Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№3(31) // 2010

 

Обкладинка

 

1. оригінальні дослідження

 

Порівняльна оцінка параметрів пошкодження міокарда при операціях на серці з кардіоплегією і при штучній фібриляції шлуночків

В.І. Урсуленко, І.І. Прудкий, Л.С. Дзахоєва, А.А. Береговой, Л.В. Якоб, Л.А. Клименко, С.Г. Клименко, Н.С. Осипенко

Мета роботи — провести порівняльну оцінку ступеня пошкодження міокарда після операцій, виконаних в умовах кардіоплегії і на серці, що фібрилює, у хворих з ускладненими формами ішемічної хвороби серця та у разі її поєднання з клапанною патологією.

Матеріали і методи. Клінічний матеріал становили 36 оперованих хворих з ускладненими формами ішемічної хвороби серця (ІХС), такими як постінфарктна аневризма лівого шлуночка, мітральна недостатність, розрив міжшлуночкової перегородки, і з ІХС та супутньою клапанною недостатністю.

Результати та обговорення. Показано, що активність ферментів — маркерів пошкодження клітинних структур міокарда є однаковою як при використанні кардіоплегії, так і при операціях на серці, що фібрилює. При деяких ускладнених формах ІХС можна використовувати метод корекції патології на серці, що фібрилює, що зменшує матеріальні витрати і час перебування пацієнтів у лікарні.

Висновки. Аналіз активності сироваткових ферментів як маркерів пошкодження клітинних структур міокарда не виявив вірогідної різниці у підвищенні їхньої активності як при застосуванні кардіоплегії, так і при операціях на серці, що фібрилює. Використання кардіоплегічного розчину для захисту міокарда виправдано і добре себе зарекомендувало при тривалих операціях на відкритому серці. Недоліками цього методу є трудомісткість, тривалість і затратність. У разі деяких ускладнених форм ІХС, міжпередсердних дефектів і деяких вад клапанів можна використовувати метод корекції патології на серці, що фібрилює, який є не трудомістким, малозатратним і скорочує час операції, а також тривалість перебування пацієнтів у відділенні інтенсивної терапії.



Ключові слова: кардіоплегія, фібриляція, маркери пошкодження міокарда.

 

Сравнительная оценка параметров повреждения миокарда при операциях на сердце с кардиоплегией и при искусственной фибрилляции желудочков

В.И. Урсуленко, И.И. Прудкий, Л.С. Дзахоева, А.А. Береговой, Л.В. Якоб, Л.А. Клименко, С.Г. Клименко, Н.С. Осипенкокардиоплегия, фибрилляция, маркеры повреждения миокарда.

Цель работы — провести сравнительную оценку степени повреждения миокарда после операций, выполненных в условиях кардиоплегии и на фибриллирующем сердце у больных с осложненными формами ишемической болезни сердца и при ее сочетании с клапанной патологией.

Материалы и методы. Клинический материал составили 36 оперированных больных с осложненными формами ишемической болезни сердца (ИБС), такими как постинфарктная аневризма левого желудочка, митральная недостаточность, разрыв межжелудочковой перегородки, и с ИБС и сопутствующей клапанной патологией.

Результаты и обсуждение. Показано, что активность ферментов — маркеров повреждения клеточных структур миокарда одинакова как при использовании кардиоплегии, так и при операциях на фибриллирующем сердце. При некоторых осложненных формах ИБС можно использовать метод коррекции патологии на фибриллирующем сердце.

Выводы. Анализ активности сывороточных ферментов — маркеров повреждения клеточных структур миокарда не выявил достоверной разницы в повышении их активности как при использовании кардиоплегии, так и при операциях на фибриллирующем сердце. Использование кардиоплегического раствора для защиты миокарда оправдано и хорошо себя зарекомендовало при длительных операциях на открытом сердце. Недостатком этого метода является его трудоемкость, длительность и затратность. При некоторых осложненных формах ИБС, межпредсердных дефектах и некоторых пороках клапанов можно использовать метод коррекции патологии на фибриллирующем сердце — нетрудоемкий, малозатратный и который сокращает время операции, а также время пребывания пациентов в отделении интенсивной терапии.



Ключевые слова:

2. оригінальні дослідження

 

Хірургічна профілактика інфраінгвінальних тромботичних реоклюзій у хворих з багаторівневим ураженням артерій нижніх кінцівок

В.М. Пшеничний

Мета роботи — з’ясувати залежність між характером ураження судинного русла, обсягом інфраінгвінальної реваскуляризації й кількістю найближчих і проміжних тромботичних ускладнень у хворих з багаторівневим ураженням артерій нижніх кінцівок.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати обстеження й хірургічного лікування 710 хворих із хронічною критичною ішемією нижніх кінцівок (ХКІНК), зумовленою атеросклеротичним ураженням інфраінгвінальних артерій. Поєднані ураження стегново-підколінного й підколінно-гомілкового сегмента виявлено у 73,1 % хворих. Визначено 4 типи прохідності периферичного русла. У 59,1 % хворих виявлено поєднану прохідність артерій підколінного й гомілково-стопного сегментів. Вивчено кількість тромботичних ускладнень за різних методів реваскуляризації залежно від типу прохідності судин.

Результати й обговорення. Найчастішими втручаннями були: стегново-проксимально-підколінне шунтування — в 243 (34,2 %), стегново-гомілкове — в 149 (21 %), стегново-дистальне підколінне шунтування — в 97 (13,7 %), двоповерхове аорто-стегнове й стегново-підколінне — в 194 (18,9 %), дворівневе стегново-підколінно-гомілкове (стопне) — в 50 (7 %). Виявлено вірогідно більшу частоту проміжних тромботичних реоклюзій у хворих із поєднаним ураженням артерій стегново-підколінно-гомілкового сегмента й без нього після стегново-проксимально-підколінного (84,7 і 45,8 %; р = 0,00001), стегново-дистально підколінного (81,0 і 40,0 %; р = 0,007) і стегново-гомілкового шунтування (52,4 і 32,1 %; р = 0,1). Найліпші наслідки в групі хворих із поєднаною прохідністю отримано після дворівневих інфраінгвінальних реконструкцій (20 % тромбозів) порівняно із стегново-проксимально-підколінним (р = 0,00001), стегново-дистально-підколінним (р = 0,00001) і стегново-гомілковим шунтуванням (р = 0,006).

Висновки. Диференційований підхід у реваскуляризації кінцівки із ХКІНК у разі багаторівневих інфраінгвінальних оклюзій артерій із урахуванням різних типів прохідності периферичного русла дає змогу уникнути проміжних тромбозів у 67,9—80 % оперованих хворих.



Ключові слова: тромбоз, профілактика, інфраінгвінальні реконструкції, хірургічне лікування.

 

Хирургическая профилактика инфраингвинальных тромботических реокклюзий у больных с многоуровневым поражением артерий нижних конечностей

В.Н. Пшеничный

Цель работы — установить зависимость между характером поражения сосудистого русла, объемом инфраингвинальной реваскуляризации и количеством ранних и промежуточных тромботических осложнений у больных с многоуровневым поражением артерий нижних конечностей.

Материалы и методы. Проанализированы результаты обследования и хирургического лечения 710 больных с хронической критической ишемией нижних конечностей (ХКИНК), вызванной атеросклеротическим поражением инфраингвинальных артерий. Сочетанные поражения бедренно-подколенного и подколенно-берцового сегмента диагностированы у 73,1 % больных. Определены 4 типа проходимости периферического русла. У 59,1 % больных выявлена сочетанная проходимость артерий подколенного и берцово-стопного сегментов. Изучено количество тромботических осложнений при различных методах реваскуляризации в зависимости от типа проходимости сосудов.

