск кисню) з діагностичною та прогностичною метою, а іноді для вирішення питання щодо рівня ампутації.

4. Оригінальні дослідження

 

Роль дворівневих інфраінгвінальних реконструкцій у лікуванні хронічної критичної ішемії нижніх кінцівок

В.М. Пшеничний

Мета роботи — провести порівняльний аналіз безпосередніх і проміжних наслідків дворівневих інфраінгвінальних реконструкцій і гомілкових шунтувань у хворих із хронічною критичною ішемією нижніх кінцівок (ХКІНК).

Матеріали і методи. Ретроспективно проаналізовано прохідність шунтів і збереження кінцівок у 77 пацієнтів, яким виконано 79 шунтувань, а саме: дворівневі інфраінгвінальні реконструкції (n = 36); стегново-гомілкові (n = 36) і стегновостопні (n = 7) шунтування. У пацієнтів були ізольований сегмент підколінної артерії в комбінації з ураженням її трифуркації й оклюзія стегнової артерії. Використано реверсовані, ортоградні, ортотопні трансплантати, а також автовену в позиції in situ. Прохідність трансплантатів оцінювали за допомогою допплерометрії в динаміці. У двох групах хворих проведено порівняльне вивчення демографічних показників і чинників ризику із використанням критерію Стьюдента й тесту χ2.

Результати та обговорення. Life-table аналіз засвідчив, що після дворівневих інфраінгвінальних реконструкцій спостерігалася ліпша первинна прохідність трансплантатів (76,2 %) порівняно зі стегново-гомілковими (стопними) реконструкціями (60,4 %; p < 0,05). Інтраопераційна летальність — 2 (2,5 %) пацієнти. Тромбози в ранній і проміжний післяопераційний періоди були частішими в групі після стегново-стопних (стопних) реконструкцій (18,6 порівняно з 11,4 %; p = 0,38 і 30,8 порівняно з 10,3 %; p = 0,04).

Висновки. Дворівневі інфраінгвінальні реконструкції артерій у хворих із ХКІНК забезпечують ліпшу прохідність трансплантата й більший відсоток збереження кінцівки порівняно зі стегново-гомілковими (стопними) шунтуваннями і мають бути припустимою альтернативою щодо цих втручань.

Ключові слова: критична ішемія нижніх кінцівок, хірургічне лікування, інфраінгвінальні реконструкції.

 

Роль двухуровневых инфраингвинальных реконструкций в лечении хронической критической ишемии нижних конечностей

В.Н. Пшеничный

Цель работы — провести сравнительный анализ непосредственных и промежуточных результатов двухуровневых инфраингвинальных реконструкций и берцовых шунтирований у больных с хронической критической ишемией нижних конечностей (ХКИНК).

Материалы и методы. Ретроспективно проанализированы проходимость шунтов и сохранение конечностей 77 пациентам, которым выполнены 79 шунтирований, а именно: двухуровневые инфраингвинальные реконструкции (n = 36); бедренно-берцовые (n = 36) и бедренно-стопные (n = 7) шунтирования. У пациентов были изолированный сегмент подколенной артерии в комбинации с поражением трифуркации и окклюзия бедренной артерии. Использованы аутовенозные реверсированные, а также ортоградные, ортотопные трансплантаты и аутовены в позиции in situ. Проходимость трансплантатов оценивали в динамике с допплеровским мониторированием. В двух группах проведено сравнительное изучение демографических показателей и факторов риска с помощью критерия Стьюдента и теста χ2.

Результаты и обсуждение. Life-table анализ показал, что двухуровневые инфраингвинальные реконструкции обеспечивали лучшую первичную проходимость трансплантатов (76,2 %) по сравнению с бедренно-берцовыми (стопными) реконструкциями (60,4 %; p < 0,05). Интраоперационная летальность — два (2,5 %) пациента. Тромбозы в ранний и промежуточный послеоперационный периоды были более частыми в группе с бедренно-берцовыми (стопными) реконструкциями (18,6 по сравнению с 11,4 %; p = 0,38 и 30,8 по сравнению с 10,3 %; p = 0,04).

Выводы. Двухуровневые инфраингвинальные реконструкции артерий у больных с ХКИНК дают лучшую проходимость трансплантата и больший процент сохранения конечности по сравнению с бедренно-берцовыми (стопными) шунтированиями. Они являются допустимой альтернативой этим вмешательствам.

Ключевые слова: критическая ишемия нижних конечностей, хирургическое лечение, инфраингвинальные реконструкции.

5. Оригінальні дослідження

 

Вплив частоти серцевих скорочень у хворих з інфарктом міокарда із зубцем Q і зниженою систолічною функцією лівого шлуночка на клінічний перебіг та найближчі наслідки хвороб

