Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№3(3) // 2003

 

Обкладинка

 

1. передова стаття

 

Нові рекомендації з діагностики та лікування артеріальної гіпертензії для Європи і Північної Америки

Ю.М. Сіренко

Метою Рекомендацій Американського національного комітету з запобігання, діагностики і лікування підвищеного артеріального тиску і Рекомендацій Європейського товариства кардіологів по лікуванню артеріальної гіпертензії (АГ) є оптимізація діагностики, лікувальної тактики і профілактики АГ. В обох рекомендаціях критерієм підвищеного АТ вважають рівень 140/90 мм рт. ст. і вище. В американських рекомендаціях для визначення рівня АТ 120—139/80—89 мм рт. ст. введено новий термін «передгіпертензія». Цим підкреслюється наявність особливої групи пацієнтів, у яких через високий ризик серцево-судинних ускладнень антигіпертензивні препарати слід використовувати при рівні АТ нижче ніж 140/90 мм рт. ст. В рекомендації-2003 включені такі нові чинники ризику, як мікроальбумінурія і зниження клубочкової фільтрації. Американські рекомендації вказують на потребу починати лікування з комбінації на основі тіазидних діуретиків. В європейських рекомендаціях пропонується більше свободи вибору лікареві, але наголошується на високій ефективності комбінації діуретиків і препаратів, які блокують ренін-ангіотензинову систему, а також можливість комбінації діуретиків і всіх інших гіпотензивних препаратів.



Ключові слова: артеріальна гіпертензія, діагностика, лікування.

 

Новые рекомендации по диагностике и лечению артериальной гипертензии для Европы и Северной Америки

Ю.Н. Сиренко

Целью Рекомендаций Американского национального комитета по предупреждению, диагностике и лечению повышенного артериального давления (АД) и Рекомендаций Европейского общества кардиологов по лечению артериальной гипертензии (АГ) является оптимизация диагностики, лечебной тактики и профилактики АГ. В обеих рекомендациях критерием повышенного АД считают уровень 140/90 мм рт. ст. и выше. В американских рекомендациях для обозначения уровня АД 120—139/80—89 мм рт. ст. введен новый термин «предгипертензия». Этим подчеркивается наличие особой группы пациентов, у которых в связи с высоким риском сердечно-сосудистых осложнений антигипертензивные средства следует использовать при уровне АД ниже 140/90 мм рт. ст. В рекомендацииG2003 включены такие новые факторы риска, как микроальбуминурия и снижение клубочковой фильтрации. Американские рекомендации указывают на необходимость начинать лечение с комбинации на основе тиазидных диуретиков. В европейских рекомендациях дается больше свободы выбора для врача, но подчеркивается высокая эффективность комбинации диуретиков и препаратов, блокирующих ренинGангиотензиновую систему, а также возможность комбинирования диуретиков и всех других антигипертензивных препаратов.



Ключевые слова: артериальная гипертензия, диагностика, лечение.

2. погляд на проблему

 

До питання про номенклатуру і класифікацію хронічних захворювань вен нижніх кінцівок

М.Ф. Дрюк, Л.М. Чернуха

Проаналізовано найпоширеніші терміни і класифікації хронічних хвороб вен нижніх кінцівок. Доведено доцільність їхньої стандартизації і прийняття єдиної робочої класифікації з метою уніфікації тактики лікування, об'єктивізації оцінки його результатів і працездатності пацієнта та прогнозування перебігу захворювання. З цією метою запропоновано використовувати такі терміни та визначення:

- варикозна хвороба нижніх кінцівок — захворювання, що первинно уражає поверхневі вени;
- тромбофлебіт — захворювання, в основі якого лежить запалення і тромботворення в поверхневих венах;
- посттромботична хвороба вен нижніх кінцівок — захворювання, що виникає внаслідок тромбозу глибоких вен.
Для уточнення й уніфікації позначення характеру патологічного процесу, його локалізації вважаємо за доцільне використовувати в клінічній практиці міжнародну класифікацію СЕАР, а в практичній — спрощені класифікації, прийняті в Росії.



Ключові слова: класифікація, хронічна венозна недостатність, варикозна хвороба, посттромботична хвороба вен, нижні кінцівки.

 

К вопросу о номенклатуре и классификации хронических заболеваний вен нижних конечностей

Н.Ф. Дрюк, Л.М. Чернуха

Приведен анализ наиболее распространенных терминологий и классификаций хронических заболеваний вен нижних конечностей. Показана целесообразность их стандартизации и принятия единой рабочей классификации с целью унификации определения тактики лечения, объективизации оценки его результатов и трудоспособности пациента и прогнозирования течения заболевания. Предложено использовать следующие термины заболеваний и их определения:

- варикозная болезнь нижних конечностей — заболевание, первично поражающее поверхностные вены;
- тромбофлебит — заболевание, в основе которого лежит воспаление и тромбообразование в поверхностных венах;
- посттромботическая болезнь вен нижних конечностей — заболевание, возникшее вследствие тромбоза глубоких вен.
Для уточнения и унификации обозначения характера патологического процесса, его локализации считаем целесообразным использовать в клинической практике сосудистых хирургов и научных целях международную классификацию СЕАР, а в практической работе — упрощенные классификации, принятые в России.



Ключевые слова: классификация, хроническая венозная недостаточность, варикозная болезнь, посттромботическая боG лезнь вен, нижние конечности.

3. оригінальні дослідження

 

Черезшкірні коронарні втручання при ушкодженні основного стовбура лівої коронарної артерії у пацієнтів з нестабільною стенокардією

Ю.В. Панічкін, А.А. Береговий, Л.С. Дзахоєва, С.В. Сало

Мета. На підставі аналізу результатів черезшкірних коронарних втручань (ЧКВ) у хворих з нестабільною стенокардією (НС) з ураженням головного стовбура лівої коронарної артерії (ОС ЛКА) оцінити її ефективність і безпечність та розробити рекомендації щодо оптимізації методики виконання.

Матеріали і методи. У 15 хворих з НС при ураженні ОС ЛКА було застосовано ендоваскулярний метод лікування. Виконували як пряме стентування, так і з предилатацією. Внутрішньоаортальну балонну контрпульсацию (ВАБК) застосовували для лікування гострої серцевої недостатності, що розвилася під час або після втручання, і для її профілактики при біфуркаційних ураженнях ОС ЛКА.

Результати. З 15 хворих із НС і стенозом ОС ЛКА у 6 виконали «чисту» ангіопластику й у 9 (60 %) — із застосуванням коронарного стентування з 100 % безпосереднім успіхом. ЧКВ виконано в невідкладному порядку у 13 пацієнтів і як остаточний метод лікування — у 12 хворих. У 9 випадках ураження локалізувалася в середній третині ОС ЛКА, при якому було виконане пряме стентування у 5 хворих. У всіх інших випадках застосовували предилатацію. ВАБК використовували в 5 випадках ускладнення ЧКВ гострою СН і превентивно під час 2 втручань у разі біфуркаційного стенозу ОС ЛКА. Померли 3 пацієнти: у 2 смерть настала внаслідок гострого тромбозу судини (використовували тільки ангіопластику), а в одного — через масивний інфаркт міокарда в басейні передньої міжшлуночкової артерії, що розвинувся внаслідок неповної реваскуляризації, яку проводили як етап стабілізації стану хворого. Після чрезшкірної реваскуляризації міокарда у 5 хворих виконано коронарне шунтування: у 2 — після «чистої» ангіопластики (у зв'язку з рестенозом через 6 і 12 міс), у 3 — із поєднаним ураженням ОС ЛКА й інших вінцевих артерій. У інших хворих напади стенокардії зникли або спостерігалися значно рідше й були не такі інтенсивні, що дало змогу їм відновити звичну фізичну активність.

Висновки. Чрезшкірна коронарна ангіопластика ОС ЛКА є досить ефективним методом лікування, що дає змогу провести в найкоротший термін реваскуляризацію міокарда у хворих із НС. Її можна виконувати як остаточний варіант лікування і етап стабілізації стану. Вкрай потрібним елементом ЧКВ при стенозі ОС ЛКА у хворих із НС є ендопротезування ураженої судини. У разі стентування біфуркаційного ураження ОС ЛКА доцільно превентивно використовувати ВАБК.