Результаты и обсуждение. Наиболее частыми вмешательствами были: бедренно-проксимально-подколенное шунтирование — у 243 (34,2 %), бедренно-тибиальное — у 149 (21 %), бедренно-дистально-подколенное — у 97 (13,7 %), двухэтажное аорто-бедренное и бедренно-подколенное — у 194 (18,9 %), двухуровневое бедренно-подколенно-берцовое (стопное) — у 50 (7 %). Выявлена достоверно большая частота промежуточных тромботических реокклюзий у больных с сочетанным поражением артерий бедренно-подколенно-берцового сегмента, чем без него после бедренно-проксимально-подколенного шунтирования (84,7 и 45,8 %; р = 0,00001), бедренно-дистально-подколенного (81,0 и 40,0 %; р = 0,007) и бедренно-тибиального (52,4 и 32,1 %; р = 0,1). Лучшие результаты в группе больных с сочетанной проходимостью были получены после двухуровневых инфраингвинальных реконструкций (20 % тромбозов) по сравнению с бедренно-проксимально-подколенным шунтированием (р = 0,00001), бедренно-дистально-подколенным (р = 0,00001) и бедренно-тибиальным (р = 0,006).

Выводы. Дифференцированный подход в реваскуляризации конечности с ХКИНК при многоуровневых инфраингвинальных окклюзиях артерий с учетом различных типов проходимости периферического русла позволяет избежать промежуточных тромбозов у 67,9—80 % оперированных больных.



Ключевые слова: тромбоз, профилактика, инфраингвинальные реконструкции, хирургическое лечение.

3. оригінальні дослідження

 

Зв’язок плазмового нейропептиду Y з циркадними ритмами артеріального тиску у хворих на гіпертонічну хворобу

В.А. Візір, І.М. Волошина

Мета роботи — визначення плазмового вмісту нейропептиду Y (NPY) і норадреналіну у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) ІІ—ІІІ стадії і його зв’язку з циркадними ритмами артеріального тиску (АТ).

Матеріали і методи. Обстежено 64 пацієнти (36 чоловіків, 28 жінок) з ГХ ІІ—ІІІ стадії, середній вік (54 ± 2,7) року. Контрольну групу склали 32 практично здорові нормотензивні людини (17 чоловіків і 15 жінок), середній вік (50 ± 4,2) року. Всім особам було проведено добове моніторування АТ із визначенням середньодобового систолічного (САТ), діастолічного АТ, ЧСС, варіабельності САТ (ВарСАТ) та аналізом циркадних ритмів на апараті Сardiotens (Meditech, Угорщина), а також визначення плазмового вмісту NPY і норадреналіну імуноферментним методом.

Результати та обговорення. Середній рівень NPY у пацієнтів з ГБ становив (44,2 ± 5,8) пг/мл, рівень норадреналіну — (205,1 ± 2,8) пг/мл, що вірогідно вище, ніж у контрольній групі, — (9,3 ± 1,9) пг/мл (p < 0,001) і (168,3 ± 5,3) пг/мл (p < 0,001) відповідно. Коефіцієнт кореляції між добовим індексом (ДІ) та рівнем норадреналіну становив –0,45 (p < 0,001), між ДІ і рівнем NPY виявлено нелінійну залежність у вигляді U-кривої, яка описувалася рівнянням регресії: NPY = 53,3998 – 1,5257 · ДІ (p = 0,0047). Пацієнти з ГХ із добовим ритмом АТ night-piker характеризувалися вірогідно більшими рівнями плазмового норадреналіну (223,6 пг/мл ± 6,7 пг/мл), NPY (98,3 пг/мл ± 13,5 пг/мл) і добовою варіабельністю САТ (17,2 мм рт. ст. ± 0,9 мм рт. ст.) порівняно як з контрольною групою (n = 32, NPY 9,3 пг/мл ± 1,9 пг/мл, норадреналін 168,3 пг/мл ± 5,3 пг/мл, ВарСАТ 11,3 мм рт. ст. ± 1,2 мм рт. ст.), так і з хворими на ГХ, що мали тип добового профілю АТ dipper (n = 17, NPY 11,2 пг/мл ± 2,5 пг/мл, норадреналін 197,6 пг/мл ± 5,7 пг/мл, ВарСАТ 13,4 мм рт. ст. ± ± 1,1 мм рт. ст.). У підгрупі хворих з типом non-dipper ВарСАТ не відрізнялася від такої у хворих підгрупи night-piker (n = 24, ВарСАТ 16,1 мм рт. ст. ± 0,8 мм рт. ст.), а рівні медіаторів симпатичної нервової системи були вірогідно нижчими (NPY 30,7 пг/мл ± 3,7 пг/мл, норадреналін 207,3 пг/мл ± 3,7 пг/мл). У підгрупі хворих з типом over-dipper (n = 7) рівень NPY сягав (102,4 ± 17,1) пг/мл і не відрізнявся від такого у хворих підгрупи night-piker, тоді як рівень норадреналіну (173,7 ± 2,4 пг/мл) не відрізнявся від такого у здорових (p > 0,05).

Висновки. У пацієнтів з ГХ порівняно з нормою відзначається значне (у 4,5 разу) підвищення вмісту NPY, яке асоціюється з підвищенням (на 22 %) рівня іншого медіатора симпатичної нервової системи – норадреналіну. Для хворих на ГБ характерний тісний зв’язок між порушенням циркадного ритму АТ, за даними ДІ, і плазмовими рівнями медіаторів симпатичної нервової системи, який для норадреналіну є лінійним, а для NPY — U-подібним. Для хворих на ГБ зі змінами циркадного ритму АТ за типом night-piker характерно одночасне значне підвищення плазмових рівнів NPY і норадреналіну, яке менш виражене у хворих з профілем non-dipper. У хворих з циркадним ритмом АТ за типом over-dipper відзначається асоціація значного підвищення рівня NPY з незміненим рівнем норадреналіну.



Ключові слова: гіпертонічна хвороба, нейропептид Y, норадреналін, добове моніторування артеріального тиску.

 

Связь плазменного нейропептида Y с циркадными ритмами артериального давления у больных гипертонической болезнью

В.А. Визир, И.Н. Волошина

Цель исследования — определение плазменного содержания нейропептида Y (NPY) и норадреналина у больных гипертонической болезнью (ГБ) ІІ—ІІІ стадии и его связи с циркадными ритмами артериального давления (АД).

Материалы и методы. Обследовано 64 пациента (36 мужчин, 28 женщин) с ГБ ІІ—ІІІ стадии, средний возраст 54 года ± 2,7 года. Контрольную группу составили 32 практически здоровых нормотензивных человека (17 мужчин и 15 женщин), средний возраст 50 лет ± 4,2 года. Всем пациентам было проведено суточное мониторирование АД с определением среднесуточного систолического АД (САД) и диастолического АД, ЧСС, суточной вариабельности САД (ВарСАД) и анализом циркадных ритмов на аппарате СardioTens (Meditech, Венгрия), а также плазменного содержания NPY и норадреналина иммуноферментным методом.

