Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№3(23) // 2008

 

Обкладинка

 

1. передова стаття

 

Скринінг населення як ключовий елемент для зниження смертності при аневризмі черевної аорти

С.М. Володось

Довгі роки лікувальна тактика стосовно хворих з аневризмою черевної аорти (АЧА) зводилася переважно до їхньої госпіталізації в спеціалізований лікувальний заклад для проведення ургентної операції судинним хірургом. Це було зумовлено тим, що на початковій стадії хвороба перебігає безсимптомно, її практично неможливо виявити під час фізикального огляду, а звернення до хірурга часто відбувалося після розвитку ускладнень. Висока смертність хворих з ускладненими АЧА під час хірургічного втручання часто є причиною утримання від операції навіть тих хворих, котрі знають про хворобу. С появою та поширенням високоінформативних неінвазивних діагностичних методів таких, як ультразвукове дослідження та комп’ютерна томографія, у деяких країнах робили спроби виконання скринінгу груп населення на наявність АЧА. На сьогодні можна стверджувати, що досвід таких програм виявився позитивним. Доведено, що скринінг населення може дієво сприяти зниженню смертності від розриву АЧА, а в разі правильної організації є економічно доцільним, що дає змогу рекомендувати проведення таких програм на національному рівні.



Ключові слова: аневризма, аневризма черевної аорти, скринінг населення

 

Скрининг населения как ключевой элемент для снижения смертности при аневризме брюшной аорты

С.Н. Володось

Долгие годы лечебная тактика в отношении больных с аневризмой брюшной аорты (АБА) сводилась в основном к обеспечению их доставки в специализированное лечебное учреждение для выполнения ургентной операции сосудистым хирургом. Это было обусловлено тем, что на начальном этапе заболевание протекает бессимптомно и практически не может быть выявлено при физикальном осмотре, а обращение к хирургу часто происходит после развития осложнений. Высокая летальность при хирургическом лечении осложненных АБА часто служит причиной воздержания от операции даже у тех больных, которые знают о патологии. С появлением и широким распространением высокоинформативных неинвазивных диагностических методов, таких как ультразвуковое исследование и компьютерная томография, в некоторых странах были произведены попытки скрининга отдельных групп населения на наличие АБА. На сегодняшний день можно утверждать, что опыт проведения таких программ оказался положительным. Доказано, что скрининг населения может реально способствовать снижению смертности от разрыва АБА и при правильной организации является экономически целесообразным, что позволяет переходить к проведению таких программ на национальном уровне.



Ключевые слова: аневризма, аневризма брюшной аорты, скрининг населения

2. оригінальні дослідження

 

Чинники, які визначають наслідок операції при розриві аневризми черевної аорти

А.О. Iваненко, О.А. Штутiн, Г.Н. Лiвшиць, В.М. Пшеничний, С.Г. Лiвшиць

Мета роботи — виявлення чинникiв, що визначають несприятливий наслідок операцiї при розривi аневризми черевної аорти (АЧА), та поліпшення результатiв хірургiчного лiкування цiєї патологiї.

Матерiали і методи. За перiод 1992—2007 рр. було оперовано 323 хворих з АЧА, з них 160 у плановому порядку i 163 в екстреному: 131 — з приводу розриву АЧА i 32 — загрози розриву. Вiк пацiєнтiв становив вiд 28 до 83 рокiв, середній вiк — (65,4 ± 7,3) року. 62,6 % хворих страждали на гiпертонiчну хворобу, 59,5 % — ішемічну хворобу серця з наявнiстю стенокардiї, 15,3 % — легеневою недостатнiстю, 44,3 % — iншими серйозними супутніми захворюваннями. 72,5 % пацієнтів госпiталiзовано в станi геморагiчного шоку. Для дiагностики використовували УЗД, комп’ютерну томографію в ангiографiчному режимi. У 36,6 % хворих виконано резекцію аневризми і лiнiйне протезування аорти, у 63,4 % — бiфуркацiйну реконструкцію.

Результати та обговорення. Рівень пiсляоперацiйної летальності при розривi АЧА становив 44,3 %, при загрозi розриву — 10,8 %, при планових операцiях — 2,1 %. Головнi причини смертi: масивна до- та iнтраоперацiйна крововтрата (26 з 58 хворих) i пiсляоперацiйнi ускладнення, серед яких найчастiшими були гостра серцева недостатнiсть, пневмонія, полiорганна недостатнiсть і ускладнення з боку травного каналу.

Висновки. Чинниками, якi зумовили несприятливий наслідок операцiї були: масивна до- і інтраопераційна крововтрата, наявнiсть шоку в момент операцiї, попередня анемiя, анурiя, давність розриву більше 7 діб, локалiзацiя його у верхньому полюсi, великi розмiри АЧА, супра- та субренальна її локалiзацiя, поширення АЧА на здухвиннi артерiї, необхiднiсть аортостегнової реконструкцiї.



Ключові слова: аневризма черевної аорти, розрив, результати операцiй

 

Факторы, определяющие исход операции при разрыве аневризмы брюшной аорты

А.А. Иваненко, А.А. Штутин, Г.Н. Лившиц, В.Н. Пшеничный, С.Г. Лившиц

Цель работы — выявление факторов, определяющих неблагоприятный исход операции при разрыве аневризмы брюшной аорты (АБА), и улучшение результатов хирургического лечения этой патологии.

Материалы и методы. За период 1992—2007 гг. прооперировано 323 больных с АБА, из них 160 в плановом порядке и 163 в экстренном: 131 — по поводу разрыва АБА и 32 — угрозы разрыва. Возраст пациентов составлял от 28 до 83 лет, средний возраст — (65,4 ± 7,3) года. 62,6 % больных страдали гипертонической болезнью, 59,5 % — ишемической болезнью сердца c наличием стенокардии, 15,3 % — легочной недостаточностью, 44,3 % — другими серьезными сопутствующими болезнями. 72,5 % пациентов поступили в состоянии геморрагического шока. Для диагностики использовали УЗИ и компьютерную томографию в ангиографическом режиме. У 36,6 % больных выполнена резекция аневризмы и линейное протезирование аорты, у 63,4 % — бифуркационная реконструкция.

Результаты и обсуждение. Уровень послеоперационной летальности при разрыве АБА составил 44,3 %, при угрозе разрыва — 10,8 %, при плановых операциях — 2,1 %. Основные причины смерти: массивная до- и интраоперационная кровопотеря (26 из 58 умерших) и послеоперационные осложнения, среди которых наиболее частыми были острая сердечная недостаточность, пневмония, полиорганная недостаточность и осложнения со стороны пищеварительного канала.

Выводы. Факторами, обусловливающими неблагоприятный исход операции, были: массивная до- и интраоперационная кровопотеря, наличие шока в момент операции, предшествующая анемия, анурия, давность разрыва свыше 7 суток, локализация его у верхнего полюса, большие размеры АБА, супра- и субренальная ее локализация, распространение АБА на подвздошные артерии, необходимость аорто-бедренной реконструкции.



Ключевые слова: аневризма брюшной аорты, разрыв, результаты операций

3. оригінальні дослідження

 

Тактичні і технічні аспекти шунтування коронарних артерій на працюючому серці у «проблемних» хворих на ІХС з дефіцитом венозних і артеріальних трансплантатів

В.І. Урсуленко, А.В. Руденко, В.В. Гутовський

Мета роботи — узагальнити власний досвід і розробити оптимальну тактику і технологію створення комбінаційних графтів, техніку накладення проксимальних і дистальних анастомозів при множинних, каскадних стенозах просвіту коронарних артерій (КА), з тяжким ураженням висхідної аорти та варикозними змінами великих підшкірних вен ног, наявністю в них ділянок облітерації.

