Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№2(22) // 2008

 

Обкладинка

 

1. оригінальні дослідження

 

Досвід лікування хворих з трьохпередсердним серцем

М.Ф. Зіньковський, В.П. Захарова, В.Ю. Вашкеба, В.В. Белейович, О.А. Лозовий, Я.Р. Iванов

Мета роботи — узагальнення досвіду хірургічного лікування хворих з рідкісною вродженою вадою серця — трьохпередсердним серцем — у НIССХ ім. М.М. Амосова.

Матеріали і методи. За період з 1983 до 2006 р. серед 6770 хворих з вродженими вадами серця, послідовно прооперованих одним хірургом, у 15 (0,21 %) пацієнтів віком від 7 міс до 30 років діагностовано трьохпередсердне серце. Легеневу гіпертензію, за даними допплерЕхоКГ, спостерігали у 12 (80 %) хворих. Вона асоціювалася з відносно малим діаметром отвору в діафрагмі всередині лівого передсердя. Всім пацієнтам виконано хірургічну корекцію вади в умовах штучного кровообігу.

Результати та обговорення. Пацієнти успішно перенесли операцію й були виписані додому. Всі вони відповідають I функціональному класу згідно з NYHA. За даними допплерЕхоКГ, тиск у легеневій артерії нормалізувався в усіх випадках незалежно від величини вихідної венозної легеневої гіпертензії.

Висновки. Ранні діагностика і хірургічне лікування пацієнтів з трьохпередсердним серцем забезпечують хороші віддалені результати.



Ключові слова: трьохпередсердне серце, вроджена вада серця, посткапілярна легенева гіпертензія

 

Опыт хирургического лечения больных с трехпредсердным сердцем

М.Ф. Зиньковский, В.П. Захарова, В.Ю. Вашкеба, В.В. Белеёвич, А.А. Лозовой, Я.Р. Иванов

Цель работы — обобщение опыта хирургического лечения больных с редким врожденным пороком сердца — трехпредсердным сердцем — в НИССХ им. Н. М. Амосова.

Материалы и методы. За период с 1983 по 2006 г. среди 6770 больных с врожденными пороками сердца, последовательно оперированных одним хирургом, у 15 (0,21 %) пациентов в возрасте от 7 мес до 30 лет диагностировано трехпредсердное сердце. Легочная гипертензия, по данным допплерЭхоКГ, отмечалась у 12 (80 %) больных. Она ассоциировалась с относительно малым диаметром отверстия в диафрагме внутри левого предсердия. Всем пациентам выполнена хирургическая коррекция порока в условиях искусственного кровообращения.

Результаты и обсуждение. Пациенты успешно перенесли операцию и были выписаны домой. Все они соответствуют I функциональному классу согласно NYHA. По данным допплерЭхоКГ, давление в легочной артерии нормализовалось во всех случаях независимо от величины исходной венозной легочной гипертензии.

Выводы. Ранние диагностика и хирургическое лечение пациентов с трехпредсердным сердцем обеспечивают хорошие отдаленные результаты.



Ключевые слова: трехпредсердное сердце, врожденный порок сердца, посткапиллярная легочная гипертензия

2. оригінальні дослідження

 

Зміни міокардіальної функції лівого шлуночка у хворих з постінфарктним кардіосклерозом, за даними тканинної допплерівської візуалізації, після аортокоронарного шунтування, комбінованого за аневризмектомією лівого шлуночка

М.М. Долженко, А.В. Руденко, С.В. Поташев, С.А. Руденко, Н.М. Носенко, Т.В. Симагіна, М.Л. Сарбаш, О.А. Шараєвський

Мета дослідження полягала в оцінці змін міокардіальної функції лівого шлуночка (ЛШ) за даними тканинної допплерівської візуалізації (ТДВ) у хворих з постінфарктним кардіосклерозом та аневризмою ЛШ після аортокоронарного шунтування (АКШ) з аневризмектомією (АЕ) ЛШ протягом року після оперативного втручання.

Матеріали і методи. 40 пацієнтам віком (43,8 ± 5,1) року з постінфарктним кардіосклерозом та хронічною аневризмою ЛЖ із серцевою недостатністю (СН) II—IV функціонального класу (ФК) NYHA (фракція викиду ЛШ 34,03 % ± 8,65 %) виконано допплерівську ЕхоКГ з використанням ТДВ та кольорового картування в М-режимі до та через 1 тиж, 3 та 12 міс після АКШ + АЕ ЛШ. ТДВ кільця мітрального клапана (МК) з розрахунком швидкісних (пікова швидкість систолічного руху кільця МК (S) та швидкості раннього (e?) та пізнього (а?) діастолічного руху кільця МК, а також їхнього співвідношення e?/a?) показників руху, а також комбінованих показників переднавантаження: співвідношення швидкісних показників трансмітрального наповнення ЛШ і швидкості діастолічного руху мітрального кільця Е/e? було отримано в 4 проекціях ЛШ. Крім того, оцінювали швидкість поширення діастолічного потоку за данними кольорового картування в М-режимі Vp та співвідношення швидкості раннього діастолічного потоку й швидкості поширення діастолічного потоку в ЛШ E/Vp як чутливого показника переднавантаження ЛШ.

Результати та обговорення. Традиційні допплерівські показники трансмітрального наповнення ЛШ до та після АКШ+ АЕ лишалися незмінними (E/A через 12 міс після операції 1,1 ± 0,44 порівняно з 1,1 ± 0,5 до операції: (p > 0,05). ТДВ показала вірогідне підвищення швидкості систолічного руху S: (6,1 ± 0,8) см/с до операції порівняно з (7,2 ± 1,1) см/с через 1 тиж, (7,4 ± 1,2) см/с через 3 міс та (6,9 ± 1,3) см/с через 12 міс после операції (p < 0,01), і швидкості раннього діастолічного руху МК е?: з (7,3 ± 2,1) см/с до операції до (8,2 ± 1,4) см/с через 1 тиж, (8,4 ± 1,5) см/с через 3 міс і (8,9 ± 1,8) см/с через 12 міс після операції (p < 0,01); а також зниження співвідношення швидкості раннього трансмітрального наповнення ЛШ (Е) до швидкості раннього діастолічного руху кільця МК Е/е?: з (12,2 ± 2,4) ум. од. до операції до (8,3 ± 2,1) ум. од. через 1 тиж, (8,1 ± 1,8) ум. од. через 3 міс і (7,5 ± 1,3) ум. од. через 12 міс після операції (p < 0,001) та співвідношення Е до швидкості розповсюдження діастолічного потоку (Vp): з (3,1 ± 0,45) ум. од. до операції до (2,2 ± 0,38) ум. од. через 1 тиж, (2,0 ± 0,51) ум. од. через 3 міс і (1,8 ± 0,16) ум. од. через 12 міс після операції (p < 0,01).

Висновки. Проведення АКШ і АЕ ЛШ у пацієнтів з постінфарктним кардіосклерозом та хронічною аневризмою ЛШ cприяє поліпшенню поздовжньої систолічної та діастолічної функцій ЛШ, за даними імпульсно-хвильової ТДВ мітрального кільця. Поліпшення швидкісних показників помітно вже через 1 тиж після операції та зберігається протягом року. Незалежність параметрів кінетики міокарда, за даними ТДВ, та більша чутливість цього метода стосовно виявлення змін міокардіальної функції ЛШ після хірургічної реваскуляризації з АЕ ЛШ порівняно з традиційною імпульсно-хвильовою допплерографією свідчать про доцільність використання ТДВ для оцінки міокардіальної функції під час спостереження за хворими з постінфарктним кардіосклерозом та хронічною аневризмою ЛШ після оперативного лікування.



Ключові слова: аортокоронарне шунтування, аневризмектомія, діастолічна функція, тканинна допплерівська візуалізація

 

Изменения миокардиальной функции левого желудочка у больных с постинфарктным кардиосклерозом, по данным тканевой допплеровской визуализации, после аортокоронарного шунтирования, комбинированного с аневризмэктомией левого желудочка

М.Н. Долженко, А.В. Руденко, С.В. Поташёв, С.А. Руденко, Н.Н. Носенко, Т.В. Симагина, М.Л. Сарбаш, О.А. Шараевский

Цель исследования состояла в оценке изменений миокардиальной функции левого желудочка (ЛЖ), по данным тканевой допплеровской визуализации (ТДВ), у пациентов с постинфарктным кардиосклерозом и аневризмой ЛЖ после аорто-коронарного шунтирования (АКШ) с аневризмэктомией (АЭ) в течение одного года после оперативного вмешательства.