Ключові слова: чрезшкірні коронарні втручання, стеноз основного стовбура лівої коронарної артерії, нестабільна стенокардія, внутрішньоаортальна балонна контрпульсація.

 

Чрескожные коронарные вмешательства при стенозе основного ствола левой коронарной артерии у пациентов с нестабильной стенокардией

Ю.В. Паничкин, А.А. Береговой, Л.С. Дзахоева, С.В. Сало

Цель. На основании анализа проведения чрескожных коронарных вмешательств (ЧКВ) у больных с нестабильной стенокардией (НС) с поражением основного ствола левой коронарной артерии (ОС ЛКА) оценить их эффективность и безопасность и разработать рекомендации по оптимизации методики выполнения.

Материалы и методы. У 15 больных НС при поражении ОС ЛКА был применен эндоваскулярный метод лечения. Выполняли как прямое стентирование, так и с предилатацией. Внутриаортальную баллонную контрпульсацию (ВАБК) применяли для лечения острой сердечной недостаточности, развившейся во время или после вмешательства и для ее профилактики при бифуркационных поражениях ОС ЛКА.

Результаты. Из 15 больных с НС и стенозом ОС ЛКА у 6 выполнили «чистую» ангиопластику и у 9 (60 %) — с применением коронарного стентирования со 100 % непосредственным успехом. ЧКВ выполнено в неотложном порядке у 13 пациентов и как окончательный метод лечения — у 12 больных. В 9 случаях поражение локализовалось в средней трети ОС ЛКА, при котором было выполнено прямое стентирование у 5 больных. Во всех остальных случаях проводили предилатацию. ВАБК использовали в 5 случаях осложнения ЧКВ острой СН и превентивно при проведении 2 вмешательств при бифуркационном стенозе ОС ЛКА. Умерли 3 пациента: у 2 смерть наступила вследствие острого тромбоза сосуда при использовании только ангиопластики, а у одного — в результате обширного инфаркта миокарда в бассейне передней межжелудочковой артерии, развившегося вследствие неполной реваскуляризации, проводившейся как этап стабилизации состояния больного. После чрескожной реваскуляризации миокарда у 5 больных выполнено коронарное шунтирование: у 2 после «чистой» ангиопластики в связи с рестенозом через 6 и 12 мес, у 3 — с сочетанными поражением ОС ЛКА и других венечных артерий. У остальных больных приступы стенокардии исчезли или стали наблюдаться значительно реже и были менее интенсивны, что позволило больным возобновить привычную физическую активность.

Выводы. Чрескожная коронарная ангиопластика ОС ЛКА является достаточно эффективным методом лечения, позволяющим провести в кратчайшие сроки реваскуляризацию миокарда у больных с НС. Ее можно выполнять как окончательный вариант лечения, так и в качестве этапа стабилизации состояния. Необходимым элементом ЧКВ при стенозе ОС ЛКА у больных с НС является эндопротезирование пораженного сосуда. При стентировании бифуркационного поражения ОС ЛКА целесообразно превентивное использование ВАБК.



Ключевые слова: чрескожные коронарные вмешательства, стеноз основного ствола левой коронарной артерии, нестабильная стенокардия, внутриаортальная баллонная контрпульсация.

4. оригінальні дослідження

 

Найближчі та віддалені результати первинних перкутанних коронарних втручань при гострому інфаркті міокарда

Ю.М. Соколов, М.Ю. Соколов, І.В. Тарапон, В.І. Чубко

Мета. Вивчення найближчих та віддалених результатів реканалізації коронарної артерії, яка обумовила інфаркт, за допомогою різних методів перкутанних коронарних втручань.

Матеріали та методи. Обстежено 135 хворих протягом року після інфаркту міокарда. 107 із них (І група) в перші години розвитку інфаркту міокарда (ІМ) проводили первинну коронарну ангіопластику (КА), 28 (ІІ група) — первинне коронарне стентування (КС). КС проводили на тлі внутрішньовенного введення інгібітора глікопротеїнових IIb/IIIa рецепторів ептифібатида (інтегриліна) та клопідогрелю. Вивчали клінічний перебіг захворювання на госпітальному етапі та протягом року після ІМ, функціональний стан лівого шлуночка методом ехокардіографії, стан коронарного резерву за даними велоергометрії.

Результати. В групі з КС порівняно з КА була меньшою частота гострої лівошлуночкової недостатності в гострий період захворювання (3,5 % проти 19 %; р<0,05) та стенокардії в постінфарктний період (0,0 % проти 5,6 %; р<0,05), більш висока фракція викиду лівого шлуночка на час виписки (53,1 % ± 1,7 % проти 47,4 % ± 1,6 %; р<0,05) та через рік (57,5 % ± 1,3 % проти 53,5 % ± 1,5 %; р<0,05), більш висока толерантність до фізичного навантаження наприкінці спостереження (порогова потужність навантаження відповідно — 108,3 Вт ± 6,9 Вт та 75,7 Вт ± 6,2 Вт; р<0,05). В ІІ групі не було жодного летального випадку, тоді як у І групі за час спостереження померли 6 хворих (5,6 %), в тому числі 3 (2,8 %) в госпітальний і 3 (2,8 %) в постгоспітальний періоди.

Висновки. Перкутанні коронарні втручання є ефективними методами лікування гострого інфаркту міокарда. Первинне КС на тлі застосування інгибіторів глікопротеїнових IIb/IIIa рецепторів тромбоцитів і клопідогрелю може бути рекомендовано для лікування гострого ІМ.



Ключові слова: первинні перкутанні коронарні втручання, перкутанна транслюмінальна коронарна ангіопластика, первинне коронарне стентування, гострий інфаркт міокарда.

 

Ближайшие и отдаленные результаты первичных перкутанных коронарных вмешательств при остром инфаркте миокарда

Ю.Н. Соколов, М.Ю. Соколов, И.В. Тарапон, В.И. Чубко

Цель. Изучение ближайших и отдаленных результатов реканализации коронарной артерии, обусловившей инфаркт, с помощью различных методов перкутанных коронарных вмешательств (ПКВ).

Материалы и методы. Обследовано 135 больных в течение года после инфаркта миокарда (ИМ). 107 из них (I группа) в первые часы развития ИМ проводили первичную коронарную ангиопластику (КА), 28 (II группа) — первичное коронарное стентирование (КС). КС проводили на фоне внутривенного введения ингибитора гликопротеиновых IIb/IIIa рецепторов эптифибатида (интегрилина) и клопидогреля. Изучали клиническое течение заболевания на госпитальном этапе и в течение года после ИМ, функциональное состояние левого желудочка методом эхокардиографии, состояние коронарного резерва по данным велоэргометрии.

Результаты. В группе с КС по сравнению с КА наблюдались меньшая частота острой левожелудочковой недостаточности в острый период заболевания (3,5 % против 19,0 %; р<0,05) и стенокардии в постинфарктный период (0,0 % против 5,6 %; р<0,05), более высокая фракция выброса левого желудочка ко времени выписки (53,1 % ± 1,7 % против 47,4 % ± 1,6 %; р<0,05) и по истечении года (57,5 % ± 1,3 % против 53,5 % ± 1,5 %; р<0,05), более высокая толерантность к физической нагрузке к концу наблюдения (пороговая мощность нагрузки соответственно — 108,3 Вт ± 6,9 Вт и 75,7 Вт ± 6,2 Вт; р<0,05). Во 2-й группе не было ни одного летального исхода, тогда как в 1-й группе за время наблюдения умерли 6 больных (5,6 %), в том числе 3 (2,8 %) в госпитальный и 3 (2,8 %) в постгоспитальный периоды.

Выводы. ПКВ являются эффективными методами лечения острого инфаркта миокарда. Первичное КС на фоне применения ингибиторов гликопротеиновых IIb/IIIa рецепторов тромбоцитов и клопидогреля может быть рекомендовано для лечения острого ИМ.



