Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№4(32) // 2010

 

Обкладинка

 

1. оригінальні дослідження

 

Зв'язок недостатнього антиагрегантного ефекту ацетилсаліцилової кислоти зі зміною жирнокислотного складу мембран тромбоцитів у пацієнтів похилого віку з хронічною ІХС. Можливість корекції за допомогою

В.Ю. Лишневська, М.П. Калмиков, Т.С. Брюзгіна

Мета дослідження — оцінити зв’язок ступеня агрегації тромбоцитів із жирними кислотами, складом їхніх клітинних мембран на тлі терапії ацетилсаліциловою кислотою (АСК) у хворих похилого віку з хронічною ішемічною хворобою серця (ІХС), а також можливість підвищення антиагрегантної ефективності АСК за допомогою терапії ω3-поліненасиченими жирними кислотами (ω3-ПНЖК).

Матеріали і методи. Із 787 хворих на ІХС віком 60—89 років, які регулярно не менше року отримували АСК у дозі 100 мг і у яких агрегаційна активність тромбоцитів на тлі прийому АСК залишалася високою, методом випадкової вибірки було виділено 60 пацієнтів, у яких були визначені жирнокислотний склад мембран тромбоцитів, кількість і агрегаційна активність тромбоцитів. Для порівняння обстежено аналогічну групу пацієнтів (n = 25), у яких на тлі терапії АСК був нормальний рівень агрегації тромбоцитів, і групу пацієнтів похилого віку (n = 20), у яких, за даними функціональних обстежень, не виявлено клінічно значущої патології внутрішніх органів. Жирнокислотний склад мембран тромбоцитів визначали газохроматографічним методом на газовому хроматографі «Колір-500». Агрегаційну активність тромбоцитів вивчали на двоканальному лазерному аналізаторі агрегації тромбоцитів 230LA («Биола», Росія) турбідиметричним методом. Після первинного обстеження пацієнтам із підвищеним рівнем агрегації тромбоцитів та низькою (8,6 % ± 0,6 % при рівні в групі порівняння 16,5 % ± 1,3 %) концентрацією арахідонової кислоти в мембранах тромбоцитів призначено препарат ω3-ПНЖК — «Епадол» (Київський вітамінний завод) в дозі 1 г/добу. Через 10 діб після початку терапії «Епадолом» повторно призначили АСК по 100 мг/добу і через 2 доби після відновлення його прийому повторно визначали рівень агрегаційної активності тромбоцитів.

Результати та обговорення. Аналіз жирнокислотного складу мембран тромбоцитів засвідчив, що у 65 % хворих основної групи рівень арахідонової кислоти був нижчий за такий у групі порівняння. Через 10 діб прийому препарату ω3-ПНЖК початково підвищений рівень спонтанної агрегації тромбоцитів знизився в середньому майже на 35 % (р < 0,05) і досяг такого у хворих на ІХС групи порівняння (2,1 % ± 0,1 %). Після повторного призначення АСК на тлі прийому ω3-ПНЖК у 72 % хворих рівень агрегаційної активності тромбоцитів знизився до показників у групі здорових.

Висновки. У 44 % хворих похилого віку з ІХС на тлі тривалої (понад 12 міс) терапії АСК в дозі 100 мг/добу рівень спонтанної і індукованої АДФ та адреналіном агрегації тромбоцитів зберігається підвищеним, що в 65 % випадків асоціюється із зменшенням умісту арахідонової кислоти в клітинній мембрані тромбоцитів, за даними газової хроматографії, порівняно з таким у хворих з доброю відповіддю спонтанної агрегації на АСК. У пацієнтів зі зниженим рівнем арахідонової кислоти в мембранах тромбоцитів тест з вивчення арахідон-індукованої агрегації тромбоцитів не є достатнім для виявлення залишкової активності кров’яних тілець. Зниження вмісту арахідонової кислоти в мембранах тромбоцитів у цієї категорії хворих асоціюється із збільшенням рівня лінолевої, суми ПНЖК за рахунок ω6-ПНЖК. Відновлення прийому АСК після терапії ω3-ПНЖК у дозі 1 г протягом 10 діб у хворих на хронічну ІХС зі зниженим вмістом арахідонової кислоти в мембранах і підвищеною спонтанною і індукованою агрегацією тромбоцитів у 72 % пацієнтів супроводжується зменшенням показників агрегації до рівня агрегації у пацієнтів з нормальною реакцією на прийом АСК, що може побічно свідчити про відновлення відповіді тромбоцитів на АСК.

Ключові слова: ацетилсаліцилова кислота, аспіринорезистентність, ішемічна хвороба серця, ω3-поліненасичені жирні кислоти.

 

Связь недостаточного антиагрегантного эффекта ацетилсалициловой кислоты с изменением жирнокислотного состава мембран тромбоцитов у пациентов пожилого возраста с хронической ИБС. Возможность коррекции с помощью

В.Ю. Лишневская1, М.П. Калмыков 1, Т.С. Брюзгина

Материалы и методы. Из 787 больных хронической ИБС в возрасте 60—89 лет, регулярно не менее года принимавших АСК в дозе 100 мг, у которых агрегационная активность тромбоцитов на фоне приема АСК оставалась высокой, мeтодом случайной выборки было выделено 60 пациентов, у которых были определены жирнокислотный состав мембран тромбоцитов, количество и агрегационная активность тромбоцитов. В качестве групп сравнения обследована аналогичная группа пациентов (n = 25), у которых на фоне терапии АСК был нормальный уровень агрегации тромбоцитов, и группа пациентов пожилого возраста (n = 20) без (по данным функциональных обследований) клинически значимой патологии внутренних органов. После первичного обследования пациентам с повышенным уровнем агрегации тромбоцитов и низким (8,6 % ± 0,6 % при показателе в группе сравнения 16,5 % ± 1,3 %) уровнем арахидоновой кислоты в мембранах тромбоцитов был назначен препарат ω3-ПНЖК — «Эпадол» (Киевский витаминный завод) в дозе 1 г/сут. Через 10 сут после начала терапии «Эпадолом» пациентам повторно назначена АСК в дозе 100 мг/сут и через 2 сут после возобновления приема АСК повторно определен уровень агрегационной активности тромбоцитов.

Результаты и обсуждение. Анализ жирнокислотного состава мембран тромбоцитов у больных основной группы показал, что у 65 % пациентов уровень арахидоновой кислоты был ниже такового в группе сравнения. Через 10 сут приема препарата ω3-ПНЖК исходно повышенный уровень спонтанной агрегации тромбоцитов снизился в среднем почти на 35 % (р < 0,05) и достиг такового у больных ИБС группы сравнения (2,1 % ± 0,1 %). При повторном назначении АСК на фоне ω3-ПНЖК у 72 % больных уровень агрегационной активности тромбоцитов снизился до показателей в группе здоровых.

