Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№1(37) // 2012

 

Обкладинка

 

1. Передова стаття

 

Ендоваскулярні втручання на дузі аорти

С.М. Фуркало, П.І. Нікульніков, В.І. Сморжевський, А.В. Ратушнюк, С.В. Сухачев, І.В. Хасянова

Упровадження в клінічну практику ендоваскулярних методик змінило алгоритм хірургічного лікування патології грудного відділу аорти. Наш досвід ендоваскулярних втручань на дузі аорти включає 5 хворих: 2 випадки травматичних аневризм, 2 випадки аневризм після корекції коарктації аорти і один випадок дисекції типу В. Усім хворим імплантовано стент-графти — у 2 випадках в зону аорти 3, в двох випадках в зону 1 і в одному випадку в зону 2, за S. Ishimaru. При цьому комбіновані традиційні хірургічні і ендоваскулярні операції виконано в 2 випадках, в інших застосовано ендоваскулярний підхід. Термін спостереження за хворими становив від 1 міс до 3 років. Усі хворі живі, в одному випадку фіксувався ендолік І типу.

Ключові слова: аневризма грудного відділу аорти, ендопротезування, гібридні операції, дисекція типу В.

 

Эндоваскулярные вмешательства на дуге аорты

С.Н. Фуркало, П.И. Никульников, В.И. Сморжевский, А.В. Ратушнюк, С.В. Сухачев, И.В. Хасянова

Внедрение в клиническую практику эндоваскулярных методик изменило алгоритм хирургического лечения патологии грудного отдела аорты. Наш опыт эндоваскулярных вмешательств на дуге аорты включает 5 больных: 2 случая травматических аневризм, 2 случая аневризм после коррекции коарктации аорты и один случай диссекции типа В. Всем больным имплантированы стент-графты — в 2 случаях в зону аорты 3, в двух случаях в зону 1 и в одном случае в зону 2, по S. Ishimaru. При этом комбинированные традиционные хирургические и эндоваскулярные операции выполнены в 2 случаях, в остальных применен эндоваскулярный подход. Срок наблюдения за больными составил от 1 мес до 3 лет. Все больные живы, в одном случае фиксировался эндолик I типа.

Ключевые слова: аневризма грудного отдела аорты, эндопротезирование, гибридные операции, диссекция типа В.

2. Оригінальні дослідження

 

Ефективність методів реперфузійної терапії у різних категорій хворих із гострим коронарним синдромом з елевацією сегмента ST

К.М. Амосова, Ю.О. Сиченко, Ю.В. Руденко, Л.С. Ткачук, О.М. Герула, І.В. Прудкий, А.Б. Безродний

Мета роботи — порівняти вплив двох методів реперфузійної терапії (перкутанного коронарного втручання (ПКВ) і тромболітичної терапії (ТЛТ)) на перебіг і госпітальні наслідки гострого коронарного синдрому (ГКС) з елевацією сегмента ST залежно від тривалості ішемії та ступеня ризику за шкалою ТІМІ.

Матеріали і методи. Здійснено ретроспективний аналіз історій хвороб 286 пацієнтів із гострим інфарктом міокарда (ІМ) з елевацією сегмента ST, що лікувалися в Олександрівській клінічній лікарні м. Києва у 2009 та 2011 р., яким проводили ПКВ (171 хворий) або ТЛТ (115 хворих). Хворих було розділено залежно від ризику за шкалою ТІМІ та тривалості ішемії, проаналізовано вплив цих чинників на госпітальну летальність, ускладнення ІМ та комбіновані кінцеві точки.

Результати та обговорення. Між групами не виявлено різниці стосовно статі, віку, супутніх захворювань, локалізації ІМ. Тривалість ішемії була вірогідно більшою у групі ПКВ — (8,4 ± 1,3) год, тоді як у групі ТЛТ — (5,4 ± 0,8) год (р < 0,05). Вірогідну різницю між групами виявлено за тривалістю періоду «03 — балон/голка»: у групі ПКВ вона становила (198 ± 10,7) год та була вірогідно більшою, ніж у групі ТЛТ — (103 ± 14,1) год (р < 0,001). У хворих групи ПКВ середній ризик за шкалою ТІМІ (5,8 ± 0,18) був вірогідно вищим порівняно з групою ТЛТ — 3,8 ± 0,22 (р < 0,001). Кількість пацієнтів з ризиком за шкалою ТІМІ понад 5 балів була більшою в групі ПКВ — 102 (59,6 %) проти 51 (44,3 %) групи ТЛТ (р < 0,05). Пацієнти яким проводили ПКВ, мали вищий ризик, більшу тривалість періоду до госпіталізації та ішемії, пізніший час виконання реперфузії, ніж пацієнти, яким було проведено тромболітичну терапію. Під час порівняння ускладнень і летальності первинні ПКВ були ефективнішими у хворих з більшою тривалістю ішемії та вищим ризиком. Госпітальна летальність більшою мірою залежала від тривалості ішемії, ніж від ступеня ризику. Найвищою була у хворих з високим ризиком (> 5 балів за шкалою ТІМІ), тривалістю ішемії > 4 годин, яким проводили ТЛТ, і становила 12,9 %, а найменшою — у групах ПКВ і ТЛТ з низьким ризиком та ранньою госпіталізацією — 2,5 і 2,6 % відповідно.

Висновки. Госпітальна летальність хворих із ГКС з підйомом сегмента ST без шоку після первинних ПКВ більшою мірою залежить від тривалості ішемії, ніж від ступеня ризику, а після ТЛТ — від обох цих чинників. У клінічній практиці первинні ПКВ показали значну перевагу перед ТЛТ щодо госпітальної летальності та ішемічних ускладнень, головним чином, у хворих, що потрапляють у пізні терміни та мають високий ризик за шкалою ТІМІ.

Ключові слова: гострий коронарний синдром, первинні коронарні втручання, тромболітична терапія, тривалість ішемії, стратифікація ризику.

 

Эффективность методов реперфузионной терапии у различных категорий больных с острым коронарным синдромом с элевацией сегмента ST

Е.Н. Амосова, Ю.А. Сыченко, Ю.В. Руденко, Л.С. Ткачук, О.М. Герула, И.В. Прудкий, А.Б. Безродный

Цель работы — сравнить влияние двух методов реперфузионной терапии (перкутанного коронарного вмешательства (ПКВ) и тромболитической терапии (ТЛТ)) на течение и госпитальные последствия острого коронарного синдрома (ОКС) с элевацией сегмента ST в зависимости от времени ишемии и степени риска по шкале ТІМІ.

