Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№3(15) // 2006

 

Обкладинка

 

1. оригінальні дослідження

 

Результати ангіопластики та первинного стентування коронарних артерій у хворих з нестабільною стенокардією

Ю.В. Панічкін, Є.В. Аксьонов, В.С. Берестовенко, Л.С. Дзахоєва

Мета роботи — оцінка ефективності та безпечності проведення черезшкірних коронарних втручань (ЧКВ) у хворих на ішемічну хворобу серця з нестабільною стенокардією (НС) та розробка рекомендацій щодо оптимізації методики їх виконання.

Матеріали і методи. У 187 хворих з НС було застосовано ендоваскулярне лікування. З них 39 (20,9 %) пацієнтам (1-а група) виконано перкутанну транслюмінальну коронарну ангіопластику (ПТКА) синдромзв’язаної коронарної артерії (СЗКА). У 148 (79,1 %) пацієнтів 2Gї групи було виконано первинне коронарне стентування (КС). У 118 (79,7 %) виконано пряме стентування звужень коронарних артерій.

Результати. В групі КС у всіх хворих було досягнуто ступінь перфузії СЗКА TIMI-G3, у жодного не було гемодинамічно значущого стенозу СЗКА. Зі 187 пацієнтів з НС у 108 (57,8 %) КС стало остаточним етапом лікування. Більшість цієї групи складали хворі з односудинними ураженнями — 88 пацієнтів (81,5 %). В 94,9 % випадків виконати пряме стентування судин було легко. У 5,1 % хворих необхідно було виконати предилатацію. Оптимальний безпосередній ангіографічний результат було отримано у всіх хворих. Загальна летальність в групі хворих з НС становила 1,6 % (померли 3 хворих зі значними дифузними ураженнями коронарних артерій, у двох з них у ранньому післяопераційному періоді виник ІМ, а в одної пацієнтки ІМ та кардіогенний шок розвинулись на операційному столі). У цих хворих були виражені дифузні ураження всіх коронарних судин, і двом з них було відмовлено в аортокоронарному шунтуванні.

Висновки. Черезшкірні коронарні втручання є досить ефективним методом лікування хворих на ішемічну хворобу серця з нестабільною стенокардією. Для отримання оптимального безпосереднього результату ангіопластику слід доповнювати стентуванням, оскільки результати коронарного стентування кращі за результати ангіопластики (рестеноз при КС — 25,7 %, при ПТКА — 43,6 %). Первинне коронарне стентування та ангіопластику можна виконувати як остаточний варіант лікування і як етап стабілізації стану пацієнта.



Ключові слова: черезшкірні коронарні втручання, нестабільна стенокардія, коронарне стентування

 

Результаты ангиопластики и первичного стентирования коронарных артерий у больных с нестабильной стенокардией

Ю.В. Паничкин, Е.В. Аксенов, В.С. Берестовенко, Л.С. Дзахоева

Цель работы — оценка эффективности и безопасности чрескожных коронарных вмешательств (ЧКВ) у больных ишеG мической болезнью сердца с нестабильной стенокардией (НС) и разработка рекомендаций по оптимизации методики их выполнения.

Материалы и методы. В основу настоящей работы положено наблюдение 187 больных с НС, которым проведено эндоваскулярное лечение. Из них 39 (20,9 %) пациентам (1Gя группа) была выполнена перкутанная транслюминальная коронарная ангиопластика (ПТКА) синдромсвязанной коронарной артерии (ССКА). У 148 (79,1 %) пациентов 2Gй группы было выполнено первичное коронарное стентирование (КС). У 118 (79,7 %) произведено прямое стентирование сужений коронарных артерий.

Результаты. В группе КС у всех больных был достигнут уровень перфузии ССКА TIMI-3, ни у одного из них не отмечено гемодинамически значимого остаточного стеноза ССКА. Из 187 пациентов с НС у 108 (57,8 %) коронарное стентирование явилось окончательным этапом лечения. Эту группу составили в основном больные с однососудистыми поражениями — 88 пациентов (81,5 %). В 94,9 % случаев легко удалось выполнить прямое стентирование сосуда. У 5,1 % больных потребо валось проведение предилатации. Оптимальный непосредственный ангиографический результат был получен нами у всех больных. Общая летальность в нашей группе больных с НС составила 1,6 % (умерли 3 больных с выраженными диффузными поражениями коронарных артерий, у двух из них в раннем послеоперационном периоде развился инфаркт миокарда, а у одной пациентки инфаркт миокарда и кардиогенный шок развились на операционном столе). У этих больных были выраженные диффузные поражения всех коронарных артерий, и двоим из них было отказано в аортокоронарном шунтировании.

Выводы. Чрескожные коронарные вмешательства являются эффективным методом лечения больных ишемической болезнью сердца с нестабильной стенокардией. Для получения оптимального результата ангиопластика должна быть дополнена стентированием, т.к. отдаленные результаты коронарного стентирования значительно лучше ангиопластики (рестеноз при КС — 25,7 %, при ПТКА — 43,6 %). Первичное коронарное стентирование и ангиопластика могут быть рекомендованы и как самостоятельный метод лечения больных с нестабильной стенокардией, и как этап стабилизации состояния пациентов перед аортокоронарным шунтированием.



Ключевые слова: чрескожные коронарные вмешательства, нестабильная стенокардия, коронарное стентирование

2. оригінальні дослідження

 

Новий пiдхiд до хiрургiчного лiкування ускладнених i поєднаних форм IХС

В.I. Урсуленко

Лiкування ускладнених та поєднаних форм ішемічної хвороби серця (IХС) належить до найскладнiших проблем кардiохiрургiї. Одним зi шляхiв зниження ризику ускладнень у разi поєднаних втручань є скорочення тривалостi iшемiї мiокарда та штучного кровообiгу (ШК).

Мета роботи — оцiнити наслiдки апробацiї оригiнальної комбiнованої методики хiрургiчного лiкування ускладнених та поєднаних форм IХС шляхом шунтування коронарних артерiй (ШКА) на серцi, що працює, при цьому корекцiя супутньої патологiї виконується з використанням ШК.

Матерiали та методи. Обстежили двi групи оперованих пацiєнтiв з IХС, ускладненою аневризмою лiвого шлуночка (АЛШ), постiнфарктним розривом мiжшлуночкової перегородки або поєднаної з набутими вадами мiтрального та аортального клапанiв. Контрольну групу хворих (n = 404) оперували за класичною методикою, а дослiдну (n = 46) — за комбiнованою шляхом виконання ШКА на сердцi, що працює, та корекцiї супутньої патологiї iз ШК. Хворi обох груп достовiрно не вiдрiзнялися за вiком, статтю, кiлькiстю уражених вiнцевих артерiй, частотою ускладнень та супутньої патологiї (р > 0,05).

Результати та їхнє обговорення. Рiзницi щодо кiлькостi шунтованих КА в групах не виявлено (i в контрольнiй, i в дослiджуванiй вона становила 2,4 ± 0,1). У разi використання класичної методики тривалiсть ШК становила (138,1 ± 13,2) хв, iшемiї мiокарда — (87,5 ± 7,3) хв, за комбiнованого методу — (86,3 ± 2,1) i (47,3 ± 1,4) хв вiдповiдно (p < 0,05). За резекцiї АЛШ на фiбрилюючому серцi цi показники дорiвнювали (50,7 ± 2,4) i (24,2 ± 2,1) хв (p < 0,05). Летальнiсть у дослiджуванiй групi пацiєнтiв становила 2,2 % (1 хворий) проти 5,2 % (21) в контрольнiй (p < 0,05).

Висновок. Комбiнований метод хiрургiчного лiкування ускладнених та поєднаних форм IХС шляхом виконання ШКА на сердцi, що працює і корекцiї супутньої патологiї з використанням штучного кровообігу дає змогу скоротити тривалiсть iшемiї серця в 1,9 разу, а ШК — в 1,6 разу.