Выводы. У 44 % больных пожилого возраста с хронической ИБС на фоне терапии АСК более 12 мес в дозе 100 мг/сут уровень спонтанной и индуцированной АДФ и адреналином агрегации тромбоцитов сохраняется повышенным, что в 65 % случаев ассоциируется с уменьшением содержания арахидоновой кислоты в клеточной мембране тромбоцитов, по данным газовой хроматографии, по сравнению с таковым у больных с хорошим ответом спонтанной агрегации на лечении АСК. У пациентов со сниженным уровнем арахидоновой кислоты в мембранах тромбоцитов тест по изучению арахидон-индуцированной агрегации тромбоцитов не является достаточным для выявления остаточной активности кровяных телец. Снижение содержания арахидоновой кислоты в мембранах тромбоцитов у этой категории больных ассоциируется с увеличением уровня линолевой кислоты, суммы ПНЖК за счет ω6-ПНЖК. Возобновление приема АСК после терапии ω3-ПНЖК в дозе 1 г в течение 10 сут у 72 % больных хронической ИБС со сниженным содержанием арахидоновой кислоты в мембранах и повышенным уровнем спонтанной и индуцированной агрегации тромбоцитов сопровождается уменьшением показателей агрегации до уровня агрегации у пациентов с нормальной реакцией на прием АСК, что может косвенно свидетельствовать о восстановлении ответа тромбоцитов на АСК.

Ключевые слова: ацетилсалициловая кислота, аспиринорезистентность, ишемическая болезнь сердца, ω3-полиненасыщенные жирные кислоты

2. оригінальні дослідження

 

Двоетапне хірургічне лікування висхідного гострого варикотромбофлебіту нижніх кінцівок у пацієнтів старшого віку

В.О. Прасол

Мета роботи — проаналізувати ефективність двоетапного хірургічного лікування висхідного гострого варикотромбофлебіту нижніх кінцівок у пацієнтів старшого віку.

Матеріали і методи. Проаналізовано досвід хірургічного лікування, який передбачає виконання першим етапом екстрених паліативних операцій, мінімально потрібних для запобігання тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА), а другим етапом після медикаментозної терапії супутньої гіпертонічної хвороби (ГХ), атеросклерозу, ішемічної хвороби серця (ІХС), хронічної серцевої недостатності (СН) — здійснення відстроченої радикальної комбінованої флебектомії з приводу висхідного гострого варикотромбофлебіту (ГВТФ). Прооперовано 25 пацієнтів (5 чоловіків і 20 жінок віком 60—75 років, у середньому 66 років) з ГВТФ тривалістю до 5 діб і ознаками хронічної венозної недостатності (ХВН) клінічного класу С3 (за СЕАР) у 18 (72 %) і С4 — у 7 (28 %) пацієнтів. Під час доопераційного обстеження з використанням ультразвукової флебографії у 15 випадках виявлено І тип, у 4 — ІІ і у 6 — ІІІ тип висхідного ГВТФ. Під час фізикального обстеження діагностовано ГХ ІІ стадії у 76 % хворих, ГХ ІІІ стадії — у 24 %, ІХС ІІ функціонального класу (ФК) — у 68 %, ІІІ ФК — у 32 %, СН ІІА стадії — у 72 %, СН ІІБ стадії — у 28 % пацієнтів. Першим етапом лікування було виконано екстрену кросектомію (7) або пригирлове перев’язування великої чи малої підшкірної вени (18). У 9 випадках здійснено тромбектомію зі стегнової/підколінної вени для профілактики ТЕЛА. В наступні 5—7 діб пацієнти отримували лікування ГХ та ІХС і стандартну консервативную терапію ГВТФ. Після цього другим етапом хірургічного лікування висхідного ГВТФ виконано радикальну комбіновану флебектомію.

Результати та обговорення. Усі пацієнти перенесли паліативні операції без тромбоемболічних ускладнень. Після медикаментозної терапії у них, за даними ЕхоКГ, виявлено збільшення фракції викиду у середньому на 5 % і ударного об’єму лівого шлуночка — на 6 % (р < 0,05). Під час клінічного обстеження виявлено зменшення кількості пацієнтів з ІІІ ФК на 20 % і кількості пацієнтів із СН ІІБ стадії — на 8 % (р < 0,05), що свідчило про ефективність лікування супутніх хвороб. Для завершення хірургічного лікування всім пацієнтам виконано радикальну комбіновану флебектомію. Тромбоемболічних ускладнень, інсульту, інфаркту, летальних наслідків після цієї операції не зареєстровано. Під час клінічного обстеження через 6 міс болю, гіперемії кінцівки, ознак рецидиву ГВТФ і варикозної хвороби не спостерігали. В усіх пацієнтів помічено пастозність, а у 7 (28 %) із них з ХВН С4 до лікування — ділянку помірно виразної гіперпігментації на гомілці. Тромбоемболічних ускладнень, прогресування хронічної СН протягом 6 міс після хірургічного лікування не помічено.

Висновки. Тактика двоетапного хірургічного лікування виявилася ефективною в усіх пацієнтів старшого віку з висхідним ГВТФ. Запропонована тактика дає змогу запобігти ТЕЛА і провести радикальне лікування висхідного ГВТФ і варикозної хвороби без ризику інтраопераційного інсульту або інфаркту міокарда.



Ключові слова: висхідний гострий варикотромбофлебіт, двоетапне хірургічне лікування, пацієнти старшого віку.

 

Двухэтапное хирургическое лечение восходящего острого варикотромбофлебита нижних конечностей у пациентов старшего возраста

В.А. Прасол

Цель работы — проанализировать эффективность двухэтапного хирургического лечения восходящего острого варикотромбофлебита нижних конечностей у пациентов старшего возраста.