Материалы и методы. Выполнен ретроспективный анализ историй болезни 286 пациентов с острым инфарктом миокарда (ИМ) с элевацией сегмента ST, которые находились на лечении в Александровской клинической больнице г. Киева в 2009 и 2011 г. и которым проводили ПКВ (171 больной) или ТЛТ (115 больных). Больные были разделены в зависимости от риска по шкале ТІМІ и времени ишемии. Проанализировано влияние этих факторов на госпитальную летальность, осложнения инфаркта миокарда и комбинированные конечные точки.

Результаты и обсуждение. Между группами не выявлено различий по полу, возрасту, сопутствующим заболеваниям, локализации ИМ. Время ишемии было достоверно большим в группе ПКВ — (8,4 ± 1,3) ч, тогда как в группе ТЛТ — (5,4 ± 0,8) ч (р < 0,05). Достоверные различия между группами выявлены по длительности периода «03 — баллон/игла», в группе ПКВ она составила (198 ± 10,7) ч и была достоверно большей, чем в группе ТЛТ — (103 ± 14,1) ч (р < 0,001). У больных группы ПКВ средний риск по шкале ТІМІ (5,8 ± 0,18) был достоверно выше по сравнению с группой ТЛТ — 3,8 ± 0,22 (р < 0,001). Количество пациентов с риском по шкале ТІМІ более 5 баллов было больше в группе ПКВ — 102 (59,6 %) по сравнению с 51 (44,3 %) в группе ТЛТ (р < 0,05). Больные, которым проводили ПКВ, имели высокий риск, больше период до госпитализации и длительность ишемии, характеризовались более поздним выполнением реперфузии, чем пациенты, которым была проведена тромболитическая терапия. При сравнении осложнений и летальности первичные ПКВ были эффективными у больных с большей длительностью ишемии и более высоким риском. Госпитальная летальность в большей степени зависела от длительности ишемии, чем от степени риска. Наивысшей была у больных с высоким риском (> 5 баллов по шкале ТІМІ), с длительностью ишемии > 4 ч, которым проводили ТЛТ, и составила 12,9 %, а наименьшей — в группах ПКВ и ТЛТ с низким риском и ранним поступлением — 2,5 и 2,6 % соответственно.

Выводы. Госпитальная летальность больных с ОКС с подъемом ST без шока после первичных ПКВ в большей степени зависит от длительности ишемии, чем от степени риска, а после ТЛТ — от обоих этих факторов. В клинической практике первичные ПКВ показали значительное преимущество перед ТЛТ в отношении госпитальной летальности и ишемических осложнений, главным образом, у больных, поступающих поздно и имеющих высокий риск по шкале ТІМІ.

Ключевые слова: острый коронарный синдром, первичные коронарные вмешательства, тромболитическая терапия, длительность ишемии, стратификация риска.

3. Оригінальні дослідження

 

Аневризми артерій неаортальної локалізації: хірургічні аспекти лікування

О.С. Ніконенко, Є.В. Єрмолаєв

Мета роботи — вивчити безпосередні результати хірургічного лікування аневризм артерій неаортальної локалізації.

Матеріали і методи. Проаналізовані тактика і результати хірургічного лікування 146 хворих з аневризмами артерій (не включаючи аневризми аорти). Середній вік становив 47,7 року. У 126 (86,3 %) випадках аневризми були хибні, з них 49 (33,6 %) — посттравматичні, 77 (52,7 %) — аневризми судинних анастомозів. У 20 (13,7 %) пацієнтів діагностовано атеросклеротичні істинні аневризми. Для уточнення анатомії аневризми і характеру судинного ураження надавали перевагу ультразвуковим методам дослідження.

Результати та обговорення. 96 (65,8 %) хворих було прооперовано із виконанням артеріальної реконструкції. При реконструктивно-відновлювальній резекції аневризми надавали перевагу позамішковому протезуванню (чи анастомозу). Результат хірургічного лікування хворих з аневризмами артерій був позитивним. Необхідності в ампутації кінцівок після реконструктивних операцій не було. Післяопераційна летальність становила 0,8 %.

Висновки. Вибір хірургічної тактики і обсягу операції при артеріальних аневризмах повинен ґрунтуватися на анатомофізіологічних особливостях ураженого судинного басейну.

Ключові слова: аневризми артерій, хірургічне лікування.

 

Аневризмы артерий неаортальной локализации: хирургические аспекты лечения

А.С. Никоненко, Е.В. Ермолаев

Цель работы — изучить непосредственные результаты хирургического лечения аневризм артерий неаортальной локализации.

Материалы и методы. Проанализированы тактика и результаты хирургического лечения 146 больных с аневризмами артерий (не включая аневризмы аорты). Средний возраст составил 47,7 года. В 126 (86,3 %) случаях аневризмы были ложные, из них 49 (33,6 %) — посттравматические, 77 (52,7 %) — аневризмы сосудистых анастомозов. У 20 (13,7 %) пациентов диагностированы атеросклеротические истинные аневризмы. Для уточнения анатомии аневризмы и характера сосудистого поражения отдавали предпочтение ультразвуковым методам исследования.

Результаты и обсуждение. 96 (65,8 %) больных были прооперированы с выполнением артериальной реконструкции. При реконструктивно-восстановительной резекции аневризмы отдавали предпочтение внемешковому протезированию (или анастомозу). Результат хирургического лечения больных с аневризмами артерий был положительный. Необходимости в ампутации конечностей после реконструктивных операций не было. Послеоперационная летальность составила 0,8 %.

Выводы. Выбор хирургической тактики и объема операции при артериальных аневризмах должен основываться на анатомо-физиологических особенностях пораженного сосудистого бассейна.

Ключевые слова: аневризмы артерий, хирургическое лечение.

4. Оригінальні дослідження

 

Пілотний реєстр STIMUL: гендерні особливості перебігу гострих коронарних синдромів з елевацією сегмента ST. Оцінка госпітального етапу лікування

С.В. Валуєва, В.І. Денисюк

Мета роботи — дати клініко-анамнестичну характеристику хворих з гострим коронарним синдромом (ГКС) з елевацією сегмента ST та оцінити відмінності у клінічному перебігу захворювання й особливостях надання медичної допомоги у стаціонарі залежно від статі пацієнта.