Ключевые слова: первичные перкутанные коронарные вмешательства, перкутанная транслюминальная коронарная ангиопластика, первичное коронарное стентирование, острый инфаркт миокарда.

5. оригінальні дослідження

 

Порівняльна клінічна ефективність первинних перкутанних вінцевих втручань та тромболітичної терапії у хворих з гострим інфарктом міокарда

К.М. Амосова, Ю.В. Руденко, Л.С. Ткачук, Д.В. Демидюк, Є.В. Андрєєв, І.В. Прудкий, В.Д. Кудлай, Н.В. Мельниченко, В.І. Захарова

Мета. Системна тромболітична терапія (СТТ) на сьогодні є загальноприйнятим реперфузійним методом при гострому інфаркті міокарда (ГІМ). Проте у низці праць доведено перевагу первинних перкутанних втручань (ПКВ). Метою нашого дослідження було визначення ліпшого способу досягнення реперфузії у пацієнтів з ГІМ.

Матеріали та методи. Пацієнтам у перші 24 год ГІМ з елевацією сегмента ST проводили ПКВ (n=92) або СТТ (n=75).

Результати. Ускладнення госпітального періоду ГІМ у групі ПКВ порівняно з групою СТТ становили відповідно: смертність — 3,3 та 6,6 % (p>0,05), рецидив ГІМ — 0 та 8,0 % (p<0,05), післяінфарктна стенокардія — 2,2 та 34,8 % (p<0,001), гостра лівошлуночкова недостатність на 2—7-му добу ГІМ — 2,2 та 28,0 % (p<0,001), аневризма лівого шлуночка — 17,8 та 33,3 % (p<0,05).

Висновок. Порівняно з СТТ виконання первинних ПКВ в кардіологічних центрах без «хірургічної підтримки» дає змогу зменшити кількість ускладнень госпітального періоду ГІМ.



Ключові слова: гострий інфаркт міокарда, первинні перкутанні коронарні втручання, системна тромболітична терапія.

 

Сравнительная клиническая эффективность первичных перкутанных коронарных вмешательств и тромболитической терапии у больных c острым инфарктом миокарда

Е.Н. Амосова, Ю.В. Руденко, Л.С. Ткачук, Д.В. Демидюк, Е.В. Андреев, И.В. Прудкий, В.Д. Кудлай, Н.В. Мельниченко, В.И. Захарова

Цель. Системная тромболитическая терапия (СТТ) в настоящее время является общепринятым реперфузионным методом при остром инфаркте миокарда (ОИМ). Однако ряд исследований показал преимущества первичных перкутанных коронарных вмешательств (ПКВ). Целью нашего исследования явилось определение лучшего способа достижения реперфузии у пациентов с ОИМ.

Материалы и методы. Пациентам в первые 24 ч ОИМ с элевацией сегмента ST проводили ПКВ (n=92) или СТТ (n=75).

Результаты. Осложнения госпитального периода ОИМ в группе ПКВ в сравнении с группой СТТ составили соответственно: смертность — 3,3 % и 6,6 % (p>0,05), рецидивирование ОИМ: 0 и 8,0 % (p<0,05). Постинфарктная стенокардия наблюдалась у 2,2 и 34,8 % пациентов (p<0,001), острая левожелудочковая недостаточность на 2—7-е сутки ОИМ — 2,2 и 28,0 % (p<0,001), аневризма левого желудочка — у 17,8 и 33,3 % (p< 0,05).

Вывод. Применение первичных ПКВ в кардиологических центрах без «хирургической поддержки» позволяет уменьшить количество осложнений госпитального периода ОИМ.



Ключевые слова: острый инфаркт миокарда, первичные перкутанные коронарные вмешательства, системная тромболитическая терапия.

6. оригінальні дослідження

 

Роль тромболітичної терапії в лікуванні хворих з тромбоемболією легеневої артерії

В.Г. Мішалов, О.І. Осадчий, К.М. Амосова, Л.Ю. Маркулан

Незважаючи на зрослі можливості хірургічного лікування хворих з тромбоемболією легеневої артерії (ТЕЛА), переважну кількість пацієнтів лікують консервативно. У 80 % пацієнтів перший етап лікування проводять у відділеннях терапевтичного профілю. Він передбачає тромболітичну терапію.

Метою роботи стало визначення ефективності тромболітичної терапії у хворих із субмасивною ТЕЛА й оптимізації показань до її проведення.

Матеріали та методи. Спостерігали 84 хворих із субмасивною ТЕЛА віком від 18 до 84 років (у середньому 49±6,4). Тривалість хвороби від моменту звертання до лікаря до госпіталізації становила 3—15 діб (в середньому 6±0,8). Систолічний тиск у легеневій артерії (СТЛА) дорівнював (66±4,0) мм рт. ст. Діагноз ставили на підставі клінічних ознак, даних ЕКГ, рентгенографії органів грудної клітки, допплер-Ехо-КГ відповідно до загальноприйнятих критеріїв (тахікардія, тахіпное, ціаноз, схильність до гіпотензії, акцент II тону над легеневою артерією; ЕКГ-ознаки перевантаження правих відділів серця, порушення внутрішньошлуночкової провідності; рентгенологічні ознаки збідніння судинного малюнка легенів, підйом одного з куполів діафрагми, ателектаз легені чи плевральні зміни; Ехо-КГ ознаки гіпертензії в легеневій артерії, і дилатація правого шлуночка). У 74 (88,1 %) хворих діагноз ТЕЛА було підтверджено під час ангіопульмонографії (АПГ), а в 10 (11,9 %) — за допомогою спіральної комп'ютерної томографії. Крім перерахованих вище інструментальних методів, обстеження передбачало загальноклінічні й біохімічні дослідження крові, коагулографію на 1-шу, 2-гу, 5-ту та 7-му добу. У 56 хворих (66,7 %) виявлено ознаки тромбозу глибоких вен нижніх кінцівок, як джерело ТЕЛА. Системний тромболізис стрептокіназою в дозі 1 500 000 МО проведено 69 хворим, тканинним активатором плазміногену в дозі 100 мг — 15 пацієнтам у терміни до 10 діб від початку захворювання (в средньому 5 діб ± 1,7 діб). Усі пацієнти отримували також еноксапарин чи нефракціонований гепарин протягом 5 діб внутрішньовенно крапельно і з підтримкою активованого частково тромбінового часу (АЧТЧ) на рівні, що в 1,5—2 рази вищий від початкового з подальшим призначенням непрямих антикоагулянтів.

Результати. Тромболізис виявився ефективним у 67 (87,1 %) пацієнтів, про що свідчило поліпшення функціонального стану серцево-судинної системи на ≥1,6 і більше ФК клас по NYHA у 67 (87,1 %) хворих, зниження СТЛА в середньому на 27,3 %, загального легеневого опору (ЗЛО) на 31,2 %, підвищення серцевого індексу (СІ) на 27,6 % і Ра02 на 28,6 % (усі p<0,05). У 10 хворих (12,9 %), внаслідок збереження високого СТЛА і низького Ра02 крові, що свідчило про хронічну післятромбоемболічну легеневу гіпертензію, додатково виконано дезоблітерацію легеневих судин оперативним шляхом, у т. ч. у 2 в умовах штучного кровообігу. Померли 7 хворих (8,3 %). Позитивний ефект від тромболізису асоціювався з меншою тривалістю хвороби (6 діб ± 0,8 діб порівняно з 18 ± 1,3), нижчою частотою ПТФС (2,9 % порівняно з 66,6) і меншою виразністю підвищення СТЛА (51 мм рт. ст. ± 2 мм рт. ст. порівняно з 66±7). В усіх випадках р<0,05.