Ключові слова: ускладненi та поєднанi форми IХС, шунтування вiнцевих артерiй, комбiнований метод хiрургiчного лiкування

 

Новый подход к хирургическому лечению осложненных и сочетанных форм ИБС

В.И. Урсуленко

Осложненные и сочетанные формы ишемической болезни сердца (ИБС) являются одной из самых сложных проблем кардиохирургии. Одним из путей снижения риска осложнений при сочетанных вмешательствах является сокращение периода ишемии миокарда и продолжительности искусственного кровообращения (ИК).

Цель работы — оценить результаты апробации комбинированной методики хирургического лечения осложненных и сочетанных форм ИБС путем выполнения шунтирования коронарных артерий (ШКА) на работающем сердце, при этом коррекция сопутствующей патологии выполняется с использованием ИК.

Материалы и методы. Обследовали две группы оперированных пациентов с ИБС, осложненной аневризмой левого желудочка (АЛЖ), постинфарктным разрывом межжелудочковой перегородки или сочетающейся с приобретенными пороками митрального и аортального клапанов. Контрольную группу больных (n = 404) оперировали по классической методике, а опытную (n = 46) — по комбинированной путем выполнения ШКА на работающем сердце, а также коррекции сопутствующей патологии с ИК. По возрасту, полу, количеству пораженных коронарных артерий, частоте осложнений и сопутствующей патологии пациенты обеих групп достоверно не отличались (р > 0,05).

Результаты и обсуждение. Различий в количестве шунтированных КА в группах не было (и в контрольной, и в исследуемой оно составило 2,4 ± 0,1). При использовании классической методики длительность ИК составила (138,1 ± 13,2) мин, ишемии миокарда — (87,5 ± 7,3) мин, при комбинированном методе — (86,3 ± 2,1) мин и (47,3 ± 1,4) мин соответственно (p < 0,05). При резекции АЛЖ на фибриллирующем сердце эти цифры составили (50,7 ± 2,4) и (24,2 ± 2,1) мин (p < 0,05).

Летальность в исследуемой группе пациентов составила 2,2 % (1 больной) против 5,2 % (21) в контрольной (p < 0,05).

Вывод. Комбинированный метод хирургического лечения осложненных и сочетанных форм ИБС путем выполнения шунтирования коронарных артерий на работающем сердце и коррекции сопутствующей внутрисердечной патологии с использованием искусственного кровообращения позволяет сократить период ишемии миокарда в 1,9 раза, а длительность ИК — в 1,6 раза.



Ключевые слова: осложненные и сочетанные формы ИБС, шунтирование коронарных артерий, комбинированный метод хирургического лечения

3. оригінальні дослідження

 

Стан функції ендотелію при гіпертонічній хворобі в поєднанні з ішемічною хворобою серця

О.Я. Бабак, Г.Д. Фадєєнко, Ю.М. Шапошнікова, В.І. Молодан, В.Д. Немцова

Мета работи: визначити функціональний стан ендотелію при гіпертонічній хворобі (ГХ) в поєднанні з ішемічною хворобою серця (ІХС).

Матеріал та методи. Обстежено 35 хворих з ГХ І—ІІ стадії в поєднанні із ІХС. Середній вік пацієнтів становив (50,2 ± 7,5) року. Серед пацієнтів з ГХ І стадія була у 13 (37,2 %) хворих, у 22 (62,8 %) — ГХ II стадії. До складу контрольної групи увійшли 15 осіб без ознак патології серцевоGсудинної системи. Групи були порівнювані за віком та статтю. У плазмі крові пацієнтів визначали рівень ендотелінуG1 (ЕТG1) імуноферментним методом за допомогою наборів фірми «Amersham» (Англія). Інтенсивність перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) оцінювали за вмістом малонового діальдегіду (МДА) в плазмі крові та ТБК-активних продуктів (спектрофотометричним методом). Ліпідний спектр крові, тобто загальний вміст холестерину (ЗХС), а також ХС ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ), ХС ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ), ХС ліпопротеїдів дуже низької щільності (ЛПДНЩ) та тригліцеридів (ТГ), визначали імуноферментним методом, типізацію дисліпідемії проводили за методикою D.S. Fridrickson (1965). Рівень концентрації цГМФ та цАМФ у плазмі крові досліджували імуноферментним методом за допомогою комерційних стандартних тестGсистем науковоGвиробничого підприємства «Immunotech».

Результати та обговорення. У пацієнтів основної групи встановлено підвищення рівня ЕТG1 (на 39,0 %; р < 0,05) та значне зниження вмісту цГМФ у плазмі крові (на 25,1 %; р < 0,05) порівняно з контролем. Аналіз інтенсивності ПОЛ засвідчив достовірне підвищення (майже у 2 рази) вмісту ТБКGактивних продуктів та МДА (на 24,7 %) порівняно з контролем. Аналіз ліпідного спектра крові виявив підвищення рівня ЗХС в середньому на 24,0 % (р < 0,05), ХС ЛПНЩ на 21,0 % (р < 0,05), а також зниження вмісту ХС ЛПВЩ на 13,4 % (р < 0,05) порівняно з контролем. У разі дисліпідемії (ДЛП) IIA знижувався вміст цГМФ на 30,4 %: до (5,21 ± 0,71) нмоль/мл (р < 0,05), та підвищувався рівень ЕТG1 на 31,9 %: (до 8,44 ± 0,47) пг/мл, р < 0,01) на тлі інтенсифікації процесів пероксидації на 37,4 %, про що свідчило підвищення рівня ТБКGактивних продуктів до (9,28 ± 1,05) мкмоль/л (р < 0,05). У пацієнтів з ДЛП IIБ виявлено достовірне зменшення цГМФ у плазмі крові — на 30,9 %: до (4,82 ± 0,69) нмоль/мл (р < 0,05), на тлі підвищення рівня ЕТG1: до (6,82 ± 0,67) пг/мл, і ТБКGактивних продуктів: до (10,76 ± 1,07) мкмоль/л, на 24,6 і 35,7 % відповідно (р < 0,05).

Висновки. У хворих на ГХ І—ІІ стадії в поєднанні з ІХС підвищуються вазоконстрикторні процеси в ендотелії судин, що виявляється підвищенням рівня ЕТG1 та зниженням концентрації цГМФ у плазмі. Порушення функції ендотелію супроводжується наростанням оксидативного стресу, про що свідчить збільшення показників ПОЛ (ТБКGактивних продуктів та МДА). Порушення ліпідного спектра крові передусім при ДЛП IIБ, IIА та меншою мірою при типі IV супроводжується зниженням концентрації цГМФ й підвищенням рівня ЕТG1 і активності ПОЛ.



Ключові слова: гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, ендотелій, ендотелінG1, перекисне окиснення ліпідів, дисліпідемія

 

Состояние функции эндотелия при гипертонической болезни в сочетании с ишемической болезнью сердца

О.Я. Бабак, Г.Д. Фадеенко, Ю.М. Шапошникова, В.И. Молодан, В.Д. Немцова

Цель работы: определить функциональное состояние эндотелия при гипертонической болезни (ГБ) в сочетании с ишемической болезнью сердца (ИБС).

Материалы и методы. Обследовано 35 больных с ГБ І—ІІ стадии в сочетании с ИБС. Средний возраст обследованных составил (50,2 ± 7,5) года. ГБ І стадии была у 13 (37,2 %) больных, у 22 (62,8 %) — ГБ II стадии. Контрольную группу составили 15 пациентов без признаков заболеваний сердечно-сосудистой системы. Группы сопоставимы по возрасту и полу. В плазме крови пациентов определяли уровень эндотелина-1 (ЭТ-1) иммуноферментным методом с помощью наборов фирмы «Amersham» (Англия). Интенсивность перекисного окисления липидов (ПОЛ) оценивали по содержанию малонового диальдегида (МДА) в плазме крови и ТБК-активных продуктов (спектрофотометрическим методом). Липидный спектр крови, то есть общий холестерин (ОХС), ХС липопротеидов низкой плотности (ЛПНП), ХС липопротеидов высокой плотности (ЛПВП), ХС липопротеидов очень низкой плотности (ЛПОНП) и триглицеридов (ТГ), определяли иммуноферментным методом, типизацию дислипидемии проводили по методике D.S. Fridrickson (1965). Уровень концентрации цГМФ и цАМФ в плазме крови исследовали иммуноферментным методом с помощью коммерческих стандартных тест-систем научно-производственного предприятия «Immunotech».

