Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№1(13) // 2006

 

Обкладинка

 

1. оригінальні дослідження

 

Внутрішньоартеріальна тромболітична терапія гострих оклюзій магістральних артерій нижніх кінцівок

О.І. Пітик, В.А. Прасол

Незадовільні результати оперативного лікування гострих оклюзій магістральних артерій нижніх кінцівок (МАНК) стимулюють пошуки менш травматичних методів відновлення магістрального кровоплину, що за своєю ефективністю не поступалися б хірургічним. Конкуруючим з оперативними втручаннями при гострих артеріальних оклюзіях можна вважати метод тромболітичної терапії (ТЛТ), що є таким же ефективним способом реваскуляризації кінцівок, як і оперативне втручання.

Метою даного дослідження було визначити ефективність внутрішньоартеріальної ТЛТ як первинного методу лікування гострих оклюзій МАНК шляхом оцінки технічних і найближчих клінічних результатів.

Матеріали і методи. Протягом 2002—2005 рр. 32 хворим з гострими оклюзіями артерій стегново-підколінного сегмента проведена внутрішньоартеріальна ТЛТ. Середній вік хворих становив (62,4 ± 10,8) року, серед них був 81 % чоловіків. Тривалість гострої ішемії кінцівок в середньому (6,8 ± 5,5) доби. У 17 хворих причиною гострої артеріальної оклюзії був тромбоз, у 15 хворих — емболія. З тромболітичних препаратів у 27 хворих застосовували стрептокіназу, у 5 — урокіназу.

Результати. Технічно успішним тромболізис був у 71,9 % хворих. Клінічне поліпшення досягнуте в 68,7 % пацієнтів, у яких цілком зникли симптоми гострої ішемії кінцівки. 25,0 % хворих виконана балонна ангіопластика артеріальних стенозів, виявлених після ТЛТ. Тромболізис був більш ефективний при емболіях, ніж при тромбозах (86,7 проти 52,9 %; p < 0,05).

30-добова летальність становила 9,4 %, кількість ампутацій — 21,9 %. Загальна кількість ускладнень дорівнювала 25 %, геморагічних порушень — 12,5 %. За технічно успішної ТЛТ артерії гомілки були прохідні в 71,9 % хворих, за невдачі — тільки в 33,3 % (p < 0,05). Середня тривалість ТЛТ становила (46,3 ± 16,8) год, середня доза стрептокінази — (565 ± 226) тис. ОД, урокінази — (31 ± 10) млн. ОД.

Висновки. Технічний успіх внутрішньоартеріальної ТЛТ при гострих оклюзіях МАНК був досягнутий у 71,9 % випадків. При цьому ефективність тромболізису при емболічних оклюзіях МАНК перевищувала таку при тромботичних оклюзіях. Частота важких геморагічних ускладнень внутрішньоартеріальної ТЛТ при гострих оклюзіях МАНК становила 12,5 %, ампутацій — 21,9 %. Предиктором успішності внутрішньоартеріальної ТЛТ є прохідність артерій гомілки. З метою поліпшення результатів ТЛТ доцільно активно використовувати ендоваскулярні і хірургічні втручання для корекції незадовільних результатів тромболізису, а також залишкових оклюзійно-стенотичних уражень артерій.



Ключові слова: гостра артеріальна оклюзія, емболія, тромбоз, внутрішньоартеріальна тромболітична терапія, тромболізис

 

Внутриартериальная тромболитическая терапия острых окклюзий магистральных артерий нижних конечностей

А.И. Питык, В.А. Прасол

Неудовлетворительные результаты оперативного лечения острых окклюзий магистральных артерий нижних конечностей (МАНК) стимулируют поиски менее травматичных методов восстановления магистрального кровотока, которые по своей эффективности не уступали бы хирургическим. Конкурирующим с оперативными вмешательствами при острых артериальных окклюзиях можно считать метод тромболитической терапии (ТЛТ), которая является таким же эффективным способом реваскуляризации конечностей, как и оперативное вмешательство.

Целью данного исследования было определить эффективность внутриартериальной ТЛТ как первичного метода лечения острых окклюзий МАНК путем оценки технических и ближайших клинических результатов.

Материалы и методы. На протяжении 2002—2005 гг. 32 больным с острыми окклюзиями артерий бедренно-подколенного сегмента проведена внутриартериальная ТЛТ. Средний возраст больных составил (62,4 ± 10,8) года, среди них было 81 % мужчин. Продолжительность острой ишемии конечностей составила в среднем (6,8 ± 5,5) сут. У 17 больных причиной острой артериальной окклюзии был тромбоз, у 15 больных — эмболия. Из тромболитических препаратов у 27 больных применяли стрептокиназу, у 5 — урокиназу.

Результаты. Технически успешным тромболизис был у 71,9 % больных. Клиническое улучшение достигнуто у 68,7 % пациентов, у которых полностью исчезли симптомы острой ишемии конечности. 25,0 % больных выполнена баллонная ангиопластика артериальных стенозов, выявленных после ТЛТ. Тромболизис был более эффективен при эмболиях, чем при тромбозах (86,7 против 52,9 %; p < 0,05). 30-суточная летальность составила 9,4 %, количество ампутаций — 21,9 %. Общее количество осложнений равнялось 25,0 %, геморрагических нарушений — 12,5 %. При технически успешной ТЛТ артерии голени были проходимы у 71,9 % больных, при неудаче — только у 33,3 % (p < 0,05). Средняя продолжительность ТЛТ составила (46,3 ± 16,8) ч, средняя доза стрептокиназы — (565 ± 226) тыс. ЕД, урокиназы — (31 ± 10) млн. ЕД.

Выводы. Технический успех внутриартериальной ТЛТ при острых окклюзиях МАНК был достигнут в 71,9 % случаев. При этом эффективность тромболизиса при эмболических окклюзиях МАНК превышала таковую при тромботических окклюзиях. Частота тяжелых геморрагических осложнений внутриартериальной ТЛТ при острых окклюзиях МАНК составила 12,5 %, ампутаций — 21,9 %. Предиктором успешности внутриартериальной ТЛТ является проходимость артерий голени. В целях улучшения результатов ТЛТ целесообразно активно использовать эндоваскулярные и хирургические вмешательства для коррекции неудовлетворительных результатов тромболизиса, а также остаточных окклюзионно-стенотических поражений артерий.



Ключевые слова: острая артериальная окклюзия, эмболия, тромбоз, внутриартериальная тромболитическая терапия, тромболизис

2. оригінальні дослідження

 

Ехокардіографічна оцінка ймовірності виконання реконструктивного втручання з метою корекції мітральної недостатності

Ю.А. Іванів, Л.В. Кулик, О.С. Кузів

Останніми роками зростає частка хворих на мітральну недостатність (МН), яким проводять реконструктивні операції, та удосконалюється методика ЕхоКГ.

Мета роботи — ретроспективне дослідження можливостей ЕхоКГ адекватно оцінити достовірність клапанозберігаючої операції у хворих на МН.

Матеріали та методи. Проведено аналіз 84 послідовних випадків хірургічного лікування "чистої" МН за період з вересня 2000 року до жовтня 2004 року. Всім хворим виконували ЕхоКГ з особливою увагою на виявлення механізму МН і можливості реконструктивного втручання, ймовірність якого оцінювали як високу, середню чи низьку.

Результати. МН розцінили як функціональну у 6 випадках (7,2 %), органічну з гіпермобільністю стулок — у 60 випадках (71,4 %), органічну без гіпермобільності стулок — у 18 випадках (21,4 %). Пластичні втручання на клапані як первинну операцію виконали 34 хворим (40,5 %).

Найчастіше проводили пластику клапана у випадках функціональної МН (83,3 %), при органічній МН з гіпермобільністю стулок — у 41,7 % пацієнтів, переважно з відривом чи пролапсом середнього сегмента задньої стулки. При органічній МН без гіпермобільності стулок пластичні втручання провели лише у 22,2 % випадків. Доопераційно оцінена достовірність реконструктивної операції виявилася достатньо точною. З 29 випадків, де ймовірність визначили як високу, пластичне втручання виконали у 21 (72,4 %), а у разі середньої достовірності — в 11 з 23 випадків (47,8 %). Лише у 2 з 32 хворих (6,3 %) з низькою достовірністю таки вдалося здійснити пластичне втручання.

Висновки. На підставі ретельно проведеного ЕхоКГ-обстеження вдається передбачити можливість реконструктивної операції при МН і достатньо точно класифікувати випадки за ймовірністю такого втручання.



Ключові слова: мітральний клапан, мітральна недостатність, ехокардіографія

 

Эхокардиографическая оценка вероятности реконструктивного вмешательства в целях коррекции митральной недостаточности

Ю.А. Иванив, Л.В. Кулык, О.С. Кузив

В последние годы увеличивается количество больных митральной недостаточностью (МН), которым проводят реконструктивные операции, и усовершенствуется методика ЭхоКГ.

Цель работы — ретроспективное исследование возможностей ЭхоКГ адекватно оценить вероятность клапаносохраняющей операции при МН.

Материалы и методы. Нами проведен анализ 84 последовательных случаев хирургического лечения "чистой" МН за период с сентября 2000 года до октября 2004 года. Всем больным выполняли ЭхоКГ с особым вниманием на выявление механизма МН и возможности реконструктивного вмешательства, вероятность которого оценивали как высокую, среднюю или низкую.