Висновки. У хворих із субмасивною ТЕЛА тривалістю (6 ± 0,8) діб системна тромболітична терапія забезпечує хороші клінічні й гемодинамічні ефекти у 87,1 % випадків. Його предикторами є тривалість хвороби до 10 діб і СТЛА < 60 мм рт. ст. (чутливість 94,4 % і специфічність 74,5 %). Це варто враховувати, визначаючи показання до тромболізису. У разі великої тривалості хвороби і виразності легеневої гіпертензії перевагу варто надавати первинній хірургічний дезоблітерації ЛА.



Ключові слова: тромбоемболія легеневої артерії, післятромбоемболічна легенева гіпертензія, тромболізис, венозний тромбоз.

 

Роль тромболитической терапии в лечении больных с тромбоэмболией легочной артерии

В.Г. Мишалов, А.И. Осадчий, Е.Н. Амосова, Л.Ю. Маркулан

Несмотря на возросшие возможности хирургического лечения больных с тромбоэмболией легочной артерии (ТЭЛА), большая часть пациентов лечится консервативно. Первый этап лечения у 80 % пациентов проводят в отделениях терапевтического профиля. Он предусматривает тромболитическую терапию.

Целью работы стало определение эффективности тромболитической терапии у больных с субмассивной ТЭЛА и оптимизация показаний к ее проведению.

Материалы и методы. Наблюдали 84 больных с субмассивной ТЭЛА в возрасте от 18 до 84 лет — в среднем (49±6,4) года. Длительность заболевания к моменту поступления в клинику составила от 3 до 15 сут — в среднем (6±0,8) сут. Систолическое давление в легочной артерии (СДЛА) было равно (66±4,0) мм рт. ст. Диагноз ставили на основании клинических признаков, данных ЭКГ, рентгенографии органов грудной клетки, допплер-Эхо-КГ в соответствии с общепринятыми критериями (тахикардия, тахипноэ, цианоз, склонность к гипотензии, акцент II тона над легочной артерией; ЭКГ-признаки перегрузки правых отделов сердца, нарушения внутрижелудочковой проводимости; рентгенологические признаки обеднения сосудистого рисунка легких, подъем одного из куполов диафрагмы, ателектаз или плевральные изменения; Эхо-КГ признаки гипертензии в легочной артерии и дилатации правого желудочка). В 74 (88,1 %) случаях диагноз ТЭЛА был подтвержден при ангиопульмонографии (АПГ) и в 10 (11,9 %) — с помощью спиральной компьютерной томографии. Кроме перечисленных выше инструментальных методов, проводили общеклинические и биохимические анализы крови, выполняли коагулографию на 1-е, 2-е, 5-е и 7-е сутки. У 56 больных (66,7 %) определили тромбоз глубоких вен нижних конечностей как источник ТЭЛА. Системный тромболизис стрептокиназой в дозе 1 500 000 МЕ проведен 69 больным и тканевым активатором плазминогена в дозе 100 мг — 15 пациентам в срок до 10 сут от начала заболевания (в среднем 5 сут ± 1,7 сут). Все пациенты получали также эноксепарин или нефракционированный гепарин в течение 5 сут внутривенно капельно и с поддержанием активированного частично тромбинового времени (АЧТВ) в 1,5—2 раза выше от исходной величины с переходом на непрямые антикоагулянты.

Результаты. Тромболизис оказался эффективным у 67 (87,1 %) пациентов, о чем свидетельствовали улучшение функционального состояния сердечно-сосудистой системы на ≥1,6 ФК класс по NYHA у 67 (87,1 %) больных, снижение СДЛА в среднем на 27,3 %, ОЛС — на 31,2 %, повышение СИ на 27,6 % и Ра02 на 28,6 % (все p<0,05). У 10 больных (12,9 %) в связи с сохранением высокого СДЛА и низким РаО2 крови, что свидетельствовало о хронической посттромбоэмболической легочной гипертензии, дополнительно выполнена дезоблитерация легочных сосудов оперативным способом, в т. ч. у 2 в условиях искусственного кровообращения. Умерли 7 больных (8,3 %). Положительный эффект от тромболизиса ассоциировался с меньшей давностью заболевания (6 сут ± 0,8 сут, по сравнению с 18 сут ± 1,3 сут), меньшей частотой ПТФС (2,9 % по сравнению с 66,6 %) и меньшим повышением СДЛА — (51±2) мм рт. ст. по сравнению (66±7) мм рт. ст.); все р<0,05.

Выводы. У больных с субмассивной ТЭЛА давностью в среднем (6±0,8) сут системная тромболитическая терапия оказывает хороший клинический и гемодинамический эффект в 87,1 % случаев. Его предикторами являются давность заболевания не менее 10 сут и СДЛА < 60 мм рт. ст. (чувствительность 94,4 %, специфичность 74,5 %), что целесообразно учитывать при определении показаний к тромболизису. При больших давности заболевания и выраженности легочной гипертензии предпочтение следует отдавать первичной хирургической дезоблитерации ЛА.



Ключевые слова: тромбоэмболия легочной артерии, посттромбоэмболическая легочная гипертензия, тромболизис, венозный тромбоз.

7. оригінальні дослідження

 

Ксенобіотики в сигаретах

Д.Д. Зербіно, Т.М. Соломенчук, С.А. Лесник, С.В. Фус, О.Е. Москалик

Мета роботи. Оцінити надходження в організм людини ксенобіотиків, компонентів сигаретного диму, шляхом вивчення хімічного складу часто вживаних в Україні сортів сигарет.

Матеріали і методи. Методом рентгено-флуоресцентної спектрометрії досліджено елементний склад чотирьох сортів сигарет: "Magna classic" («Джей Ті Інтернешнл Україна»), "Chesterfield lights", "Bond lights", "Marlboro lights" (АТ «Філіп Морріс Україна»).

Результати. За даними аналізу елементного складу диму класичних сигарет, найбільша частка в ньому належить кальцію (45 %), калію (42,5 %), сірці (9,5 %) і хлору (1,6 %). В димі легких сигарет їхній вміст менший приблизно на 35—40 %. Загальна частка важких металів в димі однієї сигарети становить 1,1 % у класичних та 1,7 % — у легких сортах сигарет. Найбільшу концентрацію має залізо (57,6 %), друге місце поділяють марганець (14,7 %) та стронцій (15 %). За ними йдуть цинк (7,3 %), мідь (3 %), хром (1,2 %) і свинець (0,5 %).

Висновки. Концентрація хімічних елементів у димі активно викурених сигарет різних сортів є приблизно однаковою. У разі викурювання не менше 20 класичних сигарет за добу в організм курця за 20 років може потрапити майже 2 кг різних хімічних речовин. За цей період загальна середня кількість важких металів (свинець, кадмій, хром, марганець, залізо, мідь, стронцій, цинк, нікель) може досягти 23 г.



Ключові слова: сигарети, сигаретний дим, концентрація хімічних елементів, важкі метали.

 

Ксенобиотики в сигаретах

Д.Д. Зербино, Т.М. Соломенчук, С. А. Лесник, С. В. Фус, О.Э. Москалик

Цель работы. Оценить попадание в организм человека ксенобиотиков, компонентов сигаретного дыма, путем изучения химического состава часто употребляемых в Украине сортов сигарет.

Материалы и методы. Методом рентгено-флуоресцентной спектрометрии исследовано элементный состав четырех сортов сигарет: "Magna classic" («Джей Ти Интернешнл Украина»), "Chesterfield lights", "Bond lights", "Marlboro lights" (АТ «Филип Моррис Украина»).

Результаты. За даними анализа элементного состава дыма классических сигарет, наибольшая часть в нем принадлежит кальцию (45 %), калию (42,5 %), сере (9,5 %) и хлору (1,6 %). В дыме легких сигарет их содержание меньше приблизительно на 35—40 %. Общая часть тяжелых металлов в дыме одной сигареты составляет 1,1 % у классических и 1,7 % — у легких сортов сигарет. Наибольшую концентрацию имеет железо (57,6 %), второе место занимают марганец (14,7 %) и стронций (15 %). За ними идут цинк (7,3 %), медь (3 %), хром (1,2 %) и свинец (0,5 %).

