Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№2(34) // 2011

 

Обкладинка

 

1. передова стаття

 

Системна екологічна теорія етіології і розвитку найпоширеніших захворювань судин

Д.Д. Зербіно

Представлено результати і синтез тридцятирічних досліджень. Збільшення кількості захворювань судинної системи повністю залежить від міри забруднення ксенобіотиками середовища (професійного, індустріального, урбаністичного, парапрофесійного, побутового), що оточує людину. Це сучасне глобальне явище призводить до захворювань, позначених нами збірними дефініціями — «екологічна патологія», «екологічні захворювання» (Д.Д. Зербино, 1996). Багаторічні перехресні клінічні і патоморфологічні дослідження, ретроспективні і проспективні перевірочні пошуки причин уражень судин у людей молодого і середнього віку (до 50 років), проведені автором статті та його учнями, засвідчили головне — захворювання судин розвиваються переважно у молодих чоловіків робітничих професій, що контактують з ксенобіотиками. На підставі системного аналізу, теорії відкритих біологічних систем (Л. Берталанффи), постулатів про важкі медико-біологічні проблеми (Д. Дернера) і власних досліджень було розроблено теорію «Системна екологічна теорія етіології і розвитку найбільш поширених захворювань судинної системи». Суть теорії — розкриття ланцюга прогресуючих змін в судинній системі від початкової дії етіологічного стимулу — ксенобіотика, до розвитку прихованої (переднозологічної) патології і далі — до формування захворювання судинної системи. Хронізація процесу завершується інфарктом міокарда, інсультом або судинною недостатністю інших органів.

Ключові слова: екологія, ксенобіотики, судинні захворювання, системний аналіз, екологічна теорія захворювань судин.

 

Системная экологическая теория этиологии и развития самых распространенных заболеваний сосудов

Д.Д. Зербино

Представлены результаты и синтез тридцатилетних исследований. Рост количества заболеваний сосудистой системы полностью зависит от степени загрязнения ксенобиотиками окружающей человека среды (профессиональной, индустриальной, урбанистической, парапрофессиональной, бытовой). Это современное глобальное явление приводит к заболеваниям, обозначенным нами собирательными дефинициями — «экологическая патология», «экологические заболевания» (Д.Д. Зербино, 1996). Многолетние перекрестные клинические и патоморфологические исследования, ретроспективные и проспективные проверочные поиски причин поражения сосудов у людей молодого и среднего возраста (до 50 лет), проведенные автором статьи и его учениками, показали главное — заболевания сосудов развиваются преимущественно у молодых мужчин рабочих профессий, контактирующих с ксенобиотиками. На основании системного анализа, теории открытых биологических систем (Л. Берталанффи), постулатов о тяжелых медико-биологических проблемах (Д. Дернера) и собственных исследований была разработана теория «Системная экологическая теория этиологии и развития наиболее распространенных заболеваний сосудистой системы». Сущность теории — раскрытие цепи прогрессирующих изменений в сосудистой системе от начального действия этиологического стимула — ксенобиотика, к развитию скрытой (преднозологической) патологии и дальше — до формирования заболевания сосудистой системы. Хронизация процесса завершается инфарктом миокарда, инсультом или сосудистой недостаточностью других органов.

Ключевые слова: экология, ксенобиотики, сосудистые заболевания, системный анализ, экологическая теория заболеваний сосудов.

2. оригінальні дослідження

 

Безпосередні результати при повторному шунтуванні коронарних артерій у хворих на ішемічну хворобу серця

В.І. Урсуленко, А.В. Руденко, О.В. Купчинський, М.М. Пилипенко, М.А. Обейд, Л.С. Дзахоєва, Н.М. Верич

Мета роботи — вивчити причини і терміни рецидиву стенокардії після шунтування коронарних артерій (ШКА) на працюючому серці, оцінити можливості виконання повторних операцій та їх безпосередні результати.

Матеріали і методи. У НІССХ ім. М.М. Амосова АМН України за період від 2000 до 2009 р. виконано 5238 операцій ШКА під час роботи серця з госпітальною летальністю 0,9 %. Крім загальноклінічних методів обстеження включно з рентгеноскопією органів грудної клітки, визначенням життєвої ємності легень і гастроскопією, всім хворим виконували ЕКГ у 12 стандартних відведеннях, ехокардіодослідження, коронаро-, шунто- і вентрикулографію лівого шлуночка, вимірювання тиску в легеневій артерії, ультразвукову допплерографію судин головного мозку, за потреби — комп’ютерну томографію головного мозку. Показаннями до повторного ШКА були: повернення ішемії міокарда з рецидивом сттенокардії, коли характер звуження просвіту коронарних артерій (КА) або шунта не давав змоги усунути ці звуження рентгеноендоваскулярним методом. Анатомічною передумовою успішного повторного ШКА є діаметр просвіту КА, які планують шунтувати, нижче від місця звуження 1,5 мм і більше.

Результати та обговорення. За цей період у зв’язку з ознаками повернення ішемії міокарда та рецидивом стенокардії повторні коронаро- і шунтографію виконано у 263 пацієнтів. У 42 (15,9 %) з них шунти функціонували, ступінь ураження в нативних (початково неуражених) коронарних артеріях не змінився. Поява болю за грудниною, яку пацієнти розцінювали як повернення стенокардії, можливо, була пов’язана з артеріальною гіпертензією, незначним стенозом аортального клапана, початковою постінфарктною кардіоміопатією (фракція викиду

Ключові слова: шунтування коронарних артерій, серце, що працює, ішемія міокарда, рецидив стенокардії, повторні операції шунтування коронарних артерій.

 

Непосредственные результаты при повторном шунтировании коронарных артерий у больных ишемической болезнью сердца

В.И. Урсуленко, А.В. Руденко, А.B. Купчинский, Н.Н. Пилипенко, М.А. Обейд, Л.С. Дзахоева, Н.М. Верич

Цель работы — изучить причины и сроки рецидива стенокардии после шунтирования коронарных артерий (ШКА) на работающем сердце, оценить возможности выполнения повторных операций и их непосредственные результаты.

