Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№2(2) // 2003

 

Обкладинка

 

1. погляд на проблему

 

Хвороби системи кровообігу в Україні: проблеми і резерви збереження здоров'я населення

В.М. Коваленко, А.П. Дорогой

У статті висвітлено питання історії створення та організаційно-методичної структури кардіологічної служби України, наведено базові статистичні показники стосовно хвороб системи кровообігу, визначено пріоритетні напрямки розвитку кардіології з акцентом на проблеми первинної профілактики захворювань серцево-судинної системи. Детально проаналізовано показники поширення, захворюваності та смертності в цілому від хвороб системи кровообігу та, зокрема, від ішемічної хвороби серця, інфаркту міокарда, артеріальної гіпертензії, цереброваскулярних хвороб та інших форм хвороб серця і судин в державі загалом та в різних регіонах України. Великої уваги надають головним чинникам ризику хвороб системи кровообігу. Сформульовано принципи популяційної стратегії впливу на них.



Ключові слова: структура кардіологічної служби України, хвороби системи кровообігу, епідеміологія, здоров'я населення, первинна та вторинна профілактика.

 

Заболевания системы кровообращения в Украине: проблемы и резервы сохранения здоровья населения

В.Н. Коваленко, А.П. Дорогой

В статье освещен вопрос истории образования и организационно-методической структуры кардиологической службы Украины, приведены базовые статистические показатели заболеваний системы кровообращения, определены приоритетные направления развития кардиологии с акцентом на проблемы первичной профилактики заболеваний сердечно-сосудистой системы. Детально проанализированы показатели распространенности, заболеваемости и смертности в целом от болезней системы кровообращения и, в частности, от ишемической болезни сердца, инфаркта миокарда, артериальной гипертензии, цереброваскулярных заболеваний и других заболеваний сердца и сосудов в стране в целом и в различных регионах Украины. Большое внимание уделено главным факторам риска заболеваний системы кровообращения и сформулированы принципы популяционной стратегии влияния на них.



Ключевые слова: структура кардиологической службы Украины, болезни системы кровообращения, эпидемиология, здоровье населения, первичная и вторичная профилактика.

2. погляд на проблему

 

Лікування хронічної венозної недостатності при варикозній хворобі нижніх кінцівок: нові технології

І.І. Сухарєв , Г.Г. Влайков, А.О. Гуч, Є.Б. Медвецький

У статті проаналізовано сучасний стан проблеми хронічної венозної недостатності (ХВН) — патофізіологія, патогістологія, діагностика, клініка, лікування. Виходячи з досвіду лікування 835 хворих із ХВН за період з 1998 до 2003 р., запропоновано алгоритм лікування, що включає хірургічні операції, у тому числі ендоскопічні; мініфлебектомію, флебосклерозуючу терапію, електрокоагуляцію, фармакотерапію з використанням мікронізованого діосміну (детралексу), компресійну терапію. Дотримування алгоритму дало змогу домогтися хороших наслідків у віддаленому періоді в 96,4 %.



Ключові слова: хронічна венозна недостатність (ХВН), варикозна хвороба, патогенез ХВН, детралекс.

 

Лечение хронической венозной недостаточности при варикозной болезни нижних конечностей: новые технологии

И.И. Сухарев , Г.Г. Влайков, А.А. Гуч, Е.Б. Медвецкий

В статье проанализировано современное состояние проблемы хронической венозной недостаточности (ХВН) — патофизиология, патогистология, диагностика, клиника, лечение. Исходя из опыта лечения 835 больных с ХВН за период с 1998 по 2003 г., предложен алгоритм лечения, включающий хирургические операции, в том числе эндоскопические, минифлебэктомию, флебосклерозирующую терапию, электрокоагуляцию, фармакотерапию с использованием микронизированного диосмина (детралекса), компрессионную терапию. Использование алгоритма позволило получить хороший результат в отдаленный период у 96,4 %.



Ключевые слова: хроническая венозная недостаточность, варикозная болезнь, патогенез ХВН, детралекс.

3. оригінальні дослідження

 

Добовий профіль артеріального тиску і варіабельність серцевого ритму у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією

Ю.М. Сіренко, Г.Д. Радченко, О.Л. Рековець

Мета. Оцінити показники варіабельності серцевого ритму (ВСР) і толерантність до фізичного навантаження залежно від добового профілю артеріального тиску (АТ), встановити кореляційний зв'язок між показниками добового моніторування АТ і ВСР у хворих з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (АГ).

Матеріали та методи. Обстежено 41 пацієнта з м'якою та помірною АГ. У 1-шу групу увійшло 20 хворих, які характеризувалися як «дипери», в 2-гу — 21 пацієнт з порушеним добовим профілем АТ — «нондипери». Крім того, виділено групу здорових осіб — 15 чоловік. Всім пацієнтам проводили добове моніторування АТ і ЕКГ і на підставі його результатів оцінювали показники ВСР. Велоергометрію проводили 16 пацієнтам 1-ї групи і 15 — 2-ї.

Результати. Пацієнти з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією і відсутністю нормального зниження систолічного і діастолічного АТ в нічний період не відрізняються від пацієнтів з незміненим добовим профілем АТ за середніми величинами часових і частотних показників ВСР за даними їхнього добового моніторування. Для «нондиперів», порівняно з «диперами», характерні чіткіші порушення вегетативної регуляції, що виявлялося зворотним кореляційним зв'язком між показниками ВСР і рівнем АТ, тоді як у хворих з незміненим добовим профілем АТ цей зв'язок був прямим. «Нондипери» відрізняються від «диперів» характером реакції серцево-судинної системи на дозоване фізичне навантаження: воно зумовлює менше, ніж у пацієнтів 1-ї групи, підвищення АТ і ЧСС, що супроводжується значнішим і тривалішим підвищенням АТ після припинення навантаження.



Ключові слова: артеріальна гіпертензія, «дипер», «нондипер», варіабельність серцевого ритму.

 

Cуточный профиль артериального давления и вариабельность сердечного ритма у пациентов с мягкой и умеренной артериальной гипертензией

Ю.Н. Сиренко, А.Д. Радченко, О.Л. Рековец

Цель. Оценить показатели вариабельности сердечного ритма (ВСР) и толерантность к физической нагрузке в зависимости от суточного профиля артериального давления (АД), установить корреляционную связь между показателями суточного мониторирования АД и ВСР у больных с мягкой и умеренной артериальной гипертензией (АГ).