Результаты. МН расценили как функциональную в 6 случаях (7,2 %), органическую с гипермобильностью створок — в 60 случаях (71,4 %), органическую без гипермобильности створок — в 18 случаях (21,4 %). Пластические вмешательства на клапане в качестве первичной операции выполнили у 34 больных (40,5 %). Чаще всего проводили пластику клапана в случаях функциональной МН (83,3 %), при органической МН с гипермобильностью створок — в 41,7 % пациентов, преимущественно с отрывом или пролапсом среднего сегмента задней створки. При органической МН без гипермобильности створок пластические вмешательства провели только лишь в 22,2 % случаев. Дооперационно определяемая вероятность реконструктивной операции оказалась достаточно точной. Из 29 случаев, где вероятность определили как высокую, пластические вмешательства выполнили в 21 (72,4 %), а в случае средней вероятности — в 11 з 23 случаев (47,8 %). Лишь у 2 из 32 больных (6,3 %) с низкой вероятностью удалось произвести пластическое вмешательство.

Выводы. На основании тщательно проведенного ЭхоКГ-обследования удается предвидеть возможность реконструктивной операции при МН и достаточно точно классифицировать случаи за вероятностью такого вмешательства.



Ключевые слова: митральный клапан, митральная недостаточность, эхокардиография

3. оригінальні дослідження

 

Віддалені результати перкутанної реканалізації хронічних оклюзій коронарних артерій

Ю.Н. Соколов, М.Ю. Соколов, А.В. Циж, Н.Ю. Чубко

Реканалізація хронічних оклюзій коронарних артерій — одне із найсерйозніших обмежень при використанні перкутанних методик для лікування ішемічної хвороби серця. Крім складностей, пов'язаних із проведенням через оклюзований сегмент спеціального інструмента для реканалізації, існує проблема збереження відновленого коронарного кровоплину на тривалий період.

Мета дослідження — порівняння ефективності використання традиційних стентів без покриття та елютинг-стентів при лікуванні хронічних оклюзій коронарних артерій у віддалений термін після операції.

Матеріали і методи. Для порівняння ефективності використання непокритих стентів і стентів з медикаментозним покриттям при лікуванні оклюзуючих уражень коронарних артерій у дослідження включено 102 пацієнти з хронічними виявами ішемічної хвороби серця. Група А (n = 62) складалася з пацієнтів після реканалізації повної хронічної оклюзії з використанням непокритих стентів, група Б (n = 40) — з пацієнтів після реканалізації повної хронічної оклюзії з використанням стентів з медикаментозним покриттям.

Результати. Внаслідок тривалого спостереження за хворими після реканалізації хронічної оклюзії та імплантації двох типів стентів було виявлено, що коронарне стентування — ефективний спосіб відновлення кровоплину в оклюзованих коронарних артеріях при помірно зниженій функції лівого шлуночка. Імплантація стентів після реканалізації ефективно відновлює толерантність до фізичного навантаження. При тривалому спостереженні (36 міс) стенти з медикаментозним покриттям ефективніше утримують прохідність раніше оклюзованих коронарних артерій порівняно з непокритими стентами. Виживаність без рестенозів у групі А становила 88,7 %, у групі Б — 100 %, виживаність без великих несприятливих "коронарних подій" (ВНКП) відповідно була 87,1 і 95,0 %.

Висновки. Коронарне стентування — ефективний спосіб відновлення кровоплину при хронічних оклюзіях коронарних артерій, що сприяє значному підвищенню толерантності до фізичного навантаження. Протягом 36 міс стенти з медикаментозним покриттям ефективніше утримують прохідність раніше оклюзованих коронарних артерій порівняно з непокритими стентами, про що свідчать вища виживаність пацієнтів без рестенозу (100 % у групі Б проти 88 % у групі А) та виживаність без ВНКП (відповідно 95,0 проти 87,1 %).



Ключові слова: хронічні оклюзії коронарних артерій, реканалізація, стентування, елютинг-стент

 

Отдаленные результаты перкутанной реканализации хронических окклюзий коронарных артерий

Ю.Н. Соколов, М.Ю. Соколов, А.В. Цыж, Н.Ю. Чубко

Реканализация хронических окклюзий коронарных артерий — одно из самых серьезных ограничений при использовании перкутанных методик для лечения ишемической болезни сердца. Кроме сложностей, связанных с проведением через окклюзированный сегмент специального инструмента для реканализации, существует проблема сохранения восстановленного коронарного кровотока на длительный период.

Цель исследования — сравнение эффективности использования традиционных стентов без покрытия и элютинг-стентов при лечении хронических окклюзий коронарных артерий в отдаленные сроки после операции.

Материалы и методы. Для сравнения эффективности использования непокрытых стентов и стентов с медикаментозным покрытием при лечении окклюзирующих поражений коронарных артерий в исследование включены 102 пациента с хроническими проявлениями ишемической болезни сердца. Группа А (n = 62) состояла из пациентов после реканализации полной хронической окклюзии с использованием непокрытых стентов, группа Б (n = 40) — из пациентов после реканализации полной хронической окклюзии с использованием стентов с медикаментозным покрытием.

Результаты. В результате длительного наблюдения за больными после реканализации хронической окклюзии и имплантации двух типов стентов было выявлено, что коронарное стентирование — эффективный способ восстановления кровотока в окклюзированных коронарных артериях при умеренно сниженной функции левого желудочка. Имплантация стентов после реканализации эффективно восстанавливает толерантность к физической нагрузке. При длительном наблюдении (36 мес) стенты с медикаментозным покрытием более эффективно удерживают проходимость ранее окклюзированных коронарных артерий по сравнению с непокрытыми стентами. Выживаемость без рестенозов в группе А составила 88,7 %, в группе Б — 100 %, выживаемость без больших неблагоприятных "коронарных событий" (БНКС) соответственно была равна 87,1 и 95,0 %.

Выводы. Коронарное стентирование — эффективный способ восстановления кровотока при хронических окклюзиях коронарных артерий, который способствует значительному повышению толерантности к физической нагрузке. На протяжении 36 мес стенты с медикаментозным покрытием более эффективно удерживают проходимость ранее окклюзированных коронарных артерий в сравнении с непокрытыми стентами, о чем свидетельствует более высокие выживаемость без рестеноза (100 % в группе Б против 88,7 % в группе А) и выживаемость без БНКС (соответственно 95,0 % против 87,1 %).



Ключевые слова: хронические окклюзии коронарных артерий, реканализация, стентирование, элютинг-стент

4. оригінальні дослідження

 

Раптова смерть в Україні: вплив кризових екологічних чинників

Д.Д. Зербіно, О.Р. Малик, Т.М. Соломенчук

Мета дослідження. Узагальнення результатів судово-медичних досліджень раптової смерті від екзо- та ендогенних причин в Україні, враховуючи екологічний стан регіонів України; вивчення динаміки та коефіцієнтів смертності в Україні порівняно зі стандартизованими показниками.

Матеріали та методи. Опрацьовано 325 супровідних записок щорічної статистичної звітності (до форми № 42) Головного бюро судово-медичної експертизи України, отриманих із 25 областей. Виділено 5 регіонів з огляду на різноманітність природних, економічних, екологічних і соціальних умов. Для порівняльного аналізу вибрано 9 областей з найбільшою кількістю автопсій. Графіки частки судово-медичних досліджень померлих від екзо- та ендогенних причин будували, враховуючи кількість випадків у відсотках до загального числа мешканців області. Динаміку смертності вивчали, враховуючи кількість випадків (М ± m) у відсотках до кількості мешканців області у трьох періодах: І період — 1987—1991 рр., ІІ період — 1992—1996 рр., ІІІ період — 2000—2004 рр.

Результати. У 1987—2004 рр. кількість судово-медичних досліджень в Україні збільшилася внаслідок насильної смерті у 1,6 разу, ненасильної раптової — у 2,6 разу, кількість випадків раптової смерті від хвороб системи кровообігу збільшилася у 2,1 разу. Показники стандартизованих коефіцієнтів смертності в країні підвищилися за всіма основними класами причин смерті на 17 % серед чоловіків, а серед жінок — зменшилися на 23,5 %. Але порівняно з аналогічними показниками смертності населення розвинених країн стандартизовані коефіцієнти загальної смертності в Україні як серед чоловіків, так і серед жінок були вищі відповідно у 1,9 і 1,2 разу. У 2004 році найбільшу кількість летальних випадків від хвороб системи кровообігу спостерігали в промислових областях, зокрема, у Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, — відсоток летальних випадків відносно населення кожної області був у межах 0,101—0,143 %, а в сільськогосподарських областях, зокрема, у Житомирській, Хмельницькій, Львівській, Рівненській, де екологічний пресинг промисловості значно менший, — від 0,035 до 0,064 %. Питома частка смертності від хвороб системи кровообігу серед усіх причин смерті в Україні за стандартизованими коефіцієнтами становить серед чоловіків 53 %, а серед жінок — 95 %. Серед областей країни за 17 років найбільше зростання летальних випадків від хвороб системи кровообігу зазначено у Донецькій (у 2,4 разу), найменше — у Хмельницькій (у 1,7 разу) областях.

Висновки. Найбільші показники раптової смерті населення від хвороб системи кровообігу, за даними судово-медичної автопсії, спостерігалися у промислових областях Південно-Східного регіону України (Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій) — від 0,101 до 0,143 %. У сільськогосподарських областях (Житомирська, Хмельницька, Львівська, Закарпатська, Рівненська) з меншим індексом індустріалізації і екологічним забрудненням цей показник у 2,2—2,9 разу менший. Найбільше зростання кількості летальних випадків від хвороб системи кровообігу, за даними судово-медичних автопсій за 17 років, зазначено у Донецькій області (у 2,4 разу) , найменше — у Хмельницькій (в 1,7 разу).