Результаты и обсуждение. Средний уровень NPY у пациентов с ГБ составил (44,2 ± 5,8) пг/мл, уровень норадреналина — (205,1 ± 2,8) пг/мл, что достоверно выше, чем в контрольной группе, — (9,3 ± 1,9) пг/мл (p < 0,001) и (168,3 ± 5,3) пг/мл (p < 0,001) соответственно. Коэффициент корреляции между суточным индексом (СИ) и уровнем норадреналина составил –0,45 (p < 0,001), между СИ и уровнем NPY была обнаружена нелинейная зависимость в виде U-кривой, которую описывали уравнением регрессии: NPY = 53,4 – 1,5·CИ (p = 0,0047). Пациенты с ГБ и суточным ритмом АД night-piker характеризовались достоверно большими уровнями плазменного норадреналина (223,6 пг/мл ± 6,7 пг/мл), NPY (98,3 пг/мл ± 13,5 пг/мл) и ВарСАД (17,2 мм рт. ст. ± 0,9 мм рт. ст.) по сравнению как с контрольной группой (n = 32, NPY 9,3 пг/мл ± 1,9 пг/мл; норадреналин 168,3 пг/мл ± 5,3 пг/мл; ВарСАД 11,3 мм рт. ст. ± 1,2 мм рт. ст.), так и с больными ГБ с типом суточного профиля АД dipper (n = 17, NPY 11,2 пг/мл ± 2,5 пг/мл, норадреналин 197,6 пг/мл ± 5,7 пг/мл; ВарСАД 13,4 мм рт. ст. ± 1,1 мм рт. ст.). В подгруппе больных с типом non-dipper ВарСАД не отличалась от таковой у больных подгруппы night-piker (n = 24, ВарСАД 16,1 мм. рт. ст. ± 0,8 мм рт. ст.), а уровни медиаторов симпатической нервной системы были достоверно ниже (NPY 30,7 пг/мл ± 3,7 пг/мл, норадреналин 207,3 пг/мл ± 3,7 пг/мл). В подгруппе больных с типом over-dipper (n = 7) уровень NPY составил (102,4 ± 17,1) пг/мл и не отличался от такового у больных подгруппы night-piker, тогда как уровень норадреналина (173,7 пг/мл ± 2,4 пг/мл) был неотличим от такового у здоровых (p > 0,05).

Выводы. У пациентов с ГБ по сравнению с нормой отмечается значительное (в 4,5 раза) повышение cодержания NPY, которое ассоциируется с повышением (на 22 %) уровня другого медиатора симпатической нервной системы — норадреналина. Для больных ГБ характерна тесная связь между нарушением циркадного ритма АД, по данным СИ, и плазменными уровнями медиаторов симпатической нервной системы, которая для норадреналина является линейной, а для NPY — U-образной. Для больных ГБ с изменениями циркадного ритма АД по типу night-piker характерно одновременное значительное повышение плазменных уровней NPY и норадреналина, которое менее выражено у больных с профилем non-dipper. У больных с циркадным ритмом АД по типу over-dipper отмечается ассоциация значительного повышения уровня NPY с неизмененным уровнем норадреналина.



Ключевые слова: гипертоническая болезнь, нейропептид Y, норадреналин, суточное мониторирование артериального давления.

4. оригінальні дослідження

 

Мініінвазивний спосіб виділення великої підшкірної вени з використанням ларингоскопа

А.В. Руденко, В.П. Захарова, С.С. Галич

Мета роботи — вивчити переваги та недоліки мініінвазивної методики виділення вени з виростанням ларингоскопа.

Матеріали і методи. Виконано 30 операцій коронарного шунтування з використанням мініінвазивного методу для виділення великої підшкірної вени. Оцінювання методу включало макроскопічну оцінку цілісності судинної стінки сегмента вени, виділеного мініінвазивним методом; гістологічне дослідження стінки вени; вивчення ступеня больових відчуттів у ділянці післяопераційної рани в спокої та при ходьбі. До контрольної групи ввійшли 30 пацієнтів, у яких використовували традиційну методику видалення венозного трансплантата. Оцінювали естетичний вигляд післяопераційної рани.

Результати та обговорення. Виявлено 2 випадки значного пошкодження венозної стінки при використанні мініінвазивної методики. Результати гістологічного аналізу свідчили про пошкодження венозної стінки в підшкірному тунелі в 5 випадках порівняно з 8 — на відкритих ділянках. У післяопераційний період у пацієнтів дослідної групи відзначено значно менше скарг з приводу больових відчуттів, що, можливо, пов’язано із збереженням цілісності шкірних та підшкірних структур у максимально функціонуючих зонах (гомілковоступневий та колінний суглоби).

Висновки. Методика мініінвазивного виділення вени з використанням ларингоскопа дає змогу отримати необхідну ділянку судини з мінімальною травматичністю його стінки як і при традиційному відкритому способі, однак при цьому значно знижується частота виникнення больових відчуттів та поліпшуються косметичні якості шва.



Ключові слова: коронарне шунтування, виділення вени, ларингоскоп, гістологічне дослідження.

 

Миниинвазивный способ выделения большой подкожной вены с использованием ларингоскопа

А.В. Руденко, В.П. Захарова, С.С. Галич

Цель работы — изучить преимущества и недостатки миниинвазивной методики выделения вены с использованием ларингоскопа.

Материалы и методы. Выполнено 30 операций коронарного шунтирования с использованием миниинвазивного метода при заборе большой подкожной вены. Оценка метода включала макроскопическую оценку целостности сосудистой стенки сегмента вены; гистологическое исследование стенки вены, извлечённой миниинвазивным способом; изучение степени выраженности болевых ощущений в области послеоперационной раны в покое и при ходьбе. Контрольную группу составили 30 пациентов, у которых использовали традиционную методику забора венозного трансплантата. Оценивали эстетический вид послеоперационной раны.

Результаты и обсуждение. Выявлено 2 случая значительного повреждения венозной стенки при использовании миниинвазивной методики. Результаты гистологического анализа свидетельствовали о повреждении венозной стенки в подкожном туннеле в 5 случаях по сравнению с 8 — на открытых участках. В послеоперационный период у пациентов исследуемой группы отмечено значительно меньше жалоб на болевые ощущения, что, возможно, связано с сохранением кожных и подкожных структур в максимально функционирующих зонах (голеностопный и коленный суставы).

Выводы. Методика миниинвазивного выделения вены с использованием ларингоскопа позволяет извлечь необходимый участок сосуда с минимальной травматичностью его стенки, как и при традиционном открытом способе, однако при этом значительно снижается частота возникновения болевых ощущений и улучшаются косметические качества шва.



Ключевые слова: коронарное шунтирование, выделение вены, ларингоскоп, гистологическое исследование.

5. оригінальні дослідження

 

Трансформуючий фактор росту бета і ремоделювання серця у хворих на есенціальну артеріальну гіпертензію

Т.О. Кожанова

Мета роботи — оцінити зв’язок рівня трансформуючого фактора росту бета 1 (ТФР-β1) в крові із структурно-функціональними параметрами серця у хворих на есенціальну артеріальну гіпертензію (АГ).

Матеріали і методи. Обстежено 89 хворих на АГ І-ІІ ступеня (46 чоловіків та 43 жінки; середній вік — (52,9 ± 0,9) року) з об’єктивними проявами ремоделювання міокарда у вигляді зміни величини індексу маси міокарда (ІММ) лівого шлуночка (ЛШ) та відносної товщини стінок (ВТС) ЛШ, зумовленої АГ, а також 20 осіб групи контролю без АГ і ознак ремоделювання серця. Всім пацієнтам, крім стандартного клініко-інструментального дослідження, визначали сироваткову концентрацію ТФР-β1 методом імуноферментного аналізу. Наявність структурного ремоделювання ЛШ установлювали за даними трансторакальної ехокардіографії відповідно до критеріїв Американського ехокардіографічного товариства.