Материалы и методы. Обследован 41 пациент с мягкой и умеренной АГ. В 1-ю группу вошло 20 больных, которые характеризовались как «дипперы», во 2-ю — 21 пациент с нарушенным суточным профилем АД — «нондипперы». Кроме того, была выделена группа здоровых лиц — 15 человек. Всем пациентам проводили суточное мониторирование АД и ЭКГ, и на его основании оценивали показатели ВСР. Велоэргометрию проводили 16 пациентам 1-й группы и 15 — 2-й.

Результаты. Пациенты с мягкой и умеренной артериальной гипертензией и без физиологического снижения систолического и диастолического АД в ночной период не отличаются от пациентов с неизмененным суточным профилем АД по средним величинам временных и частотных показателей ВСР по данным их суточного мониторирования. «Нондипперам», по сравнению с «дипперами», свойственны более выраженные нарушения вегетативной регуляции, что проявлялось обратной корреляционной связью между показателями ВСР и уровнем АД, тогда как у больных с неизмененным суточным профилем АД эта связь была прямой. «Нондипперы» отличаются от «дипперов» характером реакции сердечно-сосудистой системы на дозированную физическую нагрузку: она вызывала меньшее, чем у пациентов 1-й группы повышение АД и ЧСС, что сопровождалось более значительным и длительным повышением АД после прекращения нагрузки.



Ключевые слова: артериальная гипертензия, «диппер», «нондиппер», вариабельность сердечного ритма.

4. оригінальні дослідження

 

Стратификация риска больных после острого инфаркта миокарда с зубцом Q на поликлиническом этапе

Е.А. Коваль, Р.В. Прог

Цель. Изучение роли предикторов характера течения острого периода ИМ и их комбинаций, определяемых на 3-м месяце постинфарктного периода (ПП), в оценке степени риска неблагоприятных «кардиальных событий» в течение года после неосложненного ИМ и разработка на этой основе алгоритма стратификации риска.

Материалы и методы. Обследовано 110 пациентов через 3 мес после первого неосложненного ИМ. Период наблюдения составил 1 год. Комбинированный показатель серьезных «кардиальных событий» (СКС) включал: смерть, повторный нефатальный ИМ и госпитализацию по поводу сердечной недостаточности. Для стратификации риска использовали: фракцию выброса (ФВ) левого желудочка (ЛЖ)≤ или >40 %, наличие или отсутствие ишемии миокарда (ИшМ) при нагрузочной пробе (НП), количество желудочковых экстрасистол (ЖЭ) в 1 ч ≥ или <10, нормальную (время замедления скорости кровотока в фазу раннего наполнения — ДТ 151—219 мс) или нарушенную диастолическую функцию ЛЖ (по DT≤150 мс или ≥220 мс), нормальную или сниженную вариабельность сердечного ритма — ВСР (по SDNN>50 и ≤50 мс).

Результаты. На 1-м этапе пациенты были разделены на 2 группы: с ФВ>40 % и ≤40 %. Пациенты с ФВ ≤40 % имели достоверно больше СКС (p=0,0001), другие предикторы не влияли на их прогноз. Пациентов с ФВ>40 % разделили на 4 группы: 1-ю (низкого риска) без ИшМ и с ЖЭ<10/ч; группы промежуточного риска (ГПР) — 2-ю (ИшМ + ЖЭ<10 в 1 ч); 3-ю (без ИшМ + ЖЭ≥10 в 1 ч); 4-ю (ИшМ + ЖЭ≥10 в 1 ч). В 1-й группе было меньше СКС, чем во 2-й (p=0,0001), 4-й (p=0,00001) и 3-й (p=0,52). В пределах ГПР в 3-й группе было меньше СКС, чем во 2-й (p=0,0004) и 4-й (p=0,00001); достоверных различий между 2-й и 4-й группами не выявлено (p=0,12). При сравнении групп низкого и высокого риска по выживаемости без СКС показатель теста логарифмического ранжирования составил 21,65 (p=0,00001), групп низкого и промежуточного риска — 6,49 (p=0,0109), промежуточного и высокого риска — 5,88 (p=0,0153).

Выводы. На 3-м месяце ПП ФВ≤40 % является маркером группы высокого риска СКС в течение первого года после ИМ. Группа низкого риска определяется по ФВ>40 %, отсутствию ИшМ при НП и ЖЭ<10 в 1 ч. В пределах группы промежуточного риска пациенты с наличием ИшМ при НП имеют худший прогноз.



Ключові слова: стратификация риска, постинфарктный период.

 

Стратифікація ризику хворих після гострого інфаркту міокарда з зубцем Q на поліклінічному етапі

О.А. Коваль, Р.В. Прог

Мета. Вивчення значення предикторів характеру перебігу гострого періоду ІМ та їх комбінацій, визначених на 3-му місяці постінфарктного періоду (ПП), для оцінки ступеня ризику несприятливих «кардіальних подій» протягом року після неускладненого ІМ та розробка на цій основі алгоритму стратифікації ризику.

Матеріали та методи. Обстежено 110 пацієнтів через 3 міс після першого неускладненого ІМ. Період спостереження — 1 рік. Комбінований показник серйозних «кардіальних подій» (СКП) включав: смерть, повторний нефатальний ІМ та госпіталізацію з приводу серцевої недостатності. Для стратифікації ризику використовували: фракцію викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛЖ)≤ або >40 %, наявність або відсутність ішемії міокарда (ІшМ) під час навантажувальної проби (НП), кількість шлуночкових екстрасистол (ШЕ) за 1 год ≥ або <10, нормальну (час сповільнення швидкості кровоплину в фазу раннього наповнення — DT 151—219 мс) або порушену діастолічну функцію ЛШ (DT ≤150 або ≥220 мс), нормальну або знижену варіабельність серцевого ритму — ВСР (SDNN>50 і ≤50 мс).

Результати. На 1-му етапі пацієнтів розподілили на 2 групи: із ФВ>40 % і ≤40 %. Пацієнти з ФВ ≤40 % мали достовірно більше СКП (p=0,0001), інші предиктори не впливали на прогноз. Пацієнтів із ФВ>40 % розподілили на 4 групи: 1-шу (низького ризику) без ІшМ та з ШЕ<10 за 1 год; групи проміжного ризику (ГПР) — 2-гу (ІшМ + ШЕ<10 за 1 год); 3-тю (без ІшМ + ШЕ≥10 за 1 год); 4-ту (ІшМ + ШЕ≥10 за 1 год). У 1-й групі було менше СКП, ніж у 2-й (p=0,0001), 4-й (p=0,00001) і 3-й (p=0,52). У межах ГПР у 3-й групі було менше СКП, ніж у 2-й (p=0,0004) і 4-й (p=0,00001); достовірних розходжень між 2-ю і 4-ю групами не виявлено (p=0,12). Під час порівняння груп низького і високого ризику за виживанням без СКП показник тесту логарифмічного ранжирування становив 21,65 (p=0,00001); груп низького і проміжного ризику — 6,49 (p=0,0109); проміжного і високого ризику — 5,88 (p=0,0153).