Результаты и обсуждение. У пациентов основной группы установлено повышение уровня ЭТ-1 на 39,0 % (р < 0,05) и значительное снижение содержания цГМФ в плазме крови (на 25,1 %, р<0,05) по сравнению с контролем. Анализ интенсивности ПОЛ показал достоверное повышение (почти в 2 раза) содержания ТБК-активных продуктов и существенное (на 24,7 %) повышение МДА по сравнению с контролем. Анализ липидного спектра крови выявил повышение уровня ОХС в среднем на 24,0 % (р < 0,05), повышение ХС ЛПНП на 21,0 % (р < 0,05), а также снижение уровня ХС ЛПВП на 13,4 % (р < 0,05) по сравнению с контролем. При дислипидемии (ДЛП) IIA снижается содержание цГМФ на 30,4 %: до (5,21 ± 0,71) нмоль/мл (р < 0,05), и повышается уровень ЭТ-1 на 31,9 %: до (8,44 ± 0,47) пг/мл (р < 0,01), на фоне интенсификации процессов пероксидации на 37,4 %, о чем свидетельствовало повышение уровня ТБК-активных продуктов до (9,28 ± 1,05) мкмоль/л (р < 0,05). У пациентов с ДЛП IIБ выявлено достоверное уменьшение уровня цГМФ в плазме крови на 30,9 %: до (4,82 ± 0,69) нмоль/мл (р < 0,05) на фоне повышения уровня ЭТ-1: до (6,82 ± 0,67) пг/мл, и ТБК-активных продуктов: до (10,76 ± 1,07) мкмоль/л, на 24,6 и 35,7 % соответственно (р < 0,05).

Выводы. У больных ГБ І—ІІ стадии в сочетании с ИХС установлено повышение вазоконстрикторных процессов в эндотелии сосудов, что проявлялось повышением уровня ЭТ-1 и снижением концентрации цГМФ в плазме. Нарушение функции эндотелия сопровождается увеличением оксидативного стресса, о чем свидетельствует рост показателей ПОЛ (ТБК-активных продуктов и МДА). Нарушения липидного спектра крови в первую очередь при ДЛП IIБ, IIА и в меньшей мере при типе IV сопровождается снижением концентрации цГМФ и повышением уровня ЭТ-1 и активности ПОЛ.



Ключевые слова: гипертоническая болезнь, ишемическая болезнь сердца, эндотелий, эндотелин-1, перекисное окисление липидов, дислипидемия

4. оригінальні дослідження

 

Ефективність статинів та кверцетину у хворих на прогресуючу стенокардію

Л.В. Глушко, Н.В. Чаплинська

Мета роботи: оцінити ефективність раннього застосування статинів та кверцетину у хворих на прогресуючу стенокардію (ПС) на підставі визначення їх впливу на клінічний перебіг хвороби, толерантність до фізичного навантаження і показники запального синдрому.

Матеріали та методи. Обстежено 64 хворих на ПС віком (62,2 ± 1,93) року та 20 практично здорових осіб. Хворих рандомізовано на 4 групи. Хворі І групи (n = 14) отримували базисне лікування ПС, ІІ групи (n = 17), крім препаратів базисної терапії, отримували симвастатин («Симвакор-Дарниця», АТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», Україна) у дозі по 40 мг/добу з переходом на 20 мг/добу за стабілізації перебігу хвороби. Хворим ІІІ групи (n = 13) призначали водорозчинну форму кверцетину — «Корвітин» (ЗАТ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод», Україна) по 1 г 3 рази на добу всередину, ІV групи (n = 20) — комплексне лікування препаратами базової лінії разом із симвастатином та кверцетином. Симвастатин і кверцетин приймали 6 міс. Обстеження проводили до початку терапії, через 2 тиж, 3 та 6 міс лікування. Рівень С-реактивного протеїну (С-РП) визначали за допомогою набору «CRP-Latex» (DAC-SpectroMed S.R.L., Молдова), інтерлейкіну 6 (ІЛ) — імунофлуоресцентним методом на аналізаторі «Stat Fax 303 Plus» (США). Велоергометричну пробу (ВЕМ) проводили на велоергометрі моделі ВЭО-2 за східчастоподібною методикою на тлі прийому β-адреноблокаторів через 14 діб після початку лікування.

Результати та обговорення. За даними показників ВЕМ, у хворих II, III та IV груп спостерігали зростання потужності останнього ступеня навантаження через 6 міс порівняно з даними першого обстеження: з (38,7 ± 1,98) до (45,1 ± 1,34) Вт, з (38,9 ± 2,43) до (45,0 ± 1,13) Вт, з (38,5 ± 2,85) до (50,3 ± 2,15) Вт відповідно (всі p < 0,05). У хворих IV групи через 6 міс лікування потужність останнього етапу навантаження та подвійний добуток стали достовірно вищими порівняно з I групою в даний період обстеження (p < 0,01—0,001). Раннє призначення симвастатину хворим на ПС у дозі по 40 мг/добу зумовило зменшення С-РП вже через 2 тиж лікування на 41,5 % (р < 0,001) порівняно з початком лікування і через 6 міс — на 85,1 % (p < 0,001) без помітної динаміки цього показника у хворих I групи (p > 0,05). Подібні результати лікування отримано після введення в комплекс лікування кверцетину. Встановлено, що у хворих II групи рівень ІЛ-6 та його спонтанна продукція моноцитами зменшилися порівняно з початковими на 17,4 % (р < 0,01) та 28,7 % (р < 0,001) відповідно вже через 14 діб і на 60 % (р < 0,001) протягом 6 міс лікування. У пацієнтів III групи ці показники зменшувалися на 18,7 і 28,4 % (р < 0,01—0,001), 44,0 і 52,2 % (р < 0,001), 63,1 і 70,7 % (р < 0,001) через 14 діб, 3 та 6 міс лікування відповідно.

Висновки. Тривале (6 міс) застосування у хворих на ПС комплексної терапії дає змогу зменшити тривалість періоду дестабілізації на 62,4 % і частоту повторних епізодів гострого коронарного синдрому на 32,9 %, а також підвищити на 22,4 % толерантність до фізичного навантаження порівняно із загальноприйнятою терапією. Раннє застосування у хворих на ПС симвастатину і кверцетину (як окремо, так і в комбінації) супроводжується зниженням вмісту показників запалення (С-РП та ІЛ-6) вже через 2 тиж лікування, що може сприяти стабілізації атеросклеротичних бляшок.



Ключові слова: прогресуюча стенокардія, статини, кверцетин, толерантність до фізичного навантаження, С-реактивний протеїн, інтерлейкін-6

 

Эффективность статинов и кверцетина у больных прогрессирующей стенокардией

Л.В. Глушко, Н.В. Чаплинская

Цель работы: оценить эффективность раннего использования статинов и кверцетина у больных прогрессирующей стенокардией (ПС) на основании определения их влияния на клиническое течение заболевания, толерантность к физической нагрузке и показатели воспалительного синдрома.