Материалы и методы. Проанализирован опыт хирургического лечения, включающего выполнение первым этапом экстренных паллиативных операций, минимально необходимых для предотвращения тромбоэмболии легочной артерии (ТЭЛА), и вторым этапом после медикаментозной терапии сопутствующей гипертонической болезни (ГБ), атеросклероза, ишемической болезни сердца (ИБС), хронической сердечной недостаточности (СН) осуществление отсроченной радикальной комбинированной флебэктомии по поводу восходящего острого варикотромбофлебита (ОВТФ). Прооперировано 25 пациентов (5 мужчин и 20 женщин в возрасте 60—75 лет, в среднем 66 лет) с продолжительностью основного заболевания до 5 сут и признаками хронической венозной недостаточности (ХВН) клинического класса С3 (по СЕАР) у 18 (72 %) и С4 — у 7 (28 %) пациентов. При дооперационном обследовании с использованием ультразвуковой флебографии в 15 случаях выявлен І тип, в 4 — ІІ тип и в 6 — ІІІ тип восходящего ОВТФ. При физикальном исследовании у 76 % больных диагностирована ГБ ІІ стадии, у 24 % — ГБ ІІІ стадии, у 68 % — ИБС ІІ функционального класса (ФК) и у 32 % — ІІІ ФК, у 72 % — СН ІІА стадии, у 28 % пациентов — СН ІІБ стадии. Первым этапом лечения выполнены экстренная кроссэктомия (7) или приустьевая перевязка большой или малой подкожной вены (18). В 9 случаях дополнительно произведена тромбэктомия из бедренной/подколенной вены для профилактики ТЭЛА. В последующие 5—7 сут пациенты получали лечение ГБ и ИБС и стандартную консервативную терапию ОВТФ. После этого вторым этапом хирургического лечения восходящего ОВТФ произведена радикальная комбинированная флебэктомия.

Результаты и обсуждение. Все пациенты перенесли паллиативные операции без тромбоэмболических осложнений. После медикаментозной терапии у них, по данным ЭхоКГ, отмечено увеличение фракции выброса в среднем на 5 % и ударного объема левого желудочка на 6 % (р < 0,05). При клиническом обследовании выявлено уменьшение количества пациентов с ІІІ ФК на 20 % и пациентов с СН ІІБ стадии — на 8 % (р < 0,05), что свидетельствовало об эффективности лечения сопутствующих заболеваний. Для завершения хирургического лечения всем пациентам выполнена радикальная комбинированная флебэктомия. Тромбоэмболических осложнений, инсульта, инфаркта миокарда, летальных исходов после этой операции не зарегистрировано. При клиническом обследовании через 6 мес боли, гиперемии конечности, признаков рецидива ОВТФ и варикозной болезни не выявлено. У всех пациентов отмечена пастозность, а у 7 (28 %) из них с ХВН С4 до лечения — участок умеренно выраженной гиперпигментации на голени. Тромбоэмболических осложнений, прогрессирования хронической СН на протяжении 6 мес после хирургического лечения не наблюдали.

Выводы. Тактика двухэтапного хирургического лечения оказалась эффективной у всех пациентов старшего возраста с восходящим ОВТФ. Применение предложенной тактики позволяет предотвратить ТЭЛА и осуществить радикальное лечение восходящего ОВТФ и варикозной болезни, не подвергая пациентов риску интраоперационного инсульта или инфаркта миокарда.



Ключевые слова: восходящий острый варикотромбофлебит, двухэтапное хирургическое лечение, пациенты старшего возраста.

3. оригінальні дослідження

 

Порівняльна оцінка впливу стентування коронарних артерій і консервативної стратегії ведення хворих на стабільну і нестабільну стенокардію на толерантність до фізичного навантаження, систолічну функцію лівого шлуночка та якість життя протягом однорічного

Д.І. Беш

Мета роботи — визначити і порівняти вплив стентування коронарних артерій і консервативної стратегії на толерантність до фізичного навантаження (ТФН), систолічну функцію лівого шлуночка (ЛШ) і якість життя у пацієнтів із стабільною (І—ІV функціонального класу) і нестабільною стенокардією.

Матеріали і методи. У дослідження увійшли 152 пацієнти зі стабільною стенокардією І—ІV функціонального класу та нестабільною стенокардією, яким було проведено коронарографію. В основну групу увійшли 78 пацієнтів, яким провели стентування коронарних артерій. Елютинг-стенти імплантовано 46 (61,5 %) пацієнтам. Середня кількість стентів на одного пацієнта — 1,7 ± 0,8. Усім пацієнтам проведено повну реваскуляризацію. Групу порівняння становили 74 пацієнти, які після коронарографії відмовилися від реваскуляризації, хоча у них її можна було провести. Групи були порівнювані за основними клінічними характеристиками і медикаментозною терапією. У всіх хворих визначали ТФН на тредмілі, фракцію викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ), індекс скоротливості міокарда, кінцевий діастолічній розмір порожнини ЛШ, якість життя за опитувальником Short Form 12v2 та функціональний стан нирок. Усі обстеження проводили на початку дослідження і через 6 та 12 міс.

Результати та обговорення. На початку дослідження ТФН не відрізнялася в обох групах, через 6 міс вона зросла у пацієнтів основної групи з (4,89 ± 1,86) до (8,78 ± 2,67) МЕТ (р < 0,001) без подальшої динаміки, а в групі порівняння вірогідних змін ТФН не спостерігали. Початкова ФВ ЛШ була подібною в обох групах, через 6 міс у основній групі вона вірогідно зросла з (46,4 ± 8,0) до (49,8 ± 6,8) % (р < 0,001) і залишалася незмінною під час подальшого спостереження. Водночас у групі порівняння вірогідних змін не відбулося. Подібними були результати порівняння індексу скоротливості міокарда та кінцевого діастолічного розміру ЛШ, які вірогідно поліпшилися в основній групі, а у групі порівняння залишилися без змін. Уже через 6 міс після стентування коронарних артерій відбулося вірогідне зростання показника фізичного компоненту якості життя у пацієнтів основної групи: з (30,5 ± 5,1) до (45,7 ± 7,4) бала (р < 0,001). Цей показник залишався стабільним до 12 міс. У групі порівняння значні зміни спостерігали лише у період від 6 до 12 міс: з (33,4 ± 4,5) до (34,8 ± 6,5) бала (р = 0,03). Схожою була динаміка показника ментального компоненту якості життя. Швидкість клубочкової фільтрації і частота мікроальбумінурії вірогідно не відрізнялися між групами як на початку дослідження, так і через 6 та 12 міс спостереження.

Висновки. За даними однорічного спостереження, стентування коронарних артерій у пацієнтів із стабільною і нестабільною стенокардією, які отримують оптимальну медикаментозну терапію, сприяє підвищенню ТФН, поліпшенню глобальної та регіонарної систолічної функцій ЛШ і якості життя, чого не спостерігали в разі консервативного ведення хворих. Водночас негативного впливу згаданого втручання на функцію нирок не виявлено.