Ключові слова: раптова смерть, хвороби системи кровообігу, екологія, насильна і ненасильна смерть

 

Внезапная смерть в Украине: влияние кризисных экологических факторов

Д.Д. Зербино, О.Р. Малык, Т.Н. Соломенчук

Цель исследования. Обобщение результатов судебно-медицинских исследований внезапной смерти от экзо- и эндогенных причин в Украине, учитывая экологическое состояние регионов Украины, изучение динамики и коэффициентов смертности в Украине в сравнении со стандартизированными показателями.

Материалы и методы. Обработано 325 сопроводительных записок ежегодной статистической отчетности (к форме № 42) Главного бюро судебно-медицинской экспертизы Украины, полученных по 25 областям. Выделено 5 регионов с учетом разнообразия природных, экономических, экологических и социальных условий. Для сравнительного анализа выбрано 9 областей с наибольшим количеством автопсий. Графики удельной части судебно-медицинских исследований умерших от экзо- и эндогенных причин строили, учитывая количество случаев в процентах к общему числу жителей области. Динамику смертности изучали, учитывая количество случаев (М ± m) в процентах к числу жителей области в трех периодах: І период — 1987—1991 гг., ІІ период — 1992—1996 гг., ІІІ период — 2000—2004 гг.

Результаты. В 1987—2004 гг. количество судебно-медицинских исследований в Украине увеличилось в результате насильственной смерти в 1,6 раза, ненасильственной внезапной — в 2,6 раза, количество случаев внезапной смерти от болезней системы кровообращения увеличилось в 2,1 раза. Показатели стандартизированных коэффициентов смертности в стране повысились по всем основным классам причин смерти на 17% среди мужчин, а среди женщин — уменьшились на 23,5 %. Но сравнительно с аналогичными показателями смертности населения развитых стран стандартизированные коэффициенты общей смертности в Украине как среди мужчин, так и среди женщин были выше соответственно в 1,9 и в 1,2 раза. В 2004 году наибольшее количество летальных случаев от заболеваний системы кровообращения наблюдалось в промышленных областях, в частности, в Донецкой, Харьковской, Днепропетровской, Запорожской, — процент летальных случаев относительно населения каждой области был в пределах 0,101—0,143 %, а в сельскохозяйственных областях, в частности, в Житомирской, Хмельницкой, Львовской, Ровненской, где экологический прессинг промышленности значительно меньше, — от 0,035 до 0,064 %. Удельная часть смертности от болезней системы кровообращения среди всех причин смерти в Украине за стандартизированными коэффициентами составляет среди мужчин 53%, а среди женщин — 95 %. Среди областей страны за 17 лет наибольший рост летальных случаев от болезней системы кровообращения отмечен в Донецкой (в 2,4 раза), менее всего — в Хмельницкой (в 1,7 раза) областях.

Выводы. Наибольшие показатели внезапной смерти населения от болезней системы кровообращения, по данным судебно-медицинской автопсии, наблюдались в промышленных областях Юго-Восточного региона Украины (Донецкой, Харьковской, Днепропетровской, Запорожской) — от 0,101 до 0,143 %. В сельскохозяйственных областях (Житомирская, Хмельницкая, Львовская, Закарпатская, Ровненская) с меньшим индексом индустриализации и экологическим загрязнением этот показатель в 2,2—2,9 раза меньше. Наибольшее увеличение количества летальных случаев от болезней системы кровообращения, по данным судебно-медицинских автопсий за 17 лет, в Донецкой области (в 2,4 раза), наименьшее — в Хмельницкой (в 1,7 раза).



Ключевые слова: внезапная смерть, болезни системы кровообращения, экология, насильственная и ненасильственная смерть

5. оригінальні дослідження

 

Процеси синтезу азоту оксиду при хронічній гіперімунокомплексемії та їхні зміни під впливом кверцетину в умовах in vitro

І.В. Вальчук, В.В. Чоп'як, С.І. Павлович, О.О. Мойбенко

Мета роботи. Визначити взаємовплив нейтрофілів та ендотеліоцитів на процеси синтезу азоту оксиду in vitro при хронічній гіперімунокомплексемії (ХГІК) та його зміни за умови інкубації цих клітин з водорозчинною формою кверцетину — "Корвітином".

Матеріали та методи. Експеримент проведено на статевозрілих самцях щурів з масою тіла 200—250 г. Всі дослідження проводили на інтактних тваринах та тваринах з ХГІК. Експериментальну модель ХГІК створювали за методом C. Cochrаne, i D. Koffler. Визначали вплив "Корвітину" (виробництва ЗАТ НВЦ "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод", Україна) на функціональну активність нейтрофілів та ендотеліоцитів інтактних тварин та тварин зі змодельованою ХГІК. Про рівень синтезу азоту оксиду в інкубованих нейтрофілах і ендотеліоцитах судили за активністю індуцибельної (iNOS) та сумарної конститутивної (сNOS) NO-cинтаз, вмістом стабільних метаболітів NO — NO2- та NO3-аніонів та за рівнем циклічних нуклеотидів — цАМФ та цГМФ. Активність сNOS та iNOS визначали колориметричним методом в інкубованих нейтрофілах і ендотеліоцитах. Вміст NO2-аніонів вивчали в колориметричній реакції за допомогою реактиву Гріса за методом Гріна. Рівень NO3-аніонів визначали спектрофотометричним методом. Концентрацію циклічних нуклеотидів досліджували за допомогою радіоімунного методу з використанням тест-системи фірми "Amersham" (Велика Британія).

Результати. За умови інкубації з ендотеліоцитами нейтрофілів, виділених у тварин з ХГІК, вміст NO2-аніона в них збільшувався з (5,48 ± 0,62) до (48,0 ± 6,77) пмоль/мг (p < 0,05), а в ендотеліоцитах знизився рівень NO2-аніона з (123,3 ± 12,83) до (61,02 ± 4,47) пмоль/мг (p < 0,05) та зріс вміст NO3-аніона з (3,67 ± 0,58) до (9,5 ± 1,15) нмоль/мг (p < 0,05). За умови інкубації в ендотеліоцитах збільшувалася й активність iNOS з (2,79 ± 0,48) до (7,93 ± 1,35) пмоль/хв/мг (p < 0,05). В присутності "Корвітину" в нейтрофілах знижувалися рівень NO2-аніона з (48,0 ± 6,77) до (24,74 ± 3,7) пмоль/мг та активність iNOS з (29,22 ± 4,9) до (8,37 ± 1,42) пмоль/хв/мг (p < 0,05), що не супроводжувалось вірогідним ростом активності сNOS. Рівень NO2-аніона в ендотеліоцитах збільшувався з (61,02 ± 4,47) до (235,07 ± 18,91) пмоль/мг (p < 0,05), а активність iNOS зменшувалась з (7,93 ± 1,35) до (1,99 ± 0,28) пмоль/хв/мг (p < 0,05). Крім того, в присутності "Корвітину" збільшувався рівень цГМФ у нейтрофілах з (3,98 ± 0,64) до (32,0 ± 5,28) фмоль/мг (p < 0,05) та знижувалися величини співвідношення цАМФ/цГМФ з (10,08 ± 1,85) до (1,76 ± 0,36) ум. од. (p < 0,05). В ендотеліоцитах у присутності "Корвітину" зростав вміст цАМФ з (34,53 ± 5,48) до (57,62 ± 6,1) фмоль/мг (p < 0,01) та цГМФ з (4,47 ± 0,81) до (9,88 ± 1,64) фмоль/мг (p < 0,05) без вірогідних змін величини їхнього співвідношення.

Висновки. За умови спільної інкубації in vitro нейтрофілів та ендотеліоцитів щурів з експериментальною ХГІК встановлено селективне збільшення активності іNOS в ендотеліоцитах і зростання рівня NO2-аніонів у нейтрофілах. Інкубація нейтрофілів та ендотеліоцитів з "Корвітином" за умов ХГІК супроводжується значним зменшенням активності іNOS в нейтрофілах (в 3,5 разу), а також в ендотеліоцитах (у 4 рази), що спричинює збільшення рівня цГМФ у нейтрофілах (у 8 разів) та ендотеліоцитах (у 2,2 разу), а також ростом вмісту в ендотеліоцитах цАМФ (у 1,6 разу).



Ключові слова: нейтрофіл, ендотеліоцит, азоту оксид, циклічні нуклеотиди, хронічна гіперімунокомплексемія, "Корвітин"

 

Процессы синтеза азота оксида при хронической гипериммунокомплексемии и их изменения под влиянием кверцетина в условиях in vitro

И.В. Вальчук, В.В. Чопяк, С.И. Павлович, О.О. Мойбенко

Цель работы. Определить взаимное влияние нейтрофилов и эндотелиоцитов на процессы синтеза азота оксида in vitro при хронической гипериммунокомплексемии (ХГИК) и их изменения в условиях инкубации этих клеток с водорастворимой формой кверцетина — "Корвитином".

Материалы и методы. Эксперимент проведено на половозрелых крысах-самцах с массой тела 200—250 г. Все исследования проводили на интактных животных и животных с ХГИК. Экспериментальную модель ХГИК создавали по методу C. Cochrаne и D. Koffler. Определяли влияние "Корвитина" (производства ЗАО НВЦ "Борщаговский химико-фармацевтический завод", Украина) на функциональную активность нейтрофилов и эндотелиоцитов интактных и животных с моделированной ХГИК. Уровень синтеза азота оксида в инкубированных нейтрофилах и эндотелиоцитах определяли по активности индуцибельной (iNOS) и суммарной конститутивной (сNOS) NO-cинтаз, содержанию стабильных метаболитов NO — NO2- и NO3-анионов и уровнем циклических нуклеотидов — цАМФ и цГМФ. Активность сNOS и iNOS изучали колориметрическим методом в инкубированных нейтрофилах и эндотелиоцитах, содержание NO2-анионов — в колориметрической реакции с помощью реактива Гриса по методу Грина. Содержание NO3-анионов исследовали спектрофотометрическим методом, уровень циклических нуклеотидов — с помощью радиоиммунного метода, используя тест-системы фирмы "Amersham" (Англия).