Материалы и методы. Обследовано 64 больных ПС в возрасте (62,2 ± 1,93) года и 20 практически здоровых лиц. Больных рандомизировали на 4 группы. Больные І группы (n = 14) получали базисное лечение ПС, ІІ группы (n = 17), кроме препаратов базисной терапии, получали симвастатин («Симвакор-Дарница», АО «Фармацевтическая фирма «Дарница», Украина) в дозе по 40 мг/сут с переходом на 20 мг/сутки при стабилизации течения заболевания. Больным ІІІ группы (n = 13) назначали водорастворимую форму кверцетина — «Корвитин» (ЗАО «Борщаговский химико-фармацевтический завод», Украина) по 1 г 3 раза в 1 сут внутрь, ІV группы (n = 20) — препараты базисной линии вместе с симвастатином и кверцетином. Симвастатин и кверцетин принимали в течение 6 мес. Обследование проводили до начала лечения, через 2 нед, 3 и 6 мес лечения. Уровень С-реактивного протеина (С-РП) определяли с помощью набора «CRP-Latex» (DAC-SpectroMed S.R.L., Молдова), содержание интерлейкина 6 (ИЛ-6) определяли иммунофлуоресцентным методом на анализаторе «Stat Fax 303 Plus» (США). Велоэргометрическую пробу (ВЭМ) проводили на велоэргометре модели ВЭО-2 по ступенеобразной методике на фоне приема β-адреноблокаторов через 14 сут после начала лечения.

Результаты исследования. По данным показателей ВЭМ, у больных II, III и IV груп наблюдали рост мощности последней ступени нагрузки через 6 мес по сравнению с данными первого обследования: с (38,7 ± 1,98) до (45,1 ± 1,34) Вт, с (38,9 ± 2,43) до (45,0 ± 1,13) Вт, с (38,5 ± 2,85) до (50,3 ± 2,15) Вт соответственно (все p < 0,05). У больных IV группы через 6 мес лечения мощность последнего этапа нагрузки и двойное произведение стали достоверно более высокими по сравнению с I группой в данный период обследования (p < 0,01—0,001). Раннее назначение симвастатина в дозе по 40 мг/сут способствовало снижению С-РП через 2 нед лечения на 41,5 % (р < 0,001) по сравнению с началом лечения и через 6 мес — на 85,1 % (p < 0,001) при отсутствии достоверной динамики этого показателя у больных I группы (p > 0,05). Подобные результаты лечения получены после включения в комплекс лечения кверцетина. Установлено, что у больных II группы уровень ИЛ-6 и его спонтанная продукция моноцитами снизились по сравнению с начальными на 17,4 % (р < 0,01) и 28,7 % (р < 0,001) соответственно уже через 14 сут и на 60 % (р < 0,001) в течение 6 мес лечения. У пациентов III группы эти показатели уменшались на 18,7 и 28,4 % (р < 0,01—0,001), 44,0 и 52,2 % (р < 0,001), 63,1 и 70,7 % (р< 0,001) через 14 сут, 3 и 6 мес лечения соответственно.

Выводы. Длительное (6 мес) использование у больных ПС комплексной терапии дает возможность уменьшить продолжительность периода дестабилизации на 62,4 % и частоту повторных эпизодов острого коронарного синдрома на 32,9 %, а также повысить на 22,4 % толерантность к физической нагрузке по сравнению с общепринятой терапией. Раннее использование у больных ПС симвастатина и кверцетина (как отдельно, так и в комбинации) сопровождается снижением содержания показателей воспаления (С-РП и ИЛ-6) через 2 нед лечения, что может способствовать стабилизации атеросклеротических бляшек.



Ключевые слова: прогрессирующая стенокардия, статины, кверцетин, толерантность к физической нагрузке, С-реактивный протеин, интерлейкин-6

5. оригінальні дослідження

 

Ендоваскулярне лікування хворих із судинною патологією органа зору

Д.В. Щеглов, І.П. Рижова, Г.Г. Суслов, В.Н. Загородній

Селективна та суперселективна ангіографія і ендоваскулярна судинна хірургія дали змогу по-новому підійти до лікування пацієнтів з ішемічними ураженнями зорового аналізатора.

Мета дослідження — визначити ефективність пролонгованої інтракаротидної фармакоінфузії у хворих із судинною патологією зорового аналізатора.

Матеріали та методи. Обстежено й проліковано 86 пацієнтів (115 очей) із судинними ураженнями органа зору, що включали у себе: передню ішемічну нейропатію (28 хворих), задню ішемічну нейропатію (17 хворих), діабетичну нейроретинопатію (15 хворих), дистрофічні ураження сітківки (12 хворих), часткову атрофію зорового нерва (14 хворих). Вік хворих коливався від 14 до 77 років — у середньому (56,7 ± 3,5) року. Основним методом обстеження була селективна церебральна рентгеноконтрастна ангіографія за Сельдингером з дослідженням кровообігу в басейнах зовнішньої і внутрішньої сонних артерій і визначенням анастомозів між ними. На підставі ангіограми (кровопостачання зорового аналізатора, візуалізація екстра- та інтракраніальних анастомозів) вибирали оптимальний шлях для доставлення лікарських препаратів до ока. До складу інфузату входили: пентоксифілін, гепарин, папаверину гідрохлорид, лідокаїну гідрохлорид, еуфілін, дексаметазон. Препарати вводили 3—4 доби по 6—8 год. Ефективність лікування оцінювали за даними функціонального стану зорового аналізатора, тобто визначення гостроти зору, сумарного поля зору, дослідження критичної частоти злиття мерехтінь (КЧЗМ) у Гц, лабільності зорового аналізатора (ЛЗА), порога електричної чутливості по фосфену (ПЕЧФ).

Результати. Пролонгована адресна фармакотерапія сприяла збільшенню гостроти зору з 0,1 ± 0,02 до 0,5 ± 0,01 (р < 0,01), розширенню меж поля зору з (421,2 ± 11,6) до (512,4 ± 10,3) (р < 0,05), збільшенню КЧЗМ із (20,2 ± 1,0) до (32,8 ± 2,3) Гц (р < 0,05), зниженню ПЕЧФ із (483,2 ± 11,7) до (287,3 ± 11,3) мкА (р < 0,05), збільшенню ЛЗА з (35,4 ± 3,1) до (42,6 ± 2,4) Гц (p < 0,05). Позитивних наслідків лікування хворих із судинною патологією органа зору домоглися через 7—14 діб після закінчення лікування у 79 пацієнтів (91,8 %).

Висновок. Трансартеріальне адресне доставлення вазоактивних препаратів у гілки зовнішньої сонної артерії, що беруть участь у кровопостачанні зорового аналізатора (за результатами суперселективної ангіографії), є ефективним методом лікування судинної патології зорового аналізатора, дає змогу домогтися хороших результатів у 91,8 % хворих.



Ключові слова: пролонгована інтракаротидна фармакотерапія, внутрішньоартеріальне введення, судинна патологія зорового аналізатора

 

Эндоваскулярное лечение больных с сосудистой патологией органа зрения

Д.В. Щеглов, И.П. Рыжова, Г.Г. Суслов, В.Н. Загородний

Селективная и суперселективная ангиография и эндоваскулярная сосудистая хирургия позволили по-новому подойти к лечению пациентов с ишемическими поражениями зрительного анализатора.

Цель исследования — определить эффективность пролонгированной интракаротидной фармакоинфузии у больных с сосудистой патологией зрительного анализатора.

Материалы и методы. Обследованы и пролечены 86 пациентов (115 глаз) с сосудистыми поражениями органа зрения, включающими в себя: переднюю ишемическую нейропатию (28 больных), заднюю ишемическую нейропатию (17 больных), диабетическую нейроретинопатию (15 больных), дистрофические заболевания сетчатки (12 больных), частичную атрофию зрительного нерва (14 больных). Возраст больных колебался от 14 до 77 лет — в среднем (56,7 ± 3,5) года. Основным методом обследования была селективная церебральная рентгеноконтрастная ангиография по Сельдингеру с исследованием кровотока в бассейнах наружных и внутренних сонных артерий и определением анастомозов между ними. На основании ангиографических данных о кровоснабжении зрительного анализатора, визуализации экстра- и интракраниальных анастомозов определяли оптимальный путь для доставки лекарственных препаратов к глазу. В состав инфузата входили: пентоксифиллин, гепарин, папаверина гидрохлорид, лидокаина гидрохлорид, эуфиллин, дексаметазон. Их вводили в течение 6—8 ч 3—4 сут. Эффективность лечения оценивали по данным функционального состояния зрительного анализатора, включавшего определение остроты зрения, суммарного поля зрения (СПЗ), критической частоты слияния мельканий (КЧСМ), лабильности зрительного анализатора (ЛЗА), порога электрической чувствительности по фосфену (ПЭЧФ).