Результати та обговорення. У 50 (56 %) пацієнтів рівень ТФР-β1 був підвищеним (у середньому (8,89 ± 0,20) нг/мл порівняно з (4,18 ± 0,43) нг/мл у групі контролю; p < 0,0005). Група хворих з підвищеним рівнем ТФР-β1 порівняно з підгрупою з нормальним рівнем ТФР-β1 характеризувалася збільшенням ІММ ЛШ ((153,8 ± 3,89) і (145,56 ± 5,17) г/м2; р < 0,05), товщини міжшлуночкової перегородки ((1,36 ± 0,02) і (1,29 ± 0,06) см; р < 0,05), ВТС ЛШ (0,50 ± 0,01 і 0,48 ± 0,01; р < 0,05), меншою величиною співвідношення максимальних швидкостей раннього та пізнього діастолічного наповнення ЛШ (Е/А) (0,72 ± 0,01 і 0,81 ± 0,01; р < 0,05) та більшим часом ізоволюмічного розслаблення ((125,00 ± 4,05) і (115,00 ± 4,20) мс; р < 0,05). За наявності в усіх хворих гіпертрофічного типу діастолічної дисфункції хворі груп з нормальним та підвищеним рівнем ТФР-β1 не відрізнялися за частотою ексцентричної гіпертрофії та концентричного ремоделювання. В результаті кореляційного аналізу встановлено наявність сильних високодостовірних зв’язків рівня ТФР-β1 з Е/А як у загальній групі пацієнтів (r = +0,61; p < 0,001), так і в групі здорових осіб (r = +0,58; p = 0,008).

Висновки. Підвищення рівня ТФР-β1 у хворих на есенціальну АГ I—II ступеня асоціюється з вираженішим збільшенням ІММ ЛШ, абсолютної і відносної товщини стінок ЛЖ та його діастолічної дисфункції за гіпертрофічним типом. При цьому рівень ТФР-β1 мав зворотний кореляційний зв’язок з Е/А як у здорових осіб, так і у хворих на АГ.

Ключові слова: артеріальна гіпертензія, ремоделювання серця, діастолічна функція, трансформуючий фактор росту бета.

 

Трансформирующий фактор роста бета и ремоделирование сердца у больных эссенциальной артериальной гипертензией

Т.А. Кожанова

Цель работы — оценка связи уровня трансформирующего фактора роста бета 1 (ТФР-β1) в крови со структурно-функциональными параметрами сердца у больных эссенциальной артериальной гипертензией (АГ).

Материалы и методы. Обследовано 89 больных АГ I—II степени (46 мужчин и 43 женщины; средний возраст — (52,9 ± 0,9) года) с объективными проявлениями ремоделирования миокарда в виде изменения величины индекса массы миокарда (ИММ) левого желудочка (ЛЖ) и относительной толщины стенки (ОТС) ЛЖ, обусловленного АГ, а также 20 человек группы контроля без АГ и признаков ремоделирования сердца. Всем пациентам, помимо стандартного клинико-инструментального исследования, определяли сывороточную концентрацию ТФР-β1 методом иммуноферментного анализа. Наличие структурного ремоделирования ЛЖ устанавливали на основании данных трансторакальной эхокардиографии в соответствии с критериями Американского эхокардиографического общества.

Результаты и обсуждение. У 50 (56 %) пациентов с АГ уровень ТФР-β1 был повышен (в среднем (8,89 ± 0,20) нг/мл по сравнению с (4,18 ± 0,43) нг/мл в группе контроля; p < 0,0005). Группа больных с повышенным уровнем ТФР-β1 по сравнению с группой с нормальным уровнем ТФР-β1 характеризовалась увеличением ИММ ЛЖ ((153,8 ± 3,89) и (145,56 ± 5,17) г/м2; р < 0,05), толщины межжелудочковой перегородки ((1,36 ± 0,02) и (1,29 ± 0,06) см; р < 0,05), ОТС ЛЖ (0,50 ± 0,01 и 0,48 ± 0,01; р < 0,05), меньшей величиной соотношения максимальных скоростей раннего и позднего диастолического наполнения ЛЖ (Е/А) (0,72 ± 0,01 и 0,81 ± 0,01; р < 0,05) и большим временем изоволюмического расслабления ((125,00 ± 4,05) и (115,00 ± 4,20) мс; р < 0,05). При наличии у всех больных гипертрофического типа диастолической дисфункции пациенты групп с нормальным и с повышенным уровнем ТФР-β1 не отличались по частоте эксцентрической гипертрофии и концентрического ремоделирования ЛЖ. В результате корелляционного анализа установлено наличие сильных высокодостоверных связей уровня ТФР-β1 с Е/А как в общей группе пациентов (r = –0,61; p < 0,001), так и в группе здоровых лиц (r = –0,58; p = 0,008).

Выводы. Повышение уровня ТФР-β1 у больных эссенциальной АГ I—II степени ассоциируется с большей выраженностью увеличения ИММ ЛЖ, абсолютной и относительной толщины стенок ЛЖ и его диастолической дисфункции по гипертрофическому типу. При этом уровень ТФР-β1 находится в обратной корреляционной связи с величиной Е/А как у здоровых лиц, так и у больных АГ.

Ключевые слова: артериальная гипертензия, ремоделирование сердца, диастолическая функция, трансформирующий фактор роста бета.

6. оригінальні дослідження

 

Взаємозв’язок атеросклеротичного ураження коронарних й екстракардіальних артерій у хворих на ішемічну хворобу серця

Т.В. Анікєєва, В.К. Гринь, О.В. Синяченко

Мета роботи — виявити взаємозв’язок між ступенем атеросклеротичного ураження коронарних й екстракардіальних артерій у хворих на ішемічну хворобу серця, встановити вплив артеріосклерозу на перебіг захворювання, ступінь склерозування аорти і периферичних артерій у контексті із судинною реактивністю.

Матеріали і методи. Під спостереженням перебували 142 хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) віком від 36 до 78 років (у середньому — (60,7 ± 0,64) року), серед них було 78 % чоловіків і 22 % жінок. У 79 % випадків діагностовано ураження екстракардіальних артерій. 72 (50,7 %) пацієнти в анамнезі перенесли інфаркт міокарда у терміни від 1 до 15 років (у середньому — (4,9 ± 0,46) року). Усім пацієнтам виконували електрокардіографію, ехокардіографію, голтерівське моніторування, ангіографію. ультразвукове дослідження судин. Реактивність артерій оцінювали за ендотелійзалежною та ендотелійнезалежною вазодилатацією.

Результати та обговорення. Виявлено взаємозв’язок між ступенем атеросклеротичного ураження коронарних й екстракардіальних артерій. Прогноз-негативними чинниками щодо перебігу ІХС є атеросклероз стегнових, підколінних і підключичних судин. Наявність і тяжкість периферичного атеросклерозу прямо пропорційні розвитку порушень збудливості і електричної провідності серця, ступеню серцевої недостатності, параметрам ендотелійзалежної та ендотелійнезалежної вазодилатації.

Висновки. Дослідження екстракардіальних судин показано всім хворим на ІХС задля ранньої діагностики периферійного атеросклерозу, а у разі периферійного атеросклерозу без клінічної маніфестації ІХС доцільно виконання коронарографії.