Результаты. В условиях инкубации нейтрофилов с эндотелиоцитами, выделенными у животных с ХГИК, в нейтрофилах содержание NO2-аниона увеличивалось с (5,48 ± 0,62) до (48,0 ± 6,77) пмоль/мг (p < 0,05), а в эндотелиоцитах наблюдали снижение содержания NO2-аниона с (123,3 ± 12,83) до (61,02 ± 4,47) пмоль/мг (p < 0,05) и увеличение уровня NO3-аниона с (3,67 ± 0,58) до (9,5 ± 1,15) нмоль/мг (p < 0,05). В условиях инкубации в эндотелиоцитах увеличивалась и активность iNOS с (2,79 ± 0,48) до (7,93 ± 1,35) пмоль/мин/мг (p < 0,05). В присутствии "Корвитина" в нейтрофилах снижался уровень
NO2-аниона с (48,0 ± 6,77) до (24,74 ± 3,7) пмоль/мг, а активность iNOS — с (29,22 ± 4,9) до (8,37 ± 1,42) пмоль/мин/мг (p < 0,05), что не сопровождалось существенным увеличением активности сNOS. Уровень NO2-аниона в эндотелиоцитах увеличивался с (61,02 ± 4,47) до (235,07 ± 18,91) пмоль/мг (p < 0,05), а активность iNOS уменьшалась с (7,93 ± 1,35) до (1,99 ± 0,28) пмоль/мин/мг (p < 0,05). Кроме того, в присутствии "Корвитина" увеличилось содержание цГМФ в нейтрофилах с (3,98 ± 0,64) до (32,0 ± 5,28) фмоль/мг (p < 0,05) и снизилась величина соотношения цАМФ/цГМФ с (10,08 ± 1,85) до (1,76 ± 0,36) усл. ед. (p < 0,05). В эндотелиоцитах в присутствии "Корвитина" увеличивалось содержание цАМФ с (34,53 ± 5,48) до (57,62 ± 6,1) фмоль/мг (p < 0,01) и цГМФ — с (4,47 ± 0,81) до (9,88 ± 1,64) фмоль/мг (p < 0,05) без достоверных изменений их соотношения.

Выводы. В условиях совместной инкубации in vitro нейтрофилов и эндотелиоцитов крыс с экспериментальной ХГИК установлено селективное увеличение активности индуцибельной NO-синтазы в эндотелиоцитах и увеличение уровня NO2-анионов в нейтрофилах. Инкубация нейтрофилов и эндотелиоцитов с "Корвитином" в условиях ХГИК приводит к значительному уменьшению активности іNOS в нейтрофилах (в 3,5 раза), а также в эндотелиоцитах (в 4 раза), что сопровождается увеличением уровня цГМФ в нейтрофилах (в 8 раз) и эндотелиоцитах (в 2,2 раза), а также увеличением содержания в эндотелиоцитах цАМФ (в 1,6 раза).



Ключевые слова: нейтрофил, эндотелиоцит, азота оксид, циклические нуклеотиды, хроническая гипериммунокомплексемия, корвитин

6. оригінальні дослідження

 

Оцінка вазоактивного пулу азоту оксиду у хворих на гіпертонічну хворобу і його змін під час медикаментозної терапії

С.М. Поливода, О.О. Черепок

Мета. Визначити зміни вазоактивного пулу азоту оксиду (NO) у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ), простежити його зв'язок з показниками оксидативного стресу і функцією ендотелію і оцінити можливість їхньої корекції за допомогою гіпотензивної терапії.

Матеріал і методи. Обстежено 72 хворих на ГХ II стадії з II—III ступенем артеріальної гіпертензії віком (54,2 ± 2,7) року і 28 практично здорових осіб. Оцінювали рівень синтезу NO шляхом визначення активності відповідального за синтез NO фермента (NO-синтази) за NADPH-діафоразною активністю тромбоцитів; визначали вазоактивний пул NO за рівнем його кінцевих метаболітів (NOx) у сироватці крові; досліджували кількість NO, який під дією вільних радикалів метаболізувався до пероксинітриту, за вмістом 3-нітротирозину в сироватці крові імуноферментним методом. Імуноферментним методом визначали вміст 8-ізопростану в сироватці крові як маркера рівня продукції вільних радикалів. Для оцінки функціонального стану судинного ендотелію визначали активність фактора Вілебранда (ФВ) в периферійній крові за оригінальною методикою. Хворих на ГХ обстежено до початку, через 1 і 12 міс монотерапії еналаприлом.

Результати. У хворих на ГХ зменшився вміст NOх у сироватці крові: (18,0 ± 0,67) мкмоль/л порівняно з (25,4 ± 1,56) мкмоль/л у контролі; p < 0,01, збільшується рівень 3-нітротирозину: (0,5 ± 0,02) нмоль/л порівняно з (0,1 ± 0,01) нмоль/л в контролі; p < 0,001. Не зауважено статистично значущих змін активності NADPH-діафорази, підвищення вмісту в сироватці крові 8-ізопростану: (101,5 ± 0,97) пг/мл порівняно з (35,3 ± 1,69) пг/мл в контролі; p < 0,001, і активності ФВ: (141,4 ± 1,22) % порівняно з (112,5 ± 2,07) % в контролі; p < 0,01). Через 12 міс терапії інгібітором ангіотензиноперетворювального ферменту еналаприлом зменшився вміст у сироватці крові 3-нітротирозину (на 65,8 % порівняно з рівнем через 1 міс терапії; p < 0,01), 8-ізопростану (на 51,1 %; p < 0,01) і активність ФВ (на 4,9 %; p < 0,05). Крім того, зріс вміст NOх на 32,5 % порівняно з початковим і на 22,1 % порівняно з рівнем через 1 міс терапії (p < 0,05).

Висновки. У хворих на ГХ знижується вміст кінцевих метаболітів NO в сироватці крові, що опосередковано вказує на зменшення його вазоактивного пулу. А це у хворих на ГХ асоціюється зі збільшенням його окиснення в умовах оксидативного стресу і ендотеліальною дисфункцією. Терапія інгібітором ангіотензиноперетворювального ферменту еналаприлом протягом 12 міс супроводжується нормалізацією концентрації в крові кінцевих метаболітів NO і ФВ.



 

Оценка вазоактивного пула азота оксида у больных гипертонической болезнью и его изменений при медикаментозной терапии

С.Н. Поливода, А.А. Черепок

Цель. Определить изменение вазоактивного пула азота оксида (NO) у больных гипертонической болезнью (ГБ), его связь с показателями оксидативного стресса и функции эндотелия, а также возможности коррекции под влиянием противогипертензивной терапии.

Материал и методы. Обследовано 72 больных ГБ II стадии со II—III степенью артериальной гипертензии в возрасте (54,2 ± 2,7) года и 28 практически здоровых лиц. Оценивали уровень синтеза NO путем определения активности ответственного за синтез NO фермента (NO-синтазы) по NADPH-диафоразной активности тромбоцитов; определяли вазоактивный пул NO по уровню его конечных метаболитов (NOx) в сыворотке крови; оценивали количество NO, который под воздействием свободных радикалов метаболизировал до пероксинитрита, по содержанию 3-нитротирозина в сыворотке крови иммуноферментным методом. Иммуноферментным методом изучали содержание 8-изопростана в сыворотке крови в качестве маркера уровня продукции свободных радикалов. Для оценки функционального состояния сосудистого эндотелия исследовали активность фактора Виллебранда (ФВ) в периферической крови оригинальным методом. Больные ГБ обследованы до начала, через 1 и 12 мес монотерапии эналаприлом.

Результаты. У больных ГБ до начала терапии содержание NOх в сыворотке крови составило (18,0 ± 0,67) мкмоль/л по сравнению с (25,4 ± 1,56) мкмоль/л в контроле, p < 0,01, уровень 3-нитротирозина — (0,5 ± 0,02) нмоль/л по сравнению с (0,1 ± 0,01) нмоль/л в контроле; p < 0,001, не наблюдалось статистически значимых различий в активности NADPH-диафоразы. Концентрация содержания в сыворотке крови 8-изопростана сотавила (101,5 ± 0,97) пг/мл по сравнению с (35,3 ± 1,69) пг/мл в контроле, p < 0,001; активность ФВ: (141,4 ± 1,22) % по сравнению с (112,5 ± 2,07) % в контроле; p < 0,01. Через 12 мес терапии ингибитором ангиотензинпревращающего фермента эналаприлом уменьшились содержание в сыворотке крови 3-нитротирозина (на 65,8 % по сравнению с уровнем у больных через 1 мес терапии; p < 0,01),
8-изопростана (на 51,1 %, p < 0,01) и активность ФВ (на 4,9 %; p < 0,05). Кроме того, увеличился уровень NOх на 32,5 % по сравнению с исходным и на 22,1 % по сравнению с концентрацией через 1 мес терапии (p < 0,05).

Выводы. У больных ГБ снижается содержание конечных метаболитов NO в сыворотке крови, что косвенно указывает на уменьшение его вазоактивного пула. Этот факт ассоциируется с увеличением его окисления в условиях оксидативного стресса и эндотелиальной дисфункцией. Терапия ингибитором ангиотензинпревращающего фермента эналаприлом в течение 12 мес способствует восстановлению в крови содержания конечных метаболитов NO и ФВ до нормы.