Материалы и методы. 40 пациентам в возрасте (43,8 ± 5,1) года с постинфарктным кардиосклерозом и хронической аневризмой ЛЖ с сердечной недостаточностью (СН) II—IV функционального класса (ФК) NYHA (фракция выброса ЛЖ 34,03 % ± 8,65 %) была выполнена допплеровская ЭхоКГ с использованием ТДВ и цветового картирования в М-режиме до и через 1 нед, 3 и 12 мес после АКШ + АЭ ЛЖ. ТДВ кольца митрального клапана (МК) с расчетом скоростных (пиковая скорость систолического движения кольца МК (S) и скорости раннего (e?) и позднего (а?) диастолического движения кольца МК, а также их соотношение e?/a?) показателей его движения, а также комбинированных показателей преднагрузки: соотношения скоростных показателей трансмитрального наполнения ЛЖ и скорости диастолического движения митрального кольца МК Е/e? была получена в 4 проекциях ЛЖ. Кроме того, оценивали скорость распространения диастолического потока по данным цветового картирования в М-режиме Vp и соотношение скорости раннего диастолического потока и скорости распространения диастолического потока E/Vp как чувствительного показателя преднагрузки ЛЖ.

Результаты и обсуждение. Традиционные допплеровские показатели трансмитрального наполнения ЛЖ до и после АКШ+ АЭ оставались неизмененными (E/A — 1,1 ± 0,44 через 12 мес после операции по сравнению с 1,1 ± 0,5 до операции; p > 0,05). ТДВ показала достоверное повышение скорости систолического движения S: с (6,1 ± 0,8) см/с до операции до (7,2 ± 1,1) см/с через 1 нед, (7,4 ± 1,2) см/с через 3 мес и (6,9 ± 1,3) см/с через 12 мес после операции, p < 0,01; и скорости раннего диастолического движения МК е?: с (7,3 ± 2,1) см/с до операции до (8,2 ± 1,4) см/с через 1 нед, (8,4 ± 1,5) см/с через 3 мес и (8,9 ± 1,8) см/с через 12 мес после операции (p < 0,01); а также снижение соотношения скорости раннего трансмитрального наполнения ЛЖ (Е) к скорости раннего диастолического движения МК Е/е?: с (12,2 ± 2,4) усл. ед. до операции до (8,3 ± 2,1) усл. ед. через 1 нед, (8,1 ± 1,8) усл. ед. через 3 мес и (7,5 ± 1,3) усл. ед. через 12 мес после операции (p < 0,001), и соотношения Е к скорости распространения диастолического потока (Vp): с (3,1 ± 0,45) усл. ед. до операции до (2,2 ± 0,38) усл. ед. через 1 нед, (2,0 ± 0,51) усл. ед. через 3 мес и (1,8 ± 0,16) усл. ед. через 12 мес после операции (p < 0,01).

Выводы. Проведение АКШ и АЭ ЛЖ у пациентов с постинфарктным кардиосклерозом и хронической аневризмой ЛЖ способствует улучшению продольной систолической и диастолической функции ЛЖ, по данным импульсно-волновой ТДВ митрального кольца. Улучшение скоростных показателей движения показателей отмечается уже через 1 нед после операции и сохраняется на протяжении года. Независимость параметров кинетики миокарда, по данным ТДВ, и большая чувствительность этого метода в отношении выявления изменений миокардиальной функции ЛЖ после хирургической реваскуляризации с АЭ ЛЖ по сравнению с традиционной импульсно-волновой допплерографией свидетельствует о целесообразности использования ТДВ для оценки миокардиальной функции при наблюдении пациентов с постинфарктным кардиосклерозом и хронической аневризмой ЛЖ после оперативного лечения.



Ключевые слова: аортокоронарное шунтирование, аневризмэктомия, диастолическая функция, тканевая допплеровская визуализация

3. оригінальні дослідження

 

Ретроспективний аналіз ефективності застосування статинів при гострому інфаркті міокарда та супутньому цукровому діабеті 2 типу в широкій клінічній практиці

О.І. Карпенко

Мета — провести ретроспективний аналіз впливу раннього, починаючи з перших 24 год, застосування симвастатину, на частоту ішемічних ускладнень та наслідків гострого інфаркту міокарда (ГІМ) у госпітальний та ранній догоспітальний періоди у хворих на цукровий діабет (ЦД) 2 типу і без порушень вуглеводного обміну.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз бази даних пацієнтів з ГІМ, які одержували додатково до базисної терапії симвастатин («Зокор», «MSD») у дозі 40 мг/добу, починаючи з 24 год захворювання. Всіх пацієнтів було розподілено на дві підгрупи залежно від наявності супутнього ЦД 2 типу (1-а — 107 хворих на ГІМ з ЦД, 2-а — 103 хворих на ГІМ без ЦД). Для оцінки клінічної ефективності додаткової терапії статинами порівняно з базовим лікуванням з бази даних було вибрано 100 хворих на ГІМ з ЦД та 127 пацієнтів з ГІМ без ЦД, які не одержували статинів, порівнюючи за віком, статтю, супутньою патологією, а також локалізацією ураження. На 1-у добу захворювання та перед випискою зі стаціонару (14— 21-а доба) усім пацієнтам оцінювали показник ліпідного обміну крові — за допомогою біохімічного аналізатора Reflatron, у плазмі крові — вміст С-реактивного білка (С-РБ) за допомогою біохімічного аналізатора DR Lange-LP 700, а також фібриногену (ФГ) та кардіоспецифічних ферментів. Через 3 міс після виписування зі стаціонару з пацієнтами здійснювали телефонний контакт для уточнення їхнього стану. На підставі цієї інформації оцінювали частоту досягнення комбінованої кінцевої точки, яка включає в себе смерть, нестабільну стенокардію, що потребує госпіталізації або направлення на хірургічну реваскуляризацію, нефатальний рецидив або повторний ІМ до 3 міс від ГІМ.

Результати та обговорення. Унаслідок раннього застосування статинів у обох підгрупах зауважили зменшення вмісту в сироватці загального холестерину (на 20 і 18,7 %; p < 0,05) та холестерину ліпопротеїдів низької щільності (29 і 27,2 %; p < 0,05). Під впливом симвастатину в обох підгрупах помітно знизився вміст С-РБ (на 37 і 33 %; p < 0,05) та ФГ (на 22 і 17 %; p < 0,05). У хворих з ГІМ без ЦД, які одержували статини, частота комбінованої кінцевої точки до моменту виписування була вірогідно нижча, ніж у пацієнтів з ГІМ, які одержували тільки базову терапію (14,4 і 22,1 %; p < 0,05). Такі результати одержані й у хворих з ГІМ та ЦД, у яких частота цієї точки становила 21,6 % порівняно з 34, 7 % (p < 0,05). Ранній початок терапії статинами також сприяв зниженню частоти комбінованої кінцевої точки до кінця 3 міс як у пацієнтів з ГІМ та ЦД, так і без ЦД порівняно з хворими, які не одержували статинів (24,6 проти 38, 6 %, і відповідно 30,3 проти 46,1 %; p < 0,05).

Висновки. За даними ретроспективного аналізу додаткове раннє призначення симвастатину в дозі 40 мг хворим з ГІМ сприяє істотному зменшенню частоти смерті та ішемічних коронарних «подій» уже до кінця госпітального періоду, що зберігається до 3 міс.



Ключові слова: гострий інфаркт міокарда, цукровий діабет, симвастатин, ліпідограма

 

Ретроспективный анализ эффективности применения статинов при остром инфаркте миокарда и сопутствующем сахарном диабете 2 типа в широкой клинической практике

А.И. Карпенко

Цель — провести ретроспективный анализ влияния раннего, начиная с первых 24 часов, применения симвастатина на частоту ишемических осложнений и исходы острого инфаркта миокарда (ОИМ) в госпитальный и ранний внегоспитальный периоды у больных сахарным диабетом (СД) 2 типа и без нарушений углеводного обмена.

Материалы и методы. Проведен ретроспективный анализ базы данных пациентов с ОИМ, получавших в дополнение к базисной терапии симвастатин («Зокор», «MSD») в дозе 40 мг/сут, начиная с 24 ч от начала заболевания. Все пациенты были разделены на две подгруппы в зависимости от сопутствующего СД 2 типа (1-я — 107 больных с ОИМ и СД, 2-я — 103 больные с ОИМ без СД). Для оценки клинической эффективности дополнительной терапии статинами, по сравнению с базовым лечением, из базы данных были выбраны 100 больных с ОИМ и СД и 127 пациентов с ОИМ без СД, не получавших терапии статинами, сопоставимых по возрасту, полу, сопутствующей патологии, а также локализации поражения. В первые сутки заболевания и перед выпиской из стационара (14—21-е сутки) всем пациентам проводили оценку показателей состояния липидного обмена крови при помощи биохимического анализатора Reflatron, в плазме крови содержания С-реактивного белка (С-РБ) — при помощи биохимического анализатора DR Lange-LP 700, а также фибриногена (ФГ) и кардиоспецифических ферментов. Через 3 мес после выписки из стационара с пациентами осуществляли телефонный контакт в целях уточнения их состояния. На основании этой информации оценивали частоту достижения комбинированной конечной точки, включающей в себя смерть, нестабильную стенокардию, требующую госпитализации или направления на хирургическую реваскуляризацию, нефатальный рецидив или повторный ОИМ к концу 3 мес от ОИМ.