Матеріали і методи. Наведено результати пілотного реєстру STIMUL, в якому взяли участь 1103 хворих із ГКС із елевацією сегмента ST, що лікувалися у трьох відділеннях Вінницької та Хмельницької областей. Цей реєстр є першим в Україні, який містить результати дворічного спостереження за пацієнтами за період від січня 2008-го до червня 2011 р., госпіталізованих протягом 24 год від початку захворювання.

Результати та обговорення. Серед хворих віком 75 років і старших було більше жінок, ніж чоловіків (відповідно 37,7 і 10,9 %; р < 0,001). Цукровий діабет, ознаки хронічної серцевої недостатності до розвитку ГКС також частіше виявляли у жінок (відповідно 33,1 і 22,7 % та 27,8 і 21 %; р < 0,01). Під час госпіталізації у 44,7 % жінок та 31 % чоловіків був індекс GRACE > 150 балів, але тривалість періоду від виникнення симптомів до госпіталізації була меншою у чоловіків (відповідно (4,8 ± 0,08) та (6,3 ± 0,15) %; р < 0,01). До розвитку ГКС чоловіки порівняно з жінками частіше приймали ацетилсаліцилову кислоту та статини (відповідно 30,1 порівняно з 17,6 % та 11,2 порівняно з 7,4 %; р < 0,05). Частота реперфузійної терапії у жінок становила 18,3 %, у чоловіків — 33,9 % (р < 0,001), у т. ч. первинних коронарних втручань (ПКВ) — 12,7 порівняно з 24,5 % (р < 0,001). Частота призначення усіх видів антитромботичної терапії в стаціонарі була високою незалежно від статі. У жінок спостерігали вищу ймовірність розвитку гострої серцевої недостатності (80,6 та 58,2 % відповідно), раптової зупинки кровообігу (22,9 та 10 %), рецидиву інфаркту (10,2 та 3,3 %), розриву вільної стінки міокарда (8,1 та 1,5 %; усі р < 0,001). Госпітальна летальність у жінок сягала 21,5 %, у чоловіків 7,8 % (р < 0,001).

Висновки. У жінок ГКС перебігають у старшому віці, ніж у чоловіків, та обтяжені супутніми хворобами. Заходи первинної профілактики у жінок проводять значно рідше. Низька частота реперфузійної терапії, висока ймовірність госпітальних ускладнень додатково обтяжують прогноз хвороби й підвищують летальність.

Ключові слова: гострий коронарний синдром із елевацією сегмента ST, реєстр, статеві особливості, лікування, прогноз.

 

Пилотный регистр STIMUL: гендерные особенности течения острых коронарных синдромов с элевацией сегмента ST. Оценка госпитального этапа лечения

С.В. Валуева, В.И. Денисюк

Цель работы — дать клинико-анамнестическую характеристику больным с острым коронарным синдромом (ОКС) с элевацией сегмента ST и оценить отличия в клиническом течении заболевания и особенностях предоставления медицинской помощи в стационаре в зависимости от пола пациента.

Материалы и методы. Представлены результаты пилотного регистра STIMUL, в котором приняли участие 1103 больных с ОКС с элевацией ST из Винницкой и Хмельницкой областей (три центра). Данный регистр является первым в Украине, который будет включать результаты двухлетнего наблюдения за пациентами (от января 2008-го до июня 2011 г.), которые последовательно поступили в течение 24 ч от начала заболевания.

Результаты и обсуждение. Удельный вес женщин в возрасте 75 лет и старше был в 3,5 раза больше (р < 0,001), чем мужчин, — 37,7 и 10,9 %. Сахарный диабет, признаки хронической сердечной недостаточности до развития ОКС также чаще встречались у женщин (соответственно 33,1 по сравнению с 22,7 и 27,8 по сравнению с 21,0 %; р < 0,01). При поступлении у 44,72 % женщин был индекс GRACE > 150 баллов по сравнению с 31,01 % у мужчин, но длительность периода от возникновения симптомов до госпитализации была меньше у мужчин — соответственно (4,8 ± 0,08) и (6,3 ± 0,15) % (р < 0,01). До развития ОКС более регулярно принимали ацетилсалициловую кислоту и статины мужчины (30,04 по сравнению с 17,6 % и 11,2 по сравнению с 7,4 %; р < 0,05). У женщин частота реперфузионной терапии составила 18,31 %, у мужчин — 33,94 % (р < 0,001), в т. ч. первичных коронарных вмешательств (12,7 и 24,5 % соответственно; р < 0,001). Частота назначения лекарственных средств в стационаре была высокой независимо от пола. У женщин была выше вероятность развития острой сердечной недостаточности (80,6 и 58,2 %,), рецидива инфаркта (10,2 и 3,3 %), внезапной остановки кровообращения (22,9 и 10,0 %,), разрыва свободной стенки миокарда (8,1 и 1,5 %; все р < 0,001). Госпитальная летальность составила 21,48 % у женщин и 7,81 % у мужчин (р < 0,001).

Выводы. У женщин ОКС развиваются в старческом возрасте, ассоциируются с увеличением количества сопутствующей патологии. Мероприятия первичной профилактики у женщин проводят реже. Низкая частота реперфузионной терапии, высокая вероятность развития госпитальных осложнений также ухудшают прогноз, повышают летальность.

Ключевые слова: острый коронарный синдром с элевацией сегмента ST, регистр, гендерные особенности, лечение, прогноз.

5. Оригінальні дослідження

 

Ендоваскулярні втручання в артеріях гомілки у хворих із критичною ішемією нижніх кінцівок

О.І. Пітик

Мета роботи — оцінити ефективність ендоваскулярних втручань для відновлення магістрального кровотоку в артеріях гомілки у хворих з критичною ішемією нижніх кінцівок (КІНК), а також провести спостереження за збереженням кінцівки у віддалений період після реваскуляризації.

Матеріали і методи. Проаналізовано наслідки ендоваскулярних втручань у артеріях гомілки 98 нижніх кінцівок у 95 хворих з КІНК, виконаних у ІЗНХ АМНУ в період від квітня 2008 до червня 2011 р. Всім хворим виконували черезшкірну балонну ангіопластику (ЧБА) артерій гомілки і супутніх уражень розташованих вище артеріальних сегментів, доповнену за потреби стентуванням. Спостереження за хворими проводили амбулаторно з фіксацією рецидивів КІНК, випадків нових втручань на пролікованій кінцівці, ампутації і летальності.