7. оригінальні дослідження

 

Пружно-еластичні властивості артерій еластичного та м'язового типу у хворих з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією і вплив на них терапії лозартаном порівняно з амлодипіном

Ю.М. Сіренко, Г.Д. Радченко, С.М. Кушнір

Мета дослідження: встановити головні незалежні фактори, що тісно пов'язані зі швидкістю поширення пульсової хвилі (ШППХ) по артеріях еластичного й м'язового типу у хворих з м'якою і помірною артеріальною гіпертензією (АГ), та порівняти антигіпертензивну ефективність і вплив на пружно-еластичні властивості цих артерій лозартану та амлодипіну.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 36 пацієнтів з м'якою та помірною АГ. Призначали лозартан по 50 мг/добу (1-ша група; n = 14) або амлодипін по 5 мг/добу (2-га група; n = 22). Якщо через місяць не досягали цільового АТ, дозу препарату збільшували вдвічі на 1 міс. За недостатньої ефективності додавали гідрохлортіазид по 12,5 мг/добу. Тривалість спостереження становила 3 міс. Усім хворим на початку та в кінці дослідження проводили: офісне вимірювання систолічного (САТ) та діастолічного (ДАТ) АТ, частоти серцевих скорочень (ЧСС); добове моніторування АТ; визначення ШППХ на артеріях еластичного (ШППХе) та м'язового (ШППХм) типів за допомогою апарата "Complior" ("Artech Medical", Франція), з'єднаного з персональним комп'ютером. Ехокардіографію, електрокардіографію та біохімічне дослідження крові проводили тільки на початку дослідження.

Результати. Встановлено, що ШППХе достовірно прямо корелювала з віком, стадією АГ, рівнем глюкози, ЧСС (r відповідно становив 0,409, 0,431, 0,384, 0,318) та негативно корелювала з рівнями середньодобового та денного ДАТ, добовим індексом (ДІ) для САТ і ДАТ, рівнем кліренсу креатиніну (r відповідно дорівнював –0,398, –0,453, –0,326, –0,356, –0,422). Під час проведення мультиваріантного регресивного аналізу незалежними з цих показників виявилися вік, стадія АГ, ДІ для ДАТ та рівень середнього денного ДАТ. ШППХм прямо корелювала зі стадією АГ, рівнем середньодобового ДАТ (r відповідно — 0,330, 0,300) та негативно корелювала з рівнем середньодобового і денного пульсового (ПАТ) АТ, ступенем зниження ДАТ у нічний час (ДІ для ДАТ) (r відповідно становить –0,406, –0,428, –0,365). Незалежними виявилися стадія АГ, ДІ для ДАТ та рівень середнього денного ПАТ. Лозартан і амлодипін сприяли досягненню цільового АТ відповідно у 71,4 та 72,7 % (р > 0,05). ШППХм зменшилася в обох групах, що свідчило про поліпшення пружно-еластичних властивостей артерій м'язового типу в обох групах: в 1-й — до (7,39 ± 0,62) м/с, в 2-й — до (8,82 ± 0,67) м/с (р < 0,05). Зміни ШППХм достовірно прямо корелювали зі змінами середньодобового як САТ (r = 0,55; p = 0,01), так і ДАТ (r = 0,47, p = 0,03). ШППХе зменшилася тільки в 1-й групі: до (5,82 ± 0,43) м/с (р < 0,05). Виразність її зміни не залежала від ступеня зниження АТ.

Висновки. У хворих з м'якою та помірною АГ лікування як лозартаном, так і амлодипіном сприяло значному зменшенню ШППХ по артеріях м'язового типу, що свідчило про поліпшення пружно-еластичних властивостей артерій м'язового типу в обох групах. При цьому в усіх хворих зміни швидкості пульсової хвилі по артеріях цього типу прямо корелювали зі змінами середньодобового як САТ, так і ДАТ. ШППХ по артеріях еластичного типу достовірно зменшилася тільки в разі терапії лозартаном і не залежала від ступеня зниження АТ.



Ключові слова: артеріальна гіпертензія, артерії еластичного та м'язового типу, швидкість поширення пульсової хвилі, лозартан, амлодипін

 

Упруго-эластические свойства артерий эластического и мышечного типа у больных с мягкой и умеренной артериальной гипертензией и влияние на них терапии лозартаном по сравнению с амлодипином

Ю.М. Сиренко, А.Д. Радченко, С.Н. Кушнир

Цель исследования: установить основные независимые факторы, которые тесно связаны со скоростью распространения пульсовой волны (СРПВ) по артериям эластического и мышечного типа у больных с мягкой и умеренной артериальной гипертензией (АГ), и сравнить антигипертензивную эффективность и влияние на упруго-эластические свойства этих артерий лозартана и амлодипина.

Материал и методы. В исследовании приняли участие 36 пациентов с мягкой и умеренной АГ. Назначали лозартан по 50 мг/сут (1-я группа; n = 14) или амлодипин по 5 мг/сут (2-я группа; n = 22). Если через 1 мес не достигали целевого уровня АД, дозу каждого препарата увеличивали в 2 раза. При недостаточной эффективности добавляли гидрохлортиазид по 12,5 мг/сут. Продолжительность наблюдения составила 3 мес. Всем больным в начале и в конце исследования проводили: офисное измерение систолического (САД) и диастолического (ДАД) АД; частоты сердечных сокращений (ЧСС); суточное мониторирование АД; определение СРПВ на артериях эластического (СРПВэ) и мышечного (СРПВм) типов с помощью аппарата "Complior" ("Artech Medical", Франция), соединенного с персональным компьютером. Эхокардиографию, электрокардиографию и биохимическое исследование крови проводили только в начале исследования.

Результаты. Установлено, что СРПВэ достоверно прямо коррелировала с возрастом, стадией АГ, уровнем глюкозы, ЧСС (r соответственно равен 0,409, 0,431, 0,384, 0,318) и отрицательно коррелировала с уровнем среднесуточного и дневного ДАД, суточным индексом (СІ) для САД и ДАД, содержанием клиренса креатинина (r соответственно составлял –0,398, –0,453, –0,326, –0,356, –0,422). При мультивариантном регрессивном анализе независимыми среди этих показателей оказались возраст, стадия АГ, СІ для ДАД и уровень среднего дневного ДАД. СРПВм достоверно прямо коррелировала со стадией АГ, уровнем среднесуточного ДАД (r соответственно — 0,330, 0,300) и отрицательно коррелировала с уровнем среднесуточного и дневного пульсового (ПАД) АД, степенью снижения ДАД в ночное время (СІ для ДАД) (r соответственно равнялся –0,406, –0,428, –0,365). Независимыми оказались стадия АГ, СІ для ДАД и уровень среднего дневного ПАД. Лозартан и амлодипин способствовали достижению целевого АД соответственно у 71,4 и 72,7 % (р > 0,05). СРПВм уменьшилась в обеих группах, что свидетельствовало об улучшении упруго-эластических свойств артерий мышечного типа в обеих группах (в 1-й — до (7,39 ± 0,62) м/с, во 2-й — до (8,82 ± 0,67) м/с; р < 0,05). Изменения СРПВм достоверно прямо коррелировали с изменениями среднесуточного как САД (r = 0,55, p = 0,01), так и ДАД (r = 0,47; p = 0,03). СРПВэ достоверно уменьшилась только в 1-й группе: до (5,82 ± 0,43) м/с; р < 0,05. Выраженность ее изменений не зависела от величины снижения АД.

Выводы. У больных с мягкой и умеренной АГ лечение как лозартаном, так и амлодипином способствовало существенному уменьшению СРПВ по артериям мышечного типа, что свидетельствовало об улучшении упруго-эластических свойств артерий мышечного типа. При этом у всех больных изменения скорости пульсовой волны по артериям этого типа достоверно прямо коррелировали с изменениями среднесуточного как САД, так и ДАД. СРПВ по артериям эластического типа достоверно уменшилась только при терапии лозартаном и не зависела от степени снижения АД.



Ключевые слова: артериальная гипертензия, артерии эластического и мышечного типа, скорость распространения пульсовой волны, лозартан, амлодипин

8. оригінальні дослідження

 

Порівняльна оцінка переносності та ефективності спіраприлу та еналаприлу при гострому коронарному синдромі без елевації сегмента ST і супутньою артеріальною гіпертензією

О.М. Пархоменко, Я.М. Лутай, Н.В. Довгань

Мета дослідження: оцінка безпечності й ефективності інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) спіраприлу й еналаприлу в разі призначення з першої доби лікування в стаціонарі хворим з гострим коронарним синдромом (ГКС) без елевації сегмента ST і супутньою артеріальною гіпертензією (АГ) на тлі стандартної антиангінальної терапії.

Матеріали та методи. У просте відкрите дослідження включено 100 хворих (68 чоловіків і 32 жінок), госпіталізованих у відділення реанімації і інтенсивної терапії Інституту кардіології ім. М.Д. Стражеска з діагнозом "нестабільна стенокардія" (НС) або "гострий інфаркт міокарда (ГІМ) без елевації сегмента ST на ЕКГ". Усі хворі мали АГ II-III ступеня в середньому протягом (4,2±1,0) року. Хворих рандомізували в першу добу госпіталізації на дві групи методом випадкового відбору. В 1-шу групу ввійшли 40 пацієнтів, яким з 1-ї доби після госпіталізації додатково до базисної терапії призначали спіраприл ("Квадроприл", "Pliva"), в 2-гу - 60 пацієнтів, які отримували еналаприл ("Берліприл", "Berlin-Chemie"). Окрім загальноприйнятих клінічних і лабораторних методів дослідження, проводили добовий моніторинг АТ за допомогою портативних пристроїв АВРМ-04 (компанія "Meditech", Угорщина), а також оцінку внутрішньосерцевої гемодинаміки за допомогою секторного двовимірного ехокардіографа "Toshiba-SSH 40А" в режимі "Dual" (подвійний) у чотирикамерній позиції. Електрофізіологічні властивості міокарда оцінювали за параметрами ЕКГ високої роздільності (ЕКГ ВР) в 1-шу і на 10-ту добу клінічного спостереження.