Результаты и обсуждение. Пролонгированная адресная фармакотерапия способствовала увеличению остроты зрения с 0,1 ± 0,02 до 0,5 ± 0,01 (р < 0,01), расширению границ поля зрения с 421,2 ± 11,6 до 512,4 ± 10,3 (р < 0,05), увеличению КЧСМ с (20,2 ± 1,0) до (32,8 ± 2,3) Гц (р < 0,05), снижению ПЭЧФ с (483,2 ± 11,7) до (287,3 ± 11,3) Гц мкА (р < 0,05), увеличению ЛЗА с 35,4 ± 3,1 до 42,6 ± 2,4 (р < 0,05). Положительные результаты лечения больных с сосудистой патологией органа зрения через 7—14 сут после окончания лечения получены у 79 пациентов (91,8 %).

Вывод. Трансартериальная адресная доставка вазоактивных препаратов в ветви наружной сонной артерии, участвующие в кровоснабжении зрительного анализатора, основанная на данных суперселективной ангиографии, является эффективным методом лечения сосудистой патологии зрительного анализатора, которая позволяет получить положительные результаты у 91,8 % больных.



Ключевые слова: пролонгированная интракаротидная фармакотерапия, внутриартериальное введение, сосудистая патология зрительного анализатора

6. оригінальні дослідження

 

Порівняльна оцінка зв'язку змін показників морфофункціонального стану лівих відділів серця з виявом клінічних ознак діастолічної та систолічної серцевої недостатності

Я.В. Шпак

Мета: виявити кореляцію між головними клінічними характеристиками діастолічної та систолічної хронічної серцевої недостатності (ХСН), зокрема функціональним класом (ФК) NYHA, стадією за класифікацією М.Д. Стражеска і В.Х. Василенка, та ехокардіографічними показниками морфології й функції лівих відділів серця.

Матеріали та методи. Проаналізовано матеріали 236 хворих з ХСН унаслідок артеріальної гіпертензії, хронічної ішемічної хвороби серця та ідіопатичної дилатаційної кардіоміопатії, у тому числі 122 хворих з діастолічною ХСН та 114 з систолічною, фракція викиду (ФВ) менша 45 %. Всім хворим виконано допплерехокардіографічне дослідження з визначенням головних показників діастолічної та систолічної функцій лівого шлуночка (ЛШ) (за Simpson) та його ремоделювання.

Результати та обговорення. У хворих з систолічною ХСН виявлено міцний зворотний зв’язок між ФВ і ФК NYHA (r = –0,838; p < 0,001) та стадією ХСН (r = –0,319; p < 0,01), чого не помічено у хворих з діастолічною ХСН. Виявлено пряму кореляцію у хворих як із діастолічною, так і систолічною ХСН, між кінцевосистолічним об'ємом ЛШ (КСО) та стадією ХСН (r = 0,519 і r = 0,77 відповідно), КСО та ФК NYHA (r = 0,34 і r = 0,393), а також розміром лівого передсердя (ЛП) та стадією ХСН (r = 0,484 і r = 0,41 відповідно), розміром ЛП та ФК NYHA (r = 0,405 і r = 0,291 відповідно; всі р < 0,05—0,001). У разі діастолічної ХСН зі стадією ХСН корелювали кінцеводіастолічний об'єм ЛШ (КДО) (r = 0,508), відносна товщина стінки ЛШ (ВТСЛШ) (r = 0,236), об’єм ЛП (r = 0,395, всі р < 0,05—0,001).

Висновки. При систолічній ХСН ФВ зворотно корелює з ФК NYHA та зі стадією ХСН. КСО і показники морфології ЛП (розмір та об’єм) виявилися найсильніше зв’язаними як зі стадією ХСН, так і з ФК NYHA у хворих з ХСН діастолічного і систолічного типів. У разі діастолічної ХСН із збільшенням її стадії та ФК NYHA зростають також КДО, ВТСЛШ та об'єм ЛП.



Ключові слова: діастолічна серцева недостатність, систолічна серцева недостатність, стадія серцевої недостатності

 

Сравнительная оценка связи изменений показателей морфофункционального состояния левых отделов сердца с выраженностью клинических проявлений диастолической и систолической сердечной недостаточности

Я.В. Шпак

Цель: выявить корреляцию между основными клиническими характеристиками диастолической и систолической хронической сердечной недостаточности (ХСН), а именно: функциональным классом (ФК) NYHA, стадией по классификации Н.Д. Стражеско и В.Х. Василенко, а также эхокардиографическими показателями морфологии и функции левых отделов сердца.

Материалы и методы. Проанализировано данные 236 больных с ХСН вследствие артериальной гипертензии, хронической ишемической болезнью сердца и идиопатической дилатационной кардиомиопатией, в т. ч. 122 больных с диастоличесой ХСН и 114 больных — с систолической, фракция выброса (ФВ) менее 45 %. Всем больным проведено допплерэхокардиографическое исследование с определением основных показателей диастолической и систолической функций левого желудочка (ЛЖ) по Simpson и его ремоделирования.

Результаты и обсуждение. У больных с систолической ХСН выявлена сильная обратная связь между ФВ и ФК NYHA (r = –0,838; p < 0,001), а также стадией ХСН (r = –0,319; p < 0,01), которой не прослеживалось у больных с диастолической ХСН. Обнаружена прямая корреляция у больных как с диастолической, так и с систолической ХСН, между конечносистолическим объемом ЛЖ (КСО) и стадией ХСН (r = 0,519 и r = 0,77 соответственно), КСО и ФК NYHA (r = 0,34 и r = 0,393), а также между размером левого предсердия (ЛП) и стадией ХСН (r = 0,484 и r = 0,41 соответственно), размером ЛП и ФК NYHA (r = 0,405 и r = 0,291 соответственно; р < 0,05—0,001). В случае диастолической ХСН со стадией ХСН коррелировали конечнодиастолический объем (КДО) ЛЖ (r = 0,508), относительная толщина стенки ЛЖ (ОТСЛЖ) (r = 0,236), объем ЛП (r = 0,395; все р < 0,05—0,001).

Выводы. При систолической ХСН ФВ обратно коррелирует с ФК NYHA и со стадией ХСН. КСО и показатели морфологии ЛП (размер и объем) оказались наиболее тесно связанными как со стадией ХСН, так и с ФК NYHA у больных с ХСН диастолического и систолического типов. В случае диастолической ХСН с увеличением ее стадии и ФК NYHA возрастают также КДО, ОТСЛЖ и объем ЛП.



Ключевые слова: диастолическая сердечная недостаточность, систолическая сердечная недостаточность, стадия сердечной недостаточности

7. оригінальні дослідження

 

Порівняльна оцінка впливу тривалої терапії кардіоселективними

О.В. Ходаківська

Мета роботи. Проведення прямої порівняльної оцінки впливу терапії хворих на гострий коронарний синдром (ГКС) без зубця Q різними кардіоселективними β-адреноблокаторами — целіпрололом (з внутрішньою симпатоміметичною активністю — ВСА) і атенололом (без ВСА) на залишкову ішемію міокарда, толерантність до фізичного навантаження, вегетативний тонус і забезпечення, за даними показників варіабельності серцевого ритму (ВСР) при тривалому спостереженні в рамках відкритого рандомізованого дослідження.