Матеріали і методи. У Національному інституті серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова АМН України з 2000 до 2006 року, виконано 3477 операцій з шунтування КА (ШКА) на працюючому серці у пацієнтів з ізольованою ІХС і 601 операцією ШКА у поєднанні з резекцією АЛШ у хворих на ІХС, у яких перебіг хвороби ускладнився розвитком постінфарктної аневризми лівого шлуночка. Кількість оперованих пацієнтів, у яких виявлено виражений кальциноз висхідної аорти або множинні, на різних рівнях, каскадні стенози просвіту КА, а також з хворобою ВПВ, що зажадало нестандартного підходу і способів формування комбінованих венозних трансплантатів, накладення дистальних і проксимальних анастомозів, становило 41,5 % (n = 1695). У роботі представлений клінічний матеріал, операції і методи ШКА на працюючому серці у 821 з 1739 (47,2 %) оперованого «проблемного» пацієнта з ІХС послідовно оперованих пацієнтів у 2005—2006 рр.

Результати та обговорення. Розроблена нами методика ШКА на працюючому серці, дала змогу нам з великою користю використовувати наявність колатеральних зв’язків у системі КА, що дало можливість понизити ризик розвитку ускладнень, гарантувала збереження кровопостачання міокарда для підтримки насосної функції серця. Дана методика передбачає таку послідовність дій: 1) першими виділити внутрішню грудну артерію (ВГА) з паралельним виділенням і підготовкою венозних трансплантатів; 2) першими накласти проксимальні анастомози (виняток становлять випадки, коли гемодинамічна ситуація вимагає екстреного анастомозування ВГА з передньою міжшлуночковою гілкою (ПМШГ) лівої коронарної артерії (ЛКА); 3) першими шунтувати колатеризовані КА (які отримують кров через колатералі з басейну іншої КА); 4) колатеризуючі артерії мають бути шунтовані тільки після того, як шунтовані колатеризовані КА; 5) при рівнозначних поразках і відсутності (або незначного ступеню вираженості) міжкоронарних колатеральних зв’язків, насамперед необхідно відновити кровоплин по ПМШГ ЛКА; 6) при накладенні дистального анастомозу з функціонально значущою КА без небезпечного погіршення роботи серця, необхідно провести ішемічну пробу міокарда. Після оклюзії артерії на 1—2 хвилини реєструють і оцінюють зміни ЕКГ, ЧСС, АТ. Після відновлення коронарного кровоплину на 2—3 хвилини, проводять артеріотомію і накладення анастомозу; 7) якщо при оклюзії одній з уражених КА погіршується гемодинаміка, ішемія по ЕКГ, виникає необхідність у застосуванні великих доз допміну і проведення дефібриляцій, ліпше підключити АШК і накласти дистальний анастомоз (або кілька) в умовах паралельної перфузії. Накопичення досвіду ШКА у пацієнтів з ІХС сприяло зниженню післяопераційної летальності до 1—3,5 % у різних центрах, що знизило гостроту цієї проблеми.

Висновки. Частка «проблемних» хворих на ІБС з дефіцитом венозних і артеріальних трансплантатів у зв’язку з тяжким кальцинозом висхідної аорти, каскадними стенозами КА і патологічними змінами ВПВ становить 41,5 % від загальної кількості оперованих. Особливостями методики ШКА на працюючому серці є першочергове накладення проксимальних анастомозів, пріоритетне шунтування колатеризованих КА, проведення проби для визначення толерантності міокарда до ішемії перед шунтуванням, стандартизація техніки накладення дистальних анастомозів, використання анатомічних особливостей ВПВ для послідовного шунтування кілька КА. Розроблені способи ШКА на працюючому серці у пацієнтів з дефіцитом венозних і артеріальних трансплантатів у хворих на ІБС, дали змогу виконати шунтування в середньому 3,6 КА одним або двома (в середньому 1,8 графта) підшитими до аорти трансплантатами і збільшити реваскуляризацію міокарда до 92,7 %.



Ключові слова: хірургічне лікування ІХС, дефіцит венозних трансплантатів, кальциноз аорти, техніка коронарного шунтування

 

Тактические и технические аспекты шунтирования коронарных артерий на работающем сердце у «проблемных» больных ИБС с дефицитом венозных и артериальных трансплантатов

В.И. Урсуленко, А.В. Руденко, В.В. Гутовский

Цель работы — обобщить собственный опыт и разработать оптимальную тактику и технологию создания комбинационных графтов, технику наложения проксимальных и дистальных анастомозов при множественных, каскадных стенозах просвета коронарных артерий (КА), с тяжелым поражением восходящей аорты, с варикозным поражением больших подкожныхвен ног, наличием в них участков облитерации.

Материалы и методы. В Национальном институте сердечно-сосудистой хирургии им. Н.М. Амосова АМН Украины с 2000 по 2006 год выполнено 3477 операций ШКА на работающем сердце у пациентов с изолированной ИБС и 601 операция шунтирования КА (ШКА) в сочетании с резекцией АЛЖ у больных ИБС, у которых течение болезни осложнилось развитием постинфарктной аневризмы левого желудочка. Количество оперированных пациентов, у которых выявлено выраженный кальциноз восходящей аорты или множественные, на разных уровнях, каскадные стенозы просвета КА, а также с болезнью БПВ, что потребовало нестандартного подхода и способов формирования комбинированных венозных трансплантатов, наложения дистальных и проксимальных анастомозов, составило 41,5 % (n = 1695). В настоящей работе представлен клинический материал, операции и методы ШКА на работающем сердце у 821 из 1739 (47,2 %) оперированного «проблемного» пациента с ИБС последовательно оперированных пациентов в 2005—2006 гг.

Результаты и обсуждение. Разработанная нами методика ШКА на работающем сердце, позволила нам с большой пользой использовать наличие коллатеральных связей в системе КА, что дало возможность снизить риск развития осложнений, гарантировала сохранение кровоснабжения миокарда для поддержания насосной функции сердца. Данная методика предусматривает следующую последовательность действий: 1) первыми выделить внутреннюю грудную артерию (ВГА) с параллельным выделением и подготовкой венозных трансплантатов; 2) первыми наложить проксимальные анастомозы (исключение составляют случаи, когда гемодинамическая ситуация требует экстренного анастомозирования ВГА с передней межжелудочковой ветвью (ПМЖВ) левой коронарной артерии (ЛКА); 3) первыми шунтировать коллатеризированные КА (которые получают кровь через коллатерали из бассейна другой КА); 4) коллатерозирующие артерии должны быть шунтированы только после того, когда шунтированы коллатеризированные КА; 5) при равнозначных поражениях и отсутствии (или незначительной степени выраженности) межкоронарных коллатеральных связей, в первую очередь необходимо восстановить кровоток по ПМЖВ ЛКА; 6) при наложении дистального анастомоза с функционально значимой КА без опасного ухудшения работы сердца, необходимо провести ишемическую пробу миокарда. После окклюзии артерии на 1—2 минуты. Регистрируют и оценивают изменения ЭКГ, ЧСС, АД. После восстановления коронарного кровотока на 2—3 минуты, проводят артериотомию и наложение анастомоза; 7) если при окклюзии одной из пораженных КА ухудшается гемодинамика, ишемия по ЭКГ, возникает необходимость в применении больших доз допмина и проведении дефибрилляций, лучше подключить АИК и наложить дистальный анастомоз (или несколько) в условиях параллельной перфузии. Накопление опыта ШКА у пациентов с ИБС способствовало снижению послеоперационной летальности до 1—3,5 % в разных центрах, что снизило остроту этой проблемы.

Выводы. Доля «проблемных» больных ИБС с дефицитом вен и артериальных трансплантатов в связи с тяжелым кальцинозом восходящей аорты, каскадными стенозами КА и патологическими изменениями БПВ составляет 41,5 % от общего количества оперированных. Особенностями методики ШКА на работающем сердце является первоочередное наложение проксимальных анастомозов, приоритетное шунтирование коллатерозированых КА, проведения пробы для определения толерантности миокарда к ишемии перед шунтированием, стандартизация техники наложения дистальных анастомозов, использование анатомических особенностей БПВ для последовательного шунтирования нескольких КА. Разработанные способы ШКА на работающем сердце у пациентов с дефицитом венозных и артериальных трансплантатов у больных ИБС, позволили выполнить шунтирование в среднем 3,6 КА одним или двумя (в среднем 1,8 графта) подшитыми к аорте трансплантатами и увеличить реваскуляризацию миокарда до 92,7 %.