К.М. Амосова, Яо Сюй, А.Б. Безродний, І.В. Прудкий, Ю.В. Руденко,О.М. Герула

Мета роботи — оцінити вплив частоти серцевих скорочень (ЧСС) на момент госпіталізації на клінічний перебіг і безпосередні наслідки у хворих з інфарктом міокарда (ІМ) із зубцем Q і фракцією викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) < 45 % у ранні строки захворювання у рамках ретроспективного одноцентрового когортного дослідження.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 680 хворих з ІМ із зубцем Q, ФВ ЛШ < 45 % та гострою лівошлуночковою недостатністю (ГЛШН) І—ІII класу за Кillip на момент госпіталізації. Хворих розподілили на дві групи: 1-ша — 154 пацієнти, в яких ЧСС на момент госпіталізації була ≤ 70 за 1 хв, і 2-га — 526 хворих із ЧСС на момент госпіталізації > 70 за 1 хв. Середній вік пацієнтів становив (68,7 ± 0,5) року (від 32 до 96 років), серед них було 404 (59,4 %) чоловіки і 276 (40,6 %) жінок. Хворим проведено рутинне клінічне, електрокардіографічне та лабораторне дослідження, а також допплерехокардіографію у перші 3 доби захворювання. Визначали кінцеводіастолічний (КДІ), кінцевосистолічний (КСІ) та ударний індекс ЛШ, передньозадній розмір лівого передсердя (ЛП), передньозадній розмір правого шлуночка, кінцеводіастолічну товщину задньої стінки (ЗС) і міжшлуночкової перегородки (МШП) ЛШ. Кінцевими точками були: госпітальна летальність, частота збільшення ГЛШН на один клас і більше, виникнення стійкої шлуночкової тахікардії і фібриляції шлуночків, рецидиву ІМ і післяінфарктної стенокардії. Визначали ризик за шкалою ТІМІ, частоту виникнення персистуючої та пароксизмальної фібриляції передсердь. Незалежні предиктори госпітальної летальності визначали за допомогою багатофакторного аналізу шляхом ступеневого логістичного регресійного аналізу таких показників: ЧСС > 70 за 1 хв на момент госпіталізації, чоловіча стать, вік, ІМ, артеріальна гіпертензія (АГ), цукровий діабет, стабільна стенокардія та куріння в анамнезі, локалізація ІМ, госпіталізація менше як через 12 год від початку симптомів, ГЛШН ІІ—ІІІ класу на момент госпіталізації, реваскуляризація, лікування β-адреноблокаторами (β-АБ) та інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

Результати та обговорення. Пацієнти обох груп не відрізнялися за статтю, віком, частотою ІМ, АГ, нестабільної та стабільної стенокардії напруження в анамнезі, частотою куріння та локалізації ІМ (усі р > 0,05). За відсутності розбіжностей у середніх величинах систолічного і діастолічного артеріального тиску у хворих 1-ї та 2-ї груп частота ГЛШН IІ—ІII класу на момент госпіталізації становила відповідно 19,5 і 36,5 % (р < 0,001), ризик за шкалою TIMI на момент госпіталізації — відповідно (4,9 ± 0,1) і (6,0 ± 0,1) бала (р < 0,001), частота збільшення ГЛШН у стаціонарі на один клас — відповідно 15,6 і 26,6 % (р < 0,01), госпітальна летальність — відповідно 18,8 і 30,8 % (р < 0,01). При дослідженні показників систолічної функції ЛШ у перші 3 доби у хворих 1-ї та 2-ї груп зареєстровано: КСІ — відповідно (45,8 ± 1,3) і (50,7 ± 0,7) мл/м2 (р < 0,01), КДІ — відповідно (75,3 ± 1,9) і (81,9 ± 0,9) мл/м2 (р < 0,01), ФВ ЛШ — відповідно (39,8 ± 0,4) і (37,5 ± 0,3) % (р < 0,01), розмір ЛП — відповідно (3,71 ± 0,05) і (3,85 ± 0,03) см (р < 0,01), ЗС ЛШ — відповідно (1,01 ± 0,01) і (1,02 ± 0,01) см (p > 0,05), МШП — (1,02 ± 0,01) і (1,01 ± 0,01) см (p > 0,05). Під час багатофакторного аналізу ЧСС > 70 за 1 хв була незалежним від ГЛШН (відносний ризик (ВР) = 2,38, р < 0,001) предиктором несприятливого закінчення та асоціювалася зі збільшенням госпітальної летальності у 2,16 разу (р = 0,002). Чинниками вірогідного збільшення госпітальної летальності були: чоловіча стать (ВР = 1,960, 95 % довірчий інтервал (ДІ) = 1,313—3,548; р = 0,002), вік понад 60 років (ВР = 2,231, 95 % ДІ = 1,137— 4,378; р = 0,02), АГ у анамнезі (ВР = 2,057, 95 % ДІ = 1,119—3,782; р = 0,02) та стабільна стенокардія у анамнезі (ВР = 1,686, 95 % ДІ = 1,081—2,630; р = 0,021). Реваскуляризація (ВР = 0,643, 95 % ДІ = 0,465—0,890; р = 0,008), лікування β-АБ (ВР = 0,284, 95 % ДІ = 0,171—0,472; р < 0,001) та інгібіторами АПФ (ВР = 0,172, 95 % ДІ = 0,096—0,309; р < 0,001) асоціювалися з вірогідно меншою госпітальною летальністю.

Висновки. У хворих з ІМ із зубцем Q та ранньою систолічною дисфункцією ЛШ ЧСС понад 70 за 1 хв на час госпіталізації є значущим незалежним предиктором смерті в стаціонарі (відносний ризик 2,2). ЧСС більше 70 за 1 хв на час госпіталізації у хворих з ІМ із зубцем Q та ФВ ЛШ < 45 % сприяє вірогідно частішому, ніж у хворих з ЧСС ≤ 70 за 1 хв, збільшенню ГЛШН на один клас і більше та не впливає на частоту потенційно фатальних шлуночкових аритмій і рецидиву ІМ.

Ключові слова: частота серцевих скорочень, інфаркт міокарда, фракція викиду лівого шлуночка, госпітальна летальність, івабрадин.