Ключові слова: стентування коронарних артерій, ішемічна хвороба серця, стенокардія, прогноз.

 

Сравнительная оценка влияния стентирования коронарных артерий и консервативной стратегии ведения больных со стабильной и нестабильной стенокардией на толерантность к физической нагрузке, систолическую функцию левого желудочка и качество жизни в течение г

Д.И. Беш

Цель работы — определить и сравнить влияние стентирования коронарных артерий и консервативной стратегии на толерантность к физической нагрузке (ТФН), систолическую функцию левого желудочка (ЛЖ) и качество жизни у пациентов со стабильной (І—ІV функционального класса) и нестабильной стенокардией.

Материалы и методы. В исследование включили 152 пациента со стабильной I—IV функционального класса и нестабильной стенокардией, которым была проведена реваскуляризация. Основная группа состояла из 78 пациентов, перенесших стентирование коронарных артерий. Элютинг-стенты имплантированы 46 (61,5 %) больным. Количество стентов на одного пациента составило в среднем 1,7 ± 0,8. Всем пациентам провели полную реваскуляризацию. Группа сравнения включала 74 пациента, которые после коронарографии отказались от реваскуляризации, несмотря на то, что ее проведение у них было возможным. Группы были сопоставимы по основным клиническим характеристикам и медикаментозному лечению. У всех больных определяли ТФН на тредмиле, фракцию выброса левого желудочка (ФВ ЛЖ), индекс сократимости миокарда, конечный диастолический размер полости ЛЖ, качество жизни с использованием опросника Short Form 12v2 и функциональное состояние почек. Обследование проводили в начале исследования и через 6 и 12 мес наблюдения.

Результаты и обсуждение. В начале исследования показатели ТФН не отличались у пациентов обеих групп, но через 6 мес отмечено увеличение ТФН в основной группе с (4,89 ± 1,86) до (8,78 ± 2,67) MET (p < 0,001) без последующей динамики, а в группе сравнения не выявлено достоверных изменений этого показателя. Исходная ФВ ЛЖбыла сопоставима в обеих группах, но через 6 мес в основной группе она возросла достоверно с (46,4 ± 8,0) до (49,8 ± 6,8) % (p < 0,001) и оставалась неизменной при дальнейшем наблюдении. В то же время в группе сравнения достоверных изменений не наблюдали. Результаты сравнения индекса сократимости миокарда и конечного диастолического размера ЛЖ выявили подобную тенденцию: эти показатели достоверно улучшились в основной группе, а в группе сравнения не изменились. Уже через 6 мес после стентирования коронарных артерий отмечено достоверное улучшение физического компонента качества жизни у пациентов основной группы: с (30,5 ± 5,1) до (45,7 ± 7,4) балла (p < 0,001). И этот показатель оставался стабильным через 12 мес. В группе сравнения достоверные изменения происходили в период от 6 до 12 мес: с (33,4 ± 4,5) до (34,8 ± 6,5) балла (p = 0,03). Сходной была и динамика ментального компонента качества жизни пациентов. Скорость клубочковой фильтрации и частота микроальбуминурии достоверно не отличались между группами как в начале исследования, так и через 6 и 12 мес наблюдения.

Выводы. В соответствии с данными годичного наблюдения больных со стабильной и нестабильной стенокардией, получающих оптимальное медикаментозное лечение, стентирование коронарных артерий способствует повышению ТФН, улучшению глобальной и регионарной систолической функции ЛЖ и качества жизни пациентов, чего не наблюдали при консервативном ведении больных. В то же время отрицательного влияния данного хирургического вмешательства на функцию почек не выявлено.



Ключевые слова: стентирование коронарных артерий, ишемическая болезнь сердца, стенокардия, прогноз.

4. оригінальні дослідження

 

Оцінка толерантності до фізичного навантаження, ендотеліальної функції та системного запалення у хворих з гемодинамічно незначущим атеросклерозом коронарних артерій серця залежно від його поширення

О.Т. Стременюк

Мета роботи — оцінити і порівняти толерантність до фізичного навантаження, показники ендотеліальної функції та системного запалення у хворих з гемодинамічно незначущим атеросклерозом коронарних артерій (ГНЗКА) серця залежно від його поширення.

Матеріали і методи. Обстежено 70 хворих з ГНЗКА, за даними коронарографії, які склали основну групу, і 50 практично здорових осіб з незміненими коронарними артеріями, за даними коронарографії та негативною пробою на ішемічну хворобу серця (ІХС) за результатом навантажувального тесту (контрольна група). Хворих з ГНЗКА розподілили на дві підгрупи: з одно) (30 хворих, або 42,9 %) та багатосудинним ураженням (40 хворих, або 57,1 %). Окрім загальноприйнятого клінічного, інструментального та лабораторного досліджень, у всіх хворих основної групи визначали показники ліпідного спектра та рівні ендотеліну-1 й інтерлейкіну-6 (ІЛ-6) у сироватці крові, проводили тредміл-тест та пробу з реактивною гіперемією.

Результати та обговорення. Хворі двох підгруп основної групи істотно не відрізнялися за віком, співвідношенням статей, функціональним класом стабільної стенокардії напруження, кількістю пацієнтів із артеріальною гіпертензією та курців, індексом маси тіла. У підгрупі хворих з багатосудинним ГНЗКА частота позитивної проби на ІХС була на 60,7 % більшою, ніж у підгрупі хворих з односудинним ГНЗКА (р < 0,01). Показники середньої порогової потужності та тривалості навантаження в підгрупах хворих з одно- та багатосудинним ГНЗКА становили відповідно (9,4 ± 0,6) і (8,3 ± 0,8) МЕТ та (8,4 ± 0,5) і (6,2 ± 0,7) хв (усі р < 0,05). За даними проби з реактивною гіперемією виявили значне (на 29,3 %) зниження ендотелійзалежної дилатації (ЕЗВД) у хворих з ГНЗКА порівняно зі здоровими (p < 0,05). За аналізом індивідуальних величин, зниження ЕЗВД спостерігали у 32 (45,7 %) хворих з ГНЗКА і лише у 3 (6,0 %) здорових (p < 0,001). Середні показники ендотелійнезалежної дилатації у групах з ГНЗКА та здорових вірогідно не відрізнялися (р > 0,05). Під час аналізу показників ЕЗВД у підгрупах хворих з ГНЗКА спостерігали виразне її зменшення порівняно із контролем у підгрупах як з односудинним ГНЗКА (p < 0,05), так і з багатосудинним ураженням (р < 0,01). За даними ЕЗВД, у підгрупі хворих з багатосудинним ГНЗКА ендотеліальна функція була на 32,6 % нижчою порівняно із хворими з односудинним ГНЗКА (p < 0,01). Виявлено значне підвищення рівня ендотеліну-1 в сироватці крові у хворих ГНЗКА порівняно із контролем (p < 0,001). Спостерігали значне підвищення рівня ендотеліну-1 у хворих з багатосудинним ураженням порівняно з хворими з односудинним — відповідно (1,53 ± 0,6) і (0,56 ± 0,04) фмоль/мл (р < 0,001). Виявлено значне підвищення рівня ІЛ-6 в сироватці крові у хворих з ГНЗКА порівняно зі здоровими (p < 0,01), однаково виразне у хворих з одно- та багатосудинним ураженням коронарних артерій.