Ключевые слова: хирургическое лечение ИБС, дефицит венозных трансплантатов, кальциноз аорты, техника коронарного шунтирования

4. оригінальні дослідження

 

Дисфункція нирок як маркер несприятливого перебігу інфаркту міокарда

О.М. Пархоменко, О.С. Гур'єва

Мета дослідження — визначення ролі ниркової дисфункції та проведення порівняльного аналізу показників функції нирок як маркерів ризику несприятливого перебігу госпітального періоду гострого інфаркту міокарда (ГІМ) та віддаленого періоду після ГІМ і оцінка зв’язку ниркової дисфункції з показниками системного запалення.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз клініко-анамнестичних та лабораторних даних 826 хворих, госпіталізованих у 1-шу добу ГІМ. Для оцінки частоти розвитку ускладнень та кардіальної смерті (КС) залежно від функції нирок хворих розподілено на три групи: зі швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ) на час госпіталізації ≥ 90 мл/(хв · 1,73м2) — І група; ШКФ від 60 до 89,99 мл/(хв · 1,73м2) — ІІ; із ШКФ < 60 мл/(хв · 1,73м2) — ІІІ група. Інформативність показників функції нирок на час госпіталізації та на 3-тю—5-ту добу ГІМ щодо виділення хворих з високим ризиком розвитку повторного ГІМ або настання КС протягом 5 років спостереження оцінювали з використанням статистичного пакету програм SPSS 11.0. Кореляцію ШКФ з рівнями показників фактора некрозу пухлини альфа (ФНП-α) та лейкоцитозу у 1-шу і на 10-ту добу ГІМ проводили непараметричними методами.

Результати та обговорення. Значне підвищення ризику ранньої постінфарктної стенокардії (РПІС) виявлено у хворих із ШКФ < 90 мл/(хв · 1,73м2) (р < 0,05). Високий ризик розвитку шлуночкових тахіаритмій та кардіогенного шоку після 1-ї доби ГІМ спостерігався в III групі (р < 0,05). Помічено виразний незалежний вплив дисфункції нирок на частоту розвитку повторного ГІМ та настання КС протягом п’ятирічного періоду спостереження: в ІІІ групі ризик розвитку повторного ІМ був вищим, ніж у І та ІІ (СР [95 % ДІ] = 1,94 [1,08—3,49]); ризик КС зростав майже вдвічі в ІІ та ІІI групах порівняно з І (СР [95 % ДІ] = 1,84 [1,09—3,09] та СР [95 % ДІ] = 1,97 [1,05—3,71] відповідно). Виявлено також, що у хворих з нирковою дисфункцією кількість лейкоцитів та ФНП-α була значно вищою, ніж у хворих І групи (р < 0,05).

Висновки. Порушення функції нирок у хворих з ГІМ призводить до значного зростання частоти розвитку РПІС, шлуночкових тахіаритмій у госпітальний період та є незалежним чинником ризику повторного ГІМ і настання КС протягом п’яти років спостереження. Одним з чинників, що спостерігається за несприятливого перебігу захворювання у хворих з дисфункцією нирок, є активізація системного запального процесу.



Ключові слова: гострий інфаркт міокарда, функція нирок, кардіальна смерть, оцінка ризику

 

Дисфункция почек как маркер неблагоприятного течения инфарктa миокарда

А.Н. Пархоменко, О.С. Гурьева

Цель исследования — определение роли почечной дисфункции и проведение сравнительного анализа показателей функции почек как маркеров риска неблагоприятного течения госпитального периода острого инфаркта миокарда (ОИМ) и отдаленного периода после ОИМ и оценка связи почечной дисфункции из показателями системного воспаления у таких больных.

Материалы и методы. Проведен ретроспективный анализ клинико-анамнестических и лабораторных данных 826 больных, госпитализированных в первые сутки ОИМ. Для проведения оценки частоты развития осложнений и кардиальной смерти (КС) в зависимости от функции почек больные были распределены на три группы: со скоростью клубочковой фильтрации (СКФ) при госпитализации ≥ 90 мл/(мин · 1,73м2) — І группа; СКФ от 60 до 89,99 мл/(мин · 1,73м2) — ІІ и со СКФ < 60 мл/(мин · 1,73м2) — ІІІ. Сравнительную оценку информативности показателей функции почек при госпитализации и на третьи — пятые сутки ИМ в выделении пациентов с высоким риском развития повторного инфаркта или КС в течение 5 лет после инфаркта производили при помощи пакета статистических программ SPSS 11.0. Для изучения корреляции СКФ с уровнем показателя фактора некроза опухоли α (ФНО-α) и лейкоцитоза в первые и на десятые сутки ОИМ использовали непараметрические статистические методы.

Результаты и обсуждение. В результате анализа выявлено повышенный риск ранней постинфарктной стенокардии (РПИС) у больных с СКФ < 90 мл/(мин · 1,73м2) (р < 0,05). Риск развития желудочковых тахиаритмий и кардиогенного шока после первых суток ОИМ значительно возрастал в третьей группе (р < 0,05). Зарегистрировано выраженное независимое влияние дисфункции почек на частоту развития повторного инфаркта и КС в течение пяти лет после ОИМ. Риск КС возрастал почти вдвое во II и ІІІ группах в сравнении с І (СР [95 % ДИ] = 1,84 [1,09—3,09] и СР [95 % ДИ] = 1,97 [1,05 — 3,71] соответственно); в ІІІ группе риск повторного ОИМ был выше, нежели в І и ІІ группах (СР [95 % ДИ] = 1,94 [1,08 — 3,49]). Также выявлено, что показатели ФНП-α и количество лейкоцитов у больных с дисфункцией почек значительно превышали таковые у пациентов первой группы (р < 0,05).

Выводы. Нарушение функции почек у больных с ОИМ приводит к значительному увеличению частоты развития РПИС, желудочковых тахиаритмий в госпитальный период, а также является независимым фактором риска развития повторного инфаркта и КС в течение пяти лет наблюдения. Одним из факторов, сопровождающим неблагоприятное течение заболевания у больных с дисфункцией почек, является активизация системного воспалительного процесса.



Ключевые слова: острый инфаркт миокарда, функция почек, кардиальная смерть, оценка риска

5. оригінальні дослідження

 

Вплив навчання самоконтролю та активного амбулаторного спостереження на клінічний перебіг хронічної серцевої недостатності і функціональний стан хворих

М.Т. Ватутін, Є.В. Єщенко, Н.В. Калінкіна, О.В. Склянна

Мета дослідження — оцінка впливу навчання пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) самоконтролю та активного амбулаторного лікарського спостереження в умовах вітчизняної медичної практики на рівень летальності, частоту і тривалість госпіталізацій, функціональний статус і основні показники гемодинаміки.

Матеріали і методи. В дослідження було включено 80 амбулаторних хворих з ХСН II—IV функціонального класу (ФК) за NYHA ішемічної етіології в поєднанні з артеріальною гіпертензією, які були рандомізовані в дві групи: групу втручання і групу контролю. На момент включення в дослідження пацієнти обох груп були порівнянні за віком, статтю, функціональним станом, показникам гемодинаміки і лікуванням. На початку дослідження в групі втручання проводили індивідуальні заняття, під час яких пацієнти отримували інформацію щодо ХСН, особливостей лікування. Тривалість періода спостереження становила 12 міс. На початку і в кінці дослідження оцінювали ФК ХСН, показники гемодинаміки, необхідність у госпіталізації і посиленні терапії. Наприкінці спостереження визначали рівень загальної летальності, кількість госпіталізацій з приводу прогресування ХСН і загальну кількість днів лікування в стаціонарі.