 

Влияние частоты сердечных сокращений у больных с инфарктом миокарда с зубцом Q и сниженной систолической функцией левого желудочка на клиническое течение и ближайшие исходы заболеваний

Е.Н. Амосова, Яо Сюй, А.Б. Безродный, И.В. Прудкий, Ю.В. Руденко, О.М. Герула

Цель работы — оценить влияние частоты сердечных сокращений (ЧСС) на момент поступления в стационар на клиническое течение и непосредственные исходы у больных с инфарктом миокарда (ИМ) с зубцом Q и фракцией выброса (ФВ) левого желудочка (ЛЖ) < 45 % в ранние сроки заболевания в рамках ретроспективного одноцентрового когортного исследования.

Материалы и методы. Проведен ретроспективный анализ историй болезни 680 больных с ИМ с зубцом Q, ФВ ЛЖ < 45 % и острой левожелудочковой недостаточностью (ОЛЖН) І—ІII класса по Кillip при госпитализации. Больных разделили на две группы: 1-я — 154 пациента, у которых ЧСС при поступлении была ≤ 70 в 1 мин, и 2-я — 526 больных с ЧСС при поступлении > 70 в 1 мин. Средний возраст пациентов составил (68,7 ± 0,5) года (от 32 до 96 лет), среди них было 404 (59,4 %) мужчины и 276 (40,6 %) женщин. Больным проведены рутинное клиническое, электрокардиографическое, лабораторное исследования, а также допплерэхокардиографию в первые 3 сут заболевания. Определяли конечнодиастолический (КДИ), конечносистолический (KCИ) и ударный индекс ЛЖ, переднезадний размер левого предсердия (ЛП) и переднезадний размер правого желудочка (ПЖ), конечнодиастолическую толщину задней стенки (ЗС) и межжелудочковой перегородки (МЖП). Конечными точками были госпитальная летальность, частота увеличения ОЛЖН на один класс и больше, возникновение стойкой желудочковой тахикардии и фибрилляции желудочков, рецидива ИМ и постинфарктной стенокардии. Оценивали также риск по шкале TIMI, частоту возникновения персистирующей и пароксизмальной фибрилляции предсердий. Независимые предикторы госпитальной летальности определяли с помощью многофакторного анализа путем ступенчатого логистического регрессионного анализа следующих показателей: ЧСС > 70 в 1 мин при поступлении, мужской пол, возраст, ИМ, сахарный диабет, артериальная гипертензия (АГ), стабильная стенокардия и курение в анамнезе, локализация ИМ, поступление в стационар менее чем через 12 ч от появления симптомов, ОЛЖН IІ—ІII класса при поступлении, реваскуляризация, лечение β-адреноблокаторами (β-АБ) и ингибиторами ангиотензинпревращающего фермента (АПФ).

Результаты и обсуждение. Пациенты обеих групп не отличались по возрасту, полу, частоте таких заболеваний в анамнезе, как АГ, ИМ, нестабильная стенокардия и стабильная стенокардия напряжения, а также по частоте курения и локализации ИМ (все р > 0,05). При отсутствии существенных различий в средних величинах систолического и диастолического артериального давления у больных 1-й и 2-й групп частота ОЛЖН IІ—ІII класса при поступлении составила соответственно 19,5 и 36,5 % (р < 0,001), риск по шкале TIMI при поступлении — соответственно (4,9 ± 0,1) и (6,0 ± 0,1) балла (р < 0,001), частота увеличения ОЛЖН в стационаре на один класс — соответственно 15,6 и 26,6 % (р < 0,01), госпитальная летальность — соответственно 18,8 и 30,8 % (р < 0,01). При исследовании показателей систолической функции ЛЖ в первые 3 сут у больных 1-й и 2-й групп зарегистрированы: КСИ — соответственно (45,8 ± 1,3) и (50,7 ± 0,7) мл/м2 (р < 0,01), КДИ — соответственно (75,3 ± 1,9) и (81,9 ± 0,9) мл/м2 (р < 0,01), ФВ ЛЖ соответственно (39,8 ± 0,4) и (37,5 ± 0,3) % (р < 0,01), размер ЛП — соответственно (3,71 ± 0,05) и (3,85 ± 0,03) см (р < 0,01), толщина ЗС — соответственно (1,01 ± 0,01) и (1,02 ± 0,01) см (p > 0,05) и МЖП — (1,02 ± 0,01) и (1,01 ± 0,01) см (p > 0,05). При многофакторном анализе ЧСС > 70 в 1 мин при поступлении была независимым от ОЛЖН (относительный риск (ОР) = 2,38; р < 0,001) предиктором неблагоприятного исхода и ассоциировалась с увеличением госпитальной летальности в 2,16 раза (р = 0,002). Факторами достоверного повышения риска госпитальной летальности являлись: мужской пол (ОР = 1,960; 95 % доверительный интервал (ДИ) 1,313—3,548; р = 0,002), возраст старше 60 лет (ОР = 2,231; 95 % ДИ 1,137—4,378; р = 0,02), наличие АГ в анамнезе (ОР = 2,057; 95 % ДИ 1,119—3,782; р = 0,02) и стабильная стенокардия в анамнезе (ОР = 1,686; 95 % ДИ 1,081—2,630; р = 0,021). Реваскуляризация (ОР = 0,643; 95 % ДИ 0,465—0,890; р = 0,008), лечение β-АБ (ОР = 0,284; 95 % ДИ 0,171—0,472; р < 0,001) и ингибиторами АПФ (ОР = 0,172; 95 % ДИ 0,096—0,309; р < 0,001) ассоциировались с достоверно меньшим риском госпитальной летальности.

Выводы. У больных с ИМ с зубцом Q с ранней систолической дисфункцией ЛЖ ЧСС больше 70 в 1 мин при поступлении является значимым независимым предиктором смерти в стационаре (относительный риск 2,2). ЧСС больше 70 в 1 мин при поступлении у больных с ИМ с зубцом Q с ФВ ЛЖ < 45 % способствует достоверно более частому, чем ЧСС ≤ 70 в 1 мин, увеличению ОЛЖН на один класс и больше, но не влияет на частоту потенциальных фатальных желудочковых аритмий и рецидива ИМ.