Матеріал і методи. Обстежено 80 хворих на ГКС без зубця Q із фракцією викиду лівого шлуночка більш 45 %, що у порядку надходження були рандомізовані на групи по 40 чоловік у кожній. Хворі 1-ї групи одержували в складі загальноприйнятої комплексної терапії атенолол по (77,08 ± 6,02) мг, 2-ї — целіпролол по (266,67 ± 15,23) мг і були порівнянні за віком, статтю й основними клінічними показниками. Усім хворим проводили холтерівський моніторинг (ХМ) ЕКГ при госпіталізації, на 18—21-шу добу і через 6 міс з визначенням кількості епізодів больової і безбольової ішемії (БІМ і ББІМ), їхньої сумарної і середньої тривалості. Велоергометрію проводили всім пацієнтам на 21-шу добу за субмаксимальним протоколом і через 6 міс — за симптомообмеженим. При дослідженні ВСР за 128 комплексами ЕКГ (при госпіталізації, на 18— 21-шу добу і через 6 міс) визначали загальноприйняті часові (SDNN, pNN50) і частотні (HF, LF, HF/LF) показники в стані спокою та їхні зміни (у відсотках) при антиортостатичній пробі шляхом пасивного піднімання ніг (ΔSDNN, ΔpNN50, ΔHF, ΔLF, ΔHF/LF).

Результати. За відсутності розходжень аналізованих показників ХМ на початок дослідження до 6 міс у 2-й групі відзначено значно менші, як у 1-й групі, середня і сумарна тривалість епізодів БІМ — відповідно (1,4 ± 0,11) проти (3,1 ± 0,12) хв і (2,2 ± 0,2) проти (5,0 ± 0,26) хв, і ББІМ — відповідно (12,4 ± 0,93) проти (15,7 ± 1,02) хв і (12,5 ± 0,77) проти (16,3 ± 1,06) хв, і кількість епізодів ББІМ (1,2 ± 0,11 проти 1,6 ± 0,12; усі р < 0,05). За однакової частоти серцевих скорочень у стані спокою на початок спостереження через 6 міс у 1-й групі вона була (63,6 ± 0,34) за 1 хв, а в 2-й — (69,7 ± 1,24) за 1 хв (р < 0,05). При велоергометрії потужність останнього етапу навантаження на 18—21-шу добу в 1-й групі була (60,4 ± 1,06), у 2-й — (62,0 ± 1,05) Вт (р > 0,05), а обсяг виконаної роботи — відповідно (32,5 ± 1,98) і (32,2 ± 1,47) кДж (р > 0,05). Через 6 міс ці показники становили відповідно (90,6 ± 1,04) і (93,8 ± 1,12) Вт і (36,2 ± 1,26) і (39,9 ± 1,31) кДж (р < 0,05) за однакового подвійного добутку на останньому етапі тесту в обидва терміни обстеження. За даними аналізу ВСР, через 6 міс лікування в пацієнтів обох груп визначалося істотне підвищення початково однаково знижених SDNN і ΔSDNN, що у 1-й групі досягли більших величин, як у 2-й: відповідно (26,9 ± 1,19) проти (22,5 ± 1,08) мс і (13,8 ± 1,67) проти (11,7 ± 1,87) % (р < 0,05), однак в обох випадках не нормалізувалися. Початково однаково збільшені, порівняно з нормою, LF/HF і ΔLF/HF в обох групах до кінця спостереження істотно знизилися і досягли в 1-й групі відповідно 2,01 ± 0,04 і –23,7 ± 0,78, а в 2-й — 2,23 ± 0,08 і –18,3 ± 2,60 (р < 0,05) за норми 1,88 ± 0,19 і –35,1 ± 1,08 відповідно.

Висновки. У хворих на ГКС без зубця Q кардіоселективний β-адреноблокатор із ВСА целіпролол справляє вираженіше, ніж атенолол, що не має ВСА, позитивний вплив на відновлення залишкової працездатності і зменшення епізодів ішемії міокарда, за даними ХМ ЕКГ. Целіпролол чинить істотний коригувальний вплив на початково підвищену активність симпатичної нервової системи в таких хворих, за даними аналізу ВСР, у стані спокою і під час проведення антиортостатичної проби, виразність якого однак поступається такому атенололу.



Ключові слова: гострий коронарний синдром без зубця Q, холтерівський моніторинг ЕКГ, толерантність до фізичного навантаження, варіабельність серцевого ритму,

 

Сравнительная оценка влияния длительной терапии кардиоселективными

Е.В. Ходаковская

Цель работы. Проведение прямой сравнительной оценки влияния терапии больных острым коронарным синдромом (ОКС) без зубца Q различными кардиоселективными β-адреноблокаторами — целипрололом (с внутренней симпатомиме тической активностью — ВСА) и атенололом (без ВСА) на остаточную ишемию миокарда, толерантность к физической нагрузке, вегетативный тонус и обеспечение, по данным показателей вариабельности сердечного ритма (ВСР) при длительном наблюдении в рамках открытого рандомизированного исследования.

Материал и методы. Обследовано 80 больных ОКС без зубца Q с фракцией выброса левого желудочка более 45 %, которые в порядке поступления были рандомизированы на группы по 40 человек в каждой. Больные 1-й группы получали в составе общепринятой комплексной терапии атенолол по (77,08 ± 6,02) мг, 2-й — целипролол по (266,67 ± 15,23) мг и были сопоставимы по возрасту, полу и основным клиническим показателям. Всем больным проводили холтеровский мониторинг (ХМ) электрокардиограммы (ЭКГ) при поступлении, на 18—21-е сутки и через 6 мес с определением количества эпизодов болевой и безболевой ишемии (БИМ и ББИМ), их суммарной и средней длительности. Велоэргометрию проводили всем пациентам на 21-е сутки по субмаксимальному протоколу и через 6 мес — по симптомограниченному. При исследовании ВСР по 128 комплексам ЭКГ (при поступлении, на 18—21-е сутки и через 6 мес) определяли общепринятые временные (SDNN, pNN50) и частотные (HF, LF, HF/LF) показатели в состоянии покоя и их изменения (в процентах) при антиортостатической пробе путем пассивного подъема ног (ΔSDNN, ΔpNN50, ΔHF, ΔLF, ΔHF/LF).

Результаты. При отсутствии различий анализируемых показателей ХМ на начало исследования к 6 мес во 2-й группе отмечены значительно меньшие, чем в 1-й группе, средняя и суммарная продолжительность эпизодов БИМ — соответственно (1,4 ± 0,11) против (3,1 ± 0,12) мин и (2,2 ± 0,2) против (5,0 ± 0,26) мин, и ББИМ — соответственно (12,4 ± 0,93) против (15,7 ± 1,02) и (12,5 ± 0,77) против (16,3 ± 1,06) мин, и количество эпизодов ББИМ (1,2 ± 0,11 против 1,6 ± 0,12; все р < 0,05). При одинаковой частоте сердечных сокращений в состоянии покоя на начало наблюдения через 6 мес в 1-й группе она была (63,6 ± 0,34) в 1 мин, а во 2-й — (69,7 ± 1,24) в 1 мин (р < 0,05). При велоэргометрии мощность последнего этапа нагрузки на 18—21-е сутки в 1-й группе была (60,4 ± 1,06), во 2-й — (62,0 ± 1,05) Вт (р > 0,05), а объем выполненной работы — соответственно (32,5 ± 1,98) и (32,2 ± 1,47) кДж (р > 0,05). Через 6 мес эти показатели составили соответственно (90,6 ± 1,04) и (93,8 ± 1,12) Вт и (36,2 ± 1,26) и (39,9 ± 1,31) кДж (р < 0,05) при одинаковом двойном произведении на последнем этапе теста в оба срока обследования. По данным анализа ВСР, через 6 мес лечения у пациентов обеих групп определялось существенное повышение исходно одинаково сниженных SDNN и ΔSDNN, которые в 1-й группе достигли больших величин, чем во 2-й: соответственно (26,9 ± 1,19) против (22,5 ± 1,08) мс и (13,8 ± 1,67) против (11,7 ± 1,87) %; р < 0,05, однако в обоих случаях не нормализовались. Исходно одинаково увеличенные, по сравнению с нормой, LF/HF и ΔLF/HF в обеих группах к концу наблюдения существенно снизились и достигли в 1-й группе соответственно 2,01 ± 0,04 и –23,7 ± 0,78, а во 2-й — 2,23 ± 0,08 и –18,3 ± 2,60 (р < 0,05) при норме 1,88 ± 0,19 и –35,1 ± 1,08 соответственно.