Результати та обговорення. Кількість госпіталізацій з приводу прогресування ХСН у групі втручання було меншим порівняно з групою контролю — 11 (27,5 %) і 20 (50,0 %) випадків відповідно (р < 0,05). Загальна тривалість лікування в стаціонарі пацієнтів групи втручання становила 186 днів, що майже вдвічі менше порівняно з групою контролю (337 днів) (р < 0,05). За період спостереження в групі втручання померло 3 (7,5 %) хворих, у групі контролю — 7 (17,5 %) (р > 0,05). Необхідність у посиленні медикаментозної терапії ХСН, тобто у збільшенні доз, додаванні препаратів інших груп, призначенні внутрішньовенних лікарських форм, в обох групах була порівнянна (відповідно в 50,0 і 62,5 % випадків, р > 0,05). Однак пацієнтам групи втручання достовірно рідше було потрібно збільшення дози діуретиків порівняно з групою контролю (у 30 % випадків проти 57,5 %; р < 0,05). Наприкінці періоду спостереження в групі втручання відмічено позитивну динаміку щодо функціонального статусу пацієнтів. В цілому поліпшення ФК ХСН відмічено у 4 (10,8 %) хворих у групі втручання і у 2 (6,0 %) — у групі контролю (р > 0,05), а погіршення — у 2 (5,4 %) і 14 (42,4 %) відповідно (р < 0,05).

Висновки. Навчання пацієнтів з ХСН II—IV ФК за NYHA самоконтролю в поєднанні з активним амбулаторним лікарським спостереженням протягом 12 міс дає змогу запобігти погіршенню функціонального статусу і фракції викиду лівого шлуночка, зменшити кількість і тривалість госпіталізацій з приводу декомпенсації ХСН, а також знизити потребу в діуретичній терапії.



Ключові слова: серцева недостатність, навчання хворих, амбулаторне спостереження, немедикаментозні методи лікування

 

Влияние обучения самоконтролю и активного амбулаторного наблюдения на клиническое течение хронической сердечной недостаточности и функциональное состояние больных

Н.Т. Ватутин, Е.В. Ещенко, Н.В. Калинкина, Е.В. Склянная

Цель исследования — оценка влияния обучения пациентов с хронической сердечной недостаточностью (ХСН) самоконтролю и активного амбулаторного врачебного наблюдения в условиях отечественной медицинской практики на уровень летальности, частоту и длительность госпитализаций, функциональный статус и основные показатели гемодинамики.

Материалы и методы. В исследование были включены 80 амбулаторных больных с ХСН II—IV функционального класса (ФК) по NYHA ишемической этиологии в сочетании с артериальной гипертензией, которые были рандомизированы в две группы: группу вмешательства и группу контроля. На момент включения в исследование пациенты обеих групп были сопоставимы по возрасту, полу, функциональному состоянию, показателям гемодинамики и лечению. В начале исследования в группе вмешательства проводили индивидуальные занятия, в ходе которых пациенты получали информацию о ХСН, особенностях лечения. Длительность периода наблюдения составила 12 мес. В начале и в конце исследования оценивали ФК ХСН, показатели гемодинамики, необходимость в госпитализации и усилении терапии. В конце наблюдения определяли уровень общей летальности, количество госпитализаций по поводу прогрессирования ХСН и общее количество дней лечения в стационаре.

Результаты и обсуждение. Количество госпитализаций по поводу прогрессирования ХСН в группе вмешательства было меньшим по сравнению с группой контроля — 11 (27,5 %) и 20 (50,0 %) случаев соответственно (р < 0,05). Общая продолжительность лечения в стационаре пациентов группы вмешательства составила 186 дней, что почти в два раза меньше по сравнению с группой контроля (337 дней) (р < 0,05). За период наблюдения в группе вмешательства умерло 3 (7,5 %) больных, в группе контроля — 7 (17,5 %) (р > 0,05). Необходимость в усилении медикаментозной терапии ХСН, то есть в увеличении доз, добавлении препаратов других групп, назначении внутривенных лекарственных форм, в обеих группах была сопоставимой (соответственно в 50,0 и 62,5 % случаев; р > 0,05). Однако пациентам группы вмешательства достоверно реже требовалось увеличение дозы диуретиков по сравнению с группой контроля (в 30 % случаев против 57,5 %; р < 0,05). К концу периода наблюдения в группе вмешательства отмечена положительная динамика относительно функционального статуса пациентов. В целом улучшение ФК ХСН отмечено у 4 (10,8 %) больных в группе вмешательства и у 2 (6,0 %) — в группе контроля (р > 0,05), а ухудшение — у 2 (5,4 %) и 14 (42,4 %) больных соответственно (р < 0,05).

Выводы. Обучение пациентов с ХСН II—IV ФК по NYHA самоконтролю в сочетании с активным амбулаторным врачебным наблюдением в течение 12 мес позволяет предупредить ухудшение функционального статуса и фракции выброса левого желудочка, уменьшить количество и продолжительность госпитализаций в связи с декомпенсацией ХСН, а также снизить потребность в диуретической терапии.



Ключевые слова: сердечная недостаточность, обучение больных, амбулаторное наблюдение, немедикаментозные методы лечения

6. оригінальні дослідження

 

Порівняльна оцінка варіабельності ритму серця у хворих, які перенесли Q-інфаркт міокарда, зі зниженою та збереженою систолічною функцією лівого шлуночка у динаміці лікування з включенням

К.М. Амосова, А.Б. Безродний, Є.В. Андрєєв, І.В. Прудкий, В.Д. Кудлай, О.Б. Запорожец, О.М. Герула

Мета роботи — провести порівняльну оцінку змін варіабельності серцевого ритму (ВСР) у стані спокою та в умовах антиортостатичної проби у хворих, які перенесли Q-інфаркт міокарда (ІМ), з фракцією викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) менше 45 % та більше 45 % в динаміці лікування з включенням бісопрололу та метопрололу.

Матеріали і методи. Обстежено 72 хворих на гострий первинний ІМ із зубцем Q та гострою лівошлуночковою недостатністю (ГЛШН) не вище ІІ класу, госпіталізованих в перші 24 год від початку захворювання. До 1-ї групи ввійшло 24 хворих з ФВ ЛШ < 45 %, які у складі загальноприйнятої терапії отримували метопрололу тартрат, на кінець спостереження доза метопрололу становила в середньому (116,7 ± 6,1) мг/добу. До 2-ї групи ввійшло 24 хворих з ФВ ЛШ < 45 %, які приймали бісопролол, на кінець спостереження доза бісопрололу становила в середньому (8,9 ± 0,9) мг/добу. До контрольної групи ввійшло 24 хворих з ФВ ЛШ > 45 %, які отримували метопрололу тартрат, на кінець спостереження доза метопрололу становила в середньому (124,7 ± 9,3) мг/добу. Усім хворим на 25-ту добу та через 6 міс проводили визначення часових та спектральних показників ВСР за даними аналізу 128 синусових R—R інтервалів уранці натще у стані спокою та в умовах антиортостатичної проби, а також ехокардіографічне обстеження з визначенням основних показників систолічної функції ЛШ. Визначали також концентрацію С-реактивного білка (С-РБ, мг/л) та передсердного натрій-уретичного фактора (NT-pro-ANP, пмоль/л) у сироватці венозної крові імуноферментним (ELISA) методом.