Висновки. На 3-му місяці ПП ФВ≤40 % є маркером групи високого ризику СКП протягом першого року після ІМ. Група низького ризику визначається за ФВ>40 %, відсутності ІшМ при НП та ШЕ<10 за 1 год. У межах групи проміжного ризику пацієнти з ІшМ при НП мають гірший прогноз.



Ключевые слова: постінфарктний період, стратифікація ризику.

5. оригінальні дослідження

 

Стан периферичного кровообігу у хворих з хронічною серцевою недостатністю

Л.Г. Воронков, І.А. Шкурат

Мета роботи — оцінити стан периферичного кровоплину в хворих з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) залежно від їхнього клініко-функціонального стану та етіології ХСН.

Матеріали та методи. Обстежено 45 хворих з ХСН, зумовленою ішемічною хворобою серця (29 хворих) і дилатаційною кардіоміопатією (16 хворих). Середній функціональний клас за NYHA становив (2,8±0,7) у. о., середня величина фракції викиду лівого шлуночка — (32,4±8,8) %. Для оцінки систолічної функції серця використовували ультразвуковий апарат «SIEMENS Sonoline Omnia» (Німеччина). Периферичні артерії досліджували за допомогою лінійного ультразвукового датчика в частотному діапазоні 7 МГц. Функцію ендотелію вивчали за допомогою проби з реактивною гіперемією. Для об'єктивізації оцінки функціонального стану серцево-судинної системи хворих використовували пробу з 6-хвилинною ходою.

Результати. У хворих з гемодинамічно стабільною ХСН спостерігаються зниження пікової швидкості систолічного кровотоку і підвищення судинного опору в артеріях стопи і гомілки. Значніше порушення функціонального стану хворих з ХСН, який оцінювали за функціональним класом NYHA і даними тесту 6-хвилинної ходи, асоціюється з вираженішими порушеннями периферичного кровообігу і більшим обмеженням ендотелійзалежної дилатації плечової артерії без значних змін показників внутрішньосерцевої гемодинаміки.



Ключові слова: хронічна серцева недостатність, периферичний кровообіг, ендотелійзалежна вазодилатація.

 

Состояние периферического кровообращения у больных с хронической сердечной недостаточностью

Л.Г. Воронков, И.А. Шкурат

Цель работы — оценка состояния периферического кровотока у больных с хронической сердечной недостаточностью (ХСН) в зависимости от их клинико-функционального состояния и этиологии ХСН.

Материалы и методы. Обследовано 45 больных с ХСН, обусловленной ишемической болезнью сердца (29 больных) и дилатационной кардиомиопатией (16). Средний функциональный класс по NYHA составил (2,8±0,7) у. е., средняя величина фракции выброса левого желудочка — (32,4±8,8) %. Для оценки систолической функции сердца использовали ультразвуковой аппарат «SIEMENS Sonoline Omnia» (Германия). Периферические артерии исследовали с помощью линейного ультразвукового датчика, работающего в частотном диапазоне 7 МГц. Функцию эндотелия изучали с помощью пробы с реактивной гиперемией. Для обьективизации оценки функционального состояния сердечно-сосудистой системы больных использовали пробу с 6-минутной ходьбой.

Результаты. У больных с гемодинамически стабильной ХСН наблюдаются снижение пиковой скорости систолического кровотока и повышение сосудистого сопротивления в артериях стопы и голени. Более значительная выраженность нарушений функционального состояния больных с ХСН, оцениваемая по функциональному классу NYHA и данным теста 6-минутной ходьбы, ассоциируется с более выраженными нарушениями периферического кровообращения и большей степенью ограничения эндотелийзависимой дилатации плечевой артерии без существенных изменений показателей внутрисердечной гемодинамики.



Ключевые слова: хроническая сердечная недостаточность, периферическое кровообращение, эндотелийзависимая вазодилатация.

6. оригінальні дослідження

 

Початкова серцева недостатність у хворих з різними захворюваннями міокарда: аналіз математичних моделей внутрішньосерцевої гемодинаміки

М.П. Бойчак, Л.Л. Сидорова

Мета. Визначення факторів, які сприяють формуванню серцевої недостатності (СН), на основі аналізу математичних моделей внутрішньосерцевої гемодинаміки у хворих з коронарогенними і некоронарогенними кардіоміопатіями (КМП).

Методи. Кореляційний, дисперсний (Analys of Variances, ANOVA) і регресійний аналізи допплер-ехокардіографічних показників морфо-функціонального стану лівого та правого шлуночків серця (ЛШ, ПШ) у 205 хворих хронічною ІХС, 25 хворих КМП внаслідок гіпотиреозу, 29 хворих КМП при хронічній алкогольній інтоксикації (ХАІ) з СН I—II класу NYHA з фракцією викиду (ФВ) ЛШ>45 %.

Результати. Модель внутрішньосерцевої гемодинаміки в кінцевому вигляді має для хворих ІХС вигляд ФВ ЛШ = 47,29+ 9,50 AFF ЛШ – 0,74 КДТ/КДО + 8,12 КСТ/КСО — 0,34 ViA ПШ (де AFF ЛШ — відсотковий вклад систоли лівого передсеря в наповнення ЛШ, КДТ — кінцево-діастолічний тиск в ЛШ, КДО — кінцево-діастолічний об'єм, КСТ/КСО — кінцево-систолічний індекс скоротливості, ViA ПШ — інтеграл лінійної швидкості систоли передсердя ПШ). Для хворих КМП внаслідок гіпотиреозу: ФВ ЛШ = 74,09 – 0,50 КСІ – 0,14 ЗПСО + 5,44 КСТ/КСО (де КСІ — кінцево-систолічний індекс, ЗПСО — загальний периферійний судинний опір); для хворих КМП при ХАІ: ФВ ЛШ = 33,63 + 0,27 КДІ +5,46 КСТ/КСО (де КДІ — кінцево-діастолічний індекс).