Результаты и обсуждение. В результате раннего применения статинов в обеих подгруппах уменьшилось содержание в сыворотке общего холестерина (на 20 и 18,7 %; p < 0,05) и холестерина липопротеидов низкой плотности (29 и 27,2 %; p < 0,05). Под влиянием симвастатина в обеих подгруппах происходило достоверное снижение С-РБ (на 37 и 33 %; p < 0,05) и ФГ (на 22 и 17 %; p < 0,05). У больных c ОИМ без СД, получавших статины, частота комбинированной конечной точки ко времени выписки была достоверно ниже, чем у аналогичных пациентов ОИМ, получавших только базовую терапию (14, 4 % и 22,1 %, р < 0,05).Сходные результаты получены и у больных c ОИМ и СД, у которых частота этой точки составила (21,6 по сравнению с 34, 7 %; p < 0,05). Раннее начало терапии статинами также приводило к достоверному снижению частоты комбинированной конечной точки к концу 3-го месяца у пациентов как с ОИМ и СД, так и без СД по сравнению с больными, не получавшими статины (24,6 против 38, 6 %, и соответственно 30,3 против 46,1 %; p < 0,05).

Выводы. По данным ретроспективного анализа, дополнительное раннее назначение симвастатина в дозе 40 мг больным с ОИМ способствует существенному уменьшению частоты смерти и ишемических коронарных «событий» уже к концу госпитального периода, что сохраняется к концу 3-го месяца.



Ключевые слова: острый инфаркт миокарда, сахарный диабет, симвастатин, липидограмма

4. оригінальні дослідження

 

Шляхи поширення рефлюкса в басейні малої підшкірної вени

А.О. Гуч, Л.М. Чернуха, А.О. Боброва

Мета дослідження — визначення шляхів поширення венозного рефлюкса в басейні малої підшкірної вени за даними ультразвукового сканування і розробка анатомо-гемодинамічної класифікації типів варикозної хвороби.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати дослідження шляхів поширення рефлюкса крові в басейні малої підшкірної вени (МПВ) у 126 хворих з варикозною хворобою (ВХ), які проходили діагностичне обстеження і лікування в Національному інституті хірургії і трансплантології ім. О.О. Шалімова АМН України в період 2003—2007 рр. Чоловіків було 29 (23,02 %), жінок — 97 (76,98 %), середній вік хворих становив (37,7 ± 14,2) року (від 16 до 57 років). Стан клапанного апарату вен на рівні сафенопоплітеального співустя (СПС), у стовбурі МПВ і в її стегновій гілці (СГ) оцінювали методом ультразвукового сканування на апараті «EnVisor» фірми Philips (Голландія). Рефлюкс крові тривалістю більш 0,5 с вважали патологічним.

Результати й обговорення. На підставі результатів ультразвукового дослідження виділено кілька типів ВХ у басейні МПВ. Стовбуровий тип відзначений у 96 (76,2 %) хворих, у яких визначали такі шляхи поширення рефлюкса крові: а) рефлюкс крові на рівні СПС — поширення ретроградного плину крові по стовбуру МПВ до нижньої третини гомілки реєстрували у 88 (91,7 %) пацієнтів; б) рефлюкс крові на рівні СПС — поширення зворотного плину крові по стовбуру МПВ у верхній третині гомілки, подальше поширення його в притоки було відзначено в 8 (8,3 %) пацієнтів. Притоковий тип відзначений у 22 (17,5 %) хворих, у яких визначали такі шляхи поширення рефлюкса крові: а) при спроможному СПС поширення рефлюкса крові на стовбур МПВ з неспроможної вени -iacomini зареєстрували в 7 (31,8 %) пацієнтів; б) при спроможному СПС поширення рефлюкса крові на стовбур МПВ з вен таза і стегна через СГ МПВ відзначали в 2 (9,1 %) хворих; в) при спроможному СПС поширення рефлюкса крові на стовбур МПВ з басейну варикозно зміненої великої підшкірної вени було виявлено у 8 (36,4 %) хворих; г) при спроможних СПС і клапанах МПВ поширення рефлюкса крові по вені Giacomini і її притоках зареєстрували в 3 (13,7 %) пацієнтів; д) при неспроможному СПС клапани МПВ і вени Giacomini були спроможні, кровоток з підколінної вени поширювався на стегно по вені Giacomini, тобто спостерігався висхідний рефлюкс крові у вену Giacomini у 2 (9,1 %) пацієнтів. Перфорантний тип виявлений у 8 (6,3 %) хворих, з них: а) при спроможному СПС варикозне розширення МПВ від рівня перфорантної вени May відзначалося в 2 (25,0 %) пацієнтів; б) при спроможному СПС варикозне розширення МПВ від рівня верхньої третини гомілки за рахунок недостатності перфорантної вени в ділянці нижньої межі підколінної ямки визначали в 2 (25,0 %) пацієнтів; в) при спроможному СПС варикозне розширення МПВ від рівня середньої третини гомілки за рахунок перфорантних вен латеральної групи та литкових м’язів діагностовано в 4 (50,0 %) пацієнтів.

Висновки. Ультразвукове сканування дає змогу виділити 3 основних типи ВХ і 10 варіантів поширення рефлюкса крові в басейні МПВ, що відрізняються рівнем формування і залученням у процес стовбура МПВ і її притоків. Найбільш розповсюдженим типом, що спостерігається в 76,2 % пацієнтів, було формування рефлюкса крові на рівні СПС і його поширення по стовбуру МПВ. З них I і III тип розташування СПС визначали в 66,7 % випадків. Із загальної кількості хворих з ВХ в басейні МПВ «нетипове» поширення рефлюкса крові було зареєстровано в 30 (23,8 %) випадках; ще в 5 пацієнтів МПВ і її притоки були спроможні, варикоз на задній поверхні гомілки зумовлював скидання крові крізь перфорантну вену підколінної ямки.



Ключові слова: мала підшкірна вена, рефлюкс, ультразвукове дослідження

 

Пути распространения рефлюкса в бассейне малой подкожной вены

А.А. Гуч, Л.М. Чернуха, А.О. Боброва

Цель исследования — определение путей распространения венозного рефлюкса в бассейне малой подкожной вены по данным ультразвукового сканирования и разработка анатомо-гемодинамической классификации типов варикозной болезни.

Материалы и методы. Проанализированы результаты исследования путей распространения рефлюкса крови в бассейне малой подкожной вены (МПВ) у 126 больных с варикозной болезнью (ВБ), проходивших диагностическое обследование и лечение в Национальном институте хирургии и трансплантологии им. А.А. Шалимова АМН Украины в период 2003— 2007 гг. Мужчин было 29 (23,02 %), женщин — 97 (76,98 %), средний возраст больных составил (37,7 ± 14,2) года (от 16 до 57 лет). Состояние клапанного аппарата вен на уровне сафенопоплитеального соустья (СПС), в стволе МПВ и в ее бедренной ветви (БВ) оценивали методом ультразвукового сканирования на аппарате «EnVisor» фирмы Philips (Голландия). Рефлюкс крови продолжительностью более 0,5 с считали патологическим.

Результаты и обсуждение. На основании результатов ультразвукового исследования выделено несколько типов ВБ в бассейне МПВ. Стволовой тип отмечен у 96 (76,2 %) больных, у которых определяли следующие пути распространения рефлюкса крови: а) рефлюкс крови на уровне СПС — распространение ретроградного тока крови по стволу МПВ до нижней трети голени регистрировали у 88 (91,7 %) пациентов; б) рефлюкс крови на уровне СПС — распространение обратного тока крови по стволу МПВ в верхней трети голени, дальнейшее распространение его в притоки было отмечено у 8 (8,3 %) пациентов. Притоковый тип отмечен у 22 (17,5 %) больных, у которых определяли следующие пути распространения рефлюкса крови: а) при состоятельном СПС распространение рефлюкса крови на ствол МПВ из несостоятельной вены Giacomini зарегистрировали у 7 (31,8 %) пациентов; б) при состоятельном СПС распространение рефлюкса крови на ствол МПВ из вен таза и бедра через БВ МПВ отмечали у 2 (9,1 %) больных; в) при состоятельном СПС распространение рефлюкса крови на ствол МПВ из бассейна варикозно измененной большой подкожной вены было выявлено у 8 (36,4 %) больных; г) при состоятельных СПС и клапанах МПВ распространение рефлюкса крови по вене Giacomini и ее притокам зарегистрировали у 3 (13,7 %) пациентов; д) при несостоятельном СПС клапаны МПВ и вены Giacomini были состоятельны, кровоток из подколенной вены распространялся на бедро по вене Giacomini, то есть наблюдался восходящий рефлюкс крови в вену Giacomini у 2 (9,1 %) пациентов. Перфорантный тип выявлен у 8 (6,3 %) больных, из них: а) при состоятельном СПС варикозное расширение МПВ от уровня перфорантной вены May отмечалось у 2 (25,0 %) пациентов; б) при состоятельном СПС варикозное расширение МПВ от уровня верхней трети голени за счет недостаточности перфорантной вены в области нижней границы подколенной ямки определяли у 2 (25,0 %) пациентов; в) при состоятельном СПС варикозное расширение МПВ от уровня средней трети голени за счет перфорантных вен латеральной группы и икроножных мышц диагностировано у 4 (50,0 %) пациентов.