Результати та обговорення. У хворих на гострий Q-ІМ усіх трьох груп на 25-й день захворювання порівняно із здоровими спостерігалося достовірне (p < 0,01) зниження величини SDNN у стані спокою (17,4 ± 1,41, 22,5 ± 1,82 та 28,7 ± 2,2 відповідно у 1-й, 2-й та контрольній групах порівняно з 44,3 ± 2,4 у здорових), а також достовірне (p < 0,01) зниження ΔSDNN при проведенні антиортостатичної проби (відповідно (10,9 ± 0,88), (14,0 ± 1,14), (17,8 ± 1,32) та (25,3 ± 2,05) %). За однакової частоти серцевих скорочень у стані спокою (відповідно 63,8 ± 5,17, 62,4 ± 4,97 та 64,2 ± 5,15) виявлено достовірні кореляційні зв’язки між SDNN та NT-pro-ANP (r = –0,67, р < 0,002), С-РБ (r = –0,51, р < 0,01), ФВ ЛШ (r = 0,71, р < 0,001), а також між SDNN та ΔSDNN (r = –0,88, р < 0,0001). Через 6 міс лікування спостерігалося достовірне збільшення SDNN у всіх трьох групах (у 1,3, 1,5 та 1,4 разу відповідно у 1-й, 2-й та контрольній групах, усі р < 0,05), причому у 2-й групі воно було більш вираженим (р < 0,01), ніж у 1-й (відповідно 31,6 ± 2,3 і 23,2 ± 1,51), залишаючись достовірно (р < 0,05) меншим, ніж у контрольній групі, в якій цей показник нормалізувався. При аналізі виявлено значне достовірне (p < 0,01) підвищення величини LF/HF порівняно зі здоровими на 25-й день захворювання в усіх трьох групах (3,79 ± 0,27, 2,97 ± 0,24 та 2,38 ± 0,19 відповідно у 1-й, 2-й та контрольній групах порівняно з 1,68 ± 0,14 у здорових, p < 0,01) та достовірне (p < 0,01) зниження ΔLF/HF при проведенні антиортостатичної проби (відповідно на (6,8 ± 0,55), (10,8 ± 0,87), (18,1 ± 1,46) і (36,9 ± 2,92) %, p < 0,01). У результаті лікування з включенням β-адреноблокаторів через 6 міс зафіксовано достовірне зниження величини LF/HF у всіх групах хворих (у 1,9, 1,5 та 1,3 разу відповідно у 1-й, 2-й та контрольній групах, усі р < 0,05), у 1-й групі цей показник став достовірно меншим, ніж у 2-й та контрольній групах, у яких він нормалізувався (відповідно 2,71 ± 0,22, 1,93 ± 0,16 та 1,82 ± 0,15; р < 0,01). Виявлено достовірні кореляційні зв’язки між LF/HFта NT-pro-ANP (r = 0,54, р < 0,005), С- РБ (r = 0,42, р < 0,01), ФВ ЛШ (r = –0,68, р < 0,008).

Висновки. На 25-у добу гострого ІМ із зубцем Q у хворих з ФВ < 45 % і ГЛШН І-ІІ класу спостерігається більш виражена активація симпатичної нервової системи та зниження активності парасимпатичної нервової системи у стані спокою та при об’ємному навантаженні, ніж у пацієнтів із збереженою ФВ. Через 6 міс лікування з включенням β-адреноблокаторів ці зміни вегетативного тонусу у хворих із збереженою систолічною функцією практично зникають, а у хворих з початково зниженою ФВ значно зменшуються. Лікування протягом 6 міс хворих, які перенесли Q-ІМ, із ФВ < 45 % з включенням бісопрололу асоціюється з менш вираженими, ніж при використанні метопрололу тартрату, порушеннями вегетативного тонусу та забезпеченням, за даними оцінки ВСР у стані спокою та в умовах антиортостатичної проби, незважаючи на відсутність різниці у частоті серцевих скорочень.



Ключові слова: бісопролол, інфаркт міокарда, варіабельність серцевого ритму

 

Сравнительная оценка вариабельности ритма сердца у больных, перенесших Q-инфаркт миокарда со сниженной и сохраненной систолической функцией левого желудочка в динамике лечения с включением

Е.Н. Амосова, А.Б. Безродный, Е.В. Андреев, І.В. Прудкий, В.Д. Кудлай, О.Б. Запорожец, О.М. Герула

Цель работы — провести сравнительную оценку изменений вариабельности сердечного ритма (ВСР) в состоянии покоя и в условиях антиортостатической пробы у больных, перенесших Q-инфаркт миокарда (ИМ), с фракцией выброса (ФВ) левого желудочка (ЛЖ) меньше 45 % и больше 45 % в динамике лечения с включением бисопролола и метопролола.

Материалы и методы. Обследовано 72 больных острым первичным ИМ с зубцом Q и острой левожелудочковой недостаточностью (ОЛЖН) не выше ІІ класса, госпитализированных в первые 24 ч от начала заболевания. В 1-ю группу вошли 24 больных с ФВ ЛЖ < 45 %, которые в составе общепринятой терапии получали метопролола тартрат, на конец наблюдения доза метопролола составила в среднем (116,7 ± 6,1) мг/сут. В 2-ю группу вошли 24 больных с ФВ ЛЖ < 45 %, которые получали бисопролол, на конец наблюдения доза бисопролола составила в среднем (8,9 ± 0,9) мг/сут. В контрольную группу вошли 24 больных с ФВ ЛЖ > 45 %, которые получали метопролола тартрат, на конец наблюдения доза метопролола составила в среднем (124,7 ± 9,3) мг/сут. Всем больным на 25-е сутки и через 6 мес проводили определение временных и спектральных показателей ВСР по данным анализа 128 синусових R-R интервалов утром натощак в покое и в условиях антиортостатической пробы, а также эхокардиографическое обследование с определением основных показателей систолической функции ЛЖ. Определяли также концентрацию С-реактивного белка (С-РБ, мг/л) и предсердного натрий-уретического фактора (NT-pro-ANP, пмоль/л) в сыворотке венозной крови иммуноферментным (ELISA) методом.

Результаты и обсуждение. У больных острым Q-ИМ всех трех групп на 25-й день заболевания по сравнению со здоровыми отмечено достоверное (p < 0,01) снижение величины SDNN в состоянии покоя (17,4 ± 1,41, 22,5 ± 1,82 и 28,7 ± 2,2 соответственно в 1-й, 2-й и контрольной группах, по сравнению с 44,3 ± 2,4 у здоровых), а также достоверное (p < 0,01) снижение ΔSDNN при проведении антиортостатической пробы (соответственно (10,9 ± 0,88), (14,0 ± 1,14), (17,8 ± 1,32) и (25,3 ± 2,05) %). При одинаковой частоте сердечных сокращений в состоянии покоя (соответственно 63,8 ± 5,17, 62,4 ± 4,97 и 64,2 ± 5,15) выявлены достоверные корреляционные связи между SDNN и NT-proANP (r = –0,67, р < 0,002), С-РБ (r =–0,51, р < 0,01), ФВ ЛЖ (r = 0,71, р < 0,001), а также между SDNN и ΔSDNN (r = –0,88, р < 0,0001). Через 6 мес лечения отмечено достоверное увеличение величины SDNN во всех трех группах (в 1,3, 1,5 и 1,4 раза соответственно в 1-й, 2-й и контрольной группах, все р < 0,05), при чем во 2-й группе оно было более выраженным (р < 0,01), чем в 1-й (соответственно 31,6 ± 2,3 и 23,2 ± 1,51), оставаясь достоверно (р < 0,05) меньшим, чем в контрольной группе, в которой этот показатель нормализовался. При анализе установлено значительное достоверное (p < 0,01) повышение величины LF/HF по сравнению со здоровыми на 25-й день заболевания во всех трех группах (3,79 ± 0,27, 2,97 ± 0,24 и 2,38 ± 0,19 соответственно в 1-й, 2-й и контрольной группах по сравнению с 1,68 ± 0,14 у здоровых, p < 0,01) и достоверное (p < 0,01) снижение ΔLF/HF при проведении антиортостатической пробы (соответственно (6,8 ± 0,55), (10,8 ± 0,87), (18,1 ± 1,46) и (36,9 ± 2,92) %, p < 0,01). В результате лечения с включением β-адреноблокаторов через 6 мес отмечено достоверное снижение величины LF/HF во всех группах больных (в 1,9, 1,5 и 1,3 раза соответственно в 1-й, 2-й и контрольной группах, все р < 0,05), в 1-й группе этот показатель достоверно (р < 0,01) меньшим, чем во 2-й и контрольной группах, в которых он нормализовался (соответственно 2,71 ± 0,22, 1,93 ± 0,16 и 1,82 ± 0,15, р < 0,01). Выявлены достоверные корреляционные связи между LF/HF и NT-pro-ANP (r = 0,54, р < 0,005), С-РБ (r = 0,42, р < 0,01), ФВ ЛШ (r = –0,68, р < 0,008).