Ключові слова: ішемічна хвороба серця, атеросклероз, коронарні й екстракардіальні артерії, взаємозв’язок.

 

Взаимосвязь атеросклеротического поражения коронарных и экстракардиальных артерий у больных ишемической болезнью сердца

Т.В. Аникеева, В.К. Гринь, О.В. Синяченко

Цель работы — выявить взаимосвязь между атеросклеротическим поражением коронарных и экстракардиальных сосудов у больных ишемической болезнью сердца, установить влияние артериосклероза на течение заболевания, степень склерозирования аорты и периферических артерий в контексте с сосудистой реактивностью.

Материалы и методы. Под наблюдением находились 142 больных ишемической болезнью сердца (ИБС) в возрасте от 36 до 78 лет (в среднем — (60,7 ± 0,64) года), среди которых было 78 % мужчин и 22 % женщин. В 79 % случаев диагностировано атеросклеротическое поражение экстракардиальных артерий. 72 (50,7 %) пациента в анамнезе перенесли инфаркт миокарда в сроки от 1 года до 15 лет (в среднем — (4,9 ± 0,46) года). Всем пациентам выполняли электрокардиографию, эхокардиографию, холтеровское мониторирование, ангиографию, ультразвуковое исследование сосудов. Реактивность артерий оценивали по эндотелийзависимой и эндотелийнезависимой вазодилатации.

Результаты и обсуждение. Выявлено наличие взаимосвязи между степенью склероза коронарных и экстракардиальных артерий. Неблагоприятным прогностическим фактором для течения ИБС являются атеросклероз бедренных, подколенных и подключичных сосудов. Наличие и тяжесть периферического артериосклероза связаны с развитием нарушений возбудимости и электрической проводимости сердца, степени сердечной недостаточности, параметров эндотелийзависимой и эндотелийнезависимой вазодилатации.

Выводы. Исследование экстракардиальных сосудов показано у всех больных ИБС для ранней диагностики периферического атеросклероза, а в случае периферического атеросклероза без клинической манифестации ИБС целесообразно выполнение коронарографии.



Ключевые слова: ишемическая болезнь сердца, атеросклероз, коронарные и экстракардиальные артерии, взаимосвязь.

7. оригінальні дослідження

 

Поширення чинників ризику серцево-судинних захворювань у хворих з артеріальною гіпертензією залежно від соціально;економічного статусу

Ю.В. Левадна, Л.В. Богун, І.Г. Березняков, Д.Ю. Сидоров, М.М. Левицька

Мета роботи — визначити ступінь поширення деяких чинників ризику (ЧР) серцево-судинних захворювань (ССЗ) у осіб з артеріальною гіпертензією (АГ) залежно від рівня освіти як головної детермінанти соціально-економічного статусу (СЕС).

Матеріали і методи. Виконано анкетування 149 хворих з АГ, середній вік (53,7 ± 3,2) року, 51,3 % — чоловіки. У 94 (63,1 %) пацієнтів був супутній цукровий діабет (ЦД) 2 типу. Оцінювали такі ЧР ССЗ, як куріння, чоловіча стать, ожиріння, недостатній контроль артеріального тиску (АТ), низька фізична активність і соціальні чинники (наявність роботи чи пенсії, сімейний стан і рівень освіти). Відсутність вищої освіти (125 хворих, або 83,9 %) розцінювали як низький СЕС, а її наявність (24 пацієнти, або 16,1 %) свідчила про високий СЕС.

Результати та обговорення. У хворих з низьким рівнем освіти частіше виявляли ожиріння (93,6 проти 33,3 %; р < 0,01) і ЦД 2 типу (68 проти 37,5 %; р < 0,05), рідше — досягнення цільового рівня АТ (5,6 проти 20,8 %; р < 0,05). Хворі з високим СЕС частіше вели малорухомий спосіб життя (50 проти 30,4 %; р < 0,05). Непрямими ознаками нижчого рівня соціального стресу в осіб з високим СЕС можуть бути більша частота отримання пенсій (25 проти 4,0 %; р < 0,01) та більша кількість одружених осіб (84 і 72 %; р < 0,05).

Висновки. У хворих з АГ низький рівень освіти як показник соціально-економічного статусу асоціюється з більшим поширенням ожиріння, ЦД 2 типу, гіршим контролем рівня АТ та меншою частотою куріння у минулому. Для високого СЕС, який оцінювали за рівнем освіти, характерний менший рівень соціального стресу, про що свідчить менша частота ожиріння, більша частота одруження та отримання пенсії.



Ключові слова: артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, соціально-економічний статус, чинники ризику, серцево-судинні хвороби.

 

Распространенность факторов риска сердечно-сосудистых заболеваний у больных с артериальной гипертензией в зависимости от социально;экономического статуса

Ю.В. Левадная, Л.В. Богун, И.Г. Березняков, Д.Ю. Сидоров, М.Н. Левицкая

Цель работы — определить распространенность некоторых факторов риска (ФР) сердечно-сосудистых заболеваний (ССЗ) у лиц с артериальной гипертензией (АГ) в зависимости от уровня образования как основной детерминанты социально-экономического статуса (СЭС).

Материалы и методы. Проведено анкетирование 149 больных с АГ, средний возраст которых составил (53,7 ± 3,2) года; 51,3 % — мужчины, у 94 (63,1 %) пациентов был сопутствующий сахарный диабет (СД) 2 типа. Оценивали такие ФР ССЗ, как курение, мужской пол, ожирение, плохой контроль артериального давления (АД), низкая физическая активность и социальные факторы: наличие работы или получение пенсии, семейное положение и уровень образования. Отсутствие высшего образования (125 больных, или 83,9 %) трактовалось как низкий СЭС, а его наличие (24 пациента, или 16,1 %) свидетельствовало о высоком СЭС.

Результаты и обсуждение. У больных с низким уровнем образования чаще выявляли ожирение (93,6 по сравнению с 33,3 %; р < 0,01) и СД 2 типа (68 по сравнению с 37,5 %; p < 0,05), реже — достижение целевого уровня АД (5,6 по сравнению с 20,8 %; р < 0,05). Больные с высоким СЭС чаще вели малоподвижный образ жизни (50 по сравнению с 30,4 %; р < 0,05). Косвенными признаками более низкого уровня социального стресса у лиц с высоким СЭС могут служить большая частота получения пенсий (25 по сравнению с 4,0 %; р < 0,01) и большее количество лиц, состоящих в браке (84 и 72 % соответственно; р < 0,05).

Выводы. У больных с АГ низкий уровень образования как показатель социально-экономического статуса ассоциируется с большей распространенностью ожирения, СД 2 типа, худшим контролем уровня АД и меньшей частотой курения в прошлом. Для высокого СЭС, оцениваемого по наличию высшего образования, характерен меньший уровень социального стресса, о чем свидетельствуют меньшая частота ожирения, большая частота состояния в браке и получения пенсии.



Ключевые слова: артериальная гипертензия, сахарный диабет, социально-экономический статус, факторы риска, сердечно-сосудистые заболевания.

8. оригінальні дослідження

 

Зміна вмісту білкових груп -SH і -S-S- у крові хворих з гострим інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST до та після реперфузії міокарда шляхом тромболітичної терапії

Н.В. Костюшова, В.М. Юрлов, Ю.В. Журба

Мета роботи — визначення та клінічна оцінка змін рівня білкових груп -SH і -S-S- у сироватці крові хворих з інфарктом міокарда із елевацією сегмента ST (ST-ІМ) до і після адекватної, згідно з ЕКГ та лабораторними критеріями, реперфузії міокарда за допомогою тромболітичної терапії.