Материалы и методы. В НИССХ им. Н.М. Амосова АМН Украины за период с 2000 по 2009 г. было выполнено 5238 операций ШКА на работающем сердце с госпитальной летальностью 0,9 %. Помимо общеклинических методов обследования, включая рентгеноскопию органов грудной клетки, определение жизненной емкости легких и гастроскопию, всем больным выполняли ЭКГ в 12 стандартных отведениях, эхокардиоисследование, коронаро-, шунто,- и вентрикулографию левого желудочка, измерение давления в легочной артерии, ультразвуковую допплерографию сосудов головного мозга, при необходимости — компьютерную томографию головного мозга. Показанием к повторному ШКА было возвращение ишемии миокарда с рецидивом стенокардии. При этом характер сужения просвета коронарных артерий (КА) или шунта не позволял устранить эти сужения рентгеноэндоваскулярным методом. Анатомической предпосылкой успешного повторного ШКА является диаметр просвета КА, которые планируют шунтировать, ниже места сужения 1,5 мм и более.

Результаты и обсуждение. За этот период в связи с признаками возвращения ишемии миокарда и рецидивом стенокардии повторную коронаро- и шунтографию выполнили у 263 пациентов. У 42 (15,9 %) пациентов шунты функционировали, степень поражения в нативных (исходно непораженных) коронарных артериях не изменилась. Появление боли за грудиной, которую пациенты расценивали как возвращение стенокардии, возможно, было связано с артериальной гипертензией, небольшим стенозом аортального клапана, исходной постинфарктной кардиомиопатией (фракция выброса

Ключевые слова: шунтирование коронарных артерий, работающее сердце, ишемия миокарда, рецидив стенокардии, повторные операции шунтирования коронарных артерий.

3. оригінальні дослідження

 

Аналіз клінічних варіантів та форм синдрому хребтової артерії у хворих з екстравазальною компресією в сегменті V1—V2 залежно від віку

В.Г. Мішалов, Л.М. Яковенко, В.А. Черняк, В.В. Сулік, С.В. Дибкалюк, Р.В. Сулік, В.Ю. Зоргач, К.М. Зозуля

Мета роботи — проаналізувати частоту клінічних варіантів синдрому хребтової артерії (СХА) у хворих з екстравазальною компресією хребтової артерії (ЕКХА) у сегменті V1—V2 залежно від форми СХА та віку пацієнтів, запропонувати бальну шкалу для оцінки форм СХА.

Матеріали і методи. Наведено результати проспективного клініко-неврологічного обстеження 250 пацієнтів із СХА: І група — 34 (13,6 %) хворих (15 (44,1 %) чоловіків та 19 (55,8 %) жінок; середній вік — (41,2 ± 3,6) року) із функціональною рефлекторно-ангіоспастичною формою; ІІ група — 156 (62,4 %) хворих із функціональною компресійно-іритативною формою (74 (47,5 %) чоловіки та 82 (52,5 %) жінки; середній вік — (44,7 ± 5,2) року) та ІІІ група — 60 (24 %) хворих з органічною формою (33 (55 %) чоловіки та 27 (45 %) жінок; середній вік — (58,3 ± 6,4) року) СХА, спричиненого ЕКХА в сегменті V1—V2. Всі хворі лікувалися у 2008—2011 рр. на клінічних базах НМУ ім. О.О. Богомольця: у відділенні серцево-судинної хірургії ОКЛ м. Києва, в клініці судинної хірургії ГВКГ МО України. Проведено аналіз основних клінічних варіантів СХА у хворих з ЕКХА.

Результати та обговорення. Отримані дані свідчать про превалювання у віковій групі 18—45 років пацієнтів із синдромом Барре—Льєу (125 (92,6 %) осіб) і синдромом вегетативних порушень (110 (81,5 %) осіб). Разом із тим, частота кохлеовестибулярного і вестибулоатактичного синдромів зростала у пацієнтів старших вікових груп. Так, вестибулоатактичний синдром спостерігали у віковій групі 18—45 років у 30 (22,2 %) хворих, у віковій групі 46—59 років — у 40 (61,5 %) хворих, у віковій групі 60—74 років — у 41 (82,0 %). Офтальмічний синдром спостерігали приблизно з однаковою частотою у всіх зазначених вікових групах. При проведенні анамнестичного дослідження було з’ясовано, що в групі молодого віку транзиторні ішемічні атаки спостерігали у 9 (6,7 %) пацієнтів, у середній віковій групі — у 10 (15,4 %) пацієнтів, а з-поміж пацієнтів похилого віку цей клінічний варіант було діагностовано у 13 (26,0 %) осіб, причому у 5 (10,0 %) із них повторно. У 2 хворих віком 46—59 років відзначали напади дроп-атак. Також у 4 (3,0 %) хворих з групи осіб молодого віку та у 2 (3,1 %) хворих у віковій групі 46—59 років зареєстрували короткочасну втрату свідомості при різкому повороті голови, що було розцінено як синдром Унтерхарншайдта.

Висновки. У віковій групі осіб молодого і середнього віку серед механізмів формування СХА превалювали рефлекторні синдроми, а саме м’язово-тонічний і вегетосудинний. В осіб похилого віку СХА компресійного генезу виявлявся ознаками хронічної ішемії головного мозку (r = –0,27; р = 0,04). Отримані результати дослідження уточнюють клініко-діагностичні критерії у хворих із СХА, спричиненим екстравазальною компресією, та дають змогу диференційовано підходити до вибору лікувальної тактики залежно від наявності того чи іншого клінічного варіанту СХА, акцентуючи увагу на вік хворих. На нашу думку, запропонована шкала Hoffenberth для оцінки форм СХА компресійного генезу буде сприяти уніфікації критеріїв визначення діагнозу та схем диференційованого лікування цієї патології.



Ключові слова: синдром хребтової артерії, екстравазальна компресія, клінічні варіанти, форми, вікові групи.