Выводы. На 25-е сутки острого ИМ с зубцом Q у больных с ФВ < 45 % и ОЛЖН І-ІІ класса отмечается более выраженная активация симпатической нервной системы и снижение активности парасимпатической нервной системы в состоянии покоя и при объемной нагрузке, чем у пациентов с сохраненной ФВ. Через 6 мес лечения с включением β-адреноблокаторов эти изменения вегетативного тонуса у больных с сохраненной систолической функцией практически исчезают, а у больных с изначально сниженной ФВ значительно уменьшаются. Лечение на протяжении 6 мес больных, которые перенесли Q-ИМ, с ФВ < 45 % с включением бисопролола, ассоциируется с менее выраженными, чем при использовании метопролола тартрата, нарушениями вегетативного тонуса и обеспечением, по данным оценки ВСР в состоянии покоя и в условиях антиортостатической пробы, несмотря на отсутствие разницы в частоте сердечных сокращений.



Ключевые слова: бисопролол, инфаркт миокарда, вариабельность сердечного ритма

7. оригінальні дослідження

 

Експериментальне моделювання мініінвазивних реконструктивних втручань на аорто-здухвинному сегменті

Ю.С. Спірін

Мета дослідження – розробити методику моделювання мініінвазивних реконструктивних утручань на аорто-здухвинному сегменті для оволодіння специфічними навиками виконання операцій і оцінити її ефективність.

Матеріали і методи. Проаналізовано досвід експериментального моделювання мініінвазивних реконструкцій аорто-здухвинного сегмента (АЗС). Розроблено спеціальний тренажер, що імітував черевну порожнину пацієнта, на дні якого було зафіксовано свинячу аорту. За допомогою лапароскопічних інструментів сформовано 60 анастомозів (за період 2005—2006 рр.) між сегментом свинячої аорти та синтетичним експлантатом (18 та 9 мм). Сформовано 20 анастомозів за методикою «кінець-у-кінець» та 40 — «кінець-у-бік».

Результати та обговорення. Виконання реконструкції АЗС в умовах експерименту дало змогу оволодіти такими специфічними навиками: перетискання черевної аорти, розкриття її просвіту та формування майданчика для анастомозу, формування міжсудинного анастомозу. Проаналізовано динаміку головних показників реконструкції. Так, на початку тренувального періоду час витрачений на формування анастомозу між свинячою аортою та синтетичним експлантатом становив від 140 до 210 хв (М = 160 ± 8,7), а загальна тривалість перетину аорти — від 160 до 240 хв (М = 180 ± 12,2) . Після закінчення періоду тренування час, витрачений на формування анастомозу між свинячою аортою та синтетичним експлантатом, становив від 20 до 40 (М = 25 ± 5,8) хв, а загальна тривалість перетину аорти — від 35 до 60 (М = 49 ± 9,3) хв.

Висновки. Розроблена методика експериментального моделювання мініінвазивних реконструкцій АЗС дала змогу оволодіти такими технічними навиками з виконання: перетискання черевної аорти, розкриття її просвіту та формування майданчика для проксимального анастомозу, формування міжсудинного анастомозу. Це забезпечило скорочення загального часу перетискання черевної аорти на кінець тренувального етапу.



Ключові слова: мініінвазивна реконструкція аорто-здухвинного сегмента

 

Экспериментальное моделирование миниинвазивных реконструктивных вмешательств на аорто-подвздошном сегменте

Ю.С. Спирин

Цель исследования — разработать методику моделирования миниинвазивных реконструктивных вмешательств на аортоподвздошном сегменте в целях приобретения специфических навыков выполнения операций и оценить ее эффективность.

Материалы и методы. В работе проанализирован опыт экспериментального моделирования миниинвазивных реконструкций аорто-подвздошного сегмента (АПС). Разработан специальный тренажер, имитирующий брюшную полость пациента с фиксированной на дне свиной аортой. При помощи лапароскопических инструментов сформировано 60 анастомозов (за период 2005—2006 гг.) между сегментом свиной аорты и синтетическими эксплантатами (18 и 9 мм). Сформировано 20 анастомозов по методике «конец-в-конец» и 40 — «конец-в-бок».

Результаты и обсуждение. Выполнение реконструкции АПС в условиях эксперимента позволило овладеть следующими специфическими навыками пережатия брюшной аорты, вскрытие ее просвета и выкраивания площадки для анастомоза, формирования межсосудистого анастомоза. Проанализирована динамика основных показателей реконструкции. На начальных этапах тренировки время, затраченное на формирование анастомоза между свиной аортой и синтетическим эксплантатом, составило от 140 до 210 мин (М = 160 ± 8,7), а общее время пережатия аорты — от 160 до 240 мин (М = 180 ± 12,2). К окончанию тренировки время формирования анастомоза составляло от 20 до 40 мин (М = 25 ± 5,8), а общее время пережатия аорты — от 35 до 60 мин (М = 47 ± 9,3).

Выводы. Разработанная методика экспериментального моделирования миниинвазивных реконструкций на АПС позволила усовершенствовать следующие технические навыки выполнения операции: пережатия брюшной аорты, выкраивания аортальной площадки для проксимального анастомоза, формирования межсосудистого анастомоза, что обеспечило сокращение общего времени пережатия брюшной аорты к концу тренировочного этапа.



Ключевые слова: миниинвазивная реконструкция аорто-подвздошного сегмента

8. оригінальні дослідження

 

Зміни жирнокислотного спектру ліпідів тканин у щурів зі спонтанною артеріальною гіпертензією

М.І. Загородний, Т.С. Брюзгіна, А.С. Свінцицький

Мета роботи — визначення змін жирнокислотного (ЖК) спектру ліпідів у міокарді, нирках і печінці щурів зі спонтанною артеріальною гіпертензією (САГ) методом газорідинної хроматографії.

Матеріали та методи. Дослідження виконані на 42 щурах із САГ лінії НІСАГ обох статей масою 180—300 г із систолічним артеріальним тиском (САТ) — 170—180 мм рт. ст., які утримувались у віварії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця. В якості контролю обстежено 28 нормотензивних щурів лінії Wistar із САТ 100—105 мм рт. ст., співставних за масою та статтю. Тварин декапітували під хлоридно-уретановим наркозом. Тканини серця, нирок і печінки гомогенізували у фізіологічному розчині, підготовку біологічного матеріалу і газохроматографічний аналіз ліпідів тканин проводили за існуючою методикою.