Висновки. У формуванні початкової СН у хворих з коронарогенними і некоронарогенними захворюваннями міокарда беруть участь різні фактори.



Ключові слова: внутрішньосерцева гемодинаміка, математичні моделі, ішемічна хвороба серця, гіпотиреоз, хронічна алG когольна інтоксикація.

 

Начальная сердечная недостаточность у больных с различными заболеваниями миокарда: анализ математических моделей внутрисердечной гемодинамики

М.П. Бойчак, Л.Л. Сидорова

Цель. Определение факторов, способствующих формированию сердечной недостаточности (СН), на основе анализа математических моделей внутрисердечной гемодинамики у больных с коронарогенными и некоронарогенными кардиопатиями (КМП).

Методы. Корреляционный, дисперсионный (Analys of Variances, ANOVA) и регрессионный анализы допплер-эхокардиографических показателей морфо-функционального состояния левого и правого желудочков сердца (ЛЖ, ПЖ) у 205 больных хронической ИБС, 25 больных КМП вследствие гипотиреоза, 29 больных КМП при хронической алкогольной интоксикации (ХАИ) с СН I—II класса NYHA с фракцией выброса (ФВ) ЛЖ>45%.

Результаты. Модель внутрисердечной гемодинамики в окончательном виде (обладающие информативностью, адекватностью, описательными свойствами) имеет для больных ИБС вид: ФВЛЖ= 47,29 + 9,50 AFFЛЖ– 0,74 КДД/КДО + 8,12 КСД/КСО — 0,34 ViA ПЖ (где AFF ЛЖ — процентный вклад систолы левого предсердия в наполнение ЛЖ, КДД — конечно-диастолическое давление в ЛЖ, КДО — конечно-диастолический обьем, КСД/КСО — конечно-систолический индекс сократимости, ViA ПЖ — интеграл линейной скорости систолы предсердий ПЖ). Для больных КМП вследствие гипотиреоза: ФВ ЛЖ = 74,09 – 0,50 КСИ – 0,14 ОПСС + 5,44 КСД/КСО (где КСИ — конечно-систолический индекс, ОПСС — общее периферическое сосудистое сопротивление); для больных КМП при ХАИ: ФВ ЛЖ = 33,63 + 0,27 КДИ + 5,46 КСД/КСО (где КДИ — конечно-диастолический индекс).

Вывод. В формировании начальной СН у больных с коронарогенными и некоронарогенными заболеваниями миокарда участвуют различные факторы.



Ключевые слова: внутрисердечная гемодинамика, математические модели, ишемическая болезнь сердца, гипотиреоз, хроническая алкогольная интоксикация.

7. оригінальні дослідження

 

Особливості впливу

К.М. Амосова, Є.В. Андрєєв

Мета: порівняльна оцінка впливу тривалої терапії β-адреноблокаторами (БАБ) з різними фармакологічними властивостями на толерантність до фізичного навантаження (ТФН) та систолічну функцію лівого шлуночка (ЛШ) у стані спокою у хворих із помірною серцевою недостатністю (СН) в межах відкритого рандомінізованого дослідження.

Матеріали та методи. Обстежено 134 хворих з СН ІІ—ІІІ класів NYHA внаслідок хронічної ІХС, котрі отримували терапію аспірином, фуросемідом, дигоксином і нітратами з додаванням максимально переносних доз метопрололу (в середньому 95 мг; група М; n=23), або талінололу (в середньому 132 мг; група Т; n=28), або ацебутололу (в середньому 209 мг; група А; n=31), або пропранололу (в середньому по 61 мг; група П; n=28), або верапамілу (в середньому по 165 мг; контрольна група — КГ; n=24). Всім хворим проводили велоергометрію і ЕхоКГ в стані спокою до призначення препаратів, які вивчали, на 20—24-ту добу і через 4—6 міс. Для статистичної обробки використовували критерії Вілкоксона і Манна— Уїтні.

Результати. За відсутності змін ТФН в КГ, до 20—24-ї доби терапії БАБ помічено збільшення початково однаково знижених порогової потужності навантаження і загальної роботи в групі М — 84,3 Вт і 34,2 кДж (приріст 32,5 та 58,6 % відповідно), в групі Т — 91,2 Вт і 39,8 кДж (приріст 28,6 та 73,7 % відповідно), в групі А — 91,6 Вт і 41,2 кДж (приріст 40,8 та 83,6 % відповідно) та в групі П — 72,8 Вт і 26,2 кДж (приріст на 22,9 та 52,4 % відповідно) (рМ,Т,А-П, рМ-А, рМ-Т<0,05). Позитивна динаміка кінцеводіастолічного (КДО) і кінцевосистолічного (КСО) об’ємів ЛШ, фракції викиду (ФВ) й індексу скоротливості КСТ/КСО (КСТ — кінцевосистолічний тиск) визначена в пізніші строки в групах М, Т і А (р<0,05) і була відсутня в групах П і КГ. При цьому ФВ зросла в групі М від 47,9 до 50,3 %, в групі Т — від 48,2 до 51,7 %, в групі А — від 46,1 до 50,7 %, а приріст КСТ/КСО становив відповідно 7,9; 7,2 та 11,7 %.

Висновки. Збільшення ТФН у хворих з СН ІІ—ІІІ класів NYHA, що помітно на 20—24 добу лікування, більш виражене при лікуванні кардіоселективними БАБ (М, Т і А), ніж неселективними (пропранололом), та у разі внутрішньої симпатомиметичної активності (ВСА), ніж у разі її відсутності (А=Т>М). Позитивна динаміка показників систолічної функції ЛШ визначається в більш пізні терміни і тільки у разі терапії кардіоселективними БАБ, незалежно від їх ВСА.



Ключові слова: помірна серцева недостатність,

 

Особенности влияния

Е.Н. Амосова, Е.В. Андреев

Цель: сравнительная оценка влияния длительной терапии β-адреноблокаторами (БАБ) с различными фармакологическими свойствами на толерантность к физической нагрузке (ТФН) и систолическую функцию левого желудочка (ЛЖ) в состояние покоя у больных с умеренной сердечной недостаточностью (СН) в условиях открытого рандоминизированного исследования.