Висновки. У хворих з гемодинамічно незначущим коронарним атеросклерозом спостерігається дисфункція ендотелію (зниження ЕЗВД у 46 % хворих і підвищення сироваткового рівня ендотеліну-1 у всіх хворих), яка супроводжується значущим підвищенням вмісту прозапального ІЛ-6 в сироватці крові і клінічною картиною стабільної стенокардії I—II функціонального класу з ішемічною відповіддю в пробі з дозованим фізичним навантаженням у 31,4 %. Багатосудинне гемодинамічно незначуще атеросклеротичне ураження коронарних артерій порівняно з односудинним асоціюється із зниженням толерантності до фізичного навантаження на 60 % та більшою виразністю дисфункції ендотелію за однакової активності системного запалення.



Ключові слова: ендотеліальна функція, атеросклероз коронарних артерій, толерантність до фізичного навантаження, інтерлейкін-6, ендотелін-1.

 

Оценка толерантности к физической нагрузке, эндотелиальной функции и системного воспаления у больных с гемодинамически незначимым атеросклерозом коронарных артерий сердца в зависимости от его распространенности

О.Т. Стременюк

Цель работы — оценить и сопоставить толерантность к физической нагрузке, показатели эндотелиальной функции и системного воспаления у больных с гемодинамически незначимым атеросклерозом коронарных артерий (ГНЗКА) сердца в зависимости от его распространенности.

Материалы и методы. Обследовано 70 больных с ГНЗКА, по данным коронарографии (КГ), которые составили основную группу, и 50 практически здоровых лиц с неизмененными коронарными артериями, по данным КГ и отрицательной пробы на ишемическую болезнь сердца (ИБС) по результатам нагрузочного тестирования (контрольная группа). Больных с ГНЗКА разделили на две подгруппы: с односудистым (30 больных, или 42,9 %) и многососудистым (40 больных, или 57,1 %) поражением. Кроме общепринятого клинического, инструментального и лабораторного исследований, у всех пациентов основной группы определяли показатели липидного спектра, уровни эндотелина-1 и интерлейкина-6 (ИЛ-6) и в сыворотке крови, проводили тредмил-тест и пробу с реактивной гиперемией.

Результаты и обсуждения. Больные подгрупп существенно не отличались по возрасту, соотношению полов, функциональным классам стабильной стенокардии напряжения, количеству пациентов с артериальной гипертензией и курильщиков, индексу массы тела. В подгруппе больных с многососудистым ГНЗКА частота положительной пробы на ИБС была на 60,7 % больше по сравнению с такой в подгруппе больных с однососудистым ГНЗКА (р < 0,01). Показатели средней пороговой мощности и времени нагрузки в подгруппах больных с одно- и многососудистыми ГНЗКА составили соответственно (9,4 ± 0,6) и (8,3 ± 0,8) МЕТ и (8,4 ± 0,5) и (6,2 ± 0,7) мин (все р < 0,05). По данным пробы с реактивной гиперемией обнаружили значительное (на 29,3 %) снижение эндотелийзависимой вазодилатации (ЭЗВД) у больных с ГНЗКА по сравнению со здоровыми (p < 0,05). При анализе индивидуальных величин снижение ЭЗВД наблюдали у 32 (45,7 %) больных с ГНЗКА и лишь у 3 (6,0 %) здоровых (p < 0,001). Средние показатели эндотелийнезависимой вазодилатации в группе ГНЗКА и у здоровых лиц достоверно не отличались (р > 0,05). Отмечалось выраженное уменьшение ЭЗВД в подгруппах больных с ГНЗКА по сравнению со здоровыми — в подгруппе как с однососудистым ГНЗКА (p < 0,05), так и с многососудистым поражением (р < 0,01). По данным ЭЗВД, в подгруппе больных с многососудистым ГНЗКА эндотелиальная функция была на 32,6 % снижена по сравнению с больными с однососудистым ГНЗКА (p < 0,01). Достоверных отличий эндотелийнезависимой вазодилатации в группе ГНЗКА в зависимости от количества пораженных артерий не обнаружено (р > 0,05). Выявлено значительное повышение эндотелина-1 в сыворотке крови у больных ГНЗКА по сравнению со здоровыми (p < 0,001). Отмечали значительное повышение уровня эндотелина-1 в подгруппе больных с многососудистым поражением по сравнению с больными с однососудистым — соответственно (1,53 ± 0,6) и (0,56 ± 0,04) фмоль/мл (р < 0,001). Обнаружено значительное повышение уровня ИЛ-6 в сыворотке крови больных с ГНЗКА по сравнению с контролем (p < 0,01), одинаково выраженное при одно- и многососудистом поражении коронарных артерий.

Выводы. У больных с гемодинамически незначимым коронарным атеросклерозом наблюдается дисфункция эндотелия (снижение ЭЗВД у 46 % больных и повышение сывороточного уровня эндотелина-1 у всех больных), которая сопровождается значимым повышением содержания провоспалительного ИЛ-6 в сыворотке крови и клинической картиной стабильной стенокардии I—II функционального класса с ишемическим ответом при пробе с дозированной физической нагрузкой у 31,4 % пациентов. Многососудистое гемодинамически незначимое атеросклеротическое поражение коронарных артерий по сравнению с однососудистым ассоциируется со снижением толерантности к физической нагрузке на 60 % и более выраженной дисфункцией эндотелия при одинаковой активности системного воспаления.



Ключевые слова: эндотелиальная функция, атеросклероз коронарных артерий, толерантность к физической нагрузке, интерлейкин-6, эндотелин-1.