Ключевые слова: частота сердечных сокращений, инфаркт миокарда, фракция выброса левого желудочка, госпитальная летальность, ивабрадин.

6. Оригінальні дослідження

 

Фактори, що впливають на перебіг ішемічної хвороби серця після стентування коронарних артерій: дані п’ятирічного проспективного спостереження

О.А. Коваль, Н.П. Аносова, С.А. Грабов, Д.Б. Корнілов, С.В. Романенко, А.С. Скоромна, А.В. Хомич

Мета роботи — вивчити вплив попереднього клінічного перебігу ішемічної хвороби серця (ІХС), типу ураження коронарних артерій, повноти реваскуляризації міокарда, характеру та тривалості подвійної антитромбоцитарної терапії (ПАТ), досягнення цільового рівня ліпідів на 5-річну виживаність без несприятливих серцево-судинних подій у пацієнтів після стентування коронарних артерій (КА).

Матеріали і методи. Ретроспективно вивчено історії хвороб у 198 хворих з різними формами ІХС, яким у період 2004— 2008 рр. проведено коронароангіографію (КАГ) з подальшою реваскуляризацією. У середньому через (4,6 ± 1,3) року після втручання оцінювали частоту негативних серцево-судинних подій (ССП), показники ліпідограми, КАГ. Сукупна первинна кінцева точка включала: смерть від будь-яких причин, смерть від серцево-судинних захворювань, нефатальний інфаркт міокарда, повторну реваскуляризацію міокарда, тромбоз стента, відновлення симптомів стенокардії, епізоди фібриляції передсердь, що виникла вперше, виникнення та прогресування серцевої недостатності, а також комбінації вказаних вище подій.

Результати та обговорення. Загальна смертність за термін спостереження 4,6 року (в середньому 55 міс) становила 1,5 % (3 хворих). Відновлення стенокардії спостерігали у 29 (12,6 %) хворих. Повну реваскуляризацію проведено 141 (72,7 %) пацієнтові, смерть та негативні ССП відзначено у 31 (22 %) хворого цієї групи. Неповну реваскуляризацію проведено 57 (37,4 %) хворим, а за весь період спостереження відзначено 20 (36,4 %) несприятливих ССП. Відносна різниця виживання без ССП (протягом 55 міс) становила 14 % (р = 0,03) — переважно за рахунок відновлення симптомів стенокардії. Стеноз типу В асоційовано з достовірно кращим, ніж у хворих зі стенозом типу С, виживанням (на 23 %; р = 0,00028) без несприятливих ССП. Відзначено достовірне погіршання виживання пацієнтів без несприятливих ССП залежно від рівня холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ) (р = 0,014). Із хворих, які застосовували клопідогрель менше ніж 6 міс, несприятливі ССП відзначено у 11 (23,9 %), із хворих, які приймали клопідогрель понад 12 міс, — у (25 %) (р = 0,86).

Висновки. Рівень виживання протягом 5 років без негативних ССП після процедури стентування КА, з них у 21,2 % — після первинних черезшкірних втручань, вірогідно асоціювався у порядку спадання з наявністю та тяжкістю стабільної стенокардії до стентування, досягненням в разі приймання статинів цільового рівня ХС ЛПНЩ, а не загального холестерину, відсутністю тривалих (понад 5 років) виявів артеріальної гіпертензії та хронічної ІХС, морфологічним типом стенозу В та повнотою реваскуляризації. Тривалий (≥ 12 міс) прийом ПАТ порівняно з ПАТ ≤ 6 міс не асоціювався з покращанням тривалого виживання без негативних ССП, що могло бути пов’язано з більшою клінічною тяжкістю хвороби, ангіографічно білш значущим ураженням КА у групі хворих, які тривало приймали ПАТ, а також з домінуванням використання генеричних формуляцій клопідогрелю.

Ключові слова: хронічна ішемічна хвороба серця, стентування коронарних артерій, антитромбоцитарні препарати, статини.

 

Факторы, влияющие на течение ишемической болезни сердца после стентирования коронарных артерий: данные пятилетнего проспективного наблюдения

Е.А. Коваль, Н.П. Аносова, С.А. Грабов, Д.Б. Корнилов, С.В. Романенко, А.С. Скоромная, А.В. Хомич

Цель работы — изучить влияние предшествующего клинического течения ишемической болезни сердца (ИБС), типа поражения коронарных артерий, полноты реваскуляризации миокарда, характера и длительности двойной антитромбоцитарной терапии (ДАТ), достижения целевого уровня липидов на 5-летнюю выживаемость без неблагоприятных середечно-сосудистых событий у пациентов после стентирования коронарных артерий (КА).

Материалы и методы. Ретроспективно изучены истории болезни 198 пациентов с различными формами ИБС, которым за период 2004—2008 гг. была проведена коронароангиография (КАГ) с последующей реваскуляризацией. В среднем через (4,6 ± 1,3) года после вмешательства оценивали частоту неблагоприятных сердечно-сосудистых событий (ССС), данные липидограммы, КАГ. Совокупная первичная конечная точка включала: смерть от любых причин, смерть от сердечно-сосудистых заболеваний, нефатальный инфаркт миокарда, повторную реваскуляризацию миокарда, тромбоз стента, возобновление симптомов стенокардии, эпизоды впервые возникшей фибрилляции предсердий, возникновение и прогрессирование сердечной недостаточности, а также комбинации указанных событий.