Выводы. У больных ОКС без зубца Q кардиоселективный β-адреноблокатор с ВСА целипролол оказывает более выраженное, чем атенолол, не обладающий ВСА, положительное влияние на восстановление остаточной работоспособности и уменьшение эпизодов ишемии миокарда, по данным ХМ ЭКГ. Целипролол оказывает существенное корригирующее влияние на исходно повышенную активность симпатической нервной системы у таких больных, по данным анализа ВСР, в состоянии покоя и при проведении антиортостатической пробы, выраженность которого однако уступает таковому атенолола.



Ключевые слова: острый коронарный синдром без зубца Q, холтеровский мониторинг ЭКГ, толерантность к физической нагрузке, вариабельность сердечного ритма,

8. оригінальні дослідження

 

Роль порушень ліпідного обміну та системного запалення у розвитку гострої лівошлуночкової недостатності у хворих з гострим коронарним синдромом без елевації сегмента ST

І.В. Прихода

Мета дослідження: вивчення ролі порушень ліпідного обміну та активності системного запалення у розвитку гострої лівошлуночкової недостатності (ГЛШН) у хворих з гострим коронарним синдромом (ГКС) без елевації сегмента ST.

Матеріал та методи. Обстежено 200 хворих з ГКС без елевації сегмента ST. Усіх хворих госпіталізували в перші 24 год від початку захворювання. Серед обстежених було 120 (60,0 %) чоловіків та 80 (40,0 %) жінок віком від 38 до 76 років, середній вік (56,5 ± 8,6) року. У 124 (62,0 %) пацієнтів під час госпіталізації не було клінічних виявів ГЛШН (1-а клінічна група), II клас ГЛШН, за класифікацією T. Killip, J.Т. Kimball (1967), був у 46 (23,0 %) хворих (2-а клінічна група), ІІІ клас — у 30 (15,0 %) хворих (3-я клінічна група). Контрольну групу склали 30 хворих на стабільну стенокардію напруження ІІ—III функціонального класу. Ліпідний обмін досліджували ферментативним методом на біохімічному аналізаторі за допомогою ферментних наборів «Human» (Німеччина). Вміст фібриногену (ФГ) визначали за допомогою хронометричного методу (за Клауссом), що грунтується на визначенні часу згортання розведеної цитратної плазми крові надлишком високоактивного тромбіну. Рівень С-реактивного протеїну визначали за допомогою імуноферментного методу.

Результати. Хворі усіх трьох клінічних груп з ГКС без елевації сегмента ST порівняно з хворими контрольної групи мали достовірно вищі рівні загального холестерину (ЗХС) — на 11,0; 13,9 і 21,3 % (р < 0,05—0,01), холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ) — на 11,0; 17,5 і 22,0 % (р < 0,05—0,01), холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності (ЛПДНЩ) — на 31,6, 32,7 і 40,9 % (всі р < 0,001) та тригліцеридів (ТГ) — на 31,5; 32,5 і 40,7 % (всі р < 0,001). Коефіцієнт атерогенності був на 21,8 (р < 0,01), 31,3 (р < 0,001) і 44,7 % (р < 0,001) вищим порівняно з контролем. Хворі всіх трьох клінічних груп мали також достовірно вищі показники рівнів ФГ — в 1,6 (р < 0,01), 2 (р < 0,001) і 2,4 разу (р < 0,001), С-реактивного протеїну — в 3 (р < 0,001), 4,9 (р < 0,001) і 5,8 (р < 0,001) разу, лейкоцитів — у 1,5 (р < 0,01), 1,9 (р < 0,01) і 2,3 (р < 0,001) разу та ШОЕ — в 1,4 (р < 0,01), 1,9 (р < 0,01) і 2,3 (р < 0,001) разу відповідно.

Висновок. У хворих на ГКС без елевації сегмента ST, ускладнений ГЛШН, спостерігаються виразні порушення ліпідного обміну, ступінь яких має прямий зв'язок з класом ГЛШН. ГЛШН у хворих на ГКС без елевації сегмента ST асоціюється з виразнішою, ніж у хворих без цього ускладнення, активністю показників системного запалення.



Ключові слова: ліпідний обмін, системне запалення, гостра лівошлуночкова недостатність, гострий коронарний синдром без елевації сегмента ST

 

Роль нарушений липидного обмена и системного воспаления в развитии острой левожелудочковой недостаточности у больных с острым коронарным синдромом без элевации сегмента ST

И.В. Прихода

Цель исследования: изучение роли нарушений липидного обмена и активности системного воспаления в развитии острой левожелудочковой недостаточности (ОЛЖН) у больных с острым коронарным синдромом (ОКС) без элевации сегмента ST.

Материал и методы. Обследовано 200 больных ОКС без элевации сегмента ST. Все они госпитализированы в течение первых 24 ч от начала заболевания. Среди обследованных было 120 (60,0 %) мужчин и 80 (40,0 %) женщин в возрасте от 38 до 76 лет, средний возраст (56,5 ± 8,6) года. В 124 (62,0 %) пациентов во время госпитализации не отмечено клинических проявлений ОЛЖН (1-я клиническая группа), II класс ОЛЖН, по классификации T.Killip, J.Т.Kimball (1967), был у 46 (23,0 %) больных (2-я клиническая группа), ІІІ класс — у 30 (15,0 %) больных (3-я клиническая группа). Контрольную группу составили 30 больных стабильной стенокардией напряжения ІІ—III функционального класса. Липидный обмен исследовали ферментативным методом на биохимическом анализаторе с помощью ферментных наборов «Human» (Германия). Содержание фибриногена (ФГ) изучали с помощью хронометрического метода (за Клауссом), что основан на определении времени оседания разведенной цитратной плазмы крови избытком высокоактивного тромбина. Уровень С-реактивного протеина определяли с помощью иммуноферментного метода.

Результаты. У больных всех трех клинических групп с ОКС без элевации сегмента ST по сравнению с больными контрольной группы были достоверно более высокие уровни: общего холестерина (ОХС) — на 11,0; 13,9 и 21,3 %(р < 0,05—0,01); холестерина липопротеидов низкой плотности (ХС ЛПНП) — на 11,0; 17,5 и 22,0 % (р < 0,05—0,01); холестерина липопротеидов очень низкой плотности (ЛПОНП) — на 31,6, 32,7 и 40,9 % (все р < 0,001) и триглицеридов (ТГ) — на 31,5, 32,5 и 40,7 % (все р < 0,001). Коэффициент атерогенности был на 21,8 (р < 0,01), 31,3 (р < 0,001) и 44,7 % (р < 0,001) соответственно выше по сравнению с контролем. У больных всех трех клинических групп также были достоверно более высокие уровни: ФГ — в 1,6 (р < 0,01), 2 (р < 0,001) и 2,4 раза (р < 0,001); С-реактивного протеина — в 3 (р < 0,001), 4,9 (р< 0,001) и 5,8 (р < 0,001) раза; лейкоцитов — в 1,5 (р < 0,01), 1,9 (р < 0,01) и 2,3 (р < 0,001) раза и СОЭ — в 1,4 (р < 0,01), 1,9 (р < 0,01) и 2,3 (р < 0,001) раза, соответственно.