Выводы. Концентрация химических элементов в дыме активно викуренных сигарет разных сортов приблизительно одинаковая. В случае выкуривания не менее 20 классических сигарет в сутки в организм курильщика за 20 лет может поступить почти 2 кг различных химических веществ. За этот период общее среднее количество тяжелых металлов (свинец, кадмий, хром, марганец, железо, медь, стронций, цинк, никель) может достичь 23 г.



Ключевые слова: сигареты, сигаретный дым, концентрация химических элементов, тяжелые металлы.

8. оригінальні дослідження

 

Пульсовий артеріальний тиск — новий діагностичний маркер ремоделювання великих артерій при гіпертонічній хворобі

С.М. Поливода, О.О. Черепок, Р.О. Сичов

Рівень пульсового АТ сьогодні є одним з найпростіших та найзначиміших маркерів підвищеного ризику розвитку ускладнень у пацієнтів із серцево-судинною патологією.

Мета. Вивчити можливість використання рівня пульсового АТ як діагностичного маркера підвищення жорсткості великих артеріальних судин у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ).

Матеріали та методи. У 364 хворих ГХ I—II стадії з I—III ступенем артеріальної гіпертензії віком 36—79 років (в середньому 58,4±3,8 років) визначали величину пульсового АТ, в залежності від якого вони були розподілені на 4 групи (≤45, 46—50, 51—64, ≥65 мм рт. ст.). Жорсткість аорти оцінювали за швидкістю поширення пульсової хвилі (ШППХ) по аорті методом сфігмографії.

Результати дослідження. Із збільшенням пульсового АТ збільшувалася ШППХ, яка в І групі склала (7,5±0,54) м/с, в ІІ — (9,2±0,6) м/с, в ІІІ — (11,4±0,9) м/с, в ІV групі — (13,9±1,2) м/с (рI—II,III,IV<0,05, рII—III,IV<0,05, pIII—IV<0,05). Виявлено також значний позитивний кореляційний взаємозв'язок (r=0,91, р<0,05) між даними показниками.

Висновки. Між величиною пульсового АТ та ШППХ по аорті існує сильний позитивний взаємозв'язок, який дає змогу використовувати рівень пульсового АТ як інформативний діагностичний маркер підвищення жорсткості великих артерій еластичного типу у хворих на ГХ.



Ключові слова: пульсовий тиск, гіпертонічна хвороба, артерії, ремоделювання.

 

Пульсовое артериальное давление — новый диагностический маркер ремоделирования крупных артерий при гипертонической болезни

С.Н. Поливода, А.А. Черепок, Р.А. Сычев

Уровень пульсового АД сегодня считается одним из наиболее простых и значимых маркеров повышенного риска развития осложнений у пациентов с сердечно-сосудистой патологией.

Цель. Изучить возможность использования уровня пульсового АД в качестве диагностического маркера повышения жесткости крупных артериальных сосудов у больных гипертонической болезнью (ГБ).

Материалы и методы. У 364 больных ГБ I—II стадии с I—III степенью артериальной гипертензии в возрасте 36—79 лет (в среднем 58,4±3,8 лет) определяли величину пульсового АД, в зависимости от которой они были распределены на 4 группы (≤45, 46—50, 51—64, ≥65 мм рт. ст.). Жесткость аорты оценивали по скорости распространения пульсовой волны (СРПВ) по аорте методом сфигмографии.

Результаты исследования. По мере увеличения пульсового АД увеличивалась СРПВ, которая в I группе составила 7,5±0,54 м/с, во II — 9,2±0,6 м/с, в III — 11,4±0,9 м/с, в IV группе — 13,9±1,2 м/с (рI—II,III,IV<0,05, рII—III,IV<0,05, pIII—IV<0,05). Выявлена сильная положительная корреляционная взаимосвязь (r=0,91, р<0,05) между данными показателями.

Выводы. Между величиной пульсового АД и СРПВ по аорте у больных ГБ существует сильная положительная взаимосвязь, позволяющая использовать уровень пульсового АД в качестве информативного диагностического маркера увеличения жесткости крупных артерий эластического типа у больных ГБ.



Ключевые слова: пульсовое давление, гипертоническая болезнь, артерии, ремоделирование.

9. оригінальні дослідження

 

Оперативне лікування хворих з каротидними стенозами при вираженому неврологічному дефіциті

Ю.В. Родін

Мета. На підставі аналізу церебральної гемодинаміки, структурних змін мозку і досвіду каротидних ендартеректомій (КЕ) у пацієнтів зі значним неврологічним дефіцитом після ішемічного інсульту (ІІ) визначити показання і протипоказання до хірургічного відновлення кровоплину по каротидних артеріях.

Матеріали та методи. Перебували на лікуванні 174 пацієнти із грубими неврологічними дефектами. Стеноз внутрішньої сонної артерії (ВСА) понад 60 % у басейні перенесеного ІІ мали 49 (28 %) хворих, від 70 до 99 % — 30. У 58 хворих було двобічне ураження ВСА. КЕ виконали 54 хворим. У 34 випадках використовували внутрішній шунт тривалістю (37 ± 7) хв.

Результати. Швидкість кровоплину (см/с) до і на 7-му, 30-ту добу після КЕ складала: по іпсилатеральній середній мозковій артерії (СМА) — 61,2±3,3; 91,7±3,1; 92,7±4,6; по контралатеральній СМА — 84,1± 2,8; 4,1±7,3; 90,6±1,8; по іпсилатеральній передній мозковій артрії (ПМА) — 71,3±6,6; 88,4±4,2; 97,0±2,1; по контралатеральній ПМА 94,8±6,1; 84,8±8,1; 80,1±9,2; по іпсилатеральній очній артерії (ОА) — 6,2±0,8; 7,2±1,1; 10,4±2,5.

Висновки. Отримано позитивний клінічний ефект у 38,8 % хворих при 2 % тяжких і 2 % фатальних ускладненнях. КЕ у хворих зі значним неврологічним дефіцитом після ІІ показана при стенозі іпсилатеральній ВСА понад 50 % з контралатеральною оклюзією ВСА; однобічному стенозі ВСА понад 70 %, двобічному стенозі понад 60 %; стенозі ВСА будь-якого ступеня в поєднанні з деструкцією бляшки, за наявності множинних лакунарних інсультів на додаток до основного вогнища в ураженій півкулі головного мозку при ступені стенозу ВСА понад 60 %. Протипоказання: субтотальні ураження півкуль, ешелоновані ураження інтракраніальних судин, неможливість встановити внутрішній шунт. КЕ у хворих з вираженим неврологічним дефіцитом після ІІ сприяє значному збільшенню кровоплину як по іпсилатеральних ПМА, СМА і ОА, так і контралатеральній СМА. Чіткість цього ефекту збільшується до 30-ї доби після операції.



Ключові слова: ішемічний інсульт, значний неврологічний дефіцит, каротидна ендартеректомія, церебральний кровоплин.

 

Оперативное лечение больных с каротидными стенозами при выраженном неврологическом дефиците

Ю.В. Родин

Цель. На основании анализа церебральной гемодинамики, структурных изменений мозга и опыта каротидных эндартэрэктомий (КЭ) у пациентов с выраженным неврологическим дефицитом после ишемического инсульта (ИИ) определить показания и противопоказания к хирургическому восстановлению кровотока по каротидным артериям.

Материалы и методы. Лечились 174 пациента с грубыми неврологическими дефектами. Стеноз внутренней сонной артерии (ВСА) более 60 % в бассейне перенесенного инсульта отмечен у 49 (28 %) пациентов, от 70 до 99 % — у 30. У 58 больных было двустороннее поражение ВСА. КЭ выполнили 54 больным. В 34 случаях использовали внутренний шунт продолжительностью (37 ± 7) мин.

Результаты. Скорость кровотока (см/с) до и на 7-, 30-е сутки после КЭ составила: по ипсилатеральной средней мозговой артерии (СМА) — 61,2±3,3; 91,7±3,1; 92,7±4,6; по контралатеральной СМА — 84,1± 2,8; 4,1±7,3; 90,6±1,8; по ипсилатеральной передней мозговой артрии (ПМА) — 71,3±6,6; 88,4±4,2; 97,0±2,1; по контралатеральной ПМА — 94,8±6,1; 84,8±8,1; 80,1±9,2; по ипсилатеральной глазной артерии (ГА) — 6,2±0,8; 7,2±1,1; 10,4±2,5.