 

Анализ клинических вариантов и форм синдрома позвоночной артерии у больных c экстравазальной компрессией в сегменте V1—V2 в зависимости от возраста

В.Г. Мишалов, Л.Н. Яковенко, В.А. Черняк, В.В. Сулик, С.В. Дыбкалюк, Р.В. Сулик, В.Ю. Зоргач, К.Н. Зозуля

Цель работы — проанализировать частоту клинических вариантов синдрома позвоночной артерии (СПА) у больных с экстравазальной компрессией позвоночной артерии (ЭКПА) в сегменте V1—V2 в зависимости от формы СПА и возраста пациентов, предложить бальную шкалу для оценки форм СПА.

Материалы и методы. Приведены результаты проспективного клинико-неврологического обследования 250 пациентов с СПА: I группа — 34 (13,6 %) больных (15 (44,1 %) мужчин и 19 (55,8 %) женщин, средний возраст — (41,2 ± 3,6) года) с функциональной рефлекторно-ангиоспастической формой; II группа — 156 (62,4 %) больных с функциональной компрессионно-ирритативной формой (74 (47,5 %) мужчины и 82 (52,5 %) женщины, средний возраст — (44,7 ± 5,2) года) и III группа — 60 (24 %) больных с органической формой (33 (55 %) мужчины и 27 (45 %) женщин, средний возраст — (58,3 ± 6,4) года) СПА, вызванного ЭКПА в сегменте V1—V2. Все больные проходили лечение в 2008—2011 гг. на клинических базах НМУ им. А.А. Богомольца: в отделении сердечно-сосудистой хирургии АКБ г. Киева, в клинике сосудистой хирургии ГВКГ МО Украины. Проведен анализ основных клинических вариантов СПА у больных с ЭКПА.

Результаты и обсуждение. Полученные данные свидетельствуют о превалировании в возрастной группе 18—45 лет пациентов с синдромом Барре—Льеу (125 (92,6 %) лиц) и синдромом вегетативных нарушений (110 (81,5 %) лиц). Вместе с тем, частота кохлеовестибулярного и вестибулоатактического синдромов увеличивалась у пациентов старших возрастных групп. Так, вестибулоатактический синдром наблюдали в возрастной группе 18—45 лет у 30 (22,2 %) больных, в возрастной группе 46—59 лет — у 40 (61,5 %) больных, в возрастной группе 60—74 лет — у 41 (82,0 %). Офтальмический синдром наблюдали примерно с одинаковой частотой во всех указанных возрастных группах. При проведении анамнестического исследования было выяснено, что в группе молодого возраста транзиторные ишемические атаки наблюдали у 9 (6,7 %) пациентов, в средней возрастной группе — у 10 (15,4 %), а среди пожилых пациентов данный клинический вариант был диагностирован у 13 (26,0 %) лиц, причем у 5 (10,0 %) из них — повторно. У 2 больных в возрасте 46—59 лет отмечали приступы дроп-атак. Также у 4 (3,0 %) больных группы лиц молодого возраста и у 2 (3,1 %) больных в возрастной группе 46—59 лет зарегистрировали кратковременную потерю сознания при резком повороте головы, что было расценено как синдром Унтерхарншайдта.

Выводы. В возрастной группе лиц молодого и среднего возраста среди механизмов формирования СПА превалировали рефлекторные синдромы, а именно мышечно-тонический и вегетососудистый. У лиц пожилого возраста СПА компрессионного генеза проявлялся признаками хронической ишемии головного мозга (r = –0,27, р = 0,04). Полученные результаты исследования уточняют клинико-диагностические критерии у больных с СПА, вызванным экстравазальной компрессией, и позволяют дифференцированно подходить к выбору лечебной тактики в зависимости от наличия того или иного клинического варианта СПА, акцентируя внимание на возрасте больных. По нашему мнению, предложенная шкала Hoffenberth для оценки форм СПА компрессионного генеза будет способствовать унификации критериев определения диагноза и схем дифференцированного лечения этой патологии.



Ключевые слова: синдром позвоночной артерии, экстравазальная компрессия, клинические варианты, формы, возрастные группы.

4. оригінальні дослідження

 

Вплив зменшення ЧСС за допомогою комбінації івабрадину з

К.М. Амосова, Сюй Яо, А.Б. Безродний, І.В. Прудкий, Ю.В. Руденко, О.М. Герула

Мета роботи – оцінити вплив контролю частоти серцевих скорочень (ЧСС) за допомогою комбінації івабрадину і метопрололу порівняно з монотерапією вищими дозами метопрололу на ремоделювання, систолічну функцію лівого шлуночка (ЛШ) та плазмовий рівень передсердного натрійуретичного пептиду (NT-proANP) у хворих, що перенесли інфаркт міокарда (ІМ) із зубцем Q, з фракцією викиду (ФВ) < 45 % і помірною гострою лівошлуночковою недостатністю (ГЛШН) у ранні (1 міс) і пізніші (6 міс) терміни.

Матеріали і методи. Обстежено 62 хворих з гострим первинним ІM із зубцем Q віком (61,5 ± 2,2) року із синусовим ритмом з ЧСС > 70 за 1 хв, ФВ ЛШ < 45 % і ГЛШН не вище II класу за Killip у першу добу захворювання, 71 % яких отримали реперфузійну терапію. Хворих було рандомізовано на дві групи: 1-ша (n = 30) – пацієнти, що отримували метопрололу тартрат у початковій дозі 6,25 мг двічі на добу з подальшим збільшенням дози до досягнення ЧСС близько 60 за 1 хв або до максимальної переносимої (кінцева середня доза метопрололу – 116,5 мг/добу ± 5,8 мг/добу). Хворі 2-ї групи (n = 32) отримували метопрололу тартрат у початковій дозі 6,25 мг двічі на добу з подальшим збільшенням її до 25–37,5 мг двічі на добу і з 4–6-ї доби – івабрадин у початковій дозі 2,5 мг двічі на добу зі збільшенням до 5 мг і 7,5 мг двічі на добу, до ЧСС близько 60 за 1 хв, або максимальної переносимої дози (кінцева середня доза івабрадину – 12,8 мг/добу ± 0,6 мг/добу, метопрололу тартрату – 50,8 мг/добу ± 1,7 мг/добу). Хворі обох груп були порівнянні за клініко-демографічними характеристиками, терапією в стаціонарі і на амбулаторному етапі протягом 6 міс спостереження, яка була загальноприйнятою. Обстеження хворих, окрім загальноприйнятого, включало ультразвукове дослідження серця на 1-шу, 5–7-му і 25-ту добу і через 6 міс від початку захворювання з визначенням кінцеводіастолічного і кінцевосистолічного об’єму ЛШ, кінцеводіастолічного індексу (КДІ), кінцевосистолічного, ударного та серцевого індексів, ФВ ЛШ, індексу регіонарної скоротливості (ІPC), передньозаднього розміру лівого передсердя і правого шлуночка, кінцеводіастолічної товщини задньої стінки і міжшлуночкової перегородки, експансії зони ІM. Нормативні величини показників морфофункціонального стану серця були отримані під час обстеження 20 практично здорових осіб контрольної групи, порівнянних за віком і співідношенням статей з пацієнтами обох груп. На 1-шу-2-гу і на 25-ту добу визначали плазмовий рівень NT-proANP іммуноферментним методом (ELISA). Нормативні значення NT-proANP були отримані під час обстеження 12 практично здорових добровольців, порівнянних за віком і співідношенням статей з хворими на ІМ.