Результаты и обсуждение. Общая смертность за период наблюдения 4,6 года (в среднем 55 мес) составила 1,5 % (3 больных). Возобновление стенокардии отмечено у 29 (12,6 %) пациентов. Полная реваскуляризация проведена у 141 (72,7 %) пациента, смерть и неблагоприятные ССС за весь период наблюдения отмечены у 31 (22 %) пациента этой группы. Неполную реваскуляризацию провели 57 (37,4 %) пациентам, а за весь период наблюдения отмечено 20 (36,4 %) неблагоприятных ССС. Относительная разница выживаемости без ССС (в течение 55 мес) в группах составила 14 % (р = 0,03) — преимущественно за счет возобновления симптомов стенокардии. Стеноз типа В был ассоциирован с достоверно лучшей, чем у больных со стенозом типа С, выживаемостью (на 23 %; р = 0,00028) без неблагоприятных ССС. Отмечено достоверное ухудшение выживаемости пациентов без неблагоприятных ССС в зависимости от уровня холестерина липопротеинов низкой плотности (ХС ЛПНП) (р = 0,014). Из 46 (48,9 %) пациентов, которые принимали клопидогрель менее 6 мес, неблагоприятные ССС отмечены у 11 (23,9 %), из пациентов, принимавших клопидогрель более 12 мес, — у 12 (25 %) (р = 0,86).

Выводы. Уровень пятилетней выживаемости пациентов без неблагоприятных ССС после процедуры стентирования КА, из них у 21,2 % — после первичного чрескожного коронарного вмешательства, был достоверно ассоциирован в убывающем порядке с наличием и выраженностью стабильной стенокардии до стентирования, достижением при приеме статинов целевого уровня ХС ЛПНП, а не общего холестерина, отсутствием длительных проявлений (более 5 лет) артериальной гипертензии и хронической ИБС, морфологическим типом стеноза В и полнотой реваскуляризации. Длительное (≥ 12 мес) применение ДАТ по сравнению с ДАТ ≤ 6 мес не ассоциировалось с улучшением долгосрочного выживания без неблагоприятных ССС, что могло быть связано с большей клинической тяжестью заболевания и ангиографически более значимым поражением КА в группе больных, длительно получавших ДАТ, а также доминированием приема генерических формуляций клопидогреля.

Ключевые слова: хроническая ишемическая болезнь сердца, стентирование коронарных артерий, антитромбоцитарные препараты, статины.

7. Оригінальні дослідження

 

Хірургічні аспекти коронарної і ниркової патології при реваскуляризації міокарда на працюючому серці

В.І. Урсуленко, А.В. Руденко, О.В. Купчинський, О.А. Береговий, К.Н. Законь, Є.О. Лебедєва, Д.С. Собінов, І.І. Прудкий

Мета роботи — оцінити вплив ангіопластики стенозу ниркових артерій (СНА) на функцію нирок, потребу й часові параметри виконання цієї процедури при операціях аортокоронарного шунтування (АКШ).

Матеріали і методи. Зміну показників функції нирок (рівні сечовини, азоту сечовини і креатиніну) проаналізували у 81 пацієнта із СНА в поєднанні з ІХС. Залежно від термінів проведення ангіопластики СНА стосовно операції АКШ пацієнтів розділено на 4 групи.

Результати та обговорення. Ретроспективний аналіз даних свідчить, що незалежно від часу виконаної ангіопластики або навіть без усунення СНА досліджувані показники функції нирок практично не змінювалися, очевидним було зниження АТ у хворих усіх груп.

Висновки. Усунення СНА не мало позитивної дії на функцію нирок, проте сприяло зниженню артеріального тиску. Рутинне застосування стентування ниркових артерій з метою поліпшення функції нирок перед операцією АКШ не має переваг.

Ключові слова: стеноз ниркових артерій, ангіопластика, ішемічна хвороба серця.

 

Хирургические аспекты коронарной и почечной патологии при реваскуляризации миокарда на работающем сердце

В.И. Урсуленко, А.В. Руденко, А.В. Купчинский, А.А. Береговой, К.Н. Законь, Е.О. Лебедева, Д.С. Собинов, И.И. Прудкий

Цель работы — оценить влияние ангиопластики стеноза почечных артерий (СПА) на функцию почек, необходимость и временные параметры выполнения этой процедуры при операциях аортокоронарного шунтирования (АКШ).

Материалы и методы. Изменение показателей функции почек (мочевины, азота мочевины и креатинина) проанализировали у 81 пациента с СПА в сочетании с ишемической болезнью сердца. В зависимости от сроков проведения ангиопластики СПА по отношению к операции АКШ пациенты были разделены на 4 группы.

Результаты и обсуждение. Ретроспективный анализ данных показал, что независимо от времени выполнения ангиопластики или даже без устранения СПА исследуемые показатели функции почек практически не изменялись, очевидным было снижение АД во всех группах.

Выводы. Устранение СПА не оказывало положительного влияния на функцию почек, однако способствовало снижению артериального давления. Рутинное применение стентирования почечных артерий в целях улучшения функции почек перед операцией АКШ не имеет преимуществ.

Ключевые слова: стеноз почечных артерий, ангиопластика, ишемическая болезнь сердца.

8. Оригінальні дослідження

 

Показники пружно-еластичних властивостей сонних артерій у хворих з есенціальною артеріальною гіпертензією з некласифікованою дисплазією сполучної тканини

В.О. Дєдова

Мета роботи — визначити показники пружно-еластичних властивостей загальних сонних артерій (ЗСА) та їх ремоделювання у хворих з есенціальною артеріальною гіпертензією (АГ) I—II стадії з ознаками дисплазії сполучної тканини (ДСТ) та порівняти з такими у хворих без ознак ДСТ.