Материалы и методы. Обследовано 134 больных с СН ІІ—ІІІ классов NYHA вследствие хронической ИБС, которые получали терапию аспирином, фуросемидом, дигоксином и нитратами с добавлением максимально переносимых доз метопролола (в среднем 95 мг, группа M, n=23), или талинолола (в среднем 132 мг, группа T, n=28), или ацебутолола (в среднем 209 мг, группа А, n=31), или пропранолола (в среднем 61 мг, группа П, n=28), или верапамила (в среднем 165 мг, контрольная группа — КГ, n=24). Всем больным проводили велоэргометрию и ЭхоКГ в состояние покоя до назначения препаратов, которые изучались, на 20—24 сутки и через 4—6 месяцев. Для статистической обработки использовались критерии Вилкоксона и Манна—Уитни.

Результаты. При отсутствии изменений ТФН в КГ, к 20—24 суткам терапии БАБ отмечено увеличение исходно одинаково сниженных пороговой мощности нагрузки и общей работы в группе M с 84,3 Вт и 34,2 кДж (прирост на 32,5 % и 58,6 % соответственно), в группе T 91,2 Вт и 39,8 кДж (прирост на 28,6 и 73,7 % соответственно), в группе А — 91,6 Вт и 41,2 кДж (прирост на 40,8 и 83,6 % соответственно) и в группе П — 72,8 Вт и 26,2 кДж (прирост на 22,9 % и 52,4 % соответственно) (рM,T,А — П, рM—А, рM—T<0,05). Положительная динамика конечнодиастолического (КДО) и конечносистолического (КСО) объемов ЛЖ, фракции выброса (ФВ) и индекса сократимости КСД/КСО (КСД — конечносистолическое давление) определялась в более поздние сроки в группах M, T и А (все р<0,05) и отсутствовала в группе П и КГ. При этом ФВ выросла в группе M с 47,9 % до 50,3 %, в группе T с 48,2 до 51,7 %, в группе А с 46,1 до 50,7 %, а прирост КСД/КСО составил, соответственно, 7,9; 7,2 и 11,7 %

Выводы. Увеличение ТФН у больных с СН ІІ—ІІІ классов NYHA, отмечается с 20—24 суток лечения, более выражено при лечении кардиоселективными БАБ (M, T и А), чем неселективными (пропранололом), и при наличии внутренней симпатомиметической активности (ВСА), чем при ее отсутствии (А=T>M). Позитивная динамика показателей систолической функции ЛЖ определяется в более поздние сроки и только при терапии кардиоселективными БАБ, независимо от их ВСА.



Ключевые слова: умеренная сердечная недостаточность,

8. оригінальні дослідження

 

Діагностика та хірургічне лікування міксом серця

Р.М. Вітовський, В.М. Бешляга

Метою дослідження було уточнення клінічних виявів міксом серця (МС) як найпоширеніших пухлин цієї локалізації, поліпшення їхньої діагностики та наслідків хірургічного лікування.

Матеріали та методи. Дослідження ґрунтується на досвіді лікування 389 хворих із МС різної локалізації в Інституті серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова за період із 1969 до 2001 року. Переважно МС локалізувалися в лівому передсерді (343 пацієнти, або 88,2 %). Обстеження хворих передбачало ЕхоКГ, катетеризацію порожнин серця, ангіокардіографію, коронарографію. Віддалені наслідки операцій в термін від 6 міс до 30 років простежено у 316 (92,1 %) хворих.

Результати. Частота виявлення хворих з МС за період з 1969 до 2002 року зросла майже в 10 разів. Найінформативнішими клінічними ознаками МС є такі: раптова поява задишки, запаморочення, короткочасної втрати свідомості залежно від зміни положення тіла; швидке прогресування серцевої недостатності, попри медикаментозну терапію; незначна тривалість захворювання (до 1 року) порівняно з ревматичними вадами серця; виникнення емболій периферичних судин або судин легенів на тлі синусового ритму; "мелодія" вади серця, переважно — стенозу мітрального клапана, що характеризується мінливістю шумів у разі зміни положення тіла хворого; загальна слабкість, схуднення, анемія, підвищення ШОЕ, тривалий субфебрилітет, попри лікування антибіотиками. Визначено провідне значення ехокардіографії в діагностиці МС, про що свідчить повний збіг головних передопераційних показників з даними операції у 99,1 % пацієнтів. Розроблено оптимальні умови для виконання хірургічного втручання (профілактика заклинювання пухлиною клапанних отворів серця, а також фрагментації новоутворень із можливою емболією артеріальних судин). Це ургентність операцій, адекватність маніпуляцій, використання черездвопередсердного доступу до лівого передсердя, який дає змогу видаляти МС цієї локалізації без жодного випадку їхньої фрагментації. Завдяки цьому значно зменшилася хірургічна летальність (з 22,7 % у 1969—1980 р. до 4,1 % у період 1996—2001 р.). За останні 3 роки не спостерігалося випадків смерті.

Висновки. Врахування інформативних клінічних ознак МС і використання інструментальних методів дослідження дає змогу своєчасно виявляти ці ППС, а дотримання запропонованих принципів хірургічного лікування і технічних прийомів забезпечує зменшення частоти заклинювання пухлиною клапанних отворів, її фрагментації під час операції та зниження хірургічної летальності з 22,7 % до 0 % за період з 1969 до 2002 року.



Ключові слова: міксоми серця, діагностика, хірургічне лікування, результати.

 

Диагностика и хирургическое лечение миксом сердца

Р.М. Витовский, В.М. Бешляга

Целью исследования было уточнение клинических выявлений миксом сердца как наиболее распространенных опухолей этой локализации, улучшение диагностики и результатов их хирургического лечения.

Материалы и методы. Исследование базируется на опыте лечения 389 последовательных больных с МС различной локализации, наблюдавшихся в Институте сердечно-сосудистой хирургии им. Н.М. Амосова за период с 1969 по 2001 г. Преимущественно МС локализовались в левом предсердии. Обследование больных включало эхокардиографию, катетеризацию полостей сердца, ангиографию, коронарографию. Отдаленные результаты операций в сроки от 6 мес до 30 лет прослежены у 316 выписанных больных.