Выводы. Ультразвуковое сканирование позволяет выделить 3 основных типа ВБ и 10 вариантов распространения рефлюкса крови в бассейне МПВ, отличающихся уровнем формирования и вовлечением в процесс ствола МПВ и ее притоков. Наиболее распространенным типом, встречающимся у 76,2 % пациентов, было формирование рефлюкса крови на уровне СПС и его распространение по стволу МПВ. Из них I и III тип расположения СПС определяли в 66,7 % случаев. Из общего количества больных с ВБ в бассейне МПВ «нетипичное» распространение рефлюкса крови было зарегистрировано в 30 (23,8 %) случаях; еще у 5 пациентов МПВ и ее притоки были состоятельны, варикоз на задней поверхности голени обусловливал сброс крови через перфорантную вену подколенной ямки.



Ключевые слова: малая подкожная вена, рефлюкс, ультразвуковое исследование

5. оригінальні дослідження

 

Повторні артеріальні реконструкції у пацієнтів з багатоповерховим атеросклеротичним ураженням аорто-здухвинно-стегнового сегмента

Ю.С. Спірін

Мета роботи — оцінити безпосередні наслідки повторних артеріальних реконструкцій у пацієнтів із багатоповерховим атеросклеротичним ураженням аорто-здухвинно-стегнового сегмента.

Матеріали та методи. Проаналізовано досвід виконання 33 повторних реконструктивних втручань у пацієнтів, яким раніше було реконструйовано (протезування з використанням лінійних чи біфуркаційних експлантатів) аорто-здухвинностегновий сегмент з одного чи з обох боків. Причиною тромбозу експлантата (його бранші) було прогресування атеросклерозу на «шляхах відтоку» бранші — поверхневої (ПСА) та/або глибокої (ГСА) артерій стегна (25) або безпосередньо в зоні дистального анастомозу (8). В усіх випадках виконано балонну тромбектомію із тромбованого експлантата (його бранші) та реконструкцію дистального анастомозу (РДА). Тактика РДА була диференційна та залежала від характеру ураження ПСА і ГСА. Використано такі типи РДА — профундопластику (20), відкриту ендартеректомію з устів ПСА та ГСА з формуванням нової біфуркації стегнових артерій (8), автовенозне протезування ПСА (5). Позитивними наслідками лікування вважалося зникнення ознак критичної ішемії та збереження нижніх кінцівок.

Результати та обговорення. Післяопераційна летальність становила 6 % (2 пацієнти). Серед решти 31 пацієнта безпосередній позитивний наслідок отримано у 25 (80,6 %). У 6 (19,36 %) хворих у ранній післяопераційний період спостерігався тромбоз експлантата з розвитком критичної ішемії, що було підставою для великих ампутацій. Частота післяопераційних ускладнень (лімфорея рани стегна) сягала 9,09 % (3 випадки).

Висновки. Повторне хірургічне лікування у пацієнтів з реоклюзіями аорто-стегнового сегмента дало змогу в 80,6 % випадків домогтися позитивних наслідків та зберегти функціональну повноцінність нижніх кінцівок. Хірургічна летальність становила 6 %.



Ключові слова: атеросклероз, реконструкція дистального анастомозу, повторні реконструкції

 

Повторные артериальные реконструкции у пациентов с многоэтажным атеросклеротическим поражением аорто-подвздошно-бедренного сегмента

Ю.С. Спирин

Цель работы — оценить непосредственные результаты повторных артериальных реконструкций у пациентов с многоэтажным атеросклеротическим поражением аорто-подвздошно-бедренного сегмента.

Материалы и методы. Проанализирован опыт выполнения 33 повторных реконструктивных операций у пациентов, ранее перенесших реконструкцию (протезирование с использованием линейных или бифуркационных эксплантатов) аорто-подвздошно-бедренного сегмента с одной или с двух сторон. Причиной тромбоза эксплантата (его бранши) было прогрессирование облитерирующего атеросклероза «путей оттока» бранши — поверхностной (ПБА) и/или глубокой бедренной артерии (ГБА) (25 случаев) или прогрессирование атеросклероза непосредственно в области дистального анастомоза (8 случаев). Во всех случаях была выполнена баллонная тромбэктомия из тромбированного эксплантата (его бранши) с последующей реконструкцией дистального анастомоза (РДА). Тактика РДА была дифференцированной и определялась распространенностью поражения ГБА и ПБА. Использованы следующие типы РДА — профундопластика (20), открытая эндартерэктомия (ЭАЭ) из устий ГБА и ПБА с созданием новой бифуркации бедренных артерий (8), протезирование аутовеной ПБА (5). Положительным результатом лечения считалось купирование явлений критической ишемии и сохранение нижних конечностей.

Результаты и обсуждение. Послеоперационная летальность составила 6,06 % (2 пациента). Среди оставшихся 31 пациента положительный непосредственный результат был получен в 25 случаях (80,6 %). У 6 пациентов (19,36 %) ранний послеоперационный период осложнился развитием тромбоза эксплантата, с развитием критической ишемии, что во всех случаях потребовало выполнения больших ампутаций нижних конечностей. Частота развития других осложнений (лимфоррея из доступа на бедре) в раннем послеоперационном периоде составила 9,09 % (3 случая).

Выводы. Повторное хирургическое лечение у пациентов с поздними реокклюзиями аорто-подвздошно-бедренного сегмента позволило в 80,6 % случаев достичь положительного результата и сохранить функционально полноценные нижние конечности. Хирургическая летальность составляла 6 %.



Ключевые слова: атеросклероз, реконструкция дистального анастомоза, повторные реконструкции, нижние конечности

6. оригінальні дослідження

 

Особливості та динаміка куріння тютюну серед міського і сільського населення України

О.О. Кваша

Куріння тютюну (КТ) розглядається як один із головних негативних чинників, що впливають на здоров’я населення України. Для формування політики, спрямованої на запобігання і зменшення шкідливого впливу КТ на здоров’я та економічний потенціал країни, вкрай потрібна науково обґрунтована інформація про поширення цього чинника ризику серед сільського та міського населення і часові тенденції щодо її змін.

Мета роботи — вивчення характеристик КТ серед сільського і міського неорганізованого населення віком 18—64 роки та оцінка наявних тенденцій до зміни цих показників протягом тривалого періоду спостереження.

Матеріали та методи. Отримували дані щодо КТ за стандартною анкетою під час обстеження неорганізованої популяції чоловіків і жінок віком 18—64 роки. Протягом 2004—2006 рр. обстежено 2175 мешканців сільської місцевості та 1974 мешканця Києва. Дані порівнювали з результатами аналогічних досліджень, виконаних раніше.

Результати та обговорення. Відмінною рисою епідеміології КТ в Україні є істотні розбіжності в поширенні цієї звички серед міських і сільських жителів: стандартизований за віком показник щоденного КТ становить 60,4 % серед чоловіків сільської місцевості і 44,2 % — серед чоловіків-городян. Середня кількість викурюваних щодня сигарет становить відповідно (18,1 ± 0,3) і (15,0 ± 0,4) штук. Моніторування поширення КТ серед міських чоловіків спостерігається виразна й стійка тенденція до зниження частоти цього чинника ризику від 49,9 (1980) до 44,2 % (2005). Найвагоміші зміни спостерігаються у людей віком 18—29 років. Серед мешканців сільської місцевості протягом 20 років поширення КТ лишається стабільним — від 58,4 до 60,4 %. Загальною рисою є збільшення питомої ваги осіб, які ніколи не курили (в місті — від 25,9 до 33,7 %, у селі — від 12,1 до 22,4 %), і зменшення відсотка осіб, що відмовилися від куріння (від 26,5 до 20,3 % та від 29,5 до 15,6 % відповідно). Поширення КТ серед міських жінок приблизно в 2 рази більше, ніж серед сільських (16,4 і 6,8 % відповідно). Незалежно від місця проживання виявлено значне зростання поширення КТ. При цьому темп зростання поширення цієї шкідливої звички в селі вищий, ніж у місті: за чверть століття частка жінок, що курять, у місті збільшилася втричі, а за 20 років у селі — майже в 17 разів.

Висновки. В Україні спостерігається високе поширення КТ серед дорослого населення. Останні два десятиліття характеризуються стабілізацією частоти цієї шкідливої звички серед чоловіків і виразним зростанням її серед жінок, насамперед сільських.