Результати та обговорення. У 1-шу добу дослідження обидві групи істотно не відрізнялися за показниками кардіогемодинаміки і плазмового рівня NT-proANP. ЧСС була однаковою в усі періоди спостереження, в 1-шу добу становила (86,8 ± 1,6) і (85,6 ± 1,8) за 1 хв відповідно, на 5-ту—7-му – (67,8 ± 1,5) і (68,3 ± 1,6) за 1 хв, на 25-ту – (61,4 ± 1,7) і (60,5 ± 1,8) за 1 хв та через 6 міс – (62,5 ± 1,3) і (61,2 ± 1,5) за 1 хв (усі р > 0,05). Хворі обох груп істотно не відрізнялися за частотою тяжких ускладнень ІМ (збільшення ГЛШН на

Ключові слова: інгібітори If-каналів, інфаркт міокарда,

 

Влияние уменьшения ЧСС с помощью комбинации ивабрадина с

Е.Н. Амосова, Сюй Яо, А.Б. Безродный, И.В. Прудкий, Ю.В. Руденко, О.М. Герула

Цель работы — сравнительная оценка влияния контроля частоты сердечных сокращений (ЧСС) с помощью комбинации ивабрадина и метопролола по сравнению с монотерапией более высокими дозами метопролола на ремоделирование, систолическую функцию левого желудочка (ЛЖ) и плазменный уровень предсердного натрийуретического пептида (NT-proANP) у больных, перенесших инфаркт миокарда (ИМ) с зубцом Q, с фракцией выброса (ФВ) < 45 % и умеренной острой левожелудочковой недостаточностью (ОЛЖН) в ранние (1 мес) и более поздние (6 мес) сроки.

Материалы и методы. Обследовано 62 больных с острым первичным ИM с зубцом Q в возрасте (61,5 ± 2,2) года с синусовым ритмом с ЧСС > 70 в 1 мин, ФВ ЛЖ < 45 % и ОЛЖН не выше II класса по Killip в первые сутки заболевания, 71 % которых получили реперфузионную терапию. Больные были рандомизированы на две группы: 1-я (n = 30) — пациенты, получавшие метопролола тартрат в начальной дозе 6,25 мг 2 раза в сутки с последующим увеличением дозы до достижения ЧСС около 60 в 1 мин или до максимальной переносимой (конечная средняя доза метопролола 116,5 мг/сут ± 5,8 мг/сут). Больные 2

Ключевые слова: ингибиторы If-каналов, инфаркт миокарда,

5. оригінальні дослідження

 

Особливості добової динаміки артеріального тиску у хворих з артеріальною гіпертензією при постійній і змінній частоті скорочень шлуночків серця

Т.О. Мангільова

Мета роботи — порівняти показники варіабельності артеріального тиску (АТ) і величини його нічного зниження у хворих з підвищеним і нормальним АТ за постійної і змінної частоти скорочень шлуночків (ЧСШ) серця і оцінити ступінь впливу варіабельності серцевого ритму (ВСР) на зміни АТ протягом доби.

Матеріали і методи. Обстежено 56 хворих зі штучним електрокардіостимулятором з постійною частотою стимуляції. Середній вік — (63,1 ± 1,1) року, середня ЧСШ — (68,2 ± 1,1) за 1 хв. Групу контролю становили 49 пацієнтів аналогічного віку ((63,8 ± 0,7) року) з фізіологічним коливанням частоти серцевих скорочень (ЧСС), у яких середня ЧСС за добу становила (69,3 ± 1,1) за 1 хв. Артеріальну гіпертензію (АГ) було виявлено у 37 хворих основної групи (середній за добу АТ: систолічний — (140,5 ± 1,5) мм рт. ст., діастолічний — (82,0 ± 1,4) мм рт. ст.) і у 31 пацієнта контрольної групи (середній за добу АТ: систолічний — (142,4 ± 1,1) мм рт. ст., діастолічний — (83,2 ± 1,3) мм рт. ст.). Групи були порівнянні за віком, співвідношенням статей, частотою виявлення і ступенем тяжкості АГ, частотою супутньої хронічної ішемічної хвороби серця і інфаркту міокарда в анамнезі, а також вираженістю хронічної серцевої недостатності. Усім обстеженим після відміни антигіпертензивної терапії проводили добове моніторування АТ з визначенням його варіабельності в денний і нічний час і вираженості нічного зниження АТ (циркадного індексу).

Результати та обговорення. Виявлено підвищення варіабельності систолічного АТ у хворих з АГ порівняно з нормотензивними пацієнтами як у групі з фіксованою ЧСШ у денний ((14,4 ± 0,5) порівняно з (11,9 ± 0,6) %; p < 0,01) і нічний час ((12,2 ± 0,6) порівняно з (9,8 ± 0,6) %; p < 0,01), так і при фізіологічних коливаннях ЧСС удень і вночі ((14,6 ± 0,6) порівняно з (10,6 ± 0,9) %; p < 0,001). Порівняння варіабельності АТ у хворих з АГ за постійної і змінної ЧСШ дало такі результати: відсутність ВСР супроводжується зменшенням варіабельності діастоли АТ удень і вночі ((7,4 ± 0,5) порівняно з (10,3 ± 0,6) %; p < 0,001) і систолічного АТ уночі ((12,2 ± 0,6) порівняно з (14,6 ± 0,6) %; p < 0,01). Циркадний індекс систолічного і діастолічного АТ у хворих з АГ за постійної ЧСШ був істотно нижчий ((0,7 ± 0,9) % і (–1 ± 1,2) %; p < 0,05 і p < 0,01 відповідно), ніж циркадний індекс систолічного ((4,7 ± 1,7) %) і діастолічного ((6,75 ± 2,0) %) АТ у хворих з АГ за наявності у них синусового ритму.