Результати та обговорення. Ендоваскулярні втручання виконано в 211 артеріальних сегментах, з них 140 — в артеріях гомілки, 69 — в артеріях стегново-підколінного сегмента (СПС) і 2 — у здухвинних артеріях. У всіх хворих спостерігали обструктивні ураження артерій гомілки, у 70 % — супутні ураження артерій СПС і у 2 % — здухвинних артерій. В 77 % випадків виконано ЧБА, в 23 % — ЧБА та стентування. Технічний успіх становив 85 %. Кількість ускладнень, які потребували хірургічного лікування, дорівнювала 4,6 %. У 90 % хворих, у яких удалося відновити магістральний кровоплин до стопи, спостерігалися клінічне поліпшення у вигляді зникнення болю в стані спокою і загоювання виразково-некротичних дефектів. Тривалість спостереження за хворими становила у середньому (14,1 ± 10,8) міс. Повторні ендоваскулярні втручання виконано у 9,5 % хворих через рецидиви КІНК. Серед хворих, яким було виконано успішну реваскуляризацію, показник збереження кінцівки за період спостереження становив 92,6 %, виживання — 89,5 %.

Висновки. Ендоваскулярні втручання в артеріях гомілки можливі й ефективні у більшості хворих з КІНК і супровожуються малою кількістю ускладнень і низькою летальністю. Відсоток збереження кінцівки у віддалений період після ендоваскулярних втручань не поступається аналогічному показнику після хірургічних шунтуючих операцій. ЧБА з можливим стентуванням може бути методом вибору реваскуляризації у хворих з КІНК, зумовленою ураженнями артерій гомілки.

оклюзійні захворювання артерій гомілки, критична ішемія нижніх кінцівок, ендоваскулярні втручання.

Ключові слова: оклюзійні захворювання артерій гомілки, критична ішемія нижніх кінцівок, ендоваскулярні втручання.

 

Эндоваскулярные вмешательства в артериях голени у больных с критической ишемией нижних конечностей

А.И. Питык

Цель работы — оценить эффективность эндоваскулярных вмешательств для восстановления магистрального кровотока в артериях голени у больных с критической ишемией нижних конечностей (КИНК), а также провести наблюдение за сохранностью конечности в отдаленный период после реваскуляризации.

Материалы и методы. Проанализированы результаты эндоваскулярных вмешательств в артериях голени 98 нижних конечностей у 95 пациентов с КИНК, проведенных в ИОНХ АМНУ за период с апреля 2008 по июнь 2011 г. Всем больным была выполнена чрескожная баллонная ангиопластика (ЧБА) артерий голени и сопутствующих дефектов вышележащих артериальных сегментов, дополненная при необходимости стентированием. Наблюдение за пациентами осуществляли амбулаторно с отслеживанием рецидивов КИНК, новых вмешательств на пролеченной конечности, ампутаций и смертности.

Результаты и обсуждение. Эндоваскулярные вмешательства были выполнены на 211 артериальных сегментах, из них 140 — в артериях голени, 69 — в артериях бедренно-подколенного сегмента (БПС) и 2 — в подвздошных артериях. У всех больных имелись обструктивные поражения артерий голени, у 70 % — сопутствующие поражения артерий БПС и у 2 % — подвздошных артерий. В 77 % случаях выполнена ЧБА, в 23 % — ЧБА и стентирование. Технический успех составил 85 %. Количество клинически значимых осложнений, потребовавших хирургического лечения, — 4,6 %. У 90 % больных, у которых удалось достигнуть восстановления магистрального кровотока до стопы, наблюдалось клиническое улучшение с исчезновением боли в состоянии покоя и заживлением язвенно-некротических дефектов. Продолжительность наблюдения за больными составила в среднем (14,1 ± 10,8) мес. Повторные эндоваскулярные вмешательства были выполнены у 9,5 % больных в связи с рецидивом КИНК. Среди больных, которым была выполнена успешная реваскуляризация, сохранность конечности за период наблюдения составила в среднем 92,6 %, выживаемость — 89,5 %.

Выводы. Эндоваскулярные вмешательства в артериях голени возможны и эффективны у большинства пациентов с КИНК и сопровождаются малым количеством осложнений и низкой летальностью. Сохранность конечности в отдаленный период после эндоваскулярных вмешательств не уступает таковой после открытых шунтирующих операций. ЧБА с возможным стентированием может служить методом выбора реваскуляризации у пациентов с КИНК, обусловленной поражениями артерий голени.

Ключевые слова: окклюзирующие заболевания артерий голени, критическая ишемия нижних конечностей, эндоваскулярные вмешательства.

6. Оригінальні дослідження

 

Зв'язок комплаєнсу при лікуванні артеріальної гіпертензії з психологічними чинниками особистості

К.М. Амосова, Л.Є. Трачук, Н.В. Береза, Ю.В. Руденко

Мета роботи — визначити психологічні чинники, які впливають на комплаєнс під час антигіпертензивної терапії.

Матеріали і методи. Дослідження проведено на базі кардіологічних відділень Олександрівської клінічної лікарні м. Києва в період від 17.01.2011 до 25.03.2011 р. Загалом обстежено 80 пацієнтів віком від 30 до 69 років з артеріальною гіпертензією. Використовували такі методи дослідження: клініко-діагностична бесіда із заповненням карти клінічного та експериментально-психологічного обстежень пацієнта з артеріальною гіпертензією; опитування хворих за шкалою прихильності до лікування Morisky (MMAS); тестування хворих з використанням методики визначення тривожності Спілбергера—Ханіна; тестування пацієнтів за допомогою Міннесотського багатоаспектного особистісного опитувальника (ММРІ); опитування за методикою «Рівень суб’єктивного контролю».

Результати та обговорення. Згідно з результатами тестування, за допомогою 8-пунктової шкали прихильності до лікування (за Morisky) пацієнтів розподілено на три групи відповідно до рівня комплаєнсу: з високим (27,5 %), середнім (25 %) та низьким (47,5 %). За даними аналізу соціально-біологічних і психологічних характеристик пацієнтів встановлено, що вищий рівень комплаєнсу спостерігається у пацієнтів із середньою спеціальною та вищою освітою, з екстернальним типом контролю, а також з високою особистісною тривожністю і типами особистості, які характеризуються конформністю (р < 0,05).