Ключові слова: куріння тютюну, міське й сільське населення, поширення, динаміка

 

Особенности и динамика табакокурения среди городского и сельского населения Украины

Е.А. Кваша

Табакокурение (ТК) в настоящее время рассматривается как один из наиболее значимых факторов, влияющих на здоровье населения. Для формирования политики, направленной на предупреждение и уменьшение вредного влияния ТК на здоровье и экономический потенциал страны, необходима научно обоснованная информация о распространенности этого фактора риска среди сельского и городского населения и существующие тенденции.

Цель работы — изучение характеристик ТК среди неорганизованного городского и сельского населения в возрасте 18 — 64 года и оценка существующих тенденций в изменении этих показателей в течение длительного периода наблюдения.

Материалы и методы. Опрос о ТК проводили по стандартной анкете во время обследования неорганизованной популяции мужчин и женщин в возрасте 18—64 года. На протяжении 2004—2006 г. обследовано 2175 сельских жителей и 1974 жителя Киева. Полученные результаты сопоставлены с данными аналогичных обследований, выполненных ранее.

Результаты и обсуждение. Стандартизованный по возрасту показатель распространенности ТК среди мужчин составляет 60,4 % среди сельских жителей и 44,2 % — среди горожан. Среднее количество ежедневно выкуриваемых сигарет составляет соответственно (18,1 ± 0,3) и (15,0 ± 0,4) штук. Мониторирование распространенности ТК свидетельствует о том, что среди мужчин, проживающих в городе, отмечается выраженная и стойкая тенденция к уменьшению частоты встречаемости этого фактора риска от 49,9 (1980) до 44,2 % (2005). Наиболее выраженные изменения отмечаются среди лиц в возрасте 18—29 лет. Среди жителей сельской местности распространенность ТК остается стабильной — 58,4 — 60,4 %. Независимо от места жительства отмечаются увеличение удельного веса лиц, которые никогда не курили (в городе — от 25,9 до 33,7 %, в селе — от 12,1 до 22,4 %), и уменьшение процента лиц, отказавшихся от ТК (от 26,5 до 20,3 % и от 29,5 до 15,6 % соответственно). Частота ТК среди городских женщин примерно в 2 раза больше, чем среди сельских (16,4 и 6,8 % соответственно). Выявлен значительный рост распространенности ТК среди женщин, при этом темп прироста более выражен у женщин, проживающих в сельской местности (в 17 раз), чем у горожанок (в 2 раза).

Выводы. В Украине выявлена высокая распространенность ТК среди взрослого населения. Последние два десятилетия характеризуются стабилизацией частоты этой вредной привычки среди мужчин и выраженным увеличением — среди женщин, прежде всего сельских.



Ключевые слова: табакокурение, городское и сельское население, распространенность, динамика

7. оригінальні дослідження

 

Метаболічні порушення у хворих з есенціальною артеріальною гіпертензією без цукрового діабету та їхній зв’язок з гіперінсулінемією

В.Г. Лизогуб, В.Н. Крамарьова

Мета работи — визначення частоти метаболічних порушень та їхніх поєднань у хворих з есенціальною артеріальною гіпертензією (АГ) без цукрового діабету (ЦД) 2 типу та їхній зв’язок між собою та гіперінсулінемією (ГІ).

Матеріали та методи. Обстежено 125 хворих з АГ 1-го та 2-го ступеня у віці 23—59 років (середній вік 52,2 року ± 1,5 року) без перенесеного інфаркту міокарда, інсульту, хронічної серцевої недостатності, порушень ритму серця, ЦД. Вимірювали початковий рівень артеріального тиску (АТ), індекс маси тіла, окружність талії. В крові натще визначали вміст загального холестерину (ХС), тригліцеридів (ТГ), ХС ліпропротеїдів високої (ХС ЛПВГ) та низької (ХС ЛПНГ) густини імуноферментним методом, рівень базального інсуліну — радіоімунним та глюкози в крові — глюкозооксидазним методами.

Результати та обговорення. У хворих з есенціальною АГ без ЦД виявлено високу частоту метаболічних змін: дисліпопротеїнемію (ДЛП) у вигляді підвищення рівня загального ХС, ТГ, ХС ЛПНГ — 88,8 %, абдомінальне ожиріння (АО) — 67,2 %, базальну ГІ — 44,8 % випадків. За наявністю метаболічних змін та їхнього поєднання хворих розподілено на 6 груп: 1-а — з ізольованою АГ (7,2 %); 2-а — поєднання АГ з ДЛП (14,4 %); 3-я — АГ, ДЛП і ГІ (11,2 %); 4-а — АГ с АО (4 %); 5-а — АГ, АО і ДЛП (29,6 %); 6-та — АГ, АО, ДЛП і ГІ (33,6 %). Встановлено прямий кореляційний зв’язок між рівнем базального інсуліну та індексом маси тіла (r = 0,56; p < 0,05), окружністю талії (r = 0,45; p < 0,05 для чоловіків та r = 0,48; p < 0,05 для жінок), вмістом ТГ (r = 0,54; p < 0,05) та зворотний — з рівнем ХС ЛПВГ (r = –0,38; p < 0,05). Не було зв’язку між рівнем інсуліну та АТ, загальним ХС, ХС ЛПНГ та вмістом глюкози натще.

Висновки. У хворих з есенціальною АГ без ЦД спостерігалася висока частота метаболічних порушень: ДЛП — 88,8 %, АО — 67,2 %, ГІ — 44,8 %. При цьому часто виявляли поєднання АГ, АО, ДЛП, ГІ (33,6 %) та АГ, АО, ДЛП (29,6 %). У хворих з есенціальною АГ без ЦД простежується позитивна кореляція між рівнем базального інсуліну в крові та вмістом ТГ, індексом маси тіла, окружністю талії та зворотна — з рівнем ХС ЛПВГ. У комплекс лікування хворих з есенціальною АГ з ДЛП та/або АО без ЦД 2 типу слід уводити немедикаментозні методи корекції: низькокалорійну дієту та високу фізичну активність.



Ключові слова: есенціальна артеріальна гіпертензія, метаболічні порушення, дисліпопротеїнемія, абдомінальне ожиріння, базальна гиперінсулінемія

 

Метаболические нарушения у больных с эссенциальной артериальной гипертензией без сахарного диабета и их связь с гиперинсулинемией

В.Г. Лизогуб, В.Н. Крамарёва

Цель работы — oпределить частоту метаболических нарушений и их сочетаний у больных с эссенциальной артериальной гипертензией (АГ) без сахарного диабета (СД) 2 типа и их связь друг с другом и с гиперинсулинемией (ГИ).

Материалы и методы. Обследовано 125 больных с АГ 1-й и 2-й степени в возрасте 23—59 лет (средний возраст 52,2 года ± 1,5 года) без перенесенного инфаркта миокарда, инсульта, хронической сердечной недостаточности, нарушения ритма сердца, СД. Измеряли исходный уровень артериального давления (АД), индекс массы тела, окружность талии. В крови натощак определяли содержание общего холестерина (ХС), триглециридов (ТГ), ХС липопротеидов высокой (ЛПВП) и низкой (ЛПНП) плотности иммуноферментным методом, уровень базального инсулина — радиоиммунным и глюкозы в крови — глюкозооксидазным методами.

Результаты и обсуждение. У больных с эссенциальной АГ без СД выявлена высокая частота метаболических изменений: дислипопротеинемия (ДЛП) в виде повышения уровня общего ХС, ТГ, ХС ЛПНП — 88,8 %, абдоминальное ожирение (АО)— 67,2 %, базальная гиперинсулинемия — 44,8 % случаев. По наличию метаболических изменений и их сочетаний больные разделены на 6 групп: 1-я — с изолированной АГ (7,2 %), 2-я — сочетание АГ с ДЛП (14,4 %), 3-я — АГ, ДЛП и ГИ (11,2 %), 4-я — АГ с АО (4 %), 5-я — АГ, АО и ДЛП (29,6 %), 6-я — АГ, АО, ДЛП и ГИ (33,6 %). Установлена корреляционная связь между уровнем базального инсулина и индексом массы тела (r = 0,56; p < 0,05), окружностью талии (r = 0,45; p < 0,05 для мужчин и r = 0,48; p < 0,05 для женщин), содержанием ТГ (r = 0,54; p < 0,05) и обратная — с уровнем ХС ЛПВП (r = –0,38; p < 0,05). Не было связи между уровнем инсулина и АД, общим ХС, ХС ЛПНП и содержанием глюкозы натощак.