Вывод. У больных ОКС без элевации сегмента ST, осложненным ОЛЖН, наблюдаются выраженные нарушения липидного обмена, степень которых имеет прямую взаимосвязь с классом ОЛЖН. ОЛЖН у больных ОКС без элевации сегмента ST ассоциируется с более выраженной, чем у больных без этого осложнения, активностью показателей системного воспаления.



Ключевые слова: липидный обмен, системное воспаление, острая левожелудочковая недостаточность, острый коронарный синдром без элевации сегмента ST

9. огляди

 

Віддалене черезпросвітне протезування як метод лікування патології грудної аорти

С.М. Володось

Класична судинна хірургія при патології грудної аорти представлена достатньою кількістю різноманітних операцій, за яких враховують численні особливості кожного клінічного випадку. Такі операції виконують найдосвідченіші фахівці зі знанням найсучасніших технічних та анестезіологічних засобів. Водночас смертність у разі оперативного втручання та кількість серйозних післяопераційних ускладнень залишаються на стабільно високому рівні навіть у найкращих світових клініках. У 1987 р. у клінічну практику для лікування аневризми грудної аорти було запроваджено малотравматичний метод — віддалене черезпросвітне протезування (ВЧПП), який набув широкої популярності у всьому світі та пройшов у своєму розвитку кілька значних етапів. Результати використання ВЧПП аорти дають змогу розглядати його як повноцінний спосіб лікування аневризм та іншої патології грудної аорти. Розвиток методу супроводжується численними науковими та клінічними дослідженнями. Виробництво систем для ВЧПП грудної аорти в поєднанні з напрацьованими протоколами процедури дають змогу безпечно та надійно виконувати ВЧПП навіть тим фахівцям, які не мали практичного досвіду з використання таких пристроїв. Разом із тим триває інтенсивний розвиток ВЧПП аорти, розробляють усе нові варіанти його застосування, і в найближчому майбутньому цей метод знайде ще ширше практичне застосування.



Ключові слова: аневризма, грудна аорта, ендопротезування аорти, судинний ендопротез

 

Отдаленное чреспросветное протезирование как метод лечения патологии грудной аорты

С.Н. Володось

Классическая сосудистая хирургия при патологии грудной аорты представлена достаточным количеством различных операций, в которых учитываются особенности каждого клинического случая. Такие операции проводят наиболее опытные хирурги. При этом необходимы знания технических и анестезиологических приемов. Однако смертность при оперативном вмешательстве и количество послеоперационных осложнений остаются на стабильно высоком уровне даже в лучших мировых клиниках. В 1987 г. в клиническую практику для лечения аневризмы грудной аорты был внедрен малотравматичный метод — отдаленное чреспросветное протезирование (ОЧПП). Он приобрел широкую популярность и прошел несколько значительных этапов. Результаты применения ОЧПП аорты позволяют рассматривать его как полноценный способ лечения аневризм и другой патологии грудной аорты. Системы последнего поколения для ОЧПП грудной аорты в сочетании с наработанными протоколами процедуры позволяют безопасно и надежно выполнять операцию даже тем специалистам, которые ранее не имели опыта применения таких устройств. В то же время ОЧПП аорты продолжает интенсивно развиваться, появляются все новые его варианты.



Ключевые слова: аневризма, грудная аорта, эндопротезирование аорты, сосудистый эндопротез

10. огляди

 

Роль функціональних тестів з ходьбою в оцінці фізичної активності при хворобах серця та легенів

В.К. Гаврисюк

У статті подано головні розділи Положення Американського торакального товариства про порядок проведення 6-хвилинного тесту з ходьбою. Наведено дані літератури про методику проведення та діагностичні можливості шатл-тесту зі зростаючим темпом ходьби. Викладено показання та протипоказання, детально описано методики проведення тестів, схарактеризовано їхні переваги та недоліки, причини дострокової зупинки тестів, інтерпретовано результати та принципи вибору методу для хворих із серцево-судинною та бронхолегеневою патологією.



Ключові слова: фізична активність, 6Gхвилинний тест з ходьбою, шатлGтест зі зростаючим темпом ходьби, хвороби серця, хвороби легень

 

Роль функциональных тестов с ходьбой в оценке физической активности при заболеваниях сердца и легких

В.К. Гаврисюк

В статье рассмотрены основные разделы Положений Американского торакального общества по методике проведения 6-минутного теста с ходьбой. Приведены данные литературы о методике проведения и диагностические возможности шаттл-теста с увеличивающимся темпом ходьбы. Представлены показания и противопоказания, детально описаны методики проведения тестов, указаны их преимущества и недостатки, причины досрочной остановки тестов, проведена интерпретация результатов и описаны принципы выбора метода для больных заболеваниями сердца и легких.



Ключевые слова: физическая активность, 6-минутный тест с ходьбой, шаттл-тест с нарастающим темпом ходьбы, заболевания сердца, заболевания легких

11. огляди

 

Проблеми нефропротекції при артеріальній гіпертензії: значення мікроальбумінурії

Г.П. Арутюнов, Т.К. Чернявська

В огляді обговорюється роль нирок у патогенезі і розвитку артеріальної гіпертензії. Розглянуто діагностичні можливості визначення мікроальбумінурії і її роль в оцінці прогнозу. Детально розглянуто питання вибору гіпотензивних препаратів, у тому числі інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, при ознаках ниркової дисфункції та цукровому діабеті. Згідно з результатами досліджень, ефективне зниження і підтримка артеріального тиску на нормальному рівні запобігають або сповільнюють розвиток як нефропатії, так і серцево-судинних ускладнень.



Ключові слова: артеріальна гіпертензія, мікроальбумінурія, ниркова недостатність, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, спіраприл

 

Проблемы нефропротекции при артериальной гипертензии: значение микроальбуминурии

Г.П. Арутюнов, Т.К. Чернявская

В обзоре обсуждается роль почек в патогенезе и развитии артериальной гипертензии. Рассмотрены диагностические возможности определения микроальбуминурии и ее роль в оценке тяжести прогноза. Подробно рассматривается вопрос выбора гипотензивных препаратов, в том числе ингибиторов ангиотензинпревращающего фермента, для лечения пациентов с признаками почечной дисфункции при сахарном диабете. Согласно результатам исследований, эффективное снижение и поддержание артериального давления на нормальном уровне предотвращают или замедляют развитие как нефропатии, так и сердечноGсосудистых осложнений.



Ключевые слова: артериальная гипертензия, микроальбуминурия, почечная недостаточность, ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента, спираприл

12. огляди

 

Дисфункція ендотелію як предиктор ризику виникнення хвороб серцево-судинної системи

В.І. Денисюк, С.В. Валуєва

Розглянуто можливість використання дисфункції ендотелію як предиктора серцево-судинного ризику у хворих з чинниками ризику атеросклерозу, з ішемічною хворобою серця та артеріальною гіпертензією. Наведено дані про можливе прогностичне значення дисфункції ендотелію для розвитку коронарних «подій». Обговорюється можливість потенційного використання функції ендотелію як стратифікаційної ознаки індивідуального ризику щодо прогнозу виникнення серцево-судинних хвороб.



Ключові слова: дисфункція ендотелію, предиктор серцевоGсудинного ризику, ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертензія

 

Дисфункция эндотелия как предиктор риска возникновения заболеваний сердечно-сосудистой системы

В.И. Денисюк, С.В. Валуева

Отражена возможность использования дисфункции эндотелия в качестве предиктора сердечно-сосудистого риска у больных с факторами риска атеросклероза, ишемической болезни сердца и артериальной гипертензии. Представлены данные о возможном прогностическом значении дисфункции эндотелия в развитии коронарных «событий». Обсуждается возможность потенциального использования функции эндотелия в качестве критерия стратификации индивидуального риска прогноза сердечно-сосудистых заболеваний.



Ключевые слова: дисфункция эндотелия, предиктор сердечно-сосудистого риска, ишемическая болезнь сердца, артериальная гипертензия


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»