Висновки. Для хворих з АГ характерне збільшення варіабельності систолічного АТ у денний і нічний час. Постійна ЧСШ у хворих з АГ сприяє зменшенню варіабельності АТ: діастолічного — як удень, так і вночі і систолічного — в нічний час. У пацієнтів з АГ за фіксованої ЧСШ і відсутності ВСР відзначено зменшення циркадного індексу систолічного і діастолічного АТ порівняно з хворими з АГ із синусовим ритмом.



Ключові слова: варіабельність артеріального тиску, варіабельність серцевого ритму, циркадний індекс, артеріальна гіпертензія.

 

Особенности суточной динамики артериального давления у больных с артериальной гипертензией при постоянной и переменной частоте сокращений желудочков сердца

Т.А. Мангилёва

Цель работы — сравнить показатели вариабельности артериального давления (АД) и величины его ночного снижения у больных с повышенным и нормальным артериальным АД при постоянной и переменной частоте сокращений желудочков (ЧСЖ) сердца и оценить степень влияния вариабельности сердечного ритма (ВСР) на изменение АД в течение суток.

Материалы и методы. Обследовано 56 больных с искусственным электрокардиостимулятором с постоянной частотой стимуляции. Средний возраст — (63,1 ± 1,1) года, средняя ЧСЖ — (68,2 ± 1,1) в 1 мин. Группу контроля составили 49 пациентов аналогичного возраста ((63,8 ± 0,7) года) с физиологическим колебанием частоты сердечных сокращений (ЧСС), у которых средняя ЧСС за 1 сут составила (69,3 ± 1,1) в 1 мин. Артериальная гипертензия (АГ) была выявлена у 37 больных основной группы (среднее за сутки АД: систолическое — (140,5 ± 1,5) мм рт. ст., диастолическое — (82,0 ± 1,4) мм рт. ст.) и у 31 пациента контрольной группы (среднее за сутки АД: систолическое — (142,4 ± 1,1) мм рт. ст., диастолическое — (83,2 ± 1,3) мм рт. ст.). Группы были сопоставимы по возрасту, соотношению полов, частоте выявления и степени тяжести АГ, частоте сопутствующей хронической ишемической болезни сердца и инфаркту миокарда в анамнезе, а также выраженности хронической сердечной недостаточности. Всем обследованным после отмены антигипертензивной терапии проводили суточное мониторирование АД с определением его вариабельности в дневное и ночное время и выраженности ночного снижения АД (циркадного индекса).

Результаты и обсуждение. Выявлено повышение вариабельности систолического АД у больных с АГ по сравнению с нормотензивными пациентами как в группе с фиксированной ЧСЖ в дневное ((14,4 ± 0,5) по сравнению с (11,9 ± 0,6) %; p < 0,01) и ночное время (12,2 % ± 0,6 % по сравнению с (9,8 ± 0,6) %; p < 0,01), так и при физиологических колебаниях ЧСС днем ((15,4 ± 0,6) по сравнению с (12,2 ± 0,7) %; p < 0,001) и ночью ((14,6 ± 0,6) по сравнению с (10,6 ± 0,9) %; p < 0,001). Сравнение вариабельности АД у больных с АГ при постоянной и переменной ЧСЖ дало следующие результаты: отсутствие ВСР сопровождается уменьшением вариабельности диастолического АД днем ((9,3 ± 0,4) по сравнению с (10,8 ± 0,5) %; p < 0,05) и ночью ((7,4 ± 0,5) по сравнению с (10,3 ± 0,6) %; p < 0,001) и систолического АД ночью ((12,2 ± 0,6) по сравнению с (14,6 ± 0,6) %; p < 0,01). Циркадный индекс систолического и диастолического АД у больных с АГ при постоянной ЧСЖ был существенно ниже ((0,7 ± 0,9) и (-1 ± 1,2) %; p < 0,05 и p < 0,01 соответственно) циркадного индекса систолического ((4,7 ± 1,7) %) и диастолического ((6,75 ± 2,0) %) АД у больных с АГ при наличии у них синусового ритма.

Выводы. Для больных с АГ характерно увеличение вариабельности систолического АД в дневное и ночное время. Постоянная ЧСЖ у больных с АГ способствует уменьшению вариабельности АД: диастолического — как днем, так и ночью и систолического — в ночное время. У пациентов с АГ при фиксированной ЧСЖ и отсутствии ВСР отмечается уменьшение циркадного индекса систолического и диастолического АД по сравнению с больными с АГ с синусовым ритмом.



Ключевые слова: вариабельность артериального давления, вариабельность сердечного ритма, циркадный индекс, артериальная гипертензия.

6. оригінальні дослідження

 

Вплив силденафілу на толерантність до фізичного навантаження, виразність задишки та стан функції ендотелію у хворих з легеневою артеріальною гіпертензією

К.М. Амосова, Л.Ф. Конопльова, Т.І. Гавриленко, І.В. Кричинська

Мета роботи — визначити вплив терапії інгібітором фосфодіестерази-5 силденафілом на виразність задишки, толерантність до фізичного навантаження та функцію ендотелію у хворих з ідіопатичною легеневою артеріальною гіпертензією (ІЛАГ).