5. оригінальні дослідження

 

Новий підхід до хірургічного лікування природжених вад серця з інтактною міжшлуночковою перегородкою, які супроводжуються гіпоплазією правого шлуночка

М.Ф. Зіньковський, Я. Молл, Р.Р. Сейдаметов

Описано метод прогнозування до операції або перед перфузією можливості закриття дефекту міжпередсердної перегородки одночасно з півторашлуночковою корекцією природжених вад, які супроводжуються гіпоплазією правого шлуночка. Метод ґрунтується на порівнянні початкового об’єму кровоплину у верхній порожнистій вені (ВПВ) з об’ємом право-лівого шунта на передсердному рівні. Дефект можна закрити, якщо кровоплин у ВПВ та об’єм шунта приблизно однакові. Згідно з прогнозом, у 16 із 37 випадків дефект був закритий. Після операції не спостерігали ознак серцевої недостатності і ціанозу. Цей підхід дає змогу уникнути повторних втручань принаймні у половини пацієнтів. Якщо об’єм шунта перевищує об’єм кровоплину у ВПВ, дефект повинен залишатися відкритим з перспективою росту шлуночка і повторних втручань — закриття дефекту або операції Fontan.

Ключові слова: гіпоплазія правого шлуночка, півторашлуночкова корекція.

 

Новый подход к хирургическому лечению врожденных пороков сердца с интактной межжелудочковой перегородкой, сопровождающихся гипоплазией правого желудочка

М.Ф. Зиньковский, Я. Молл, Р.Р. Сейдаметов

Описан метод предсказания до операции или в предперфузионный период возможности закрытия дефекта межпредсердной перегородки одновременно с полуторажелудочковой коррекцией врожденных пороков, сопровождающихся гипоплазией правого желудочка. Метод основан на сопоставлении исходного объема кровотока по верхней полой вене (ВПВ) с объемом право-левого шунта на предсердном уровне. Дефект можно закрыть, если кровоток по ВПВ и объем шунта приблизительно равны. Согласно прогнозу, в 16 из 37 случаев дефект был закрыт. После операции не наблюдали признаков сердечной недостаточности и цианоза. Этот подход позволяет избежать повторных операций, по крайней мере, у половины пациентов. Если объем шунта превышает объем кровотока по ВПВ, дефект должен оставаться открытым с перспективой роста желудочка и повторных вмешательств — закрытия дефекта или операции Fontan.

Ключевые слова: гипоплазия правого желудочка, полуторажелудочковая коррекция.

6. оригінальні дослідження

 

УЗ-контрольована пінна склеротерапія при лікуванні варикозної хвороби нижніх кінцівок

В.В. Бойко, О.С. Рябінська, Р.Р. Османов, В.O. Прасол

Мета роботи — вивчити можливості й проаналізувати короткотривалі результати УЗ-контрольованої foam-form склеротерапії у пацієнтів з варикозною хворобою нижніх кінцівок (ВХНК).

Матеріали і методи. У статті представлено досвід лікування 37 пацієнтів (43 кінцівки) з первинною ВХНК, клінічний ступінь ХВН С2-С6, за класифікацією СЕАР. Всім пацієнтам виконували УЗ-контрольовану foam-form склеротерапію стовбурів великої та малої підшкірних вен і їхніх приток. В якості склерозанта використовували 1—3 % полідоканол («Склеровейн», Resinag AG, Швейцарія), виготовляли склерозуючу піну за методом L. Tessari (2000). З діагностичною метою, для контролю під час маніпуляції, а також для моніторингу в післяманіпуляційний період використовували ультразвуковий сканер Philips iU 22 з набором датчиків. Клінічне спостереження за пацієнтами і ультрасонографічний моніторинг здійснювали протягом 1—12 міс (в середньому 7,8 міс).

Результати та обговорення. Облітерації варикозно трансформованих стовбурів великої та малої підшкірних вен їхніх приток, несафенних вен досягнуто у 81,4 % випадків (35 кінцівок). В 18,6 % випадків (8 кінцівок) виявили часткову реканалізацію просвіту варикозно трансформованої вени, що була піддана склеротерапевтичному втручанню, за суттєвої редукції ії діаметра. Загальна кількість ускладнень становила 8,1 %, системних ускладнень не спостерігали.

Висновки. УЗ-контрольована foam-form склеротерапія є ефективним методом лікування ВХНК. УЗ-контроль маніпуляції дає змогу диференційовано склерозувати варикозно змінені сегменти стовбурів і приток підшкірних вен, за потреби здійснювати повторні склеротерапевтичні сесії з метою підвищення ефективності лікування. Результати особистих спостережень, а також дані літератури дають підстави вважати УЗ-контрольовану foam-form склеротерапію відносно безпечним методом з огляду на низьку частоту виникнення ускладнень.



Ключові слова: варикозна хвороба нижніх кінцівок, УЗ-контрольована foam-form склеротерапія, хронічна венозна недостатність, ультразвукове дуплексне сканування.

 

УЗ-контролируемая пенная склеротерапия при лечении варикозной болезни нижних конечностей

В.В. Бойко, О.С. Рябинская, Р.Р. Османов, В.А. Прасол

Цель работы — изучить возможности и проанализировать краткосрочные результаты УЗ-контролируемой foam-form склеротерапии у пациентов с варикозной болезнью нижних конечностей (ВБНК).

Материалы и методы. В статье представлен опыт лечения 37 пациентов (43 конечностей) с первичной ВБНК, клиническая степень хронической венозной недостаточности — С2—С6, по классификации СЕАР. Всем пациентам выполняли УЗ-контролируемую foam-form склеротерапию стволов большой и малой подкожных вен и их притоков. В качестве склерозанта использовали 1—3 % полидоканол («Склеровейн», Resinag AG, Швейцария), готовили склерозирующую пену по методу L. Tessari (2000). В диагностических целях, для контроля во время манипуляции, а также для мониторинга в постманипуляционный период использовали ультразвуковой сканер Philips iU 22 с набором датчиков. Клиническое наблюдение за пациентами и ультразвуковой мониторинг осуществляли в течение 1—12 мес (в среднем 7,8 мес).

Результаты и обсуждение. Облитерации варикозно трансформированных стволов большой и малой подкожных вен, их притоков, несафенных вен достигли в 81,4 % случаев (35 конечностей). В 18,6 % случаев (8 конечностей) наблюдали частичную реканализацию просвета варикозно измененной вены, подвергшейся склеротерапевтическому воздействию, при выраженной редукции ее диаметра. Общее количество осложнений составило 8,1 %, системных осложнений не наблюдали.