Матеріали і методи. Обстежено 11 хворих з неускладненим ST-ІМ, яким було проведено тромболітичну терапію (ТЛТ). Про її ефективність свідчили зниження елевації сегмента ST не менш ніж на 50 % через 90 хв, а також підвищення активності МВ-фракції креатинфосфокінази і вмісту міоглобіну у хворих з ST-ІМ через 2 год від початку введення альтеплази. У сироватці крові хворих до введення альтеплази і через 2 і 14 год визначали вміст білкових груп -SH і -S-S- (мкмоль/л) за методом зворотного амперметричного титрування і розраховували їхнє співвідношення – білковий коефіцієнт SH/SS. Нормальні величини цих показників отримано під час обстеження практично здорових добровольців і донорів крові з контрольної групи.

Результати та обговорення. У контрольній групі вміст білкових груп -SH і -S-S- та білковий коефіцієнт SH/SS становили відповідно 581 ± 4,0, 129 ± 3,0 та 4,58 ± 0,11. У хворих з ST-IM до тромболізису порівняно з контрольною групою встановлено значне зниження рівня білкових груп -SH (278 ± 27,3; р < 0,05), підвищення вмісту білкових груп -S-S- (370 ± 39,2; р < 0,05) і зниження білкового коефіцієнта SH/SS (0,77 ± 0,09; р < 0,05). У хворих з ST-IM після введення альтеплази встановлено чітку позитивну динаміку зміни вмісту зазначених показників. Так, через 2 год у цих хворих встановлено вірогідне підвищення початково зниженого рівня -SH (497 ± 41,9; р < 0,05) і зниження початково підвищеного вмісту груп -S-S- (183 ± 16,2; р < 0,05), що супроводжувалося збільшенням початково зниженого білкового коефіцієнта SH/SS (2,79 ± 0,39; р < 0,05). Через 14 год у цих хворих порівняно з початковими даними також встановлено вірогідне підвищення рівня -SH (462 ± 47,9; р < 0,05) і зниження вмісту груп -S-S- (205 ± 15,2; р < 0,05), що супроводжувалося збільшенням білкового коефіцієнта SH/SS (2,27 ± 0,22; р < 0,05).

Висновки. У хворих з гострим IM із елевацією сегмента ST через 2 год від початку введення альтеплази, ефективної щодо реперфузії міокарда, за даними ЕКГ і біохімічних показників, встановлено підвищення початково зниженого сироваткового вмісту білкових груп -SH і зниження початково підвищеного рівня білкових груп -S-S-, а також зникнення «інверсії» їхнього співвідношення (білкового коефіцієнта SH/SS).



Ключові слова: гострий інфаркт міокарда, білкові групи -SH і -S-S-, фармакологічна реперфузія, альтеплаза.

 

Изменение содержания белковых групп -SH и -S-S- в крови больных с острым инфарктом миокарда с элевацией сегмента ST до и после реперфузии миокарда с помощью тромболитической терапии

Н.В. Костюшова, В.М. Юрлов, Ю.В. Журба

Цель работы — определение и клиническая оценка изменений уровня белковых групп -SH и -S-S- в сыворотке крови больных с инфарктом миокарда с элевацией сегмента ST (ST-ИМ) до и после адекватной, согласно ЭКГ и лабораторным критериям, реперфузии миокарда с помощью тромболитической терапии.

Материалы и методы. Обследовано 11 больных с неосложненным ST-ИМ, которым была проведена тромболитическая терапия (ТЛТ). О ее эффективности свидетельствовали снижение элевации сегмента ST не менее чем на 50 % через 90 мин, а также повышение активности МВ-фракции креатинфосфокиназы и содержания миоглобина у больных с ST-ИМ черз 2 ч от начала введения альтеплазы. В сыворотке крови больных до введення альтеплазы и через 2 и 14 ч от начала ее введения определяли содержание белковых групп -SH и -S-S- (мкмоль/л) методом обратного амперметрического титрования и по их соотношению рассчитывали белковый коэффициент SH/SS. Нормальные величины этих показателей получены при обследовании практически здоровых добровольцев и доноров крови из контрольной группы.

Результаты и обсуждения. В контрольной группе содержание белковых групп -SH и -S-S- и белковый коэффициент SH/SS составили соответственно 581 ± 4,0; 129 ± 3,0; 4,58 ± 0,11. У больных с ST-ИM до тромболизиса по сравнению с контрольной группой установлено значительное снижение уровня белковых групп -SH (278 ± 27,3; р < 0,05), повышение содержания белковых групп -S-S- (370 ± 39,2; р < 0,05) и снижение белкового коэффициента SH/SS (0,77 ± 0,09; р < 0,05). У больных с ST-ИM после введения альтеплазы установлена четкая положительная динамика изучаемых показателей. Так, через 2 ч у этих пациентов установлено достоверное повышение исходно сниженного уровня -SH (497 ± 41,9; р < 0,05) и снижение исходно повышенного содержания групп -S-S- (183 ± 16,2; р < 0,05), сопровождающееся увеличением исходно сниженного белкового коэффициента SH/SS (2,79 ± 0,39; р < 0,05). Через 14 ч у этих пациентов по сравнению с исходными показателями также установлено достоверное повышение уровня -SH (462 ± 47,9; р < 0,05) и снижение содержания групп -S-S- (205 ± 15,2; р < 0,05), что сопровождалось увеличением белкового коэффициента SH/SS (2,27 ± 0,22; р < 0,05).

Выводы. У больных с острым ИМ с элевацией сегмента ST через 2 ч от начала введения альтеплазы, эффективной относительно реперфузии миокарда, по данным ЭКГ и биохимическим показателям, установлено повышение исходно сниженного сывороточного содержания белковых групп -SH и снижение исходно повышенного уровня белковых групп -S-S-, а также исчезновение «инверсии» их соотношения (белкового коэффициента SH/SS).



Ключевые слова: острый инфаркт миокарда, белковые группы -SH и -S-S-, фармакологическая реперфузия, альтеплаза.

9. оригінальні дослідження

 

Хірургічне лікування гострого варикотромбофлебіту у хворих літнього і старечого віку

В.О. Прасол

Мета роботи — поліпшити результати хірургічного лікування гострого варикотромбофлебіту (ГВТФ) великої підшкірної вени (ВПВ) у хворих літнього і старечого віку.

Матеріали і методи. З 2005 до 2009 р. прооперовано 72 пацієнтів віком від 60 до 81 року з ГВТФ ВПВ. Серед них 65 (90,3 %) пацієнтів (середній вік — (66,2 ± 4,3) року) належали до групи літніх людей і 7 (9,7 %) (середній вік — (78,1 ± 3,2) року) — до групи осіб старечого віку. У пацієнтів також виявлено ішемічну хворобу серця (90,3 %), гіпертонічну хворобу (81,9 %), пневмосклероз (15,3 %), онкологічні захворювання (8,3 %). Для оцінки у хворих стану поверхневих і глибоких вен нижніх кінцівок виконано функціональну ультразвукову флебографію. В усіх пацієнтів визначено показання до термінової операції. Радикальну операцію в обсязі комбінованої венектомії ВПВ з перев’язкою неспроможних перфорантів гомілки виконано у 45 (62,5 %) пацієнтів, фізичний стан яких відповідав низькому (2-й ступінь) рівню операційно-анестезіологічного ризику; паліативні втручання (кросектомію або перев’язку ВПВ біля сафенофеморального співустя (СФС)) ізольовано або у поєднанні з венозною тромбектомією — у 27 (37,5 %) хворих із середнім (3-й ступінь) рівнем операційноанестезіологічного ризику.