Матеріали і методи. Обстежено 54 пацієнтів з АГ I—II стадії, з підвищенням артеріального тиску 2—3-го ступеня, високим і дуже високим ризиком (39 жінок, 15 чоловіків), середній вік яких становив (47,39 ± 7,76) року. 34 хворих з ознаками ДСТ становили 1-шу групу, 20 пацієнтів без такої патології — 2-гу. Хворі обох груп порівнювані за віком, статтю, ступенем, стадією і давністю АГ. За допомогою сонографії високої роздільної здатності мультичастотним датчиком в діапазоні 3—12 МГц визначали діаметр ЗСА в систолу та діастолу, товщину комплексу інтима—медіа. Розраховували показники: модулі Юнга та Петерсона, коефіцієнти радіального напруження, лінійної розтяжності, індекс жорсткості, швидкість поширення пульсової хвилі (ШППХ) за формулою Moens-Korteweg, артеріальну масу судинного сегмента, відношення стінка/просвіт та ступінь ремоделювання ЗСА.

Результати та обговорення. Встановлено, що у хворих з ознаками ДСТ показники пружно-еластичних властивостей ЗСА зміщені у бік зменшення жорсткості. Виявлено вірогідні розбіжності таких показників, як модуль Петерсона (основна група та група порівняння відповідно: справа — (442,01 ± 31,27) та (547,63 ± 33,33) мм рт. ст. на одиницю відносної деформації; p < 0,05, зліва — (467,41 ± 33,11) та (582,62 ± 31,23) мм рт. ст. на одиницю відносної деформації; p < 0,05), Юнга (основна група та група порівняння відповідно: справа — (1503,96 ± 119,42) та (1838,05 ± 114,19) мм рт. ст. на одиницю відносної деформації; p < 0,05, зліва — (1589,06 ± 121,87) та (1931,77 ± 118,65) мм рт. ст. на одиницю відносної деформації; p < 0,05), лінійної розтяжності (основна група та група порівняння відповідно: справа — (0,0031 ± 0,0002) та (0,0024 ± 0,0002) ум. од.; p < 0,01, зліва — 0,0023 ± 0,0002) та (0,0010 ± 0,0002) ум. од.; p < 0,01), індекс жорсткості (основна група та група порівняння відповідно: справа — (4,19 ± 0,29) та (4,93 ± 0,23) ум. од.; p < 0,05, зліва (4,49 ± 0,33) та (5,41 ± 0,28) ум. од.; p < 0,05) та ШППХ (основна група та група порівняння відповідно: справа — 5,17 ± 0,18) та (5,76 ± 0,22) м/с; р < 0,05, зліва — основна група (5,32 ± 0,18) та (5,93 ± 0,24) м/с; p < 0,05). Простежено різницю досліджуваних показників для правої та лівої ЗСА у пацієнтів обох груп. При цьому різниця коефіцієнта лінійної розтяжності зліва та справа досягала вірогідної величини (р < 0,05). Відсутність ремоделювання ЗСА в обстежених хворих основної групи встановлено у 97 % (n = 33), а в групі порівняння — в 95 % (n = 19) випадків, ексцентричну гіпертрофію спостерігали у 3 % (n = 1) хворих основної групи, а в групі порівняння — у 5 % (n = 1).

Висновки. За даними сонографії високої роздільної здатності, показники пружно-еластичних властивостей ЗСА у хворих з есенціальною АГ I—II стадії з ознаками ДСТ істотно відрізняються від таких у хворих без ознак ДСТ, порівнюваних за основними клініко-демографічними характеристиками. Це означає, що у перших дещо вища еластичність таких судин. Простежується різниця щодо досліджуваних показників правої та лівої ЗСА, які досягають вірогідної величини для коефіцієнта лінійної розтяжності у пацієнтів як з АГ та ознаками ДСТ, так і без них. У більшості хворих з АГ I—II стадії з ознаками ДСТ та без таких не виявлено ремоделювання ЗСА.

Ключові слова: артеріальна гіпертензія, пружно-еластичні властивості судин, дисплазія сполучної тканини.

 

Показатели упруго-эластических свойств сонных артерий у больных с эссенциальной артериальной гипертензией с неклассифицируемой дисплазией соединительной ткани

В.О. Дедова

Цель работы — определить показатели упруго-эластических свойств общих сонных артерий и их ремоделирование у больных с эссенциальной артериальной гипертензией (АГ) I—II стадии с признаками дисплазии соединительной ткани (ДСТ) и сопоставить с таковыми у больных без признаков ДСТ.

Материалы и методы. Обследовано 54 пациента с АГ I—II стадии, повышением артериального давления 2—3-й степени, с высоким и очень высоким риском (39 женщин, 15 мужчин), средний возраст которых составлял (47,39 ± 7,76) года. 34 больных с признаками ДСТ составили 1-ю группу, 20 пациентов без таковых — 2-ю. Пациенты обеих групп были сопоставыми по полу, возрасту, стадии, степени и давности АГ. С помощью сонографии высокого разрешения мультичастотным датчиком в диапазоне 3—12 МГц исследовали диаметр общих сонных артерий (ОСА) в систолу и диастолу, толщину комплекса интима—медиа. Рассчитывали показатели: модули Юнга и Петерсона, коэффициенты радиального напряжения, линейной растяжимости, индекс жесткости, скорость распространения пульсовой волны (СРПВ) по формуле Moens-Korteweg, артериальную массу сосудистого сегмента, отношение стенка/просвет и степень ремоделирования ОСА.