Результаты. Частота выявления больных с МС за период с 1969 по 2002 г. выросла почти в 10 раз. Наиболее информативны клинические признаки МС: внезапное появление одышки, головокружения, кратковременной потери сознания, быстрое прогрессирование сердечной недостаточности, несмотря на применение медикаментозной терапии, незначительная продолжительность заболевания (менее 1 года) по сравнению с ревматическими пороками сердца, эмболия периферических сосудов или сосудов легких на фоне синусового ритма, «мелодия» порока сердца, чаще — стеноза митрального клапана, характеризующаяся изменчивостью шумов при перемене положения тела больного, общая слабость, похудание, анемия, повышение СОЭ, длительный субфебрилитет, несмотря на лечение антибиотиками. Определена ведущая роль эхокардиографии в диагностике МС, о чем свидетельствует полное совпадение головных предоперационных показателей у 99,1 % пациентов. Разработаны и внедрены оптимальные условия выполнения хирургического вмешательства, направленные на профилактику заклинивания опухолью клапанных отверстий сердца, а также фрагментации новообразований с возможной эмболией артериальных сосудов. Они включают ургентность операций, адекватность операционных манипуляций, использование оригинального чрездвухпредсердного доступа к левому предсердию, который позволил удалять МС этой локализации без единого случая их фрагментации. Это позволило значительно снизить хирургическую летальность с 22,7 % в период 1969—1980 г. до 4,1 % в период 1996—2001 г. и добиться полного отсутствия летальности в последние 3 года.

Заключение. Использование информативных клинических признаков МС и инструментальных методов исследования позволяет своевременно выявлять эти опухоли, а соблюдение предложенных приципов хирургического лечения и технических приемов обеспечивает уменьшение частоты заклинивания опухолью клапанных отверстий, ее фрагментации во время операции и снижение хирургической летальности с 22,7 % до полного отсутствия летальности за период с 1969 по 2002 г.



Ключевые слова: миксомы сердца, диагностика, хирургическое лечение, результаты.

9. оригінальні дослідження

 

Роль кавапульмонального анастомозу в хірургічному лікуванні вроджених аномалій серця з функціонально єдиним шлуночком

О.М. Довгань, М.Ф. Зіньковський, О.В. Кривенький, І.Г. Яковенко

Оптимальним методом хірургічного лікування аномалій серця з функціонально єдиним шлуночком (ФЄШ) вважається відведення всієї крові, що притікає з порожнистих вен безпосередньо в легеневі артерії, оминаючи шлуночок. Анастомоз між верхньою порожнистою веною і правою легеневою артерією є частиною такої корекції.

Мета дослідження. На підставі поглибленого вивчення наслідків виконання кавапульмонального анастомозу у хворих з різними формами одношлуночкового серця визначити місце такого втручання в системі хірургічного лікування аномалій серця з ФЄШ.

Матеріали та методи. 92 хворим з аномаліями серця з ФЄШ віком від 6 міс до 11 років сформовано анастомоз між верхньою порожнистою веною і правою легеневою артерією. Діагноз грунтувався на даних допплероехокардіографії та інвазивних методів — катетеризації порожнин серця і рентгеноконтрастної ангіокардіографії. У 13 хворих здійснено «півторашлуночкову корекцію» (І група). У 79 пацієнтів з єдиним шлуночком серця (ЄШС) і атрезією тристулкового клапана (АТК) кавапульмональний анастомоз виконували як підготовчий етап до повної гемодинамічної корекції або як остаточне лікування (II група). 88 (94,6 %) хворим виконано двоспрямований кавапульмональний анастомоз, 4 (5,4 %) — класичний анастомоз Глена. Термін спостереження становив від 6 міс до 9 років.

Результати. Показник шпитальної летальності в цілому дорівнював 11,9 %: після «півторашлуночкової корекції» СГПШ — 0, після з АТК і ЄШС — 13,9 % (p<0,05). При синдромі гіпоплазії правого шлуночка (СГПШ) «півторашлуночкова корекція» виявилася дуже ефективним методом лікування. Насичення артеріальної крові киснем в цій групі підвищилося з (78,4 ± 7,96) % до (93,7 ± 3,71) %, а тиск у верхній порожнистій вені становив у середньому (14,4 ± 3,5) мм рт. ст. (до операції — 8,4 мм рт. ст. ± 2,3 мм рт. ст., р<0,05). У хворих з АТК і ЄШС, якщо залишався частковий вихід зі шлуночка в легеневий стовбур, показники насичення артеріальної крові киснем і венозного тиску мали тенденцію до підвищення порівняно з тими, у кого кров зі шлуночка не потрапляла в легеневий стовбур: відповідно (89,3 ± 4,8) %, і (16,2±6,0) мм рт. ст. проти (86,5±9,2) % і (13,7±4,9) мм рт. ст. (p>0,05).

Висновки. Кавапульмональний анастомоз можна з успіхом використовувати як постадійне лікування АТК і ЄШС і як завершальний метод лікування хворих з підвищеним ризиком до повної корекції геодинаміки, а також бути елементом «півторашлуночкової корекції» СГПШ. Серед хворих з АТК і ЄШС наслідки операції гірші у тих, у кого використовували додаткове джерело кровопостачання легень природним шляхом через легеневий стовбур, порівняно з тими, коли легеневий кровоплин забезпечувався тільки через кавапульмональний співотвір.



Ключові слова: єдиний шлуночок серця, атрезія тристулкового клапана, синдром гіпоплазії правого серця, кавапульмональний анастомоз.

 

Роль кавапульмонального анастомоза в хирургическом лечении врожденных аномалий сердца с функционально единственным желудочком

А.М. Довгань, М.Ф. Зиньковский, А.В. Кривенький, И.Г. Яковенко

Оптимальным методом хирургического лечения аномалий сердца с функционально единственным желудочком (ФЕЖ) считается отведение всей крови, которая притекает с полых вен непосредственно в легочные артерии, минуя желудочек. Анастомоз между верхней полой веной и правой легочной артерией является частью такой коррекции.

Цель исследования. На основании углубленного изучения результатов виполнения кавапульмонального анастомоза у больных с разными формами одножелудочкового сердца определить место этого вмешательства в системе хирургического лечения аномалий сердца с ФЕЖ.

Материалы и методы. 92 больным с аномалиями сердца с ФЕЖ в возрасте от 6 мес до 11 лет был сформирован анастомоз между верхней полой веной и правой легочной артерией. В 13 случаях осуществлена «полуторажелудочковая коррекция» (І группа). У 79 больных с единственным желудочком сердца (ЕЖС) и атрезией трехстворчатого клапана (АТК) кавапульмональный анастомоз выполняли как подготовительный этап к полной гемодинамической коррекции или как окончательное лечение (II группа). 88 (94,6 %) больным выполняли двунаправленный кавапульмональный анастомоз, 4 (5,4 %) — классический анастомоз Глена. Период наблюдения составил от 6 мес до 9 лет.