Выводы. Получен положительный клинический эффект у 38,8 % больных (при 2 % тяжелых и 2 % фатальных осложнений). КЭ у больных с выраженным неврологическим дефицитом после ИИ показана при: стенозе ипсилатеральной ВСА более 50 % с контралатеральной окклюзией ВСА; одностороннем стенозе ВСА более 70 % и двустороннем более 60 %; стенозе ВСА любой степени в сочетании с деструкцией бляшки, при наличии множественных лакунарных инсультов в дополнение к основному очагу в пораженном полушарии головного мозга при степени стеноза ВСА более 60 %. Противопоказания: субтотальные поражения полушарий, эшелонированные поражения интракраниальных сосудов, невозможность постановки внутреннего шунта. КЭ у больных с выраженным неврологическим дефицитом после ИИ способствует существенному увеличению кровотока как по ипсилатеральным ПМА, СМА и ГА, так и контралатеральной СМА. Выраженность этого эффекта увеличивается к 30-м суткам после операции.



Ключевые слова: ишемический инсульт, выраженный неврологический дефицит, каротидная эндартэректомия, церебральный кровоток.

10. оригінальні дослідження

 

Аналіз допплерівських спектрограм кровоплину при оклюзійно-стенотичних ушкодженнях артерій нижніх кінцівок

А.О. Гуч

Мета. Визначення якісних і кількісних характеристик допплерівських спектрограмм кровоплину при різних варіантах окклюзивно-стенотичних уражень артерій нижніх кінцівок.

Матеріали і методи. Методом кольорового дуплексного сканування (КДС) обстежено 559 хворих на облітеруючий атеросклероз черевної аорти і периферичних артерій з різними ураженнями. До складу І групи увійшли 170 (30,4 %) хворих з оклюзією магістральної артерії з гемодинамічно значимим стенозом або оклюзією основної колатеральної гілки; до II — 123 (22,0 %) зі стенозом магістральної артерії 50—64 %; до III — 96 (17,2 %) з оклюзією магістральної артерії з колатеральним кровотоком по дрібних гілках; до IV групи — 64 (11,4 %) зі стенозом магістральної артерії понад 65 %; до V групи — 106 (19,0 %) пацієнтів з оклюзією магістральної артерії із шунтуванням крові по великій колатеральній гілці.

Результати. Зменшення діаметра артерії на 20—25 % призводить до збільшення пікової систлічної швидкості (ПСШ) на (56,7±9,4) %. У разі зменшення просвіту судини на 45—50 % — на (97,6±15,4) %. У I групі хворих реєстрували достовірне зниження пристенотичної ПСШ кровоплину на (49,2±18,4) % порівняно з контролем (р<0,05) і трансформацію трифазних спектрограм у монофазні. Зміни показників престенотичного кровотока в II і III групах порівняно з контролем малодостовірні (р>0,05). У них реєстрували зниження ПСШ на (23,6±11,4) %, у спектрі зникала негативна фаза, з'являлася позитивна діастолічна хвиля і знижувався циркуляторний опір (RI) до 0,88±0,07. У IV і V групах порушення допплерівських характеристик реєстрували на 10—15 см проксимальніше від ділянки оклюзії. Допплерівські спектрограми за формою мали характеристики колатерального кровотока, зникала ретроградна хвиля, з'являлася діастолічна, RI знижувався до 0,79±0,11 (р<0,05). ПСШ збільшувалася на 32,9±12,7 % (р<0,05). Виявлено залежність характеристики постстенотичного кровоплину від величини стенозу. У I, III і IV групах хворих в ділянках усіх сегментів реєстрували допплерівський спектр із позитивною діастолічною фазою. При цьому у пацієнтів III групи індекс пульсації (РІ) знижувався до 5,7±0,3, RI — до 0,83±0,05 (р>0,05), а у хворих I і IV груп виявляли достовірно чіткіші порушення: PI — 1,1±0,2; RI — 0,67±0,04 (р<0,05). В II групі хворих на відстані (7,7±3,4) см нижче від стенозу в спектрограмах реєстрували позитивну діастолічну хвилю. Дистальніше відбувалося поступове відновлення трифазної форми допплерограми.

Висновки. За даними ЦДС, формування профілю плину крові по артеріях нижніх кінцівок визначається величиною стенозу, станом магістрального і колатерального кровоплину та опору дистальних судин. Гемодинамічної значущості стеноз досягає в разі зменшення діаметра артерії на 65 % і більше й характеризується локальним прискоренням та порушенням ламінарності плину крові, наявністю в допплерівському спектрі позитивної діастолічної фази при значенні RI до 0,83 ±0,05.



Ключові слова: артерія, оклюзія, стеноз, кольорове дуплексне сканування.

 

Анализ допплеровских спектрограмм кровотока при окклюзионно-стенотических поражениях артерий нижних конечностей

А.А. Гуч

Цель. Определение качественных и количественных характеристик допплеровских спектрограмм кровотока при различных вариантах окклюзионно-стенотических поражений артерий нижних конечностей.

Материалы и методы. Методом цветового дуплексного сканирования (ЦДС) обследовано 559 больных облитерирующим атеросклерозом брюшной части аорты и периферических артерий с разными поражениями. І группу составили 170 (30,4 %) больных с окклюзией магистральной артерии и гемодинамически значимом стенозе либо окклюзией основной коллатеральной ветви; II — 123 (22,0 %) со стенозом магистральной артерии 50—64 %; III — 96 (17,2 %) с окклюзией магистральной артерии с коллатеральным кровотоком по мелким ветвям; IV группу — 64 (11,4 %) больных со стенозом магистральной артерии более 65 %; V группу — 106 (19,0 %) пациентов с окклюзией магистральной артерии и шунтированием крови по крупной коллатеральной ветви.

Результаты. При уменьшение диаметра артерии на 20—25 % пиковая систолическая скорость (ПСС) увеличивается на (56,7±9,4) %, при уменьшении просвета сосуда на 45—50 % — на (97,6±15,4) %. В I группе больных регистрировали достоверное снижение престенотической ПСС кровотока на (49,2±18,4) % по сравнеию с контролем (р<0,05) и трансформацию трехфазных спектрограмм в монофазные. Изменения показателей престенотического кровотока во II и III группах с контролем недостоверны (р>0,05). Регистрировали снижение ПСС на (23,6±11,4) %. В спектре исчезала отрицательная фаза, появлялась положительная диастолическая волна и снижалось циркуляторное сопротивление (RI) до 0,88±0,07. В IV и V группах нарушения допплеровских характеристик регистрировали на 10 — 15 см проксимальнее окклюзии, допплеровские спектрограммы по форме имели характеристики коллатерального кровотока, исчезала ретроградная волна, появлялась диастолическая, RI снижался до 0,79±0,11 (р<0,05). ПСС увеличивалась на (32,9±12,7) % (р<0,05). Выявлена зависимость характеристики постстенотического кровотока от величины стеноза. В I, III и IV группах больных в области всех сегментов регистрировали допплеровский спектр с положительной диастолической фазой, при этом у пациентов III группы пульсовой индекс (PI) снижался до 5,7±0,3; RI — до 0,83±0,05 (р>0,05), а у больных I и IV групп определяли достоверно более выраженные нарушения: PI равнялся 1,1±0,2; RI — 0,67±0,04 (р<0,05). Во II группе больных на протяжении (7,7±3,4) см ниже стеноза в спектрограммах регистрировали положительную диастолическую волну. Дистальнее постепенно восстанавливалась трехфазная форма допплерограммы.