Висновки. У хворих з артеріальною гіпертензією низький рівень комплаєнсу асоціюється з інтернальним типом суб’єктивного контролю (у 86,8 %), низькою особистісною тривожністю (у 68,4 %) та неконформними типами особистості (у 81,6 %). З метою підвищення комплаєнсу лікареві доцільно надавати значно більше уваги систематичному переконанню хворого у важливості прихильності до терапії. Перспективними напрямками є залучення до роботи з такими хворими медичних психологів, а також розробка та впровадження спеціальних тренінгових програм із урахуванням індивідуально-психологічних властивостей пацієнта, а саме типу особистості, локусу контролю та рівня тривожності.

Ключові слова: комплаєнс, артеріальна гіпертензія, тип суб’єктивного контролю, рівень тривожності, тип особистості.

 

Связь комплаенса при лечении артериальной гипертензии с психологическими факторами личности

Е.Н. Амосова, Л.Е. Трачук, Н.В. Береза, Ю.В. Руденко

Цель работы — определить психологические факторы, которые влияют на комплаенс при антигипертензивной терапии.

Материалы и методы. Исследование проведено на базе кардиологических отделений Александровской клинической больницы г. Киева в период от 17.01.2011 до 25.03.2011 г. В целом обследовано 80 пациентов с артериальной гипертензией в возрасте от 30 до 69 лет. Использовали такие методы исследования: клинико-диагностическая беседа с заполнением карты клинического и экспериментально-психологического обследований пациента с артериальной гипертензией; опрос больных по шкале приверженности к лечению Morisky (MMAS); тестирование больных с использованием методики определения тревожности Спилбергера—Ханина; тестирование пациентов с помощью Миннесотского многоаспектного личностного опросника (ММРІ); опрос по методике «Уровень субъективного контроля».

Результаты и обсуждения. Согласно результатам тестирования, с помощью 8-пунктовой шкалы приверженности к лечению (по Morisky) пациентов распределили на три группы в соответствии с уровнем комплаенса: с высоким (27,5 %), средним (25 %) и низким (47,5 %). По данным анализа социально-биологических и психологических характеристик пациентов установлено, что высший уровень комплаенса наблюдается у пациентов со средним специальным и высшим образованием, с экстернальным типом контроля, а также с высокой личностной тревожностью и типами личности, которые характеризуются конформностью (р < 0,05).

Выводы. У больных с артериальной гипертензией низкий уровень комплаенса ассоциируется с интернальным типом субъективного контроля (в 86,8 %), низкой личностной тревожностью (в 68,4 %) и неконформными типами личности (в 81,6 %). С целью повышения комплаенса врачу целесообразно уделять значительно больше внимания систематическому убеждению больного в важности приверженности к терапии. Перспективными направлениями являются привлечение к работе с такими больными медицинских психологов, а также разработка и внедрение специальных тренинговых программ с учетом индивидуально-психологических свойств пациента, а именно типа личности, локуса контроля и уровня тревожности.

Ключевые слова: комплаенс, артериальная гипертензия, тип субъективного контроля, уровень тревожности, тип личности.

7. Оригінальні дослідження

 

Синдром Марфана: стан хворих після хірургічного лікування аневризми висхідного відділу аорти

Р.К. Жураєв, І.М. Кравченко, В.І. Кравченко, О.В. Ольхова

Мета роботи — дослідити стан хворих після операції з приводу аневризми висхідного відділу аорти із заміною висхідної аорти і аортального клапана (операція Бенталла) у хворих із синдромом Марфана (CМ), а також зміни скелета, обличчя, серця і очей.

Матеріали і методи. Обстежено 33 хворих із CМ: 23 (69,7 %) чоловіків і 10 (30,3 %) жінок віком від 22 до 70 років; середній вік — (43,8 ± 13,6) року. Хворих прооперовано в період 1996—2010 рр. з приводу аневризми висхідного відділу аорти з заміною висхідної аорти і аортального клапана (операція Бенталла) в Національному інституті серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова. Середній вік пацієнтів на момент операції становив (38,1 ± 12,6) року. Обстеження проводили через (5,7 ± 3,8) року після операції.

Результати та обговорення. Середній діаметр аорти на рівні синусів Вальсальви під час операції становив (6,8 ± 0,7) см; показник Z-Score до операції — 12,4 ± 4,4. Середній термін від моменту встановлення діагнозу СМ до оперативного втручання з приводу аневризми аорти — (9,6 ± 5,9) року. Віддалений стан після оперативного лікування у всіх хворих був задовільний, показники гемодинаміки стабільні. Середня системна оцінка симптомів і тестів хворого на СМ становила (7,9 ± 3,2) бала. Протромбіновий індекс був (74,7 ± 13,1) %. У 27 (81,8 %) пацієнтів із СМ виявлено пролапс мітрального клапана, у 31 (93,9 %) — недостатність мітрального клапана з регургітацією, у 26 (78,8 %) — недостатність трикуспідального клапана. За даними огляду офтальмолога, аномалії рефракції виявлено у 22 (66,7 %) обстежених, серед них міопію та міопічний астигматизм — у 18 (54,5 %), ектопію кришталиків — у 6 (18,2 %), відшарування сітківки — в одного, глаукому — у 5 (15,1 %), сухість очей — у 28 (84,8 %).

Висновки. Аналіз історій хвороб пацієнтів із СМ засвідчив, що всі вони були прооперовані ургентно з приводу розшаровувальної аневризми висхідного відділу аорти та недостатності аортального клапана значного ступеня. Зареєстровано добрі віддалені результати хірургічного лікування хворих із СМ. Операція Бенталла є оперативним втручанням вибору у цих хворих, забезпечує стабільну гемодинаміку, роботу протеза та продовжує термін життя.

Ключові слова: синдром Марфана, аневризма аорти, операція Бенталла, ехокардіографія, гемостаз, антропометрія.

 

Синдром Марфана: состояние больных после хирургического лечения аневризмы восходящего отдела аорты

Р.К. Жураев, И.Н. Кравченко, В.И. Кравченко, О.В. Ольхова

Цель работы — исследовать состояние больных после операции по поводу аневризмы восходящего отдела аорты с заменой восходящей аорты и аортального клапана (операция Бенталла) у больных с синдромом Марфана (CМ), а также изменения скелета, лица, сердца и глаз.