Результаты и обсуждение. Установлено, что у больных с признаками ДСТ показатели упруго-эластических свойств ОСА смещены в сторону уменьшения жесткости. Выявлены достоверные различия таких показателей, как модуль Петерсона (основная группа и группа сравнения соответственно: справа — (442,01 ± 31,27) и (547,63 ± 33,33) мм рт. ст. на единицу относительной деформации; p < 0,05, слева — (467,41 ± 33,11) и (582,62 ± 31,23) мм рт. ст. на единицу относительной деформации; p < 0,05), Юнга (основная группа и группа сравнения соответственно: справа — (1503,96 ± 119,42) и (1838,05 ± 114,19) мм рт. ст. на единицу относительной деформации; p < 0,05, слева — (1589,06 ± 121,87) и (1931,77 ± 118,65) мм рт. ст. на единицу относительной деформации; p < 0,05), линейной растяжимости (основная группа и группа сравнения соответственно: справа — (0,0031 ± 0,0002) и (0,0024 ± 0,0002) усл. ед.; p < 0,01, слева — (0,0023 ± 0,0002) и (0,0010 ± 0,0002) усл. ед.; p < 0,01), индекс жесткости (основная группа и группа сравнения соответственно: справа — (4,19 ± 0,29) и (4,93 ± 0,23) усл. ед.; p < 0,05, слева — (4,49 ± 0,33) и (5,41 ± 0,28) усл. ед.; p < 0,05) и СРПВ (основная группа и группа сравнения соответственно: справа — (5,17 ± 0,18) и (5,76 ± 0,22) м/с; р < 0,05, слева — (5,32 ± 0,18) и (5,93 ± 0,24) м/с; p < 0,05). Прослежены различия исследуемых показателей для правой и левой ОСА у пациентов обеих групп. При этом различия коэффициента линейной растяжимости слева и справа достигали достоверной величины (р < 0,05). Отсутствие ремоделирования ОСА установлено у 97 % (n = 33) больных основной группы, а в группе сравнения — у 95 % (n = 19) случаев, эксцентрическую гипертрофию наблюдали у 3 % (n = 1) больных основной группы и у 5 % (n = 1) из группы сравнения.

Выводы. По данным сонографии высокого разрешения показатели упруго-эластических свойств ОСА у больных с эссенциальной АГ I—II стадии с признаками ДСТ существенно отличаются от таковых у больных без признаков ДСТ, сопоставимых по основным клинико-демографическим характеристикам, что свидетельствует о том, что у первых несколько выше эластичность этих сосудов. Прослеживаются отличия в исследуемых показателях правой и левой ОСА, которые достигают достоверной величины для коэффициента линейной растяжимости как у пациентов с АГ и признаками ДСТ, так и при отсутствии последних. У подавляющего большинства больных с АГ I—II стадии с признаками ДСТ и без таких не обнаружено ремоделирования ОСА.

Ключевые слова: артериальная гипертензия, упруго-эластические свойства сосудов, дисплазия соединительной ткани.

9. Огляди

 

Шляхи регенерації міокарда

О.І. Дєльцова, С.Б. Геращенко, Ю.Б. Чайковський, Ю.В. Сілкіна

У статті висвітлено наукові досягнення у питаннях пошуку регенераційних можливостей кардіоміоцитів протягом життя та у разі будь-якого пошкодження. Схарактеризовано різні напрямки наукових розробок з вивчення процесів ауторепарації міоцитів, а також регенерації міокарда за рахунок стовбурових клітин різного походження та процесів трансдиференціювання клітин інших диферонів. Зрілі кардіоміоцити здатні до мітотичного поділу та самовідновлення шляхом автофагії. Трансплантація у пошкоджений міокард стовбурових клітин з червоного кісткового мозку, активізація власних міокардіальних резервів стовбурових клітин можуть стати альтернативним розв’язанням проблеми втрати кардіоміоцитів та їх відновлення.

Ключові слова: міокард, регенерація, стовбурові клітини, автофагія, проліферація.

 

Пути регенерации миокарда

Е.И. Дельцова, С.Б. Геращенко, Ю.Б. Чайковский, Ю.В. Силкина

В статье освещены научные достижения в вопросах поиска регенеративных возможностей кардиомиоцитов на протяжении жизни и в случае повреждения. Охарактеризованы различные направления научных разработок по изучению процессов ауторепарации миоцитов, а также регенерации миокарда за счет стволовых клеток различного происхождения и процессов трансдифференцировки клеток других дифферонов. Зрелые кардиомиоциты способны к митотическому делению и к самообновлению путем аутофагии. Трансплантация в поврежденный миокард стволовых клеток из красного костного мозга, активизация собственных миокардиальных резервов стволовых клеток могут стать альтернативным решением проблемы потери кардиомиоцитов и их восстановления.

Ключевые слова: миокард, регенерация, стволовые клетки, аутофагия, пролиферация.

10. Огляди

 

Апоптоз кардіоміоцитів при ішемії та інфаркті міокарда

О.В. Ушаков, І.Я. Горянська

В огляді представлено сучасні погляди на проблему апоптозу кардіоміоцитів при ішемії та інфаркті міокарда: механізми розвитку, роль позаклітинних чинників і внутрішньоклітинних сигнальних систем. Також розглянуто питання апоптозу під час реперфузії міокарда, значення прекондиціонування і посткондиціонування в індукції і гальмуванні апоптозу кардіоміоцитів, його значення в ремоделюванні серця, зумовленому ішемією і інфарктом міокарда.

Ключові слова: апоптоз, кардіоміоцит, інфаркт міокарда, ішемія.