Выводы. По данным ЦДС формирование профиля потока крови по артериям нижних конечностей определяется проходимостью магистрального русла, состоянием коллатеральных ветвей и дистального сосудистого сопротивления. Гемодинамической значимости стеноз достигает при уменьшении диаметра сосуда на 65 % и более, что характеризуется локальным ускорением и нарушением ламинарности потока крови, появлением в спектре периферического кровотока положительной диастолической фазы при значении RI менее 0,83±0,05.



Ключевые слова: артерия, окклюзия, стеноз, цветовое дуплексное сканирование.

11. оригінальні дослідження

 

Алгоритм діагностики й обґрунтування показів до хірургічного лікування атеросклеротичного ураження брахіоцефальних артерій

В.Г. Мішалов, Н.Ю. Літвінова, В.А. Черняк, Л.Ю. Маркулан, П.П. Мінченко

Мета дослідження — розробити алгоритм виявлення та діагностики стенозуючих уражень брахіоцефальних артерій, визначити ступінь стенозу цих артерій, при якому показники фонових допплерівських характеристик кровоплину достовірно відрізняються від норми, вивчити резерви мозкової гемодинаміки у хворих з різними стадіями ХНМК, визначити покази до хірургічного лікування згідно з отриманими даними.

Матеріали та методи. До групи вивчення вибрали 205 пацієнтів з ХНМК, спричиненою атеросклеротичним ураженням брахіоцефальних артерій (за даними ультразвукового обстеження), що згодом ми прооперували з цього приводу. Вік хворих був в межах від 48 до 76 років, у середньому 65,5±12. Чоловіків було 142 (69,3 %), жінок — 63 (30,7 %). Ми розробили алгоритм виявлення та обстеження хворих з ХНМК, спричиненою стенозами екстракраніальних артерій.

Результати. Достовірні зміни допплерівських показників кровоплину по ВСА та ХА вивлено при стенозі цих артерій 75 % і більше. Лінійна швидкість кровоплину по середній мозковій артерії достовірно зменшувалася у хворих з ІІ—ІV стадіями ХНМК, а що більша стадія ХНМК, то менша ЛШК і більший відсоток асиметрії кровоплину по СМА. Цереброваскулярний резерв визначали всім хворим шляхом моніторингу лінійної швидкості кровоплину під час перетиснення загальної сонної артерії при транскраніальній допплерографії. При І стадії ХНМК всі хворі мали високий цереброваскулярний резерв, при ІІ стадії — переважно середнього ступеня (80,4 %), при ІІІ стадії у більшості випадків (72,9 %) низький, а у хворих з IV стадією переважав (87,5 %) критичний ступінь. Ембологенні бляшки виявлено у хворих з будь-якою стадією ХНМК і характеристика бляшки не залежала від стадії ХНМК. Але в І стадії спостерігався більший відсоток ембологенних бляшок.

Висновки. Використаний нами алгоритм діагностики дає можливість запідозрити ХНМК, що спричинена стенозами екстракраніальних артерій у 92,6 % випадків, визначити локалізацію, ступінь стенозу цих артерій та морфологію стенозуючої атеросклеротичної бляшки у 98 % випадків та відібрати хворих для оперативного втручання. Допплерівські фонові показники кровоплину у брахіоцефальних артеріях достовірно змінюються при стенозі артерії 75 % і більше, тому ці стенози слід вважати гемодинамічно значущими. Проба для визначення цереброваскулярного резерву головного мозку при транскраніальній допплерографії, використана в роботі, проста у виконанні, не потребує додаткових засобів та дає змогу достовірно оцінити ЦВР за розробленими нами ступенями, що ґрунтуються на змінах показників лінійної швидкості кровоплину в середній мозковій артерії і клінічних даних. ЦВР достовірно зменшується зі збільшенням ступеня ХНМК. Оперативне втручання показано хворим зі стенозом екстракраніальних артерій 75 % та більше (таких пацієнтів виявлено 66,8 %); множинних стенозах екстракраніальних артерій (33,2 % хворих) у разі неврологічної клініки, виразкування, тромбозу чи кальцинозу атеросклеротичної бляшки (31,2 %), при всіх стадіях хронічної недостатності мозкового кровообігу.



Ключові слова: атеросклероз, стеноз екстракраніальних артерій головного мозку, діагностика, цереброваскулярний резерв, покази до хірургічного лікування.

 

Алгоритм диагностики и обоснование показаний к хирургическому лечению атеросклеротического поражения брахиоцефальных артерий

В.Г. Мишалов, Н.Ю. Литвинова, В.А. Черняк, Л.Ю. Маркулан, П.П. Минченко

Цель исследования — разработать алгоритм выявления и диагностики стенозирующих поражений брахиоцефальных артерий, определить степень стеноза этих артерий, при которой показатели фоновых допплеровских характеристик кровотока достоверно отличаются от нормы, изучить резервы мозговой гемодинамики у больных с разными стадиями ХНМК, определить показания к хирургическому лечению согласно полученным данным.

Материалы и методы. В группу изучения выбрали 205 пациентов с ХНМК, вызванной атеросклеротическим поражением брахиоцефальных артерий (по данным ультразвукового исследования), которые со временем были нами прооперированы по этому поводу. Средний возраст больных составлял 65,5±12 лет и находился в границах от 48 до 76 лет. Мужчин было 142 (69,3 %), женщин — 63 (30,7 %). Нами был разработан алгоритм выявления и обследования больных с ХНМК, вызванной стенозами экстракраниальных артерий.

Результаты. Достоверные изменения допплеровских показателей кровотока по ВСА и ХА выявлены при стенозе этих артерий 75 % и больше. Линейная скорость кровотока по средней мозговой артерии достоверно уменьшалась у больных с ІІ—ІV стадиями ХНМК, а чем больше стадия ХНМК, тем меньше ЛСК и больше процент асимметрии кровотока по СМА. Цереброваскулярный резерв определялся всем больным путем мониторинга линейной скорости кровотока во время пережатия общей сонной артерии при транскраниальной допплерографии. При І стадии ХНМК все больные имели высокий цереброваскулярный резерв, при ІІ стадии — преимущественно средней степени (80,4 %), при ІІІ стадии в большинстве случаев (72,9 %) низкий, а у больных с IV стадией преобладала (87,5 %) критическая степень. Эмбологенные бляшки встречались у больных с любой стадией ХНМК, и характеристика бляшки не зависела от стадии ХНМК. Но в І стадии выявлен больший процент эмбологенных бляшек.

Выводы. Использованный нами алгоритм диагностики позволяет заподозрить ХНМК, вызванную стенозами экстракраниальных артерий в 92,6 % случаев, определить локализацию, степень стеноза этих артерий и морфологию стенозирующей атеросклеротической бляшки в 98 % случаев и отобрать больных для оперативного вмешательства. Допплеровские фоновые показатели кровотока в брахиоцефальных артериях достоверно изменяются при стенозе артерии 75 % и больше, поэтому эти стенозы следует считать гемодинамически значимыми. Проба для определения цереброваскулярного резерва головного мозга при транскраниальной допплерографии, использованная в работе, проста в выполнении, не требует дополнительных средств и позволяет достоверно оценить ЦВР по разработанным нами степеням, которые базируются на изменениях показателей линейной скорости кровотока в средней мозговой артерии и клинических данных. ЦВР достоверно уменьшается с увеличением степени ХНМК. Оперативное вмешательство показано больным со стенозом экстракраниальных артерий 75 % и больше (таких пациентов выявлено 66,8 %), множественными стенозами экстракраниальных артерий (33,2 % больных) при неврологической клинике, изъязвлении, тромбозе или кальцинозе атеросклеротической бляшки (31,2 %) при всех стадиях хронической недостаточности мозгового кровообращения.



Ключевые слова: атеросклероз, стеноз экстракраниальных артерий головного мозга, диагностика, цереброваскулярный резерв, показания к оперативному лечению.

12. оригінальні дослідження

 

Вплив блокади 5-НТ2-рецепторів на клінічний перебіг синдрому Рейно і функціональний стан ендотелію судин

О.В. Курята, Т.К. Лисунець, І.В. Дерев'янко

Мета роботи — оцінити стан ендотелію судин у хворих з вторинним синдромом Рейно при дифузних захворюваннях сполучної тканини (ДЗСТ), клінічну ефективність нафтидрофурилу і можливість його використання для корекції дисфункції ендотелію.