Выводы. У больных с эссенциальной АГ без СД наблюдалась высокая частота метаболических нарушений: ДЛП — 88,8 %, АО — 67,2 %, ГИ — 44,8 %. При этом часто отмечалось сочетание АГ, АО, ДЛП, ГИ (33,6 %) и АГ, АО, ДЛП (29,6 %). У больных с эссенциальной АГ без СД выявлена положительная корреляция между уровнем базального инсулина в крови и содержанием ТГ, индексом массы тела, окружностью талии и обратная — с уровнем ХС ЛПВП. В комплексное лечение больных с эссенциальной АГ с наличием ДЛП и/или АО без СД 2 типа следует включать немедикаментозные методы коррекции: низкокалорийную диету и высокую физическую активность.



Ключевые слова: эссенциальная артериальная гипертензия, метаболические нарушения, дислипопротеинемия, абдоминальное ожирение, базальная гиперинсулинемия

8. оригінальні дослідження

 

Структурні зміни кардіоміоцитів та сполучної тканини серця і мікросудин за експериментального гіпотиреозу

Н.А. Колесова, О.М. Грабовий, В.І. Литвиненко, О.О. Масіцька, Н.М. Сухарєва

Мета роботи — визначення і порівняння динаміки розвитку структурних змін кардіоміоцитів, мікросудин та міжм’язової сполучної тканини в серці в умовах експериментального гіпотиреозу.

Матеріали і методи. Морфологічне вивчення змін кардіоміоцитів, мікросудин та інтерстиційної тканини міокарда правого передсердя і лівого шлуночка проведено в експерименті на білих щурах (n = 110) через 14, 35, 50, 100 та 150 діб після видалення щитоподібної залози з використанням загальноприйнятих патоморфологічних і гістохімічних методів дослідження (реакція метахромазії, ШИК-реакція з відповідними контролями).

Результати та обговорення. Встановлено, що поетапні зміни метаболізму і структури кардіоміоцитів, мікросудин і міжм’язової сполучної тканини мають багато в чому поєднаний характер, зміни спеціалізованих структур серця тісно пов’язані зі станом сполучної тканини і врешті-решт зумовлюють глибокі патологічні зміни в серці, які можуть слугувати підґрунтям для розвитку серцевої недостатності. Зокрема, за умов різкого зниження в крові вмісту тиреоїдних гормонів виявлено зміни структури і підвищення проникності мікросудин, які корелюють з рівнем дистрофічних змін кардіоміоцитів. Протягом післяопераційного періоду в міжм’язовій сполучній тканині і стінках мікросудин зауважено циклічність змін вмісту, розподілу і хімізму глікозаміногліканів, а також кількості та функціональної активності тканинних базофілів. Обґрунтований взаємозв’язок змін структури серця з впливом тканинної і циркуляторної гіпоксії.

Висновки. Патологія серця у щурів після видалення щитоподібної залози розвивається циклічно: від 14-ї до 50-ї доби переважають процеси набряку кардіоміоцитів, мікросудин та міжм’язової сполучної тканини; через 100—150 діб на тлі зменшення набряку посилюються дистрофічні зміни кардіоміоцитів, аж до некробіозу і некрозу. Для розвитку характерних для гіпотиреозу патологічних змін пухкої сполучної тканини серця мають значення: 1) нагромадження в інтерстиції речовин білково-полісахаридної природи із кров’яного русла і тих, що утворюються в разі зміни полісахаридного комплексу основної речовини, особливо в терміни від 14 до 50 діб; 2) підвищення функціональної активності тканинних базофілів, особливо в терміни 100—150 діб; 3) вияви тканинної і циркуляторної гіпоксії.



Ключові слова: серце, гіпотиреоз, метаболізм і структура сполучної тканини та кардіоміоцитів

 

Структурные изменения кардиомиоцитов и соединительной ткани сердца и микрососудов при экспериментальном гипотиреозе

Н.А. Колесова, А.Н. Грабовой, В.И. Литвиненко, О.А. Масицкая, Н.Н. Сухарева

Цель работы — изучение и сравнение динамики развития структруных изменений кардиомиоцитов, микрососудов и межмышечной соединительной ткани в сердце в условиях экспериментального гипотиреоза.

Материалы и методы. Морфологическое изучение изменений кардиомиоцитов, микрососудов и интерстициальной ткани миокарда правого предсердия и левого желудочка проведено в эксперименте на белых крысах (n = 110) через 14, 35, 50, 100 и 150 сут после удаления щитовидной железы с использованием общепринятых патоморфологических и гистохимических методов исследования (реакция метахромазии, ШИК-реакция с соответствующими контролями).

Результаты и обсуждение. Установлено, что поэтапные изменения метаболизма и структуры кардиомиоцитов, микрососудов и межмышечной соединительной ткани имеют во многом сочетанный характер, когда изменения специализированных структур сердца тесно связаны с состоянием соединительной ткани. В конечном результате они обусловливают глубокие патологические изменения в сердце, которые могут служить основой для развития сердечной недостаточности. В частности, в условиях резкого снижения в крови уровня тиреоидных гормонов установлены изменение структуры и повышение проницаемости микрососудов, которые коррелируют с уровнем дистрофических изменений кардиомиоцитов. На протяжении послеоперационного периода в межмышечной соединительной ткани и стенках микрососудов установлена цикличность изменений содержания, распределения и химизма гликозаминогликанов, а также количества и функциональной активности тканевых базофилов. Обоснована взаимосвязь изменений структуры сердца с действием тканевой и циркуляторной гипоксии.

Выводы. Патология сердца у крыс после удаления щитовидной железы развивается циклически: от 14-х к 50-м суткам преобладают процессы отека кардиомиоцитов, микрососудов и межмышечной соединительной ткани; через 100–150 сут на фоне уменьшения отека усиливаются дистрофические изменения кардиомиоцитов, вплоть до некробиоза и некроза. Для развития характерных для гипотиреоза патологических изменений рыхлой соединительной ткани сердца имеют значение: 1) накопление в интерстиции веществ белково-полисахаридной природы из кровяного русла и тех, которые получаются в случае изменения полисахаридного комплекса основного вещества, в особенности в сроки от 14 до 50 сут; 2) повышение функциональной активности тканевых базофилов, в особенности в сроки 100–150 сут; 3) проявления тканевой и циркуляторной гипоксии.



Ключевые слова: сердце, гипотиреоз, метаболизм и структура соединительной ткани и кардиомиоцитов

9. оригінальні дослідження

 

Варіабельність серцевого ритму і її зв'язок з морфофункціональним станом правого шлуночка у хворих з первинною правошлуночковою серцевою недостатністю внаслідок ідіопатичної та хронічної посттромбоемболічної легеневої гіпертензії

О.О. Гонза

Мета роботи — оцiнити параметри варiабельностi серцевого ритму (ВСР) i їхнiй взаємозв’язок з показниками систолiчної функцiї правого шлуночка (ПШ) серця у хворих з первинною правошлуночковою серцевою недостатнiстю (ППСН) внаслiдок iдiопатичної (IЛГ) та хронiчної посттромбоемболiчної легеневої гiпертензiї (ХПЕЛГ) залежно вiд ступеня порушення функцiонального стану серцево-судинної системи.

Матерiали та методи. Обстежено 30 хворих з ППСН унаслiдок IЛГ (17 хворих) та ХПЕЛГ (13 хворих) вiком (31,6 ± 2,7) року, які перебували на лікуванні в кардіологічному відділенні Центральної міської клінічної лікарні м. Києва. Хворих розподiлено на 2 групи: з II функцiональним класом (ФК) за градацiями NYHA — 12 хворих i з III-IV ФК — 18 хворих. Для оцiнки функцiонального стану серцево-судинної системи визначали толерантнiсть хворих до фiзичного навантаження за даними проби з 6-хвилинною ходьбою. Для оцiнки систолiчної функцiї ПШ та його ремоделювання використовували загальноприйнятi показники допплер-ЕхоКГ. Визначали загальноприйнятi часовi (RRNN, SDNN, PNN50) та частотнi (LF, HF, LF/HF) показники ВСР у станi спокою. Достовiрнiсть рiзницi показникiв у групах оцiнювали за допомогою критерiю Колмогорова — Смирнова, кореляцiйний аналiз проводили за допомогою лiнiйного коефiцiєнта кореляцiї Пiрсона.

Результати та обговорення. Систолiчна функцiя ПШ в станi спокою у хворих з ППСН характеризувалася збiльшенням його дiаметра (з парастернальної позицiї — на 37,1 %; р < 0,001; з верхiвкового доступу — на 38,8 %; р < 0,001) та товщини вiльної стiнки (на 49,0 %; р < 0,001), хоча не було достовiрного зменшення фракцiї укорочення ПШ. Дистанцiя 6-хвилинної ходьби становила (437,3 ± 20,6) м i була зменшеною порiвняно зi здоровими (560,2 м ± 43,5 м; р < 0,05). Нижчими були часовi показники ВСР, якi вiдображають загальний рiвень вегетативної пiдтримки серцево-судинної системи (SDNN — у 1,5 разу i PNN50 — у 1,5 разу; всi р < 0,05). Спостерiгалося зниження потужностi низькочастотних коливань (LF у 1,94 разу; р < 0,001) за вiдсутностi достовiрних змiн потужностi високочастотних хвиль (HF). Виявлено достовiрнi кореляцiйнi зв’язки мiж SDNN, з одного боку, та поперечним розмiром ПШ (r = –0,48; р < 0,001), товщиною вiльної стiнки ПШ (r = –0,71, p < 0,001), систолiчним тиском у легеневiй артерiї (r = –0,46; р < 0,05), вiдстанню 6-хвилинної ходьби (r = 0,55; р < 0,05) i ФК NYHA (r = –0,40; р < 0,05) — з другого.