 

Апоптоз кардиомиоцитов при ишемии и инфаркте миокарда

А.В. Ушаков, И.Я. Горянская

В обзоре представлены современные взгляды на проблему апоптоза кардиомиоцитов при ишемии и инфаркте миокарда: механизмы развития, роль внеклеточных факторов и внутриклеточных сигнальных систем. Также рассмотрены вопросы апоптоза при реперфузии миокарда, значение прекондиционирования и посткондиционирования в индукции и торможении апоптоза кардиомиоцитов, его значение в ремоделировании сердца, обусловленном ишемией и инфарктом миокарда.

Ключевые слова: апоптоз, кардиомиоцит, инфаркт миокарда, ишемия.

11. Огляди

 

Можливості неінвазивної діагностики стану дистального артеріального русла у пацієнтів із хронічною критичною ішемією нижніх кінцівок

О.І. Гудз, І.М. Гудз

Неінвазивна діагностика уражень серцево-судинної системи на сьогодні перейшла на якісно новий рівень у зв’язку зі стрімким розвитком науково-технічного прогресу та з появою нової високоінформативної апаратури. Проаналізовано останні дані світової літератури щодо діагностичних можливостей кольорового дуплексного сканування, мультиспіральної комп’ютерно-томографічної та магнітно-резонансної ангіографії під час вивчення стану дистального артеріального русла у пацієнтів із хронічною критичною ішемією нижніх кінцівок.

Ключові слова: неінвазивна діагностика, дистальне артеріальне русло, хронічна критична ішемія, нижня кінцівка.

 

Возможности неинвазивной диагностики состояния дистального артериального русла у пациентов с хронической критической ишемией нижних конечностей

А.И. Гудз, И.М. Гудз

Неинвазивная диагностика поражений сердечно-сосудистой системы на сегодня перешла на качественно новый уровень в связи со стремительным развитием научно-технического прогресса и появлением новой высокоинформативной аппаратуры. Проведен анализ последних данных мировой литературы относительно диагностических возможностей цветного дуплексного сканирования, мультиспиральной компьютерно-томографической и магнитно-резонасной ангиографии при изучении состояния дистального артериального русла у пациентов с хронической критической ишемией нижних конечностей.

Ключевые слова: неинвазивная диагностика, дистальное артериальное русло, хроническая критическая ишемия, нижняя конечность.

12. Огляди

 

Депресивні розлади та серцево-судинні захворювання

М.Т. Ватутін, Н.В. Калінкіна, Є.В. Дзюба, М.О. Христиченко

У огляді літератури відображено сучасні дані щодо найпоширенішого психічного розладу, який супроводжує серцево-судинні захворювання, — депресії. Викладено історію та епідеміологію, виділено загальні механізми розвитку депресій та захворювань кардіоваскулярної системи: дисфункцію автономної нервової та гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової систем, порушення структури та функції тромбоцитів, ендотеліальної функції, обміну ліпідів та інше, а також чинники їхнього ризику. Розглянуто особливості клінічної картини, основні методи діагностики та лікування депресивних розладів.

Ключові слова: депресивний розлад, серцево-судинні захворювання.

 

Депрессивные расстройства и сердечно-сосудистые заболевания

Н.Т. Ватутин, Н.В. Калинкина, Е.В. Дзюба, М.А. Христиченко

В обзоре литературы представлены современные данные об одном из самых распространенных психических расстройств, сопровождающих кардиоваскулярные заболевания, — депрессиях. Изложены история и эпидемиология, выделены возможные общие патогенетические механизмы развития депрессий и сердечно-сосудистых заболеваний: дисбаланс автономной нервной и гипоталамо-гипофизарно-надпочечниковой систем, нарушения структуры и функции тромбоцитов, эндотелиальной функции, обмена липидов и др., а также их факторы риска. Рассмотрена клиническая картина, основные методы диагностики и лечения депрессивных расстройств.

Ключевые слова: депрессивные расстройства, сердечно-сосудистые заболевания.

13. Випадок із практики

 

Багатокомпонентне розщеплення другого тону серця та неспецифічність середньосистолічного клацання

Я.В. Шпак, Т.В. Мартинюк, І.В. Колесников

Представлено два клінічні випадки. У одного хворого з тяжкою мітральною недостатністю, яка розвинулася на тлі післяінфарктного кардіосклерозу та аневризми лівого шлуночка, вислуховували додаткове систолічне клацання та спостерігали не описане в літературі багатокомпонентне розщеплення другого тону. Подібне багатокомпонентне розщеплення другого тону виявлено і в другого пацієнта з тяжкою мітральною недостатністю. Розглянуто діагностичне значення систолічного клацання та розщеплення другого тону. Зроблено висновки про неспецифічність ізольованого систолічного клацання для діагностики пролапсу мітрального клапана.

Ключові слова: аускультація серця, систолічне клацання, розщеплення другого тону.

 

Многокомпонентное расщепление второго тона сердца и неспецифичность среднесистолического щелчка

Я.В. Шпак, Т.В. Мартынюк, И.В. Колесников

Представлены два клинических наблюдения. У пациента с тяжелой митральной регургитацией, которая развилась на фоне постинфарктного кардиосклероза и аневризмы левого желудочка, выслушивали дополнительный систолический тон и наблюдали не описанное в литературе многокомпонентное расщепление второго тона. Подобное многокомпонентное расщепление второго тона выявлено и у второго пациента с тяжелой митральной недостаточностью. Рассмотрено диагностическое значение систолического щелчка и расщепления второго тона. Сделан вывод о неспецифичности изолированного систолического щелчка для диагностики пролапса митрального клапана.

Ключевые слова: аускультация сердца, систолический щелчок, расщепление второго тона.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»