Результати. У хворих 1-ї групи вже на 7-му добу терапії спостерігалася тенденція до зниження середнього рівня систолічного АТ (САТ): (133,2 ± 2,6) порівняно з (138,6 ± 2,1) мм рт. ст. у хворих 2-ї групи (р < 0,1). До 10-ї доби ця різниця досягнула достовірності: (131,4 ± 2,5) у хворих 1-ї групи порівняно з (140,3 ± 3,4) мм рт. ст. у хворих 2-ї (р < 0,05). Динаміка діастолічного АТ (ДАТ) в обох групах значно не відрізнялася. Однак аналіз даних, одержаних у процесі вивчення електрофізіологічних властивостей міокарда, свідчить про їхнє поліпшення у хворих 1-ї групи до 10-ї доби терапії. Показник RMS (амплітуда середньоквадратичного відхилення кінцевої частини фільтрованого сумованого підсиленого комплексу QRS) ЕКГ ВР в 1-й групі хворих збільшився з (54,2 ± 3,6) до (64,5 ± 3,9) мкВ (на 19,0 %; р < 0,05), а LAS (тривалість низькоамплітудних коливань кінцевої частини фільтрованого сумованого підсиленого комплексу QRS) мав тенденцію до зменшення з (22,1 ± 2,1) до (16,9 ± 2,9) мкВ (на 23,5 %, р < 0,1).

Висновки. Інгібітор АПФ спіраприл є безпечним засобом для комплексної терапії хворих з ГКС без зубця Q і супутньою АГ. Терапія спіраприлом у дозі 6 мг/добу забезпечує адекватніший контроль АТ у згаданої категорії хворих до 10-ї доби порівняно з терапією еналаприлом у дозі 20 мг/добу. Спіраприл сприяє поліпшенню гомогенності процесів деполяризації, за даними ЕКГ ВР, до 10-ї доби лікування, чого не помічено у разі лікування еналаприлом.



Ключові слова: гострий коронарний синдром, інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, інгібітори АПФ, спіраприл

 

Сравнительная оценка переносимости и эффективности спираприла и эналаприла при остром коронарном синдроме без элевации сегмента ST и сопутствующей артериальной гипертензией

А.Н. Пархоменко, Я.М. Лутай, Н.В. Довгань

Цель исследования: оценка безопасности и эффективности ингибиторов ангиотензинпревращающего фермента (АПФ) спираприла и эналаприла при назначении с первых суток лечения в стационаре больным с острым коронарным синдромом (ОКС) без элевации сегмента ST и сопутствующей артериальной гипертензией (АГ) на фоне стандартной антиангинальной терапии.

Материалы и методы. В простое открытое исследование включены 100 больных (68 мужчин и 32 женщины), госпитализированных в отделение реанимации и интенсивной терапии Института кардиологии им. Н.Д. Стражеско с диагнозом "нестабильная стенокардия" (НС) или "острый инфаркт миокарда (ОИМ) без элевации сегмента ST на ЭКГ". Все больные страдали АГ II—III степени в среднем в течение (4,2±1,0) года. Больных рандомизировали в 1-е сутки госпитализации на две группы методом случайной выборки. В 1-ю группу включены 40 пациентов, которым с 1-х суток после госпитализации дополнительно к базисной терапии назначали спираприл ("Квадроприл", "Pliva"), во 2-ю группу — 60 пациентов, получавших эналаприл ("Берлиприл", "Berlin-Chemie"). Помимо общепринятых клинических и лабораторных методов исследования, проводили суточное мониторирование АД с помощью портативных приборов АВРМ-04 (компания "Meditech", Венгрия), а также оценку внутрисердечной гемодинамики с помощью секторного двухмерного эхокардиографа "Toshiba-SSH 40А" в режиме "Dual" (двойной) в четырехкамерной позиции. Электрофизиологические свойства миокарда оценивали по параметрам ЭКГ высокого разрешения (ЭКГ ВР) на 1-е и 10-е сутки наблюдения.

Результаты. У больных 1-й группы уже на 7-е сутки терапии отмечалась тенденция к снижению среднего уровня систолического АД (САД): (133,2 ± 2,6) по сравнению с (138,6 ± 2,1) мм рт. ст. у больных 2-й группы (р < 0,1). К 10-м суткам эта разница достигла достоверности: (131,4 ± 2,5) у больных 1-й группы по сравнению с (140,3 ± 3,4) мм рт. ст. у больных 2-й (р < 0,05). Динамика диастолического АД (ДАД) в обеих группах существенно не отличалась. Однако анализ данных, полученных при изучении электрофизиологических свойств миокарда, свидетельствует об их улучшении у больных 1-й группы к 10-м суткам терапии. Показатель RMS (амплитуда среднеквадратичного отклонения конечной части фильтрованного суммированного усиленного комплекса QRS) ЭКГ ВР в 1-й группе больных увеличился с (54,2 ± 3,6) до (64,5 ± 3,9) мкВ (на 19,0 %; р < 0,05), а LAS (длительность низкоамплитудных колебаний конечной части фильтрованного суммированного усиленного комплекса QRS) имел тенденции к уменьшению с (22,1 ± 2,1) до (16,9 ± 2,9) мкВ (на 23,5 %; р < 0,1).

Выводы. Ингибитор АПФ спираприл является безопасным средством для комплексной терапии больных с ОКС без зубца Q и сопутствующей АГ. Терапия спираприлом в дозе 6 мг/сут обеспечивает более адекватный контроль АД у данной категории больных к 10 сут, по сравнению с терапией эналаприлом в дозе 20 мг/сут. Спираприл способствует улучшению гомогенности процессов деполяризации, по данным ЭКГ ВР, к 10-м суткам лечения, чего не отмечается при лечении эналаприлом.



Ключевые слова: острый коронарный синдром, инфаркт миокарда, нестабильная стенокардия, ингибиторы АПФ, спираприл

9. оригінальні дослідження

 

Магістральний периферійний кровоплин та плинозалежна вазодилатація: прогностичне значення у хворих із хронічною серцевою недостатністю

І.А. Шкурат

Мета роботи: прогностична оцінка показників магістрального периферійного кровоплину (МПК) та плинозалежної вазодилатації (ПЗВД) у хворих з гемодинамічно стабільною хронічною серцевою недостатністю (ХСН).

Матеріали та методи. Обстежено 151 хворого з ХСН II—IV функціонального класу (ФК) за NYHA, зумовленою ішемічною хворобою серця (111 хворих) або дилатаційною кардіоміопатією (40 хворих) з фракцією викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ) < 40 %. Середній ФК за NYHA становив (2,86 ± 0,05) ум. од., середня величина ФВ ЛШ — (32,48 ± 0,63) %. Плечову артерію (ПА), кровоплин у задній великогомілковій артерії (ЗВГА), тильній артерії стопи (ТАС) досліджували за допомогою лінійного ультразвукового датчика в частотному діапазоні 7 МГц ультразвукової системи "Sonoline Omnia" ("Siemens", Німеччина) з оцінкою пікової систолічної (Vps), максимальної кінцевої діастолічної (Ved) швидкостей кровоплину в ЗВГА та в ТАС, а також індексу периферійного опору (RI) в ЗВГА та в ТАС. Функцію ендотелію вивчали за допомогою проби з реактивною гіперемією. Для дослідження кумулятивного виживання протягом 12 міс використовували метод Каплана-Мейера для кожного окремого показника в обох групах хворих, сформованих за принципом "більше або менше величини, близької до медіани, визначеної для всієї групи".

Результати. У хворих з ХСН спостерігалися вірогідно нижчі значення кровоплину в стані спокою (Vps та Ved) в ЗВГА та в ТАС порівняно з контролем. Поряд зі зниженням показників МПК у хворих з ХСН виявлено вірогідне підвищення RI в ЗВГА та в ТАС. Менші значення Vps та Ved в ЗВГА асоційовані з менш сприятливим прогнозом (р = 0,057; р = 0,04 відповідно); вищі значення RI в ТАС були статистично достовірно пов'язані з виживанням пацієнтів (р = 0,04). Аналіз кумулятивного виживання хворих протягом 12 міс залежно від приросту діаметра ПА в фазу реактивної гіперемії виявив, що менший приріст діаметра ПА в фазу реактивної гіперемії (DD Ј 6,8 %) асоційований з достовірно менш сприятливим прогнозом життя (р = 0,047), ніж у хворих з вищим значенням.

Висновки. Отже, результати дослідження свідчать про можливість застосування оцінки параметрів МПК (Vps та Ved в ЗВГА, RI в ТАС) та ПЗВД ПА (разом з даними інших інструментальних методів) для визначення прогнозу виживання хворих з ХСН. Це дає змогу оцінювати ефективність того чи того методу лікування.



Ключові слова: хронічна серцева недостатність, магістральний периферійний кровоплин, плинозалежна вазодилатація, прогноз

 

Магистральный периферический кровоток и потокозависимая вазодилатация: прогностическое значение у больных с хронической сердечной недостаточностью

И.А. Шкурат

Цель работы: прогностическая оценка показателей магистрального периферического кровотока (МПК) и потокозависимой вазодилатации (ПЗВД) у больных с гемодинамически стабильной хронической сердечной недостаточностью (ХСН).