Материалы и методы. Обследовано 33 больных с синдромом Марфана (СМ) — 23 (69,7 %) мужчин и 10 (30,3 %) женщин — в возрасте от 22 до 70 лет (средний возраст — 43,8 года ± 13,6 года). Больные были прооперированы в период с 1996 по 2010 г. по поводу аневризмы восходящего отдела аорты с заменой восходящей аорты и аортального клапана (операция Бенталла) в Национальном институте сердечно-сосудистой хирургии имени Н.Н. Амосова. Средний возраст пациентов на момент операции составлял (38,1 ± 12,6) года. Обследование проводили через (5,7 ± 3,8) года после операции.

Результаты и обсуждение. Средний диаметр аорты на уровне синусов Вальсальвы при операции составил (6,8 ± 0,7) см; показатель Z-Score до операции — 12,4 ± 4,4. Средний срок от момента установления диагноза СМ до оперативного вмешательства по поводу аневризмы аорты — (9,6 ± 5,9) года. Состояние после оперативного лечения у всех больных было удовлетворительным, показатели гемодинамики стабильные. Средняя системная оценка симптомов и тестов больного СМ составила (7,9 ± 3,2) балла. Протромбиновый индекс был (74,7 ± 13,1) %. У 27 (81,8 %) пациентов с СМ обнаружен пролапс митрального клапана, у 31 (93,9 %) — недостаточность митрального клапана с регургитацией, у 26 (78,8 %) — недостаточность трикуспидального клапана. По данным офтальмолога, аномалии рефракции выявлены у 22 (66,7 %) обследуемых, из них миопия и миопический астигматизм — у 18 (54,5 %), эктопия хрусталиков — у 6 (18,2 %), отслойка сетчатки — у одного, глаукома — у 5 (15,1 %), сухость глаз — у 28 (84,8 %).

Выводы. Анализ историй болезни пациентов с СМ показал, что все они были прооперированы ургентно по поводу расслаивающей аневризмы восходящего отдела аорты и недостаточности аортального клапана значительной степени. Зарегистрированы хорошие отдаленные результаты хирургического лечения больных с СМ. Операция Бенталла является оперативным вмешательством выбора у этих больных, обеспечивает стабильную гемодинамику, работу протеза и продлевает срок жизни.

Ключевые слова: синдром Марфана, аневризма аорты, операция Бенталла, эхокардиография, гемостаз, антропометрия.

8. Оригінальні дослідження

 

Вплив медикаментозної корекції залізодефіциту на толерантність до фізичного навантаження та функціональний стан міокарда у хворих із хронічною серцевою недостатністю та супутньою анемією без явних причин втрати заліза: найближчі результати

К.М. Амосова, В.М. Царалунга

Мета роботи — оцінити вплив медикаментозної корекції з приводу залізодефіциту у хворих з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) коронарного генезу із супутньою анемією за відсутності явних причин втрати заліза шляхом його прийому всередину на толерантність до фізичного навантаження та функціональний стан міокарда під час спостереження протягом 3 міс.

Матеріали і методи. Під нашим спостереженням був 51 хворий віком понад 50 років (у середньому 68,4 року ± 1,0 рік; у тому числі чоловіків — 56,9 %, жінок — 43,1 %) з ХСН ІІА—ІІІ стадії за класифікацією Н.Д. Стражеска і В.Х. Василенка, без декомпенсації серцевої недостатності, внаслідок хронічної ішемічної хвороби серця, супутньою залізодефіцитною анемією без явних причин втрати заліза. Критеріями анемії було зниження рівня гемоглобіну (Hb) до 130 г/л і нижче у чоловіків та 120 г/л і нижче — у жінок. Дефіцит заліза діагностували на підставі зниження кольорового показника, еритроцитарних індексів та рівня заліза сироватки крові. Фракція викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) ≤ 45 % була у 11 (21,6 %) хворих, ІІ функціональний клас (ФК) за NYHA — у 17 (33,3 %), ІІІ — у 29 (56,9 %) і ІV — у 5 (9,8 %) пацієнтів. Обстеження передбачало тест з 6-хвилинною ходьбою, допплерехокардіографію з оцінкою показників систолічної і діастолічної функції ЛШ, вивчення показників обміну заліза в сироватці крові, які визначали початково і після 3 міс лікування «Актиферином». Протягом 3 міс хворі одержували перорально «Актиферин» по 103,5 мг/добу. За 2 тиж до введення в дослідження і протягом спостереження медикаментозну терапію ХСН та дози препаратів суттєво не змінювали.

Результати та обговорення. Початково рівень Hb був ≥ 90 г/л у 66,7 % хворих, < 90 г/л — у 33,3 %. Після 3 міс терапії препаратом заліза Hb збільшився з (97,1 ± 1,8) до (128,4 ± 0,8) г/л (р < 0,001), що супроводжувалося підвищенням рівня заліза в сироватці крові з (6,7 ± 0,2) до (12,9 ± 0,3) мкмоль/л (р < 0,001) і насиченням трансферину залізом з (8,0 ± 0,3) до (17,4 ± 0,5) % (р < 0,001). ФК за NYHA поліпшився на один класс у 40 (78,4 %) хворих, дистанція 6-хвилинної ходьби збільшилася з (266,7 ± 8,6) до (455,3 ± 9,3) м (р < 0,001). При цьому абсолютний приріст рівня Hb не корелював з приростом дистанції 6-хвилинної ходьби (r = 0,25; р > 0,05). Після лікування частота серцевих скорочень у стані спокою зменшилася з (70,4 ± 1,8) до (64,3 ± 2,9) за 1 хв (р > 0,05), кінцеводіастолічний об'єм ЛШ зменшився з (166,2 ± 9,3) до (131,5 ± 4,9) мл (р < 0,001), кінцевосистолічний — з (82,2 ± 7,2) до (58,3 ± 4,0) мл (р < 0,01), ФВ ЛШ збільшилася з (53,6 ± 1,7) до (58,8 ± 1,3) % (р < 0,05). Терапія препаратами заліза не мала істотного впливу на стан діастолічної функції ЛШ у хворих з ФВ > 45 % і синусовим ритмом.

Висновки. У хворих з ХСН коронарного генезу із супутньою помірною залізодефіцитною анемією (Hb ≥ 90 г/л у 66,7 % хворих) без явних причин втрати заліза корекція показників обміну заліза за допомогою 3-місячної терапії залізовмісними препаратами всередину сприяє збільшенню рівня гемоглобіну на 24,4 %, що супроводжується поліпшенням ФК за NYHA на один клас в 78,4 % випадків, збільшенням дистанції 6-хвилинної ходьби на 40,4 % і поліпшенням систолічної функції ЛШ (збільшення ФВ ЛШ на 8,8 %). Виразність збільшення дистанції 6-хвилинної ходьби у таких хворих не корелює з величиною приросту рівня Hb.