Результати та обговорення. Доведено доцільність застосування активної диференційованої хірургічної тактики у хворих літнього і старечого віку з ГВТФ. Впровадження зазначеної тактики дало змогу запобігти тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА) і уникнути тяжких ускладнень під час і після операції на венах нижніх кінцівок. Не зареєстровано жодного епізоду ТЕЛА при виконанні хірургічного втручання і у ранній післяопераційний період у цієї категорії хворих.

Висновки. Оптимальним методом лікування тромбозу варикозно зміненої ВПВ у хворих літнього і старечого віку є радикальна операція, проте її виконання є доцільним лише при низькому рівні операційно-анестезіологічного ризику. Паліативні операції (кросектомія або перев’язка ВПВ біля СФС) додатково до венозної тромбектомії забезпечують профілактику ТЕЛА у пацієнтів з ГВТФ і середнім рівнем операційно-анестезіологічного ризику.



Ключові слова: гострий варикотромбофлебіт, радикальні та паліативні операції.

 

Хирургическое лечение острого варикотромбофлебита у больных пожилого и старческого возраста

В.А. Прасол

Цель работы — улучшить результаты хирургического лечения острого варикотромбофлебита (ОВТФ) большой подкожной вены (БПВ) у больных пожилого и старческого возраста.

Материалы и методы. С 2005 по 2009 г. прооперировано 72 пациента в возрасте от 60 лет до 81 года с ОВТФ БПВ. Среди них 65 (90,3 %) пациентов (средний возраст — (66,2 ± 4,3) года) относились к группе людей пожилого возраста и 7 (9,7 %) (средний возраст — (78,1 ± 3,2) года) — к группе лиц старческого возраста. У пациентов также были выявлены: ишемическая болезнь сердца (90,3 % случаев), гипертоническая болезнь (81,9 %), пневмосклероз (15,3 %), онкологические заболевания (8,3 %). Для оценки состояния поверхностных и глубоких вен нижних конечностей выполнена функциональная ультразвуковая флебография. У всех пациентов определены показания к срочной операции. Радикальная операция в объеме комбинированной венэктомии БПВ с перевязкой несостоятельных перфорантов голени выполнена у 45 (62,5 %) пациентов, физическое состояние которых соответствовало низкому (2-я степень) уровню операционно-анестезиологического риска; паллиативные вмешательства (кроссэктомия или перевязка БПВ у сафенофеморального соустья (СФС)) — изолированно или в сочетании с венозной тромбэктомией — у 27 (37,5 %) больных со средним (3-я степень) уровнем операционно-анестезиологического риска.

Результаты и обсуждение. Доказана целесообразность применения активной дифференцированной хирургической тактики у пациентов пожилого и старческого возраста с ОВТФ. Внедрение указанной тактики позволило предотвратить тромбоэмболию легочной артерии (ТЭЛА) и избежать тяжелых осложнений во время и после операции на венах нижних конечностей. Не зарегистрировано ни одного эпизода ТЭЛА при выполнении хирургического вмешательства и в ранний послеоперационный период у этой категории больных.

Выводы. Оптимальным методом лечения тромбоза варикозно измененной БПВ у пациентов пожилого и старческого возраста является радикальная операция, однако её выполнение целесообразно только при низком уровне операционно-анестезиологического риска. Паллиативные операции (кроссэктомия или перевязка БПВ у СФС) в дополнение к венозной тромбэктомии обеспечивают профилактику ТЭЛА у пациентов с ОВТФ и средним уровнем операционно-анестезиологического риска.



Ключевые слова: острый варикотромбофлебит, радикальные и паллиативные операции.

10. огляди

 

Хронічна серцева недостатність і фармакогенетика: фокус на бета-адреноблокатори

Ю.С. Рудик, С.М. Пивовар, Т.В. Лозик, А.Л. Опарін

Проблема хронічної серцевої недостатності (ХСН) є високопріоритетною у зв’язку з масштабністю захворювання та смертності. Хронічна активація β-адренорецепторів (β-АР) відіграє провідну роль у патогенезі ХСН. Блокада β-АР супроводжується поліпшенням прогнозу пацієнтів із систолічною дисфункцією лівого шлуночка. Існують дані про те, що поліморфізм генів β-АР асоційований з прогнозом хворих з ХСН і може визначати їхню чутливість до β-адреноблокаторів. Індивідуальний підхід до пацієнтів з ХСН, що ґрунтується на оцінці генетичного поліморфізму β-АР, дасть змогу виявляти хворих із несприятливим прогнозом і низькою чутливістю до β-адреноблокаторів.

Ключові слова: серцева недостатність, β-адреноблокатори, β-адренорецептори, ген, поліморфізм.

 

Хроническая сердечная недостаточность и фармакогенетика: фокус на бета-адреноблокаторы

Ю.С. Рудык, С.Н. Пивовар, Т.В. Лозик, А.Л. Опарин

Проблема хронической сердечной недостаточности (ХСН) является высокоприоритетной ввиду больших масштабов заболеваемости и смертности пациентов. Хроническая активация β-адренорецепторов (β-АР) играет ключевую роль в патогенезе ХСН. Блокада β-АР сопровождается улучшением прогноза пациентов с систолической дисфункцией левого желудочка. Существуют данные о том, что полиморфизм генов β-адренорецепторов ассоциирован с прогнозом больных с ХСН и может определять их чувствительность к β-адреноблокаторам. Индивидуальный подход к пациенту с ХСН, основанный на оценке генетического полиморфизма β-АР, позволит выявлять больных с неблагоприятным прогнозом и низкой чувствительностью к β-адреноблокаторам.

Ключевые слова: сердечная недостаточность, β-адреноблокаторы, β-адренорецепторы, ген, полиморфизм.

11. огляди

 

Кардіальний синдром Х

М.Т. Ватутін, Н.В. Калінкіна, О.В. Склянна, О.С. Хитренко

Кардіальний синдром Х (КС-Х) — це стенокардія, зумовлена функціональною або органічною неспроможністю дистального відділу коронарного русла при ангіографічно інтактних і неспазмованих великих (епікардіальних) коронарних артеріях (КА). Серед хворих з типовою клінікою стенокардії поширеність КС-Х досягає 10 %. Хворіють частіше жінки, особливо в період менопаузи. Припускають, що стенокардія при КС-Х зумовлена порушенням мікроваскулярного кровотоку, в основі якого лежить порушення ендотелійзалежної і ендотелійнезалежної вазодилатації, підвищена агрегація тромбоцитів та еритроцитів, а також надлишкова жорсткість судин. Для цих хворих також характерно порушення сприйняття болю — вони більш чутливі до ноцицептивних стимулів. Клінічна картина при КС-Х відповідає діагностичним критеріям стабільної стенокардії напруження, проте може спостерігатися і атиповий характер больового синдрому. Діагноз КС-Х встановлюють при поєднанні стенокардії напруження з об’єктивними ознаками ішемії міокарда (депресія сегмента ST на електрокардіограмі, ішемічні зміни при сцинтиграфії тощо) і незміненими КА за даними селективної коронарографії. Лікування включає антиангінальні, анальгезуючі і гормональні препарати, статини та цитопротектори, психотерапію і фізичні тренування. Хоча прогноз для життя в таких пацієнтів сприятливий (семирічна виживаність досягає 96 %), але ангінозний біль, що повторюється, часто є причиною повторних госпіталізацій.