Выводы. УЗ-контролируемая пенная склеротерапия является эффективным методом лечения ВБНК. Ультразвуковой контроль манипуляции позволяет дифференцированно склерозировать варикозно измененные сегменты стволов и притоков подкожных вен, при необходимости осуществлять повторные склеротерапевтические сессии в целях повышения эффективности лечения. Результаты собственных наблюдений, а также данные литературы позволяют считать УЗ-контролируемую пенную склеротерапию относительно безопасным методом ввиду низкой частоты осложнений.



Ключевые слова: варикозная болезнь нижних конечностей, УЗ-контролируемая foam-form склеротерапия, хроническая венозная недостаточность, ультразвуковое дуплексное сканирование.

7. оригінальні дослідження

 

Інтраопераційна оцінка «шляхів припливу» за інфраінгвінальних реконструкцій у хворих із хронічною критичною ішемією нижніх кінцівок

О.І. Міміношвілі, О.А. Штутін, В.М. Пшеничний, А.О. Іваненко, А.В. Гайовий

Мета роботи — оцінка адекватності інфраінгвінальних реконструкцій у хворих із хронічною критичною ішемією нижніх кінцівок (ХКІНК) за рахунок прямого вимірювання градієнтів тиску на автовенозному шунті й артеріях припливу.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати обстеження й реконструктивних операцій у 135 хворих із ХКІНК атеросклеротичного генезу. Вивчено доцільність інтраопераційного прямого вимірювання градієнтів тиску на артеріях припливу й інфраінгвінальному шунті для оцінки адекватності реваскуляризації стегново-підколінно-гомілкового сегмента.

Результати й обговорення. Показано можливість виявлення резидуальних стенозів автовенозного шунта й артеріо-венозного скидання у разі шунтування in situ. Методика дала змогу знизити кількість ревізій артерій і тромботичних ускладень у найближчий післяопераційний період у 2,2 разу.

Висновки. Пряме вимірювання градієнтів тиску на клубовій артерії й автовенозному шунті дає змогу виявити й вчасно відкорегувати тактичні й технічні помилки первинної реконструкції судин у хворих із ХКІНК.



Ключові слова: інфраінгвінальні реконструкції, хірургічне лікування, тромбоз, профілактика.

 

Интраоперационная оценка «путей притока» при инфраингвинальных реконструкциях у больных с хронической критической ишемией нижних конечностей

О.И. Миминошвили, А.А. Штутин, В.Н. Пшеничный, А.А. Иваненко, А.В. Гаевой

Цель работы — оценка адекватности инфраингвинальных реконструкций у больных с хронической критической ишемией нижних конечностей (ХКИНК) за счет прямого измерения градиентов давления на аутовенозном шунте и артериях притока.

Материалы и методы. Проанализированы результаты обследования и реконструктивных операций у 135 больных с ХКИНК атеросклеротического генеза. Изучена целесообразность интраоперационного прямого измерения градиентов давления на артериях притока и инфраингвинальном шунте для оценки адекватности реваскуляризации бедренно-подколенно-берцового сегмента.

Результаты и обсуждение. Показана возможность выявления резидуальных стенозов аутовенозного шунта и артерио-венозного сброса при шунтировании in situ. Методика позволила снизить количество ревизий артерий и тромботических осложнений в ближайший послеоперационный период в 2,2 раза. Выводы. Прямое измерение градиентов давления на подвздошной артерии и аутовенозном шунте позволяет выявить и своевременно корригировать тактические и технические ошибки первичной реконструкции сосудов у больных с ХКИНК.



Ключевые слова: инфраингвинальные реконструкции, хирургическое лечение, тромбоз, профилактика.

8. оригінальні дослідження

 

Куріння та алкоголь — важливі чинники внутрішньочерепних крововиливів

О.М. Гончарук

Мета роботи — визначення частоти куріння у хворих із церебральними геморагiями залежно від статі та частоти цих крововиливів у зв’язку з прийомом алкоголю.

Матеріали і методи. Обстежено 312 хворих із спонтанними крововиливами у задню черепну ямку різної етіології. Більшість (92,9 %) хворих були у віці до 60 років, 80,8 % мали вік від 30 до 50 років.

Результати та обговорення. Серед хворих більше було чоловіків (56,4 % ± 2,8 %). Регулярно курили — по 2 пачки цигарок на добу — 90 % чоловіків та 26 % жінок. У 71 % чоловіків крововилив стався в першу-другу добу після прийому алкоголю.

Висновки. У 88,9 % чоловіків спонтанний крововилив у задню черепну ямку виник на тлі тривалого куріння, а у 71 % — гострого алкогольного сп’яніння.



Ключові слова: куріння, алкоголь, внутрішньочерепна геморагія

 

Курение и алкоголь — важные факторы внутричерепных кровоизлияний

О.М. Гончарук

Цель работы — определение частоты курения у пациентов с внутричерепными кровоизлияниями в зависимости от пола и частоты возникновения этих кровоизлияний в связи с приёмом алкоголя.

Материалы и методы. Обследованы 312 больных со спонтанными кровоизлияниями в заднюю черепную ямку различной этиологии. Большинство (92,9 %) больных были в возрасте до 60 лет, 80,8 % составили люди в возрасте от 30 до 50 лет.

Результаты и обсуждение. Большинство (56,4 ± 2,8 %) обследованных составили мужчины. Регулярно курили по 2 пачки сигарет в сутки 90 % мужчин и 26 % женщин. У 71 % мужчин кровоизлияние произошло в первые-вторые сутки после приема алкоголя.

Выводы. Спонтанные кровоизлияния в заднюю черепную ямку возникли на фоне длительного курения у 90 % мужчин, у 71 % — на фоне алкогольного опьянения.



Ключевые слова: курение, алкоголь, внутричерепная геморрагия.

9. огляди

 

Аспіринорезистентність: критерії діагностики, причини і клінічне значення

Н.В. Нетяженко

Попри продемонстровану ефективність ацетилсаліцилової кислоти (АСК) в разі вторинної профілактики і можливий позитивний вплив первинної профілактики в окремих групах хворих, лишається досить велика частина пацієнтів, яким АСК не приносить істотної користі. За різними джерелами, від 1 до 68 % пацієнтів з артеріальними тромботичними подіями, які тривало лікуються АСК, переносять такі події повторно. У 1980 р. цей феномен уперше дістав назву «аспіринорезистентності» (АР). Нині від поняття «клінічна АР» відмовилися, і на зміну йому прийшов термін «біохімічна АР». Біохімічна АР — це лабораторно доведена нездатність АСК пригнічувати ЦОГ-1-залежну продукцію тромбоксану А2 і відповідно тромбоксанА2-залежну функцію тромбоцитів. Для встановлення біохімічної АР слід підтвердити нечутливість тромбоцитів до АСК за допомогою лабораторних тестів, серед яких найбільш вивченими є агрегометрія з індуктором арахідоновою кислотою (АК), аналізатори функції тромбоцитів PFA-100 (platelet function analyzer) і VerifyNow Aspirin. Рекомендації щодо подолання АР остаточно не розроблені. Логічним шляхом для підвищення клінічної ефективності антитромбоцитарної терапії у хворих зі встановленою або можливою АР є додаткові призначення інших антиагрегантів, таких як похідні тієнопіридину — тиклопідин. Дія цих препаратів зумовлена неконкурентною і необоротною блокадою тромбоцитарних рецепторів до АДФ, взаємодія яких з АДФ є умовою активації глікопротеїнових рецепторів IIb/ІІІa — фінального етапу агрегації тромбоцитів.