Результати та обговорення. В міокарді щурів із САГ, порівняно з тваринами контрольної групи, зменшувався вміст пальмітинової ЖК з (19,3 ± 1,5) до (13,7 ± 1,0) % і збільшувався вміст арахідонової з (36,6 ± 1,8) до (47,8 ± 1,8) % (р < 0,05). Сума насичених ЖК зменшувалася з (34,4 ± 1,6) до (26,7 ± 1,8) %, тоді як сума ненасичених ЖК і сума поліненасичених ЖК збільшувалася з (65,6 ± 1,6) до (73,3 ± 1,8) % і з (55,8 ± 1,3) до (65,6 ± 1,5) % відповідно (р < 0,05). Зміни ЖК складу нирок щурів із САГ характеризувалися збільшенням суми поліненасичених ЖК з (51,5 ± 1,8) до (59,3 ± 1,6) % (p < 0,05). Причому збільшення вмісту арахідонової ЖК з (42,0 ± 1,0) до (47,0 ± 1,5) % (р < 0,05) проявлялося на тлі зниження вмісту стеаринової ЖК з (11,6 ± 0,8) % до (8,2 ± 1,0) % і олеїнової кислоти з (12,9 ± 1,0) до (10,0 ± 0,8) % та зростання лінолевої ЖК з (8,9 ± 0,9) до (11,8 ± 1,0) % (р < 0,05). При порівнянні ЖК складу ліпідів печінки щурів із САГ з контролем також мали місце суттєві зміни. Так, збільшувався вміст лінолевої ЖК з (10,0 ± 1,0) до (13,2 ± 1,0) % і арахідонової ЖК з (36,7 ± 0,4) до (42,6 ± 1,5) %, усі р < 0,05. Одночасно з цим зменшувався вміст стеаринової ЖК з (11,6 ± 0,6) до (8,9 ± 0,9) % і олеїнової ЖК з (11,5 ± 0,4) до (8,1 ± 0,8) % (усі р < 0,05).

Висновки. В спектрі ЖК ліпідів міокарда, нирок і печінки щурів із САГ спостерігається збільшення вмісту арахідонової кислоти і суми поліненасичених ЖК, що супроводжується зменшенням вмісту в міокарді пальмітинової ЖК, а в нирках і печінці — стеаринової і олеїнової ЖК при збільшенні вмісту лінолевої ЖК.



Ключові слова: ліпіди, жирні кислоти, спонтанна артеріальна гіпертензія, щури

 

Изменения жирнокислотного состава липидов тканей у крыс со спонтанной артериальной гипертензией

М.И. Загородний, Т.С. Брюзгина, А.С. Свинцицкий

Цель работы — oпределение изменений жирнокислотного (ЖК) спектра липидов в миокарде, почках и печени крыс из спонтанной артериальной гипертензией (САГ) методом газожидкостной хроматографии.

Материалы и методы. Исследования выполнены на 42 крысах с САГ линии НИСАГ обоих полов массой 180—300 г с систолическим артериальным давлением (САД) — 170—180 мм рт. ст., которые содержались в виварии Национального медицинского университета имени А.А. Богомольца. В качестве контроля обследовано 28 норматензивных крыс линии Wistar с САД 100—105 мм рт. ст., сопоставимых по массе и полу. Животных декапитировали под хлоридно-уретановым наркозом. Ткани сердца, почек и печени гомогенизировали в физиологическом растворе, подготовку биологического материала и газохроматографический анализ липидов тканей проводили по существующей методике.

Результаты и обсуждение. В миокарде крыс с САГ, по сравнению с животными контрольной группы, уменьшалось содержание пальмитиновой ЖК с (19,3 ± 1,5) до (13,7 ± 1,0) % и увеличивалось содержание арахидоновой с (36,6 ± 1,8) до (47,8 ± 1,8) % (р < 0,05). Сумма насыщеных ЖК уменьшалась с (34,4 ± 1,6) до (26,7 ± 1,8) %, в то время как сума ненасыщенных ЖК и сумма полиненасыщенных ЖК увеличивалась с (65,6 ± 1,6) до (73,3 ± 1,8) % и с (55,8 ± 1,3) до (65,6 ± 1,5) % соответственно (р < 0,05). Изменения ЖК состава почек крыс с САГ характеризовались увеличением суммы полиненасыщенных ЖК с (51,5 ± 1,8) до (59,3 ± 1,6) % (p < 0,05). При этом увеличение содержания арахидоновой ЖК с (42,0 ± 1,0) до (47,0 ± 1,5) % (р < 0,05) сопровождалось снижением содержания стеариновой ЖК с (11,6 ± 0,8) до (8,2 ± 1,0) % и олеиновой ЖК с (12,9 ± 1,0) до (10,0 ± 0,8) %, а также повышение линолевой ЖК с (8,9 ± 0,9) до (11,8 ± 1,0) % (р < 0,05). При сравнении ЖК состава липидов печени крыс с САГ с контролем также имели место существенные изменения. Так, увеличивалось содержание линолевой ЖК с (10,0 ± 1,0) до (13,2 ± 1,0) % и арахидоновой ЖК с (36,7 ± 0,4) до (42,6 ± 1,5) %, все р < 0,05. Одновременно з этим снижалось содержание стеариновой ЖК с (11,6 ± 0,6) до (8,9 ± 0,9) % и олеиновой с (11,5 ± 0,4) до (8,1 ± 0,8) % (все р < 0,05).

Выводы. В спектре ЖК липидов миокарда, почек и печени крыс с САГ наблюдается увеличение содержания арахидоновой кислоты и суммы полиненасыщенных ЖК, что сопровождается снижением содержания в миокарде пальмитиновой ЖК, а в почках и печени — стеариновой и олеиновой ЖК при увеличении содержания линолевой ЖК.



Ключевые слова: липиды, жирные кислоты, крысы, спонтанная артериальная гипертензия

9. огляди

 

Застосування статинів для первинної та вторинної профілактики ішемічного інсульту

К.М. Амосова, Н.Ю. Литвинова, В.Г. Мішалов

У статті зібрано дані про основні мультицентрові рандомізовані дослідження ефективності статинів, які застосовують для первинної і вторинної профілактики ішемічного інсульту, проаналізовано їхні результати та метаGаналізи. Наведено рекомендації з вторинної профілактики ішемічного інсульту.



Ключові слова: статини, атеросклероз, інсульт, профілактика

 

Применение статинов для первичной и вторичной профилактики ишемического инсульта

Е.Н. Амосова, Н.Ю. Литвинова, В.Г. Мишалов

В статье собраны сведения об основных мультицентровых рандомизированных исследованиях эффективности статинов, применяемых для первичной и вторичной профилактики ишемического инсульта, проанализированы их результаты и метаанализы. Приведены рекомендации по вторичной профилактике ишемического инсульта.



Ключевые слова: статины, атеросклероз, инсульт, профилактика

10. огляди

 

Синдром обструктивного апное сна і серцево-судинні захворювання

Г.В. Мостбауер

Синдром обструктивного апное сну (СОАС) — стан, що характеризується наявністю храпу, періодичним спадінням верхніх дихальних шляхів на рівні глотки і припиненням легеневої вентиляції за збереження дихальних зусиль, зниженням насичення артеріальної крові киснем, грубою фрагментацією сну і денною сонливістю. Поширення СОАС становить 2—4 % у чоловіків і 1—2 % у жінок середнього віку. Виникненню СОАС сприяють ожиріння, чоловіча стать, аномалії будови лицевого черепа, гіперплазія м’яких тканин глотки, збільшення мигдаликів, обструкція носових ходів, захворювання ендокринної системи — гіпотиреоз і акромегалія, сімейний анамнез. СОАС асоціюється з підвищенням захворюваності й смертності від багатьох серцево-судинних хвороб — артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, хронічної серцевої недостатності. Це зумовлено активізацією симпатичної нервової системи, ендотеліальною дисфункцією, гіперкоагуляцією, неспецифічним імунним запаленням, оксидантним стресом, інсулінорезистентністю, порушенням толерантності до глюкози, гіперлептинемією і лептинорезистентністю. Діагностика СОАС ґрунтується на клінічних ознаках (храп, апное під час сну, пробудження, неспокійний сон, денна сонливість, нічні напади ядухи, ніктурія, ранковий головний біль та ін.) і верифікується за допомогою полісомнографії (ПСГ). ПСГ — метод тривалої реєстрації різних функцій організму під час нічного сну. Лікування СОАС методом створення постійного позитивного тиску в дихальних шляхах (СРАР-терапія) знижує серцево-судинну захворюваність і летальність, артеріальний тиск, зменшує порушення ритму серця, поліпшує якість життя хворих.