Результаты. Показатель госпитальной летальности в целом составил 11,9 %. Для «полуторажелудочковой коррекции» синдрома гипоплазии правого желудочка (СГПЖ) он равнялся 0, тогда как у больных с АТК и ЕЖС — 13,9 % (p<0,05). При СГПЖ «полуторажелудочковая коррекция» оказалась очень эффективным методом лечения. Насыщение артериальной крови кислородом в этой группе повысилось с (78,4 ± 7,96) % до (93,7 ± 3,71) %, а давление в верхней полой вене составило в среднем (14,4 ± 3,5) мм рт. ст. (до операции — 8,4 мм рт. ст. ± 2,3 мм рт. ст.; р<0,05). Среди больных с АТК и ЕЖС в случаях, где оставался частичный выход с желудочка в легочный ствол, показатель насыщения артериальной крови кислородом и венозного давления имели тенденцию к повышению в сравнении с теми, у кого кровь с желудочка не попадала в легочный ствол, соответственно (89,3 ± 4,8) % и (16,2±6) мм рт. ст. против (86,5±9,2) % и (13,7±4,9) мм рт. ст. (p>0,05).

Выводы. Кавапульмональный анастомоз может успешно использоваться в качестве стадийного лечения АТК и ЕЖС и как окончательный метод лечения больных с факторами повышенного риска к полной коррекции гемодинамики, а также быть элементом «полуторажелудочковой коррекции» СГПЖ. Среди больных с АТК и ЕЖС результаты операции достоверно хуже в случаях, когда используют дополнительный источник кровоснабжения легких естественным путем через легочный ствол в сравнении с теми, когда легочный кровоток обеспечивался только через кавапульмональное соустье.



Ключевые слова: единственный желудочек сердца, атрезия трехстворчатого клапана, синдром гипоплазии правого сердца, кавапульмональный анастомоз.

10. оригінальні дослідження

 

Хірургічне лікування різних форм венозної тромбоемболії

Л.В. Кулик

Мета дослідження — на підставі аналізу результатів використання різних тактичних алгоритмів легеневої емболектомії та тромбоендартеректомії оптимізувати засади хірургічного лікування різних форм венозної тромбоемболії.

Матеріали та методи. Протягом 1980—2003 рр. прооперовано 67 хворих з гострою тромбоемболією легеневих артерій (ТЕЛА) (1-ша група) і 36 пацієнтів із хронічною постемболічною легеневою гіпертензією (ХПЕЛГ) (2-га група). Основним методом доопераційної діагностики була ангіографія, у невідкладних випадках гострої ТЕЛА рішення про операцію приймали винятково за даними допплероЕхо-КГ.

Результати. Із 67 хворих 1-ї групи померло 16 (23,8 %). Причинами поопераційної летальності були: серцева недостатність, зумовлена доопераційним кардіогенним шоком; набряк мозку; легенева кровотеча; діагностична помилка. Із 36 тромбоендартеректомій у хворих 2-ї групи хірургічна летальність становила 22,2 %. Причинами її були синдром реперфузії, залишкова легенева гіпертензія, діагностична помилка. 27 хворих оперували в умовах глибокої (12—18°С) гіпотермії і повної зупинки кровообігу. Сумарна тривалість зупинки кровообігу коливалася від 23 до 90 хв. Ускладненнями методу були хореоатетоз, делірій і мозкова кома.

Висновки. Оптимальним методом лікування гострої масивної ТЕЛА з критичними розладами гемодинаміки залишається легенева емболектомія. При масивній ТЕЛА з тяжкою дихальною недостатністю та відносно стабільною периферійною гемодинамікою емболектомія є альтернативою тромболітичної терапії. Єдиним методом хірургічного лікування ХПЕЛГ є операція в умовах глибокої гіпотермії і повної зупинки кровообігу.



Ключові слова: тромбоемболія легеневих артерій, емболектомія, постемболічна легенева гіпертензія, тромбоендартеректомія.

 

Хирургическое лечение различных форм венозной тромбоэмболии

Л.В. Кулик

Цель исследования — на основании анализа результатов использования разных диагностико-тактических алгоритмов легочной эмболэктомии и тромбоэндартерэктомии оптимизировать подходы хирургического лечения разных форм венозной тромбоэмболии.

Материалы и методы. За период с 1980 по 2003 г. прооперировано 67 больных с острой тромбоэмболией легочных артерий (ТЭЛА) (1-я группа) и 36 пациентов с хронической постэмболической легочной гипертензией (ХПЭЛГ) (2-я группа). Основным методом дооперационной диагностики была ангиография, в неотложных случаях острой ТЭЛА решения об операции принимали по данных допплерЕхо-КГ.

Результаты. Из 67 больных 1-й группы умерло 16 (23,8 %). Причинами послеоперационной летальности были: сердечная недостаточность, обусловленная дооперационным кардиогенным шоком; отек мозга; легочное кровотечение; диагностическая ошибка. Из 36 тромбоэндартерэктомий у больных 2-й группы хирургическая летальность составила 22,2 %. Ее причинами были синдром реперфузии, остаточная легочная гипертензия, диагностическая ошибка. У 27 больных операцию выполнили в условиях глубокой (12—18°С) гипотермии и полной остановки кровообращения. Суммарная продолжительность остановки кровообращения колебалась от 23 до 90 мин. Осложнениями были хореоатетоз, делирий и мозговая кома.

Выводы. Оптимальным методом лечения острой массивной ТЭЛА с критическими расстройствами гемодинамики остается легочная эмболэктомия. При массивной ТЭЛА с тяжелой дыхательной недостаточностью и относительно стабильной периферической гемодинамикой эмболэктомия является альтернативой тромболитической терапии. Единственный метод хирургического лечения ХПЭЛГ — операция в условиях глубокой гипотермии и полной остановки кровообращения.



Ключевые слова: тромбоэмболия легочных артерий, эмболэктомия, постэмболическая легочная гипертензия, тромбоэндартерэктомия.