Матеріали і методи. Обстежено 32 хворих з ІЛАГ — 24 (75 %) жінки та 8 (25 %) чоловіків віком у середньому (28 ± 2,2) року — та 20 клінічно здорових осіб, порівнюваних за віком і статтю (контрольна група). Обстеження передбачало визначення у хворих з ІЛАГ та здорових осіб рівня задишки за шкалою Borg, тест з 6-хвилинною ходьбою, вимірювання рівня ендотеліну-1 та активності фактора Віллебранда у плазмі крові за допомогою імуноферментного методу до та через 24 тиж після лікування силденафілом в дозі 50 мг/добу.

Результати та обговорення. Дистанція 6-хвилинної ходьби через 24 тиж терапії силденафілом збільшилася з (355 ± 19,5) до (452 ± 20,3) м, а виразність задишки зменшилася з (6,9 ± 0,9) до (4,4 ± 0,6) бала (р < 0,05). У хворих з ІЛАГ порівняно зі здоровими рівень ендотеліну-1 у плазмі крові був у 7,1 разу вищим — (1,4 ± 0,24) порівняно з (0,2 ± 0,02) фмоль/л (р < 0,001), активність фактора Віллебранда була вищою у 10,2 разу — (2,2 ± 0,6) порівняно з (0,2 ± 0,01) МО/мл (р < 0,001). Після лікування у хворих з ІЛАГ ці показники зменшилися відповідно на 36,4 і 28,0 % (р < 0,05). Виявлено зворотну кореляцію між абсолютною величиною зниження рівня ендотеліну-1 та абсолютним і відносним приростом дистанції 6-хвилинної ходьби (відповідно r = –0,67 та –0,63), а також зворотний кореляційний зв’язок між абсолютним зниженням фактора Віллебранда і цими показниками (відповідно r = –0,68 та –0,63) (р < 0,01).

Висновки. У хворих з ІЛАГ та хронічною серцевою недостатністю ІІ—ІІІ ФК за NYHA лікування силденафілом у дозі 50 мг/добу протягом 24 тиж супроводжується збільшенням дистанції 6-хвилинної ходьби в середньому на 27 %, зменшенням виразності задишки за шкалою Borg на 37,8 % та зниженням систолічного тиску в легеневій артерії на 14 %. У хворих з ІЛАГ та хронічною серцевою недостатністю ІІ—ІІІ ФК за NYHA виявлено підвищення вмісту в плазмі крові ендотеліну-1 в середньому в 7,1 разу порівняно зі здоровими цього віку і рівня активності фактора Віллебранда — у 10,2 разу, що підтверджує їхню роль у патогенезі хвороби. Під впливом лікування силденафілом у дозі 50 мг/добу протягом 24 тиж знижуються рівень ендотеліну-1 у плазмі крові на 36,4 % та активність фактора Віллебранда на 28 %. Ступінь абсолютного зменшення цих показників корелює з абсолютним та відносним зменшенням виразності задишки та збільшенням дистанції 6-хвилинної ходьби.



Ключові слова: ендотеліальна дисфункція, легенева артеріальна гіпертензія, ендотелін-1, активність фактора Віллебранда, силденафіл.

 

Влияние силденафила на толерантность к физической нагрузке, выраженность одышки и состояние функции эндотелия у больных с легочной артериальной гипертензией

Е.Н. Амосова, Л.Ф. Коноплёва, Т.И. Гавриленко, И.В. Кричинская

Цель работы — определить влияние терапии ингибитором фосфодиэстеразы-5 силденафилом на выраженность одышки, толерантность к физической нагрузке и функцию эндотелия у больных с идиопатической легочной артериальной гипертензией (ИЛАГ).

Материалы и методы. Обследовано 32 больных с ИЛАГ — 24 (75 %) женщины и 8 (25 %) мужчин в возрасте (28 ± 2,2) лет, и 20 клинически здоровых лиц, сопоставимых по возрасту и полу (контрольная группа). Обследование предусматривало определение у больных с ИЛАГ и здоровых лиц уровня одышки по шкале Borg, тест с 6-минутной ходьбой, определение уровня эндотелина-1 и активности фактора Виллебранда в плазме крови иммуноферментным методом до и через 24 нед после лечения силденафилом в дозе 50 мг/сут.

Результаты и обсуждение. Дистанция 6-минутной ходьбы через 24 нед терапии силденафилом увеличилась с (355 ± 19,5) до (452 ± 20,3) м, а выраженность одышки уменьшилась с (6,9 ± 0,9) до (4,4 ± 0,6) балла (р < 0,05). У больных с ИЛАГ в сравнению со здоровыми уровень эндотелина-1 в плазме крови был в 7,1 раза выше — (1,4 ± 0,24) по сравнению с (0,2 ± 0,02) фмоль/л (р < 0,001), уровень активности фактора Виллебранда — в 10,2 раза выше (2,2 ± 0,6) по сравнению с (0,2 ± 0,01) МЕ/мл (р < 0,001). После лечения у больных с ИЛАГ эти показатели уменьшились на 36,4 и 28 % (р < 0,05). Выявлена обратная корреляция между абсолютной величиной снижения уровня эндотелина-1 и абсолютным и относительным приростом дистанции 6-минутной ходьбы (соответственно r = –0,67 и –0,63) и обратная корреляционная связь между абсолютным снижением фактора Виллебранда и этими показателями (соответственно r = –0,68 и –0,63) (р < 0,01).

Выводы. У больных с ИЛАГ и хронической сердечной недостаточностью ІІ—ІІІ ФК по NYHA лечение силденафилом в дозе 50 мг/сут в течение 24 нед приводит к увеличению дистанции 6-минутной ходьбы в среднем на 27 %, уменьшению выраженности одышки по шкале Borg на 37,8 % и снижению систолического давления в легочной артерии на 14 %. У больных с ИЛАГ и хронической сердечной недостаточностью ІІ—ІІІ ФК по NYHA выявлено повышение содержания в плазме крови эндотелина-1 в среднем в 7,1 раза по сравнению со здоровыми этого возраста и активности фактора Виллебранда — в 10,2 раза, что подтверждает их роль в патогенезе заболевания. Под влиянием лечения силденафилом в дозе 50 мг/сут в течение 24 нед уменьшаются уровень эндотелина-1 в плазме крови на 36,4 % и активность фактора Виллебранда на 28 %. Степень абсолютного уменьшения этих показателей коррелирует с абсолютным и относительным уменьшением выраженности одышки и увеличением дистанции 6-минутной ходьбы.