Ключові слова: синдром обструктивного апное сну, серцево-судинні захворювання, артеріальна гіпертензія, інсульт, полісомнографія, СРАР-терапія

 

Синдром обструктивного апноэ сна и сердечно-сосудистые заболевания

Г.В. Мостбауер

Синдром обструктивного апноэ сна (СОАС) — состояние, характеризующееся наличием храпа, периодическим спадением верхних дыхательных путей на уровне глотки и прекращением легочной вентиляции при сохраняющихся дыхательных усилиях, снижением насыщения артериальной крови кислородом, грубой фрагментацией сна и дневной сонливостью. Распространенность СОАС составляет 2—4 % у мужчин и 1—2 % у женщин среднего возраста. Предрасполагающими факторами к СОАС являются ожирение, мужской пол, аномалии строения лицевого черепа, гиперплазия мягких тканей глотки, увеличение миндалин, обструкция носовых ходов, заболевания эндокринной системы — гипотиреоз и акромегалия, семейный анамнез. СОАС ассоциируется с повышением заболеваемости и смертности от многих сердечно-сосудистых заболеваний — артериальной гипертензии, ишемической болезни сердца, хронической сердечной недостаточности. Это обусловлено активацией симпатической нервной системы, эндотелиальной дисфункцией, гиперкоагуляцией, неспецифическим иммунным воспалением, оксидантным стрессом, инсулинорезистентностью, нарушением толерантности к глюкозе, гиперлептинемией и лептинорезистентностью. Диагностика СОАС базируется на клинических признаках (храп, апноэ во время сна, пробуждения, беспокойный неосвежающий сон, дневная сонливость, ночные приступы удушья, никтурия, утренняя головная боль и другие) и верифицируется с помощью полисомнографии (ПСГ). ПСГ — метод длительной регистрации различных функций организма в период ночного сна. Лечение методом создания постоянного положительного давления в дыхательных путях (СРАР-терапия) СОАС снижает сердечно-сосудистую заболеваемость и летальность, артериальное давление, уменьшает нарушения ритма сердца, улучшает качество жизни больных.



Ключевые слова: синдром обструктивного апноэ сна, полисомнография, сердечно-сосудистые заболевания, артериальная гипертензия, инсульт, СРАР-терапия

11. огляди

 

Антигіпертензивна терапія в період вагітності

Щ.М. Біловол, І.І. Князькова

Артеріальна гіпертензія (АГ) в період вагітності спостерігається в 8—10 % випадків. Приблизно в 30 % випадків АГ виявляють ще до настання вагітності (хронічна АГ), у 70 % — у період гестації (гестаційна АГ і прееклампсія-еклампсія). Протягом багатьох десятиріч прееклампсія посідає провідне місце в структурі материнської смертності і є головною причиною перінатальних ускладнень, серед яких найчастіше зустрічаються внутрішньоутробна гіпоксія плода і затримка його внутрішньоутробного розвитку. Частота цих ускладнень у вагітних з АГ в 2,5 разу вища, ніж у жінок з нормальним артеріальним тиском (АТ), а ризик перінатальної втрати плода збільшується пропорційно рівню АТ. В огляді представлено дані мета-аналізу про лікування АГ I-II ступеня під час вагітності. Представлено результати кокранівського огляду порівняння ефективності лікарських засобів при АГ у період вагітності. Проаналізовано результати експериментальних і клінічних досліджень з безпеки та ефективності антигіпертензивних засобів при АГ у вагітних. Представлено рекомендації Європейського товариства гіпертензії і Європейського товариства кардіологів (2007) щодо терапії АГ підчас вагітності і в період лактації, згідно з якими головними препаратами для лікування нетяжкої АГ у період вагітності названо метилдопу, α-β-адреноблокатор лабеталол, антагоністи кальцію і β-адреноблокатори.



Ключові слова: артеріальна гіпертензія, вагітність, метилдопа, ніфедипін,

 

Антигипертензивная терапия в период беременности

А.Н. Беловол, И.И. Князькова

Артериальная гипертензия (АГ) в период беременности встречается в 8—10 % случаев. Примерно в 30 % случаев АГ развивается до наступления беременности (хроническая АГ), в 70 % — во время гестации (гестационная АГ и преэклампсияэклампсия). На протяжении многих десятилетий преэклампсия продолжает занимать ведущее место в структуре материнской смертности, являясь также основной причиной перинатальных осложнений, среди которых наиболее часто встречаются внутриутробная гипоксия плода и задержка его внутриутробного развития. Частота этих осложнений у беременных с АГ в 2,5 раза выше, чем у женщин с нормальным артериальным давлением (АД), а риск перинатальной потери плода увеличивается пропорционально уровню АД. В обзоре представлены данные мета-анализа по лечению АГ I-II степени при беременности. Представлены результаты кокрановского обзора по сравнению эффективности лекарственных средств при АГ в период беременности. Проведен анализ экспериментальных и клинических исследований по безопасности и эффективности антигипертензивных средств при АГ у беременных. Представлены рекомендации Европейского общества гипертензии и Европейского общества кардиологов (2007) по терапии АГ при беременности и в период лактации, согласно которым основными препаратами для лечения нетяжелой АГ в период беременности названы метилдопа, α-β-адреноблокатор лабеталол, антагонисты кальция и β-адреноблокаторы.



Ключевые слова: артериальная гипертензия, беременность, метилдопа, нифедипин,

12. випадок з практики

 

Хірургічне ремоделювання лівого шлуночка симультанно з аорто-коронарним шунтуванням та протезуванням мітрального клапана при вираженій коронарогенній хронічній серцевій недостатності

С.І. Комісаров, О.С. Кузнєцов, О.Д. Оніщак, С.В. Мошкін, В.В. Третьяк, О.А. Кіряєв, Н.М. Кононова, О.А. Кубріна, Т.С. Дядик, Є.Б. Соловйов

Ремоделювання лівого шлуночка все частіше використовують для лікування серцевої недостатності, однак доцільність поєднання його з іншими хірургічними операціями не доведена. Ми спостерігали успішне ремоделювання лівого шлуночка симультанно з протезуванням мітрального клапана та аорто-коронарним шунтуванням у пацієнта з тяжкою серцевою недостатністю внаслідок ішемічної хвороби серця та попереднього інфаркту. Скорочувальна функція серця поліпшилася завдяки симультанній операції. Клінічний випадок свідчить, що ремоделювання лівого шлуночка можна ефективно та безпечно поєднувати з іншими видами хірургічних операцій для лікування такої патології.



Ключові слова: ремоделювання лівого шлуночка, аорто-коронарне шунтування, протезування клапанів серця

 

Хирургическое ремоделирование левого желудочка симультанно с аорто-коронарным шунтированием и протезированием митрального клапана при выраженной коронарогенной хронической сердечной недостаточности

С.И. Комиссаров, А.С. Кузнецов, О.Д. Онищак, С.В. Мошкин, В.В. Третьяк, А.А. Киряев, Н.Н. Кононова, О.А. Кубрина, Т.С. Дядык, Е.Б. Соловьев

Ремоделирование левого желудочка все чаще применяют для лечения сердечной недостаточности, однако целесообразность сочетания его с другими хирургическими процедурами остается спорной. Мы представляем случай успешного ремоделирования левого желудочка симультанно с протезированием митрального клапана и аорто-коронарным шунтированием у пациента с тяжелой сердечной недостаточностью вследствие ишемической болезни сердца и предшествующего инфаркта. Сократительная функция сердца улучшилась в результате сочетанной операции. Клинический случай подтверждает, что ремоделирование левого желудочка можно эффективно и безопасно сочетать с другими видами хирургических пособий для лечения такой патологии.



Ключевые слова: ремоделирование левого желудочка, аорто-коронарное шунтирование, протезирование клапанов сердца


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»