Ключові слова: аспіринорезистентність, гострий коронарний синдром, арахідонова кислота, тромбоцити.

 

Аспиринорезистентность: критерии диагностики, причины и клиническое значение

Н.В. Нетяженко

Несмотря на продемонстрированную эффективность ацетилсалициловой кислоты (АСК) при вторичной профилактике и возможное положительное влияние первичной профилактики в отдельных группах больных, остается достаточно большая часть пациентов, которым АСК не приносит существенной пользы. По разным источникам, от 1 до 68 % пациентов с артериальными тромботическими событиями, которые длительно принимают АСК, переносят такие события повторно. В 1980 г. этот феномен впервые получил название «аспиринорезистентность» (АР). В настоящее время от понятия «клиническая АР» специалисты отказались, и на смену ему пришел термин «биохимическая АР». Биохимическая АР — это лабораторно доказанная неспособность АСК подавлять ЦОГ-1-зависимую продукцию тромбоксана А2 и соответственно тромбоксан А2-зависимую функцию тромбоцитов. Для установления биохимической АР следует подтвердить нечувствительность тромбоцитов к АСК с помощью лабораторных тестов, среди которых наиболее изучены агрегометрия с индуктором арахидоновой кислотой (АК), анализаторы функции тромбоцитов PFA-100 (platelet function analyzer) и VerifyNow Aspirin. Рекомендации по преодолению АР окончательно не разработаны. Логичным путем для повышения клинической эффективности антитромбоцитарной терапии у больных с установленной или возможной АР является дополнительное назначение других антиагрегантов, таких как производные тиенопиридина — тиклопидин. Действие этих препаратов обусловлено неконкурентной и необратимой блокадой тромбоцитарных рецепторов к АДФ, взаимодействие которых с АДФ является необходимым условием активации гликопротеиновых рецепторов IIb/ІІІa — финального этапа агрегации тромбоцитов.

Ключевые слова: аспиринорезистентность, острый коронарный синдром, арахидоновая кислота, тромбоциты.

10. огляди

 

Патофізіологічні основи розвитку рецидиву стенокардії після коронарного шунтування

Ю.В. Панічкін, Д.О. Кузьменко, О.В. Левчишина

В основі рецидиву стенокардії після операції коронарного шунтування лежать: тромбоз шунтів, дегенеративно-дистрофічні (зокрема атеросклеротичні) зміни артеріальних та венозних шунтів та прогресування атеросклерозу безпосередньо у коронарному руслі. Тромбоз становить найбільшу загрозу для функціонування шунта протягом перших тижнів чи навіть місяців після операції, незалежно від виду трансплантата, та частіше за все виявляється тоді, коли розвиваються загрозливі для життя кардіальні ускладнення в ранній післяопераційний період. Передумовами для його виникнення можуть бути масивне злущення ендотелію та стриктури, утворені в процесі накладання шва, й сповільнення кровоплину нижче від дистального анастомозу. Дегенеративно-дистрофічні зміни (гіперплазія неоінтими та атеросклероз) притаманні як для артеріальних, так і венозних шунтів. Однак слід зауважити, що, за даними багатьох учених, для венозних шунтів властивим є розвиток атеросклеротичних змін. Атеросклероз у підшкірних венах розвивається прискорено та за гістологічною картиною повністю відповідає коронарному атеросклерозу. Як у артеріальних, так і венозних шунтах відбуваються гіперпластичні зміни інтими судини. Одночасно з гіперплазією інтими середня оболонка стає бідною на клітинні елементи та прогресивно фіброзується. Сумарний наслідок обох цих процесів — загальне потовщення стінки судини. Слід зауважити, що атеросклеротичні та гіперпластичні зміни стінки судини в подальшому сприяють тромбуванню шунтів та провокують розвиток рецидиву стенокардії.

Ключові слова: рецидив стенокардії, тромбоз, атеросклероз, гіперплазія, інтима, артеріальний шунт, венозний шунт.

 

Патофизиологические основы развития рецидива стенокардии после коронарного шунтирования

Ю.В. Паничкин, Д.А. Кузьменко, Е.В. Левчишина

В основе возникновения рецидива стенокардии после операции коронарного шунтирования лежат: тромбоз шунтов, дегенеративно-дистрофические (в том числе атеросклеротические) изменения артериальных и венозных шунтов, а также прогрессирование атеросклероза непосредственно в коронарном русле. Тромбоз представляет собой наибольшую угрозу для функционирования шунта на протяжении первых недель или даже месяцев после операции и чаще всего обнаруживается при развитии у больных кардиальных осложнений в ранний послеоперационный период. Предпосылками для его возникновения могут быть массивное слущивание эндотелия и стриктуры, образованные в процессе наложения шва, а также замедление кровотока ниже дистального анастомоза. Дегенеративно-дистрофические изменения (гиперплазия ин) тимы и атеросклероз) характерны как для артериальных, так и для венозных шунтов. Однако следует заметить, что, по данным многих ученых, для венозных шунтов более характерно развитие атеросклеротических изменений. Атеросклероз в подкожных венах развивается ускоренно и за гистологической картиной полностью отвечает коронарному атеросклерозу. Как в артериальных, так и венозных шунтах происходят гиперпластические изменения интимы сосуда. Одновременно с гиперплазией интимы средняя оболочка становится обедненной на клеточные элементы и прогрессивно фиброзируется. Суммарный результат этих процессов — общее утолщение стенки сосуда. Следует заметить, что атеросклеротические и гиперпластические изменения стенки сосуда в дальнейшем способствуют тромбированию шунтов и провоцируют развитие рецидива стенокардии.

Ключевые слова: рецидив стенокардии, тромбоз, атеросклероз, гиперплазия, интима, артериальный шунт, венозный шунт.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»