Ключевые слова: эндотелиальная дисфункция, легочная артериальная гипертензия, эндотелин-1, активность фактора Виллебранда, силденафил.

7. оригінальні дослідження

 

Наслідки ендовенозної лазерної коагуляції у пацієнтів з різним діаметром пригирлового відділу великої підшкірної вени

С.В. Кадочніков

Мета роботи — поліпшити якість лікування пацієнтів з варикозною хворобою нижніх кінцівок шляхом уточнення показань до вибору методики проведення ендовенозної лазерної коагуляції (ЕВЛК) за різного діаметра пригирлового відділу великої підшкірної вени (ВПВ).

Матеріали і методи. Під спостереженням перебували 60 пацієнтів з варикозною хворобою класу С2—С3 за класифікацією СЕАР. Проводячи УЗ-дослідження, вимірювали діаметр ВПВ, відповідно до якого хворих розділили на групи. Проведено оперативне лікування, обсяг якого (ізольована ЕВЛК, комбінація ЕВЛК і кросектомії) залежав від діаметра пригирлового відділу ВПВ.

Результати та обговорення. Вивчено результати лікування пацієнтів з варикозною хворобою. При порівнянні результатів встановлено, що ізольована ЕВЛК у хворих з діаметром пригирлового відділу ВПВ понад 10 мм супроводжується більшою (на 70 %) частотою реканалізації, ніж у пацієнтів, яким проводили ЕВЛК у комбінації з кросектомією.

Висновки. Визначаючи показання до виконання ЕВЛК, необхідно враховувати вихідний діаметр ВПВ. Особливо значущою ділянкою для формування реканалізації є пригирловий відділ ВПВ. Виявлення при УЗД діаметра пригирлового відділу ВПВ понад 10 мм є показанням до комбінованого втручання — ЕВЛК і кросектомії. Їх виконання у цієї групи пацієнтів дозволяє скоротити кількість таких ускладнень, як реканалізація (на 70 %), формування хворобливого тяжа в ділянці обробленої вени на (41,7 %). Пацієнтам з діаметром пригирлового відділу ВПВ менше 10 мм може бути виконана ЕВЛК без кросектомії.



Ключові слова: варикозна хвороба, ендовенозна лазерна коагуляція, кросектомія.

 

Результаты эндовенозной лазерной коагуляции у пациентов с различным диаметром приустьевого отдела большой подкожной вены

С.В. Кадочников

Цель работы — улучшить качество лечения пациентов с варикозной болезнью нижних конечностей путем уточнения показаний к выбору методики проведения эндовенозной лазерной коагуляции (ЭВЛК) при различном диаметре приустьевого отдела большой подкожной вены (БПВ).

Материалы и методы. Под наблюдением находились 60 пациентов с варикозной болезнью класса С2-С3 по классификации СЕАР. При проведении УЗ-исследования измеряли диаметр больших подкожных вен, соответственно которому пациенты распределены по группам. Проведено оперативное лечение, объем которого (изолированная ЭВЛК, комбинация ЭВЛК и кроссэктомии) зависел от диаметра приустьевого отдела БПВ.

Результаты и обсуждение. Изучены результаты лечения пациентов с варикозной болезнью. При сравнении результатов установлено, что изолированная ЭВЛК у пациентов с диаметром приустьевого отдела БПВ более 10 мм сопровождается большей частотой реканализаций (на 70 %), чем у пациентов, подвергшихся комбинированному проведению эндовенозной лазерной коагуляции и кроссэктомии.

Выводы. При определении показаний к выполнению эндовенозной лазерной коагуляции необходимо учитывать исходный диаметр БПВ. Особо значимым участком для формирования реканализации является приустьевый отдел БПВ. Выявление при УЗИ диаметра приустьевого отдела БПВ более 10 мм является показанием к комбинированному вмешательству — ЭВЛК и кроссэктомии. Их выполнение у данной группы пациентов позволяет сократить количество таких осложнений, как реканализация (на 70 %), формирование болезненного тяжа в области обработанной вены на (41,7 %). Пациентам с диаметром приустьевого отдела БПВ менее 10 мм может быть выполнена ЭВЛК без кроссэктомии.



Ключевые слова: варикозная болезнь, эндовенозная лазерная коагуляция, кроссэктомия.

8. огляди

 

Порівняльна ефективність антитромбоцитарних препаратів для прохідності інфраінгвінальних шунтів у пацієнтів з хронічною недостатністю кровообігу нижніх кінцівок

В.Г. Мішалов, Н.Ю. Літвінова

В огляді рандомізованих досліджень наведено дані про ефективність режиму призначення різних антиагрегантів для прохідності шунта, збереження кінцівки та виживання у хворих з хронічною недостатністю кровообігу нижніх кінцівок після інфраінгвінального шунтування. Проведено порівняльне оцінювання ефективності та безпечності препарату «Плавікс» (клопідогрель).

Ключові слова: ішемія нижніх кінцівок, інфраінгвінальне шунтування, прохідність шунта, антитромбоцитарна терапія.

 

Сравнительная эффективность антитромбоцитарных препаратов для проходимости инфраингвинальных шунтов у пациентов с хронической недостаточностью кровообращения нижних конечностей

В.Г. Мишалов, Н.Ю. Литвинова

В обзоре рандомизированных исследований приведены данные об эффективности режима назначения антиагрегантов для проходимости шунта, сохранности конечности и выживания у больных с хронической недостаточностью кровообращения нижних конечностей после инфраингвинального шунтирования. Проведена сравнительная оценка эффективности и безопасности препарата «Плавикс» (клопидогрель).

Ключевые слова: ишемия нижних конечностей, инфраингвинальное шунтирование, проходимость шунта, антитромбо-цитарная терапия.

9. огляди

 

Біомаркери при серцевій недостатності — нові орієнтири лікувальної тактики?