Висновки. За даними аналiзу часових характеристик ВСР, для хворих з ППСН II—IV ФК NYHA внаслiдок IЛГ та ХПЕЛГ характерними є збiльшення активностi симпатичного вiддiлу ВНС i зменшення активностi парасимпатичного, що асоцiюється зi зменшенням LF як ознакою збiльшення парасимпатичної активностi. Активiзацiя симпатичної вегетативної нервової системи, за даними аналiзу часових показникiв ВСР, у цих хворих тiсно зв’язана з виразнiстю систолiчної дисфункцiї ПШ, пiдвищенням рiвня систолiчного тиску в легеневiй артерiї, зменшенням вiдстанi 6-хвилинної ходьби та погiршенням ФК NYHA.



Ключові слова: первинна правошлуночкова серцева недостатнiсть, систолiчна дисфункцiя правого шлуночка, функцiональний стан серцево-судинної системи, варiабельнiсть серцевого ритму

 

Вариабельность сердечного ритма и ее связь с морфофункциональным состоянием правого желудочка у больных с первичной правожелудочковой сердечной недостаточностью вследствие идиопатической и хронической посттромбоэмболической легочной гипертензии

Е.А. Гонза

Цель работы — оценить параметры вариабельности сердечного ритма (ВСР) и их связь с показателями систолической функции правого желудочка (ПЖ) сердца у больных с первичной правожелудочковой сердечной недостаточностью (ППСН) в результате идиопатической (ИЛГ) и хронической посттромбоэмболической легочной гипертензии (ХПЭЛГ) в зависимости от степени нарушения функционального состояния сердечно-сосудистой системы.

Материалы и методы. Обследовано 30 больных с ППСН в результате ИЛГ (17 больных) и ХПЭЛГ (13) в возрасте (31,6 ± 2,7) года, которые находились на лечении в кардиологическом отделении Центральной городской клинической больницы г. Киева. Больные распределены на 2 группы: с II функциональным классом (ФК) по градациям NYHA — 12 больных и с III-IV ФК — 18. Для оценки функционального состояния сердечно-сосудистой системы определяли толерантность больных к физической нагрузке по данным пробы с 6-минутной ходьбой. Для оценки систолической функции ПЖ и его ремоделирования использовали общепринятые показатели допплер-ЭхоКГ. Определяли общепринятые временные (RRNN, SDNN, PNN50) и частотные (LF, HF, LF/HF) показатели ВСР в состоянии покоя. Достоверность разницы показателей в группах оценивали с помощью критерия Колмогорова — Смирнова, корреляционный анализ проводили с помощью линейного коэффициента корреляции Пирсона.

Результаты и обсуждение. Систолическая функция ПЖ в состоянии покоя у больных с ППСН характеризовалась увеличением его диаметра (из парастернальной позиции — на 37,1 %; р < 0,001, из верхушечного доступа — на 38,8 %; р < 0,001) и толщины свободной стенки (на 49,0 %; р < 0,001), хотя и не было достоверного уменьшения фракции укорочения ПЖ. Дистанция 6-минутной ходьбы составляла (437,3 ± 20,6) м и была уменьшенной в сравнении со здоровыми (560,2 м ± 43,5 м; р < 0,05). Низкими были временные показатели ВСР, которые отображают общий уровень вегетативной поддержки сердечно-сосудистой системы (SDNN — в 1,5 раза и PNN50 — в 1,5 раза; все р < 0,05). Наблюдалось снижение мощности низкочастотных колебаний (LF — в 1,94 раза p < 0,001) при отсутствии достоверных изменений мощности высокочастотных волн (HF). Выявлены достоверные корреляционные связи между SDNN, с одной стороны, и поперечным размером ПЖ (r = –0,48; р < 0,001), толщиной свободной стенки ПЖ (r = –0,71, p < 0,001), систолическим давлением в легочной артерии (r = –0,46; р < 0,05), расстоянием 6-минутной ходьбы (r = 0,55 p < 0,05) и ФК NYHA (r = –0,40; р < 0,05) — с другой.

Выводы. По данным анализа временных характеристик ВСР, для больных с ППСН II-IV ФК NYHA в результате ИЛГ и ХПЭЛГ характерно увеличение активности симпатического отдела ВНС и уменьшение активности парасимпатического, что ассоциируется с уменьшением LF как признаком увеличения парасимпатической активности. Активизация симпатической вегетативной системы, по данным анализа временных показателей ВСР, у этих больных тесно связана с выраженностью систолической дисфункции ПЖ, повышением уровня систолического давления в легочной артерии, уменьшением расстояния 6-минутной ходьбы и ухудшением ФК NYHA.



Ключевые слова: первичная правожелудочковая сердечная недостаточность, систолическая дисфункция правого желудочка, функциональное состояние сердечно-сосудистой системы, вариабельность сердечного ритма

10. оригінальні дослідження

 

Застосування техніки сrush-stenting у разі множинного та багатосудинного стентування дифузних уражень вінцевих артерій

Л.С. Ткачук, Д.В. Демидюк, Хоррам Сохраб Мохаммед Алі

Мета роботи — описати клiнiчний випадок лiкування пацiєнтки з дифузним атеросклеротичним ураженням ВА шляхом множинної iмплантацiї елютинг-стентiв iз застосуванням технiки сrush-stenting.

Матерiали i методи. Пацiєнтку І., 56 рокiв, госпiталiзовано в клiнiку через 40 дiб пiсля задньо-бiчного Q-iнфаркту мiокарда на тлi цукрового дiабету 2 типу у зв’язку з вiдновленням стенокардiї. Пiд час коронаровентрикулографiї (КВГ) виявлено множиннi ураження трьох ВА: стеноз правої вiнцевої артерiї (ПВА) на рiвнi II сегмента (70 %); оклюзiю ПВА на рiвнi III сегмента (100 %); стенози проксимального та устьового сегментів ПВА (60—70 %); стенози середньої i дистальної частин передньої мiжшлуночкової гiлки (ПМШГ) лiвої вiнцевої артерiї (ЛВА) (90 % кожен); біфуркаційний стеноз ПМШГ на рівні відходження I дiагональної гiлки (ДГ) ЛВА (70 %) i стеноз огинаючої гiлки (ОГ) ЛВА (70 %). За наполяганням пацiєнтки реваскуляризацiю проведено шляхом планового коронарного стентування з iмплантацiєю 10 стентiв з медикаментозним покриттям паклитакселем (Taxus Liberte Paclitaxel-Eluting Coronary Stent System Boston Scientific США) i застосуванням технiки сrush-stenting. Пацiєнтка перебувала пiд наглядом 6 мiс. До операції i через 6 мiс пiсля неї виконано тредмiл-тест та ЕхоКГ з оцiнкою фракцiї викиду лiвого шлуночка (ФВ ЛШ).

Результати та обговорення. У ПВА було імплантовано п’ять стентів, з них сrush-stenting c імплантацією двох стентів виконано у дистальній частині ПВА в ділянці біфуркації задньої міжшлуночкової гілки і задньої латеральної гілки, три стента — у середню, проксимальну і устьову частини ПВА. У ЛВА імплантовано також п’ять стентів, з них сrush-stenting з імплантацією двох стентів виконано в ділянці проксимальної частини ПМШГ і I ДГ, один стент встановлено у середній частині ПМШГ, по одному стенту — у проксимальну частину ПМШГ і ОГ ЛВА. При контрольній коронарографії всі стенти були розкриті повністю без залишкових стенозів. Коронарний кровоплин у басейнах ПВА і ЛВА відновлений у повному обсязі. Адекватна антиагрегантна терапія включала аспірин, клопідогрель і ептифібатид. Під час стентування ускладнень не було. Відразу після операції стенокардія зникла і за час спостереження не відновлювалася. За даними тесту з фізичним навантаженням (тредміл-тесту), толерантність до фізичного навантаження збільшилася з 50 до 125 Вт, а ФВ ЛШ — з 46 до 58 %.

Висновки.
У хворих з дифузним атеросклеротичним ураженням вiнцевих артерiй метод множинного стентування iз застосуванням технiки сrush-stenting i використанням елютинг-стентiв на тлi активної антиагрегантної терапiї є вiдносно ефективним i безпечним.