11. оригінальні дослідження

 

Антитромбоцитарна терапія у разі транслюмінальної ангіопластики та стентування вінцевих артерій

С.М. Фуркало, О.В. Шарук

Представлено сучасні підходи до антитромбоцитарного забезпечення інтервенційних втручань у хворих на ІХС. Комплексна терапія препаратами ацетилсаліцилової кислоти, тієнопіридиновими препаратами, антагоністами GP IIb/IIIa рецепторів тромбоцитів дозволила знизити до мінімуму ризик ускладнень вінцевої ангіопластики і стентування. Власний матеріал представлено аналізом результатів інтервенційних втручань у 50 хворих на ІХС із чіткою клінічною симптоматикою. Третина хворих на час госпіталізації мала нестабільну стенокардію. ФВ у групі становила (46,9±4,6) %. Багатосудинне ураження зафіксовано у 78 % хворих. Усім їм проведено коронарну ангіопластику і/або стентування. 33 пацієнтам як антиагрегантну терапію призначали аспірин і клопідогрель, 17 хворим, переважно з нестабільною стенокардією, додатково вводили интегрилін (ептифібатид). 43 хворим було імплантовано ендопротези. Випадків смерті та Q-ІМ екстреного АКШ не зафіксовано. У 2 випадках виявлено ІМ без зубця Q, через що провели повторну коронарографію і реваскуляризацію. У одного хворого сталася кровотеча з місця пункції, через що довелося переливати кров.



Ключові слова: ішемічна хвороба серця, транслюмінальна ангіопластика, коронарне стентування, антитромбоцитарна терапія, антиагрегантна терапія.

 

Антитромбоцитарная терапия при транслюминальной ангиопластике и стентировании коронарных артерий

С.Н. Фуркало, А.В. Шарук

Представлены современные подходы к антитромбоцитарному обеспечению интервенционных вмешательств у больных ИБС. Комплексная терапия препаратами ацетилсалициловой кислоты, тиенопиридиновыми препаратами, антагонистами GP IIb/IIIa рецепторов тромбоцитов позволила снизить до минимума риск осложнений коронарной ангиопластики и стентирования. Собственный материал представлен анализом результатов интервенционных вмешательств у 50 больных ИБС с выраженной клинической симптоматикой. У трети больных на время госпитализации была нестабильная стенокардия. Фракция выброса в группе составила 46,9+4,6 %. Многососудистое поражение отмечено у 78 % больных. Всем им проведена коронарная ангиопластика и/или стентирование. 33 больным в качестве антиагрегантной терапии назначали аспирин и клопидогрель, 17 пациентам, преимущественно с нестабильной стенокардией, дополнительно вводили эптифибатид. 43 больным имплантированы эндопротезы. Не было зафиксировано случаев смерти, Q-ИМ, экстренного АКШ. В 2 случаях выявили ИМ без зубца Q, поэтому провели повторную коронарографию и реваскуляризацию. У одного пациента отмечено кровотечение из места пункции, вследствие чего потребовалось переливание крови.



Ключевые слова: ишемическая болезнь сердца, транслюминальная ангиопластика, коронарное стентирование, антитромбоцитарная терапия, антиагрегантная терапия.

12. огляди

 

Тканинна імпульсна допплерографія: методика та клінічне застосування

Ю.А. Іванів, О.С. Туркін, А.К. Куркевич

Тканинна допплерографія — нова неінвазивна методика ультразвукового дослідження серця, яка стає суттєвим доповненням до інших ехокардіографічних методів і дає змогу оцінити швидкості рухів міокарда в різних клінічних ситуаціях. За допомогою спектрального тканинного імпульсного допплерівського зображення (ТІД) вимірюють локальну систолічну і діастолічну кінетику міокарда при його ішемії в стані спокою і під час фармакологічних стрес-тестів. Цей метод має особливе значення для розпізнавання розладів діастолічного розслаблення лівого шлуночка при різних патологічних станах. Визначення ТІД-швидкості Em має набагато вищу чутливість для діагностики аномалій лівошлуночкового розслаблення, ніж допплерівський аналіз трансмітрального кровоплину. Для оцінки глобальної поздовжньої скоротливої здатності лівого шлуночка все частіше застосовують ТІД-аналіз кінетики мітрального кільця. У цій статті проведено огляд клінічного застосування ТІД з акцентом на його діагностичному значенні і можливостях об'єктивізації оцінки глобальної і регіональної функцій міокарда.



Ключові слова: ехокардіографія, допплерівський аналіз, міокард, лівий шлуночок, діастолічна функція серця.

 

Тканевая импульсная допплерография: методика и клиническое использование

Ю.А. Иванив, А.С. Туркин, А.К. Куркевич

Тканевая допплерография — новая неинвазивная методика ультразвукового исследования сердца, которая становится существенным дополнением к другим эхокардиографическим методам и дает возможность оценить скорости движения миокарда в разных клинических ситуациях. С помощью спектрального тканевого импульсного допплеровского изображения (ТИД) измеряют локальную систолическую и диастолическую кинетику миокарда при его ишемии в состоянии покоя и во время фармакологических стресс-тестов. Этот метод имеет особенное значение для разпознавания нарушений диастолического разслабления левого желудочка при разных патологических состояниях. Определение ТИДGскорости Em имеет большую чувствительность для диагностики аномалий левожелудочкового разслабления, чем допплеровский анализ трансмитрального кровотока. Для оценки глобальной продольной сократительной способности левого желудочка все чаще используют ТИДGанализ кинетики митрального кольца. В этой статье проведен обзор клинического использования ТИД с акцентом на его диагностическом значении и возможностях объективизации оценки глобальной и регионарной функций миокарда.



Ключевые слова: эхокардиография, допплеровский анализ, миокард, левый желудочек, диастолическая функция сердца.

13. огляди

 

Лікування гострої ішемії кінцівок: сучасний стан і перспективи

О.І. Пітик

Відображено сучасний стан і перспективи розвитку методів лікування гострої ішемії кінцівок. Представлено дані про ефективність традиційного хірургічного лікування і внутрішньоартеріального тромболізису за цієї патології. Проведено порівняльний аналіз ефективності обох методів. Зроблено огляд перспективних черезшкірних ендоваскулярних методів реканалізації артерій при їхніх гострих оклюзіях.



Ключові слова: гостра ішемія кінцівок, хірургічне лікування, внутрішньоартеріальний тромболізис, черезшкірна тромбектомія.

 

Лечение острой ишемии конечностей: современное состояние и перспективы

А.И. Питык

Отражено современное состояние и перспективы развития методов лечения острой ишемии конечностей. Представлены данные об эффективности традиционного хирургического лечения и внутриартериального тромболизиса при этой патологии, проведен сравнительный анализ эффективности этих методов. Сделан обзор перспективных чрескожных эндоваскулярних методов реканализации артерий при их острых окклюзиях.



Ключевые слова: острая ишемия конечностей, хирургическое лечение, внутриартериальный тромболизис, чреcкожная тромбэктомия.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»