В.А. Візір, В.В. Попов, Н.П. Копіца, І.М. Волошина

В огляді наведено інформацію, яка узагальнює результати кількох рандомізованих клінічних досліджень. До сьогодні як біомаркер хронічної серцевої недостатності використовували сироваткові рівні B-типу натрійуретичного пептиду (BNP) або N-термінального попередника пептиду (NTproBNP). Прогностичну значущість нових маркерів, що відображають зміни структури та функції міокарда, активно вивчають. Результати дослідження TIME-CHF свідчать, що активна інтенсивна терапія серцевої недостатності, спрямована на зниження рівня BNP, може сприятливо впливати на клінічні результати та кінцеві точки у пацієнтів віком від 60 до 74 років, чого не спостерігається у хворих похилого віку. Такий підхід, вочевидь, поки що не може бути рекомендований для рутинного застосування в клінічній практиці, а його клінічна ефективність потребує подальших масштабних рандомізованих досліджень.

Ключові слова: серцева недостатність, біомаркери, клінічні дослідження.

 

Биомаркеры при сердечной недостаточности — новые ориентиры лечебной тактики?

В.А. Визир, В.В. Попов, Н.П. Копица, И.Н. Волошина

До настоящего времени в качестве биомаркера при хронической сердечной недостаточности использовали сывороточные уровни B-типа натрийуретического пептида (BNP) или N-терминального предшественника пептида (NTproBNP). Прогностическое значение новых маркеров, отражающих изменения структуры и функции миокарда, активно изучается. Результаты исследования TIME-CHF показали, что активная интенсивная терапия сердечной недостаточности, направленная на снижение уровня BNP, может положительно влиять на клинические исходы у пациентов в возрасте от 60 до 74 лет, чего не наблюдалось у больных более старшего возраста. Подобный подход, однако, пока не может быть рекомендован для рутинного применения в клинической практике, и его клиническая эффективность требует дальнейших крупномасштабных рандомизированных исследований.

Ключевые слова: сердечная недостаточность, биомаркеры, клинические исследования.

10. огляди

 

Сучасні уявлення про діагностику і лікування хронічної серцевої недостатності: місце блокаторів рецепторів ангіотензину

В.К. Тащук, Т.О. Ілащук

Сучасні аспекти діагностики і лікування серцевої недостатності, причини, нейрогуморальні чинники, моделі розвитку та їхній вплив на лікування пов’язані з використанням класичних терапевтичних підходів — діуретичних засобів, дигіталісу, інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, блокаторів рецепторів ангіотензину,

Ключові слова: серцева недостатність, блокатори рецепторів ангіотензину, симпатоадреналова система, ренін-ангіотензин-альдостеронова система.

 

Современные представления о диагностике и лечении хронической сердечной недостаточности: место блокаторов рецепторов ангиотензина

В.К. Тащук, Т.О. Илащук

Современные аспекты диагностики и лечения сердечной недостаточности, причины, нейрогуморальные факторы, модели развития и их влияние на лечение связаны с использованием классических терапевтических подходов — диуретических средств, дигиталиса, ингибиторов ангиотензинпревращающего фермента, блокаторов рецепторов ангиотензина,

Ключевые слова: сердечная недостаточность, блокаторы рецепторов ангиотензина, симпатоадреналовая система, ренин-ангиотензин-альдостероновая система.

11. випадок з практики

 

Поранення стегнових судин, ускладнене арозивною кровотечею, та успішне екстраанатомічне шунтування

Є.В. Єрмолає

Інфекційні ускладнення в хірургії травм судин спостерігаються досить часто і в більшості випадків призводять до вторинних ампутацій. Єдиним виявом цього ускладнення може бути арозивна кровотеча із судинних анастомозів, коли летальність досягає 87 %. Відновити магістральний кровоплин у такому разі можна шляхом екстраанатомічного шунтування. У відділенні судинної хірургії Запорізької обласної клінічної лікарні лікували хворого С., 29 років, з діагнозом: колото-різана рана правого стегна з пошкодженням стегнової артерії та вени. Через 25 діб після операції аутовенозного протезування поверхневої стегнової артерії розвинулася рецидивна арозивна кровотеча із зони артеріальної реконструкції. Стегнову артерію було ліговано і через розвиток тяжкої гострої ішемії кінцівки виконано обтураторне екстраанатомічне здухвинно-стегнове алошунтування конусним протезом GORE-TEX Vascular Graft Standard Wall 6—8 мм. У післяопераційний період кровообіг у кінцівці було компенсовано з відновленням пульсації на артеріях ступні. Хворого виписано в задовільному стані. Екстраанатомічне шунтування дає змогу відновити магістральний кровоплин та зберегти кінцівку в умовах інфекційних ускладнень у ділянці пошкоджених судин первинної рани.

Ключові слова: судинна інфекція, арозивна кровотеча, екстраанатомічне шунтування.

 

Ранение бедренных сосудов, осложненное аррозивным кровотечением, и успешное экстраанатомическое шунтирование

Е.В. Ермолаев

Инфекционные осложнения в хирургии травмы сосуда встречаются нередко и в большинстве случав влекут за собой вторичные ампутации. Единственным проявлением этого осложнения может быть аррозивное кровотечение из сосудистых анастомозов, летальность при котором возрастает до 87 %. Восстановить магистральный кровоток в таком случае возможно путем экстраанатомического шунтирования. В отделении сосудистой хирургии Запорожской областной клинической больницы находился на лечении больной С., 29 лет, с диагнозом: колото-резаная рана правого бедра с повреждением бедренной артерии и вены. Через 25 сут после операции аутовенозного протезирования поверхностной бедренной артерии развилось рецидивное аррозивное кровотечение из зоны артериальной реконструкции. Бедренная артерия была лигирована, и в связи с развившейся тяжелой острой ишемией конечности больному было выполнено обтураторное экстраанатомическое подвздошно-бедренное аллошунтирование конусным протезом GORE-TEX Vascular Graft Standard Wall 6—8 мм. В послеоперационный период кровообращение в конечности компенсировалось с восстановлением пульсации на артериях стопы. Больной выписан в удовлетворительном состоянии. Экстраанатомическое шунтирование позволяет восстановить магистральный кровоток и сохранить конечность в условиях инфекционных осложнений в области поврежденных сосудов первичной раны.

Ключевые слова: сосудистая инфекция, аррозивное кровотечение, экстраанатомическое шунтирование.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»