Ключові слова: вiнцевi артерiї, iшемiчна хвороба серця, елютинг-стент, множинне стентування, технiка crush-stenting

 

Применение техники сrush-stenting при множественном и многососудистом стентировании диффузных поражений коронарных артерий

Л.С. Ткачук, Д.В. Демидюк, Хоррам Сохраб Мохаммед Али

До недавнего времени пациентов с ишемической болезнью сердца (ИБС) и диффузным атеросклеротическим поражением коронарных артерий (КА) лечили исключительно с помощью аортокоронарного шунтирования (АКШ). С появлением элютинг-стентов появилась возможность выполнения таким больным множественного эндоваскулярного стентирования.

Цель работы — описать клинический случай лечения пациентки с диффузными атеросклеротическими поражениями КА путем множественной имплантации элютинг-стентов с применением техники сrush-stenting.

Материалы и методы. Пациентка И., 56 лет, поступила в клинику через 40 сут после задне-бокового Q-инфаркта миокарда на фоне сахарного диабета 2 типа в связи с возобновлением стенокардии. Во время коронаровентрикулографии (КВГ) выявлено множественное поражение трех КА: стеноз правой коронарной артерии (ПКА) на уровне II сегмента (70 %); ок- клюзия ПКА на уровне III сегмента (100 %); стенозы проксимального и устьевого сегментов ПКА (60—70 %); стенозы средней и дистальной части передней межжелудочковой ветви (ПМЖВ) левой коронарной артерии (ЛКА) (90 % каждый); бифуркационный стеноз ПМЖВ на уровне отхождения I диагональной ветви (ДВ) ЛКА (70 %) и стеноз огибающей ветви (ОВ) ЛКА (70 %). По настоянию больной проведена реваскуляризация путем планового коронарного стентирования с имплантацией 10 стентов с покрытием паклитакселем (Taxus Liberte Paclitaxel-Eluting Coronary Stent System Boston Scientific, США) и применением техники сrush-stenting. Пациентка находилась под наблюденим 6 мес. До операции и через 6 мес после нее проведены тредмил-тест и ЭхоКГ с оценкой фракции выброса левого желудочка (ФВ ЛЖ).

Результаты и обсуждение. В ПКА было имплантировано пять стентов, из них сrush-stenting c имплантацией двух стентов выполнен в дистальной части ПКА в области бифуркации задней межжелудочковой ветви и задней латеральной ветви, три стента — в среднюю, проксимальную и устьевую части ПКА. В ЛКА имплантировано также пять стентов, из них сrush-stenting с имплантацией двух стентов выполнен в области проксимальной части ПМЖВ и I ДВ, один стент установлен в средней части ПМЖВ, по одному стенту — в проксимальную часть ПМЖВ и ОВ ЛКА. При контрольной коронарографии все стенты были раскрыты полностью без остаточных стенозов. Коронарный кровоток в бассейнах ПКА и ЛКА восстановлен в полном объеме. Адекватная антиагрегантная терапия включала аспирин, клопидогрель и эптифибатид. В ходе стентирования осложнений не было. Сразу после операции стенокардия исчезла и за время наблюдения не возобновилась. По данным теста с физической нагрузкой (тредмил-теста), толерантность к физической нагрузке увеличилась с 50 до 125 Вт, а ФВ ЛЖ — с 46 до 58 %.

Выводы. У больных с диффузным атеросклеротическим поражением коронарных артерий метод множественного и многососудистого стентирования с применением техники сrush-stenting и использованием элютинг-стентов на фоне активной антиагрегантной терапии является относительно эффективным и безопасным.



Ключевые слова: коронарные артерии, ишемическая болезнь сердца, элютинг-стент, множественное стентирование, техника crush-stenting

11. огляди

 

Навантажувальні проби на тредмілі

О.Й. Жарінов, М.С. Сороківський, В.О. Куць, Ю.А. Іванів

Навантажувальна проба на тредмілі — фізіологічний, доступний і високоінформативний метод неінвазивної діагностики ішемічної хвороби серця (ІХС). Тредміл-тест має важливе значення для визначення функціонального стану пацієнтів з уже діагностованою ІХС, під час підбирання медикаментозного лікування й оцінки ефективності реваскуляризації коронарних артерій, а також дає змогу виділити групу пацієнтів з високим ступенем ризику. В статті приведено стандартні протоколи, описано методику проведення, показано підходи до інтерпретації результатів навантажувальних проб з використанням тредміла, приклади висновків, представлено рекомендації щодо обладнання кабінета для проведення проб з фізичним навантаженням. Використання тредміл-теста значно підвищує якість обстеження і дає змогу ліпше визначати тактику ведення пацієнтів з ІХС.



Ключові слова: навантажувальні проби, тредміл

 

Нагрузочные пробы на тредмиле

О.И. Жаринов, М.С. Сорокивский, В.О. Куць, Ю.А. Иванив

Нагрузочная проба на тредмиле — физиологический, доступный и высокоинформативный метод неинвазивной диагностики ишемической болезни сердца (ИБС). Тредмил-тест имеет важное значение для определения функционального состояния пациентов с уже диагностированной ИБС, при подборе медикаментозного лечения и оценке эффективности реваскуляризации коронарных артерий, а также позволяет выделить группу пациентов с высокой степенью риска. В статье приведены стандартные протоколы, освещена методика проведения, показаны подходы к интерпретации результатов нагрузочных проб с использованием тредмила, примеры заключений, представлены рекомендации по оборудованию кабинета для проведения проб с физической нагрузкой. Использование тредмил-теста значительно повышает качество обследования и позволяет лучше определить тактику ведения пациентов с ИБС.



Ключевые слова: нагрузочные пробы, тредмил

12. огляди

 

Тетрада Фалло. Частина ІІІ

В.Б. Демянчук

Викладено сучасні погляди на складну вроджену ваду серця – тетраду Фалло. Наведено клінічні вияви вади. Продемонстровано діагностичні методи, які з високою вірогідністю дають змогу прогнозувати ризик оперативного лікування.



Ключові слова: тетрада Фалло, симптоматика, діагностика

 

Тетрада Фалло. Часть III

В.Б. Демянчук

В статье изложены современные взгляды на сложный врожденный порок сердца – тетраду Фалло. Представлены клинические проявления порока. Продемонстрированы современные диагностические методы, которые с высокой вероятностью позволяют прогнозировать риск оперативного вмешательства



Ключевые слова: тетрада Фалло, симптоматика, диагностика

13. огляди

 

Синдром Чарджа—Стросса: етiологiя та iмунопатогенез

Х.О. Лiщук-Якимович

Синдром Чарджа—Стросса (CЧC) – еозинофiльне, гранульоматозне запалення дихальних шляхiв iз формуванням некротизуючого васкулiту судин дрiбного та середнього калiбру в поєднаннi з бронхiальною астмою та еозинофiлiєю. Частота СЧС становить 20 % загальної кількості васкулiтiв, якi входять до групи вузликового полiартерiїту. За даними епiдемiологiчних дослiджень, жiнки хворiють утричi частiше, нiж чоловiки. Дебют хвороби припадає на вiк 35–45 рокiв. Встановлено, що головними тригерними чинниками патологiчного процесу є генетична схильнiсть до розвитку системних автоiмунних хвороб, iнфекцiї, медикаменти. У формуваннi СЧС беруть участь багато iмунних механiзмiв, зокрема порушення рiвноваги мiж Th1- i Th2- хелперами, що впливає на змiну цитокiнового профiлю, пiдвищена продукцiя автоантитiл групи ANCA, пiдвищений синтез IL-5, еозинофiлiя, схильнiсть клiтин до пiдвищеного апоптозу.



Ключові слова: системнi васкулiти, синдром Чарджа—Стросса, епiдемiологiя, етiологiя, iмунопатогенез

 

Синдром Чарджа—Стросса: этиология и иммунопатогенез

Х.О. Лищук-Якимович

Синдром Чарджа—Стросса (CЧС) — эозинофильное, гранулематозное воспаление дыхательных путей с формированием некротизирующего васкулита сосудов мелкого и среднего калибра в сочетании с бронхиальной астмой и эозинофилией. Частота СЧС составляет 20 % общего количества васкулитов, которые входят в группу узелкового полиартериита. По данным эпидемиологических исследований, женщины болеют в три раза чаще, чем мужчины. Дебют заболевания происходит в возрасте 35—45 лет. Установлено, что основными триггерными факторами патологического процесса являются генетическая склонность к развитию системных аутоиммунных заболеваний, инфекции, медикаменты. В формировании СЧС принимают участие много иммунных механизмов, в том числе нарушение равновесия между T11- и Th2- хелперами, что влияет на изменение цитокинового профиля, повышенная продукция аутоантител группы ANCA, повышенный синтез IL-5, эозинофилия, склонность клеток к повышенному апоптозу.



Ключевые слова: системные васкулиты, синдром Чарджа—Стросса, эпидемиология, этиология, иммунопатогенез


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»