Ключові слова: хронічна серцева недостатність, анемія, дефіцит заліза.

 

Влияние медикаментозной коррекции железодефицита на толерантность к физической нагрузке и функциональное состояние миокарда больных с хронической сердечной недостаточностью и сопутствующей анемией без явных причин потери железа: ближайшие результаты

Е.Н. Амосова, В.Н. Царалунга

Цель работы — оценить влияние медикаментозной коррекции железодефицита у больных с хронической сердечной недостаточностью (ХСН) коронарного генеза с сопутствующей анемией при отсутствии явных причин потери железа путем его приема внутрь на толерантность к физической нагрузке и функциональное состояние миокарда при трехмесячном наблюдении.

Материалы и методы. Под нашим наблюдением был 51 больной старше 50 лет (в среднем 68,4 года ± 1,0 год; в том числе мужчин — 56,9 %, женщин — 43,1 %) c ХСН ІІА—ІІІ стадий по классификации Н.Д. Стражеско и В.Х. Василенко без декомпенсации сердечной недостаточности, вследствие хронической ишемической болезни сердца, с сопутствующей железодефицитной анемией без явных причин потери железа. Критериями анемии являлись снижение уровня гемоглобина (Hb) 130 г/л и ниже у мужчин и 120 г/л и ниже — у женщин, а дефицит железа диагностировали на основании снижения цветного показателя, эритроцитарных индексов и уровня железа сыворотки крови. Фракция выброса (ФВ) левого желудочка (ЛЖ) ≤ 45 % была у 11 (21,6 %) больных, ІІ функциональный класс (ФК) по NYHA — у 17 (33,3 %), ІІІ — у 29 (56,9 %) и ІV — у 5 (9,8 %) пациентов. Обследование включало тест с 6-минутной ходьбой, допплерэхокардиографии с оценкой показателей систолической и диастолической функций ЛЖ, показатели обмена железа в сыворотке крови, которые определяли исходно и после 3 мес терапии «Актиферрином». В течение 3 мес больные получали перорально «Актиферрин» в дозе 103,5 мг/сут. Не менее 2 нед до включения в исследование и на всем протяжении периода наблюдения медикаментозная терапия ХСН и дозы препаратов существенно не изменялись.

Результаты и обсуждение. Исходно уровень Hb был ≥ 90 г/л у 66,7 % больных, < 90 г/л — у 33,3 %. После 3 мес терапии препаратом железа Hb увеличился с (97,1 ± 1,8) до (128,4 ± 0,8) г/л (р < 0,001), что сопровождалось повышением уровня сывороточного железа с (6,7 ± 0,2) до (12,9 ± 0,3) мкмоль/л (р < 0,001) и насыщением трансферрина железом с (8,0 ± 0,3) до (17,4 ± 0,5) % (р < 0,001). ФК по NYHA улучшился на один класс у 40 (78,4 %) больных, дистанция 6-минутной ходьбы увеличилась с (266,7 ± 8,6) до (455,3 ± 9,3) м (р < 0,001). При этом абсолютный прирост уровня Hb не коррелировал с приростом дистанции 6-минутной ходьбы (r = 0,25; р > 0,05). После лечения частота сердечных сокращений в состоянии покоя уменьшилась с (70,4 ± 1,8) до (64,3 ± 2,9) в 1 мин (р > 0,05), конечнодиастолический объем ЛЖ уменьшился с (166,2 ± 9,3) до (131,5 ± 4,9) мл (р < 0,001), конечносистолический — с (82,2 ± 7,2) до (58,3 ± 4,0) мл (р < 0,01), ФВ ЛЖ увеличилась с (53,6 ± 1,7) до (58,8 ± 1,3) % (р < 0,05). Однако терапия препаратами железа не оказала существенного влияния на состояние диастолической функции ЛЖ у больных с ФВ > 45 % и синусовым ритмом.

Выводы. У больных с ХСН коронарного генеза с сопутствующей умеренной железодефицитной анемией (Hb ≥ 90 г/л у 66,7 % больных) без явных причин потери железа коррекция показателей обмена железа с помощью трехмесячной терапии железосодержащими препаратами внутрь приводит к увеличению уровня гемоглобина на 24,4 %, что способствует улучшению функционального состояния на один классс по NYHA в 78,4 % случаев, увеличению дистанции 6-минутной ходьбы на 40,4 % и улучшению систолической функции ЛЖ (увеличению ФВ ЛЖ на 8,8 %). Выраженность увеличения дистанции 6-минутной ходьбы у таких больных не коррелирует с величиной прироста уровня Hb.

Ключевые слова: хроническая сердечная недостаточность, анемия, дефицит железа.

9. Огляди

 

Рання післяінфарктна стенокардія: сучасний погляд на проблему

О.І. Рокита

Огляд літератури стосовно ранньої післяінфарктної стенокардії (РПІС) проведено з метою встановлення чинників ризику її розвитку, клінічної значущості, принципів лікування з огляду на результати досліджень. За даними літератури, частота РПІС становить від 15 до 52 %. Розвиток РПІС значно погіршує прогноз інфаркту міокарда (ІМ). У пацієнтів з РПІС частіше спостерігають розвиток рецидиву ІМ (від 22 до 56 %), повторний ІМ (12—26 %) та кардіальну смерть (5—13,3 %). Хворі частіше протягом однорічного спостереження потребують госпіталізації з приводу нестабільної стенокардії. У літературі наведено результати подальшого вивчення стану коронарних судин при РПІС. Важливого прогностичного значення набуває наявність нестабільної бляшки в неінфарктозалежній артерії. На підставі результатів багатоцентрових плацебоконтрольованих досліджень Європейське товариство кардіологів у 2011 р. запропонувало тактику лікування РПІС з використанням нових антитромбоцитарних препаратів (тикагрелору, празугрелю), подвійної терапії антитромбоцитарними препаратами, ранньої реваскуляризації та високих доз статинів.

Ключові слова: гострий коронарний синдром, інфаркт міокарда, рання післяінфарктна стенокардія, антитромбоцитарна терапія.