Ключові слова: кардіальний синдром Х, мікроваскулярна дисфункція, ішемічна хвороба серця.

 

Кардиальный синдром Х

Н.Т. Ватутин, Н.В. Калинкина, Е.В. Склянная, О.С. Хитренко

Кардиальный синдром Х (КС-Х) — это стенокардия, обусловленная функциональной или органической несостоятельностью дистального отдела коронарного русла при ангиографически интактных и неспазмированных крупных (эпикардиальных) коронарных артериях (КА). Среди больных с типичной клиникой стенокардии распространенность КС-Х достигает 10 %. Болеют чаще женщины, особенно в период менопаузы. Предполагают, что стенокардия при КС-Х обусловлена нарушением микроваскулярного кровотока, в основе которого лежит расстройство эндотелийзависимой и эндотелийнезависимой вазодилатации, повышенная агрегация тромбоцитов и эритроцитов, а также чрезмерная жесткость сосудов. Для этих больных также характерно расстройство восприятия боли — они более чувствительны к ноцицептивным стимулам. Клиническая картина при КС-Х соответствует диагностическим критериям стенокардии напряжения, однако может наблюдаться и атипичный характер болевого синдрома. Диагноз КС-Х устанавливают при сочетании стенокардии напряжения с объективными признаками ишемии миокарда (депрессия сегмента ST на электрокардиограмме, ишемические изменения при сцинтиграфии и т. д.) и неизмененными КА по данным селективной коронарографии. Лечение включает антиангинальные, анальгезирующие и гормональные препараты, статины и цитопротекторы, психотерапию и физические тренировки. Хотя прогноз для жизни у таких пациентов благоприятный (семилетняя выживаемость достигает 96 %), повторяющаяся ангинозная боль часто служит причиной повторных госпитализаций.



Ключевые слова: кардиальный синдром Х, микроваскулярная дисфункция, ишемическая болезнь сердца.

12. огляди

 

Лікування порушень ритму серця. Місце пропафенону в антиаритмічній терапії

Г.М. Солов

У статті проаналізовано ефективність вживання пропафенону при серцевих аритміях. Пропафенон — антиаритмічний препарат IC класу. Його основним електрофізіологічним ефектом є виражене гальмування трансмембранних швидких натрієвих каналів, що призводить до зменшення максимальної швидкості швидкої деполяризації потенціалу дії клітин міокарда передсердя і шлуночків. Як антиаритмічний препарат IC класу, пропафенон частково є бета-адреноблокатором, блокатором калієвих і кальцієвих каналів. Пропафенон — високоефективний препарат для відновлення і утримання синусового ритму у хворих з пароксизмальною і персистуючою формами фібриляції передсердь. Враховуючи безпечність пропафенону при призначенні всередину, його можна використовувати для усунення пароксизмів фібриляції передсердь в амбулаторних умовах. У пацієнтів зі шлуночковими аритміями підхід до призначення пропафенону має бути індивідуальним, з урахуванням їх тяжкості і наявності органічної патології серця. У пацієнтів зі шлуночковою екстрасистолією і «пробіжками» шлуночкової тахікардії пропафенон ефективно пригнічує ці порушення ритму. У хворих зі злоякісними шлуночковими аритміями застосування пропафенону обмежене через його помірну ефективність і ризик виникнення проаритмії. Пропафенон не можна призначати пацієнтам з низькою фракцією викиду.

Ключові слова: порушення ритму серця, синусовий ритм, медикаментозна терапія, пропафенон, ефективність, проаритмія.

 

Лечение нарушений ритма сердца. Место пропафенона в антиаритмической терапии

А.Н. Соловьян

В статье проанализирована эффективность применения пропафенона при сердечных аритмиях. Пропафенон – антиаритмический препарат IC класса. Основным электрофизиологическим его эффектом является выраженное торможение трансмембранных быстрых натриевых каналов, что приводит к уменьшению максимальной скорости быстрой деполяризации потенциала действия клеток миокарда предсердий и желудочков. Будучи антиаритмическим препаратом IC класса, пропафенон частично является бета-адреноблокатором, блокатором калиевых и кальциевых каналов. Пропафенон — высокоэффективный препарат для восстановления и удержания синусового ритма у больных с пароксизмальной и персистирующей формами фибрилляции предсердий. Учитывая безопасность пропафенона при назначении внутрь, его можно использовать для купирования пароксизмов фибрилляции предсердий в амбулаторных условиях. У пациентов с желудочковыми аритмиями подход к назначению пропафенона должен быть индивидуальным, с учетом их тяжести и наличия органической патологии сердца. У пациентов с желудочковой экстрасистолией и «пробежками» желудочковой тахикардии пропафенон эффективно подавляет эти нарушения ритма. У больных со злокачественными желудочковыми аритмиями применение пропафенона ограничено из-за его умеренной эффективности и риска возникновения проаритмии. Пропафенон нельзя назначать пациентам с низкой фракцией выброса.

Ключевые слова: нарушения ритма сердца, синусовый ритм, медикаментозная терапия, пропафенон, эффективность, проаритмия.

13. огляди

 

Стовбурові клітини в кардіології

К.М. Амосова, І.В. Прудкий, І.Ю. Кацитадзе, О.В. Сопко

Серцево-судинні хвороби є однією з найвагоміших складових у структурі смертності та захворюваності. Актуальним є пошук альтернативних методик лікування хворих із серцевою недостатністю. Одним із перспективних напрямків є використання стовбурових клітин (СК), здатних диференціюватися в клітини міокарда та відновлювати ушкоджені ділянки серця. Протягом останніх років було запропоновано багато видів СК для відновлення ушкодженого серцевого м’яза, і деякі з них пройшли преклінічні дослідження та знайшли застосування у клінічній практиці. У статті викладено сучасні погляди на лікування стовбуровими клітинами пацієнтів із серцевою недостатністю, описано основні механізми репарації серця та ефекти СК, наведено огляд клінічних досліджень із використанням СК. Цікавим є питання визначення оптимальної кількості трансплантованих клітин, способу доставки їх у зону ушкодження, методів відстежування «долі» цих клітин в організмі після трансплантації, а також безпечності згаданої процедури.

Ключові слова: серцева недостатність, стовбурові клітини, кардіоміоцити.

 

Стволовые клетки в кардиологии

Е.Н. Амосова, И.В. Прудкий, И.Ю. Кацитадзе, О.В. Сопко

Сердечно-сосудистые заболевания принадлежат к самым весомым составляющим в структуре смертности и заболеваемости. Актуален поиск альтернативных методов лечения больных с сердечной недостаточностью. Одним из перспективных направлений является использование стволовых клеток (СК), способных дифференцироваться в клетки миокарда и возобновлять поврежденные области сердца. В течение последних лет были предложены много видов СК для возобновления поврежденного миокарда, и некоторые из них прошли преклинические исследования и нашли применение в клинической практике. В статье изложены современные взгляды на лечение стволовыми клетками пациентов с сердечной недостаточностью, описаны основные механизмы репарации сердца и эффекты СК, приведен обзор клинических исследований с использованием СК. Интересным является вопрос определения оптимального количества трансплантируемых клеток, способа их доставки в зону повреждения, методов отслеживания «судьбы» этих клеток в организме после трансплантации, а также безопасность данной процедуры.

Ключевые слова: сердечная недостаточность, стволовые клетки, кардиомиоциты.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»