Матеріали і методи. Обстежено 18 жінок з вторинним синдромом Рейно, асоційованим з ДЗСТ, віком 21—52 роки. Тривалість хвороби становила 1—8 років. Вивчали функцію ендотелію шляхом проби з реактивною гіперемією, зміни АТ і тиску в легеневій артерії за даними реоплетизмографії і динаміку клінічних показників синдрому Рейно на тлі базисної терапії з використанням нафтидрофурилу (енелбіну-ретарду) в дозі 300 мг/добу протягом 4 тиж.

Результати. У 88,9 % (16) пацієнтів з вторинним синдромом Рейно на підставі результатів проби з реактивною гіперемією виявлено дисфункцію ендотелію судин. Порівняно з контролем зареєстровано зменшення ендотелійзалежної дилатації плечової артерії на 12,5 % (р<0,05). Нафтидрофурил (300 мг/добу) позитивно впливав на перебіг синдрому Рейно у 83,8 % хворих, що проявлялося зменшенням добової кількості епізодів на 34,1 % (р<0,05) і скороченням періоду нормалізації температури кінцівки на 24,1 % (р<0,05). Порівняно з початковим станом, до кінця спостереження на тлі прийому нафтидрофурилу ступінь ендотелійзалежної вазодилатації плечової артерії зріс на 11,4 % (р<0,05). Негативний вплив препарату на АТ і тиск в легеневій артерії не помічено.

Висновки. У хворих із вторинним синдромом Рейно, асоційованим із системними захворюваннями сполучної тканини, виявлено дисфункцію ендотелію судин. Використання специфічного блокатора 5-НТ2-рецепторів нафтидрофурилу (енелбіну-ретарду) в дозі 300 мг/добу протягом 4 тиж сприяло поліпшенню клінічного перебігу вторинного синдрому Рейно в 83,3 % випадків на тлі корекції функціонально стану ендотелію судин.



Ключові слова: синдром Рейно, дифузні захворювання сполучної тканини, дисфункція ендотелію, блокатори 5-НТ2-рецепторів, нафтидрофурил.

 

Влияние блокады 5-НТ2-рецепторов на клиническое течение синдрома Рейно и функциональное состояние эндотелия сосудов

А.В. Курята, Т.К. Лысунец, И.В. Деревянко

Цель работы — оценить состояние эндотелия сосудов у больных с вторичным синдромом Рейно при диффузных заболеваниях соединительной ткани (ДЗСТ), клиническую эффективность нафтидрофурила и возможность его использования для коррекции дисфункции эндотелия.

Материалы и методы. Обследовано 18 женщин с вторичным синдромом Рейно, ассоциированным с ДЗСТ, в возрасте 21—52 года. Длительность заболевания составила 1—8 лет. Изучали функцию эндотелия путём пробы с реактивной гиперемией, изменения АД и давления в легочной артерии по данным реоплетизмографии и динамику клинических показателей выраженности синдрома Рейно в ходе базисной терапии с включением нафтидрофурила (энелбина-ретард) в дозе 300 мг/сут в течение 4 нед.

Результаты. У 88,9 % (16) пациентов с вторичным синдромом Рейно на основании пробы с реактивной гиперемией выявлена дисфункция эндотелия сосудов. По сравнению со здоровыми отмечено уменьшение эндотелийзависимой дилатации плечевой артерии на 12,5 % (р<0,05). Нафтидрофурил (300 мг/сут) положительно влиял на течение синдрома Рейно у 83,8 % больных, что проявлялось уменьшением суточного количества эпизодов на 34,1 % (р<0,05) и сокращением времени нормализации температуры конечности на 24,1 % (р<0,05). По сравнению с исходным состоянием, к концу наблюдения на фоне приёма нафтидрофурила наблюдался рост степени эндотелийзависимой вазодилатации плечевой артерии на 11,4 % (р<0,05). Негативное влияние препарата на АД и давление в легочной артерии не отмечено.

Выводы. У больных с вторичным синдромом Рейно, ассоциированным с диффузными заболеваниями соединительной ткани, выявлена выраженная дисфункция эндотелия сосудов. Использование специфического блокатора 5-НТ2-рецепторов нафтидрофурила (энелбина-ретарда) в дозе 300 мг/сут в течение 4 нед способствовало улучшению клинического течения вторичного синдрома Рейно в 83,3 % случаев и нормализации эндотелийзависимой вазодилатации.



Ключевые слова: синдром Рейно, диффузные заболевания соединительной ткани, дисфункция эндотелия, блокаторы 5-НТ2-рецепторов, нафтидрофурил.

13. огляди

 

Пролапс мітрального клапана у дітей: сучасний погляд на проблему

О.П. Волосовець, С.П. Кривопустов, Ю.О. Марценюк

Частота виявлення пролапсу мітрального клапана (ПМК) залежить насамперед від методів та критеріїв його діагностики. Доцільно використовувати «жорсткі» критерії діагностики та виважено ставитися до встановлення цього діагнозу за відсутності ознак міксоматозної дегенерації стулок, уникати технічних помилок під час ехокардіографічного дослідження. Вкрай важливо використовувати рекомендації щодо вторинної профілактики інфекційного ендокардиту. Під час динамічного спостереження за дітьми з ПМК треба враховувати чинники ризику виникнення ускладнень. Передусім пам'ятати про рекомендації щодо фізичного навантаження та занять спортом.



Ключові слова: пролапс мітрального клапана, етіологія, діагностика, профілактика ускладнень.

 

Пролапс митрального клапана у детей: cовременный взгляд на проблему

А.П. Волосовец, С.П. Кривопустов, Ю.О. Марценюк

Частота выявления пролапса митрального клапана (ПМК) зависит, в первую очередь, от методов и критериев его диагностики. Целесообразно использовать «жосткие» критерии диагностики и более серьезно относиться к постановке этого диагноза при отсутствии признаков миксоматозной дегенерации створок, не допускать технических ошибок во время эхокардиографического исследования. Важно использовать рекомендации по вторичной профилактике инфекционного эндокардита. При динамическом наблюдении за детьми с ПМК нужно учитывать факторы риска возникновения осложнений, а также рекомендации относительно физических нагрузок и занятий спортом.



Ключевые слова: пролапс митрального клапана, этиология, диагностика, профилактика осложнений.

14. огляди

 

Синдром Бругада

Н.І. Швець, Т.М. Бенца, О.Г. Белла

Недостатнє висвітлення синдрому Бругада в сучасній літературі не дає змоги вчасно діагностувати більшість випадків надто небезпечного захворювання і правильно його лікувати. Розглянуто етіологію, клінічні й електрокардіографічні ознаки синдрому Бругада. «Золотим стандартом» його діагностики є характерні зміни ЕКГ під час проведення медикаментозного тесту із застосуванням блокаторів швидких Na+-каналів кардіоміоцитів, передусім, аймаліну. Єдиним ефективним методом лікування є імплантація кардіовертера-дефібрилятора в симптоматичних випадках.



Ключові слова: синдром Бругада, раптова смерть, синкопальні стани, блокатори Na+-каналів.

 

Синдром Бругада

Н.И. Швец, Т.М. Бенца, О.Г. Белла

Недостаточная освещенность синдрома Бругада в литературе не позволяет вовремя диагностировать большинство случаев столь опасного заболевания и правильно его лечить. Рассмотрены этиология, клинические и электрокардиографические признаки синдрома Бругада. «Золотым стандартом» его диагностики являются характерные изменения ЭКГ при проведении лекарственного теста с применением блокаторов быстрых Na+-каналов кардиомиоцитов, прежде всего аймалина. Единственным эффективным методом лечения является имплантация кардиовертера-дефибриллятора в симптоматичных случаях.



Ключевые слова: синдром Бругада, внезапная смерть, синкопальные состояния, блокаторы Na+-каналов.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»