 

Ранняя постинфарктная стенокардия: современный взгляд на проблему

О.И. Рокита

Обзор литературы относительно ранней постинфарктной стенокардии проведен для определения факторов риска ее возникновения, клинической значимости, принципов лечения с учетом результатов современных исследований. По данным литературы, частота РПИС составляет от 15 до 52 %. Развитие РПИС существенно ухудшает прогноз инфаркта миокарда (ИМ). У пациентов с РПИС более часто развивается рецидив ИМ (от 22 до 56 %), повторный ИМ (12—26 %), возникает кардиальная смерть (5—13,3 %). Больные нуждаются в госпитализации по поводу нестабильной стенокардии на протяжении года. В литературе представлены результаты дальнейшего изучения состояния коронарных сосудов при РПИС. Важное прогностическое значение приобретает наличие нестабильной бляшки в неинфарктзависимой артерии. На основании результатов многоцентровых плацебоконтролированных иследований Европейское общество кардиологов в 2011 г. предложило тактику лечения РПИС, которая включает использование новых антитромбоцитарных препаратов (тикагрелор, празугрель), двойной терапии антитромбоцитарными препаратами, проведение ранней реваскуляризации, использование высоких доз статинов.

Ключевые слова: острый коронарный синдром, инфаркт миокарда, ранняя постинфарктная стенокардия, антитромбоцитарная терапия.

10. Випадок із Практики

 

Випадок гігантської задньолатеральної аневризми лівого шлуночка

В.М. Бешляга, Г.В. Книшов, В.І. Урсуленко, Л.С. Дзахоєва, Є.О. Лебедєва, С.В. Сало, О.О. Береговий, В.І. Позняк, О.В. Позняк, Л.В. Якоб

За допомогою комп'ютерної томографії легень і середостіння у пацієнта П., 64 років, було виявлено велике об'ємне утворення по лівому контуру серця. При ехокардіографії спостерігали з'єднання між порожниною цього утворення і лівим шлуночком (ЛШ) у вигляді двох дефектів у задньолатеральній стінці ЛШ. Враховуючи розміри порожнини і вузькість сполучення з ЛШ, утворення оцінили як гігантську хибну аневризму ЛШ. Інтраопераційно виявлено відсутність значущого зарощення перикарда, а стінка післяінфарктної аневризми розміром 10 × 15 см була утворена рубцево-зміненою тканиною стінки ЛШ, і аневризма є рідкісним варіантом справжньої.

Ключові слова: ехокардіографія, лівий шлуночок, хибна аневризма лівого шлуночка, справжня аневризма лівого шлуночка.

 

Случай гигантской заднелатеральной аневризмы левого желудочка

В.М. Бешляга, Г.В. Кнышов, В.И. Урсуленко, Л.С. Дзахоева, Е.О. Лебедева, С.В. Сало, А.А. Береговой, В.И. Позняк, О.В. Позняк, Л.В. Якоб

При компьютерной томографии легких и средостения у пациента П., 64 лет, было выявлено большое объемное образование по левому контуру сердца. При эхокардиографии обнаружено сообщение между полостью этого образования и левым желудочком (ЛЖ) в виде двух дефектов в заднелатеральной стенке ЛЖ. Учитывая размеры полости и узость сообщения с ЛЖ, образование оценили как гигантскую ложную аневризму ЛЖ. Интраоперационно выявлено отсутствие значимого заращения перикарда, а стенка постинфарктной аневризмы размером 10 × 15 см была образована рубцово-измененной тканью стенки ЛЖ, и аневризма является редким вариантом истинной.

Ключевые слова: эхокардиография, левый желудочек, ложная аневризма левого желудочка, истинная аневризма левого желудочка.

11. Випадок із практики

 

Випадок анте-ретроградної реканалізації хронічної оклюзії правої коронарної артерії при аномалії коронарних артерій

С.М. Фуркало

Наведено випадок реканалізації хронічної коронарної оклюзії у хворого на ішемічну хворобу серця за аномального відходження коронарних артерій. Описано показання, технічні підходи й можливі сценарії операції, а також деякі принципи застосування спеціалізованого оснащення.

Ключові слова: ішемічна хвороба серця, аномалії коронарних артерій, хронічна оклюзія артерії, стентування коронарних артерій.

 

Случай анте-ретроградной реканализации хронической окклюзии правой коронарной артерии при аномалии коронарных артерий

С.Н. Фуркало

Представлен случай реканализации хронической коронарной окклюзии у больного с ишемической болезнью сердца при аномальном отхождении коронарных артерий. Описаны показания, технические подходы и возможные сценарии операции, а также некоторые принципы применения специализированного оснащения.

Ключевые слова: ишемическая болезнь сердца, аномалии коронарных артерий, хроническая окклюзия артерии, стентирование коронарных артерий.

12. Передова стаття

 

Реально ли в повседневной клинической практике достигать целевых доз препаратов, установленных в исследованиях заболеваемости и смертности больных с сердечной недостаточностью?

Е.Н. Амосова, Ю.В. Руденко, А.Б. Безродный

Основными препаратами в лечении сердечной недостаточности у больных с систолической дисфункцией левого желудочка (ЛЖ) с доказанным прогноз-модифицирующим эффектом являются β-адреноблокаторы и ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента (АПФ).

13. Стандарти діагностики та лікування

 

Рекомендации Европейского общества кардиологов 2010 г. по лечению фибрилляции предсердий Часть ІI

Антитромботическая терапия
Многочисленные клинические исследования убедительно подтвердили необходимость в антитромботической терапии при фибрилляции предсердий (ФП).

14. Стандарти діагностики та лікування

 

Рекомендації Європейського товариства кардіологів з діагностики та лікування захворювань периферичних артерій Частина ІІ

Захворювання мезентеріальних артерій
Визначення
У пацієнтів із захворюванням мезентеріальних артерій (ЗМА) симптомів може і не бути [147]. ЗМА із симптомами спостерігаються нечасто і вважаються патологією, яку діагностують рідко і що спричинюється стенозом чи оклюзією щонайменше двох вісцеральних артерій. Стеноз однієї та навіть двох вісцеральних артерій зазвичай добре компенсується завдяки широкій системі колатерального кровообігу між черевним стовбуром, верхньою та нижньою мезентеріальними артеріями — останні з’єднуються з гілками внутрішніх здухвинних артерій. Головною причиною ЗМА є атеросклероз (95 %). Зазвичай у пацієнтів із ЗМА буває дифузний атеросклероз, зокрема захворювання коронарних артерій [147, 150]. Такі причини ЗМА, як фіброзно-м’язова патологія, синдром Данбара (стиснення черевного стовбура дугоподібною зв’язкою) та васкуліт, далі не обговорюватимемо.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»