Материалы и методы. Обследован 151 пациент с ХСН II—IV функционального класса (ФК) по NYHA, обусловленной ишемической болезнью сердца (111 пациентов) или дилатационной кардиомиопатией (40 пациентов) с фракцией выброса левого желудочка (ФВ ЛЖ) < 40 %. Средний ФК по NYHA составил (2,86 ± 0,05) усл. ед., средняя величина ФВ ЛЖ — (32,48 ± 0,63) %. Плечевую артерию (ПА), кровоток в задней большеберцовой артерии (ЗББА), тыльной артерии стопы (ТАС) исследовали с помощью линейного ультразвукового датчика в частотном диапазоне 7 МГц ультразвуковой системы "Sonoline Omnia" ("Siemens", Германия) с оценкой пиковой систолической (Vps), максимальной конечной диастолической (Ved) скоростей кровотока в ЗББА и в ТАС, а также индекса периферического сопротивления (RI) в ЗББА и в ТАС. Функцию эндотелия изучали с помощью пробы с реактивной гиперемией. Для исследования кумулятивной выживаемости на протяжении 12 мес использовали метод Каплана—Мейера для каждого отдельного показателя в обеих группах пациентов, сформированных по принципу "больше или меньше величины, близкой к медиане, определенной для всей группы".

Результаты. У больных с ХСН наблюдались достоверно более низкие значения кровотока в состоянии покоя (Vps и Ved) в ЗББА и в ТАС по сравнению с контролем. Наряду со снижением показателей МПК у больных с ХСН выявлено достоверное повышение RI в ЗББА и в ТАС. Меньшие значения Vps и Ved в ЗББА ассоциированы с менее благоприятным прогнозом (р = 0,057; р = 0,04 соответственно); большие значения RI в ТАС были статистически достоверно связаны с выживанием обследованных пациентов (р = 0,04). Анализ кумулятивного выживания больных в течение 12 мес в зависимости от величины прироста диаметра ПА в фазу реактивной гиперемии выявил, что меньшее значение прироста диаметра ПА в фазу реактивной гиперемии (DD Ј 6,8 %) ассоциируется с достоверно менее благоприятным прогнозом для жизни (р = 0,047), чем у больных с большим значением данного показателя.

Выводы. Итак, результаты исследования свидетельствуют о возможности использования оценки параметров МПК (Vps и Ved в ЗББА, RI в ТАС) и ПЗВД ПА (наряду с данными других инструментальных методов) для определения прогноза выживаемости больных с ХСН. Это позволяет оценивать эффективность тех или иных методов лечения.



Ключевые слова: хроническая сердечная недостаточность, магистральный периферический кровоток, потокозависимая вазодилатация, прогноз

10. оригінальні дослідження

 

Особливості клініки первинної правошлуночкової серцевої недостатності та дисфункції міокарда шлуночків серця у стані спокою залежно від ступеня порушення функціонального стану серцево-судинної системи

К.М. Амосова, Л.Ф. Конопльова, О.О. Гонза, Ю.В. Руденко

Мета роботи. Оцінити особливості клінічних виявів, систолічної функції міокарда правого та лівого шлуночків (ПШ і ЛШ) серця у стані спокою у хворих з первинною правошлуночковою серцевою недостатністю (ППСН), що виникла внаслідок ідіопатичної легеневої гіпертензії (ЛГ), залежно від ступеня порушення функціонального стану серцево-судинної системи.

Матеріал та методи. Обстежено 25 хворих з ідіопатичною ЛГ віком (28,6 ± 2,7) року. Хворих розподілено на дві групи: з І—ІІ функціональним класом (ФК) за NYHA (14 хворих) і з ІІІ—ІV ФК за NYHA (11 хворих). Для оцінки функціонального стану серцево-судинної системи визначали толерантність хворих до фізичного навантаження за даними проби з 6-хвилинною ходьбою. Для оцінки систолічної функції ЛШ і ПШ та їхнього ремоделювання використовували загальноприйняті показники допплер-ЕхоКГ. Достовірність різниці показників у групах оцінювали за допомогою критерію Колмогорова—Смирнова, кореляційний аналіз проводили за допомогою лінійного коефіцієнта кореляції Пірсона.

Результати. Клінічні вияви ППСН І—ІІ ФК NYHA зумовлені задишкою за звичайного фізичного навантаження, тоді як ознаки системного венозного застою у вигляді нестійких периферійних набряків спостерігаються лише у 21,4 % хворих. У 90,9 % хворих з ІІІ—ІV ФК NYHA виявлено периферійні набряки, в тому числі стійкі — у 36,3 %, збільшення печінки — в 45,4 %. Дистанція 6-хвилинної ходьби досягла відповідно (517 ± 26) і (379 ± 40) м (р < 0,001) і була меншою, ніж у здорових: (560,2 ± 43,5) м; р < 0,05, лише при ІІІ—ІV ФК NYHA.

Систолічна функція ПШ в стані спокою у хворих з І—ІІ ФК NYHA характеризувалася збільшенням його діаметра: у парастернальному доступі — (28,7 ± 1,6) мм проти (31,4 ± 1,6) мм у здорових (р < 0,001). Це супроводжувалося зменшенням кінцеводіастолічного (КДІ), кінцевосистолічного (КСІ) і ударного (УІ) індексів ЛШ у стані спокою (відповідно на 23,0, 22,2 і 23,4 %; р < 0,05). У хворих з ІІІ—IV ФК NYHA, порівняно з пацієнтами з І—ІІ ФК NYHA за однакового рівня систолічного тиску в легеневій артерії (СТЛА) — відповідно (75,6 ± 5,9) і (85,4 ± 5,9) мм рт. ст.; р > 0,05, помічено подальше збільшення діаметра ПШ до (35,0 ± 2,7) мм; р < 0,001, зниження його фракції укорочення (ФУ) — (18,9 ± 0,8) проти (23,0 ± 2,0) %, і збільшення УІ ЛШ (на 41,2 %) за рахунок зменшення КДІ (на 43 %; всі р < 0,05). Виявлено достовірні кореляційні зв'язки ФК NYHA з відстанню 6-хвилинної ходьби і обох цих показників — з показниками систолічної функції ПШ і ЛШ у стані спокою (р < 0,05—0,001).

Висновки. Початкова ППСН І—ІІ ФК NYHA виявляється лише задишкою під час помірного фізичного навантаження, яка не зумовлює, однак, істотного зменшення відстані 6-хвилинної ходьби. Верифікувати її дають змогу зменшення УІ та збільшення діаметра ПШ у стані спокою. Зменшення відстані 6-хвилинної ходьби у хворих з ППСН асоціюється з подальшим зменшенням УІ в стані спокою внаслідок зменшення КДІ ЛШ через погіршення систолічної функції ПШ. Це супроводжується посиленням дилатації ПШ, правого передсердя та нижньої порожнистої вени.



Ключові слова: первинна правошлуночкова серцева недостатність, систолічна дисфункція правого шлуночка, функціональний стан серцево-судинної системи

 

Особенности клиники первичной правожелудочковой сердечной недостаточности и дисфункции миокарда желудочков сердца в состоянии покоя в зависимости от выраженности нарушения функционального состояния сердечно-сосудистой системы

Е.Н. Амосова, Л.Ф. Коноплева, Е.А. Гонза, Ю.В. Руденко

Цель работы. Оценить особенности клини ческих проявлений, систолической функции миокарда правого и левого желудочков (ПЖ и ЛЖ) сердца в состоянии покоя у больных с первичной правожелудочковой сердечной недостаточностью (ППСН), развившейся вследствие идиопатической легочной гипертензии (ЛГ), в зависимости от выраженности нарушения функционального состояния сердечно-сосудистой системы.

Материал и методы. Обследовано 25 больных с идиопатической ЛГ в возрасте (28,6 ± 2,7) года. Больные поделены на две группы: с І—ІІ функциональным классом (ФК) по NYHA (14 больных) и с ІІІ—ІV ФК по NYHA (11 больных). Для оценки функционального состояния сердечно-сосудистой системы определяли толерантность больных к физической нагрузке по данным 6-минутной ходьбы. Для оценки систолической функции ЛЖ и ПЖ и их ремоделирования использовали общепринятые показатели допплер-ЭхоКГ. Достоверность разницы показателей в группах определяли с помощью критерия Колмогорова—Смирнова, корреляционный анализ проводили с помощью линейного коэффициента корреляции Пирсона.

Результаты. Клинические проявления ППСН І—ІІ ФК NYHA обусловлены одышкой при обычной физической нагрузке, в то время как признаки системного венозного застоя в виде нестойких периферических отеков отмечаются только у 21,4 % больных. У 90,9 % больных с ІІІ—ІV ФК NYHA были периферические отеки, в том числе стойкие — у 36,3 %, увеличение печени — в 45,4 %. Дистанция 6-минутной ходьбы была соответственно (517 ± 26) и (379 ± 40) м (р < 0,001), то есть несколько снизилась по сравнению со здоровыми — (560,2 м ± 43,5) м; р < 0,05, только при ІІІ—ІV ФК NYHA.

Систолическая функция ПЖ в состоянии покоя у больных с І—ІІ ФК NYHA характеризовалась увеличением его диаметра (в парастернальном доступе — (28,7 ± 1,6) против (31,4 ± 1,6) мм у здоровых; р < 0,001) и сопровождалась уменьшением конечнодиастолического (КДИ), конечносистолического (КСИ) и ударного (УИ) индексов ЛЖ в состоянии покоя (соответственно на 23,0, 22,2 и 23,4 %; р < 0,05). У больных с ІІІ—IV ФК NYHA по сравнению с таковыми при І—ІІ ФК NYHA при одинаковом уровне систолического давления в легочной артерии — соответственно (75,6 ± 5,9) і (85,4 ± 5,9) мм рт. ст.; р > 0,05, отмечено дальнейшее увеличение диаметра ПЖ до (35,0 ± 2,7) мм; р < 0,001, снижение его фракции укорочения — (18,9 ± 0,8) против (23,0 ± 2,0) % и увеличение УИ ЛЖ (на 41,2 %) за счет уменьшения КДИ (на 43,0 %; все р < 0,05). Выявлены достоверные корреляционные связи ФК NYHA с дистанцией 6-минутной ходьбы и обоих этих показателей — с показателями систолической функции ПЖ и ЛЖ в состоянии покоя (р < 0,05—0,001).

Выводы. Начальная ППСН І—ІІ ФК NYHA проявляется только одышкой при умеренной физической нагрузке, которая не вызывает, однако, существенного уменьшения дистанции 6-минутной ходьбы. Верифицировать ее позволяют снижение УИ и увеличение диаметра ПЖ в состоянии покоя. Уменьшение дистанции 6-минутной ходьбы у больных с ППСН ассоциируется с дальнейшим снижением УИ в состоянии покоя вследствие снижения КДИ ЛЖ как результат ухудшения систолической функции ПЖ, сопровождающегося усилением дилатации ПЖ, правого предсердия и нижней полой вены.



Ключевые слова: первичная правожелудочковая сердечная недостаточность, систолическая дисфункция правого желудочка, функциональное состояние сердечно-сосудистой системы

11. оригінальні дослідження

 

Взаємозв'язок змін антиоксидантної системи і метаболізму азоту оксиду у хворих на хронічну хворобу нирок з артеріальною гіпертензією

І.І. Топчій, Т.В. Горбач, Т.М. Бондар

Мета: визначення вмісту стабільних метаболітів азоту оксиду (NO) у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) з хронічною хворобою нирок (ХХН) та його зв'язку з показниками антиоксидантної системи.

Матеріал і методи. Обстежено 113 хворих на ХХН I—III стадії і хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) II стадії з помірною АГ. З них було 57 чоловіків (50,4 %) і 56 жінок (49,6 %), середній вік (45,6 ± 5,4) року. Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб, порівнюваних за віком та статтю. I групу склали 37 хворих на ГХ II стадії, II — 34 хворі на хронічний гломерулонефрит (ХГН), III — 42 хворі з діабетичною нефропатією (ДН). Усім хворим проведено комплексне клінічне обстеження. Інструментальне обстеження передбачало: електрокардіографію в стані спокою, рентгенографію органів грудної клітки, кількісну двовимірну ехокардіографію і ехосоноскопію нирок. Для вивчення метаболізму NO визначали вміст L-аргініну за допомогою амінокислотного аналізатора ААА-339 (Чехія), рівень нітрит-аніону (NO2) в сироватці крові — спектрофотометричним методом з реактивом Гріса, вміст S-нітрозотіолу в плазмі крові — флюорометричним методом. Вміст загального NO, тобто суми його стабільних метаболітів (NO2 + NO3), визначали за допомогою набору реактивів "Total NO" виробництва RDS (Англія). Про активність процесів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) судили за вмістом малонового діальдегіду (МДА) в сироватці крові. Стан антиоксидантної системи оцінювали за вмістом SH-груп, активністю супероксиддисмутази (СОД), глутатіонпероксидази (ГПО), каталази (К) в сироватці крові.

Результати. У процесі дослідження показників про- і антиоксидантної систем крові встановлено, що вміст МДА був збільшений при ХГН — на 43,5 і 50,2 % (p < 0,01), при ДН — на 26,3 і 32,2 % (p < 0,05) порівняно відповідно з контролем і групою хворих на ГХ. Активність СОД була зниженою в I групі на 9,2 % (р < 0,05), у II — на 33,2 % (р < 0,01), в III — на 25,9 % (р < 0,01) порівняно з контролем. Активність ГПО, К і концентрація загальних SH-груп у хворих усіх груп була знижена порівняно з контролем (всі р < 0,05). У хворих всіх груп спостерігали значне зниження рівня субстрату NO-синтази L-аргініну: в 1,9 разу у хворих на ГХ (р < 0,05), в 9,3 разу — на ХГН (р < 0,01), в 4,6 разу — з ДН (р < 0,01). Знижувалися рівні маркера ендогенного синтезу NO нітрит-аніону: на 21,5 % — при ХГН (р < 0,05), на 23,1 % — при ДН (р < 0,05) порівняно з контролем. Встановлено оберену залежність між плазмовими рівнями S-нітрозотіолу і активністю ГПО в крові (r = –0,58, р < 0,05).

Висновки. При ХХН з вторинною АГ і ГХ зменшується кількість попередника NO L-аргініну і підвищується вміст стабільного метаболіту NO — S-нітрозотіолу. Підвищення кількості S-нітрозотіолу у хворих на АГ при ХХН може бути пов'язане із збільшенням активності індуцибельної NO-синтази і зменшенням активності ГПО.



Ключові слова: вторинна артеріальна гіпертензія, гіпертонічна хвороба, азоту оксид, L-аргінін, антиоксидантна система

 

Взаимосвязь изменений антиоксидантной системы и метаболизма азота оксида у больных хронической болезнью почек с артериальной гипертензией

И.И. Топчий, Т.В. Горбач, Т.Н. Бондарь

Цель: определение содержания стабильных метаболитов азота оксида (NO) у больных с артериальной гипертензией (АГ) с хронической болезнью почек (ХБП) и его связи с показателями антиоксидантной системы.

Материал и методы. Обследовано 113 больных ХБП I—III стадии и больных гипертонической болезнью (ГБ) II стадии с умеренной АГ. Из них — 57 мужчин (50,4 %) и 56 женщин (49,6 %), средний возраст (45,6 ± 5,4) года. Группу сравнения составили 20 практически здоровых лиц, соответствующих основным группам по полу и возрасту. I группу составили 37 больных ГБ II стадии, II — 34 больные хроническим гломерулонефритом (ХГН), III группу — 42 больные с диабетической нефропатией (ДН). Всем больным было проведено комплексное клиническое обследование. Инструментальное обследование включало: электрокардиографию в состоянии покоя, рентгенографию органов грудной клетки, количественную двухмерную эхокардиографию и эхосоноскопию почек. Для изучения метаболизма NO определяли содержание L-аргинина с помощью аминокислотного анализатора ААА-339 (Чехия), уровень нитрит-аниона (NO2) в сыворотке крови изучали спектрофотометрическим методом с реактивом Грисса, S-нитрозотиола в плазме крови — флюорометрическим методом. Содержание общего NO, представляющего сумму его стабильных метаболитов — (NO2 + NO3), определяли при помощи набора реактивов "Total NO" производства RDS (Англия). Об активности процессов перекисного окисления липидов (ПОЛ) судили по содержанию малонового диальдегида (МДА) в сыворотке крови. Состояние антиоксидантной системы оценивали по содержанию SH-групп, активности супероксиддисмутазы (СОД), глутатионпероксидазы (ГПО), каталазы (К) в сыворотке крови.

Результаты. При исследовании показателей про- и антиоксидантной систем крови установлено, что содержание МДА было увеличено при ХГН на 43,5 и 50,2 % (p < 0,01), при ДН — на 26,3 и 32,2 % (p < 0,05) по сравнению с контролем и с группой больных с ГБ соответственно. Активность СОД была снижена в I группе на 9,2 % (р < 0,05), во II — на 33,2 % (р < 0,01), в III — на 25,9 % (р < 0,01) по сравнению с контролем. Активность ГПО, К и концентрация общих SH-групп у больных всех групп была снижена в сравнении с контролем (все р < 0,05). У больных всех групп наблюдали значительное снижение уровня субстрата NO-синтазы L-аргинина: в 1,9 раза — у больных с ГБ (р < 0,05), в 9,3 раза — с ХГН (р < 0,01), в 4,6 раза — с ДН (р < 0,01). Снизился уровень маркера эндогенного синтеза NO нитрит-аниона: на 21,5 % — при ХГН (р < 0,05), на 23,1 % — при ДН (р < 0,05) по сравнению с контролем. Установлена обратная зависимость между плазменными уровнями S-нитрозотиола и активностью ГПО в крови (r = –0,58; р < 0,05).

Выводы. При ХБП с вторичной АГ и ГБ снижается количество предшественника NO L-аргинина и повышается количество стабильного метаболита NO S-нитрозотиола. Повышение количества S-нитрозотиола у больных АГ при ХБП может быть связано с увеличением активности индуцибельной NO-синтазы и уменьшением активности ГПО.



Ключевые слова: вторичная артериальная гипертензия, гипертоническая болезнь, азота оксид, L-аргинин, антиоксидантная система

12. оригінальні дослідження

 

Порівняльний аналіз частоти деяких чинників ризику щодо розвитку серцево-судинних хвороб у пацієнтів молодого та зрілого віку, котрі перенесли інфаркт міокарда

Д.І. Беш

Мета дослідження: порівняння частоти деяких чинників ризику серцево-судинних захворювань у хворих молодого (до 40 років) і старшого віку, які перенесли інфаркт міокарда (ІМ).

Матеріали та методи. Проведено анкетне опитування 105 хворих, які перенесли ІМ. Основну групу склали 75 осіб молодого віку (від 25 до 40 років включно), групу порівняння — 30 таких хворих, старших за 50 років (від 50 до 75 років). Дослідження проводили за допомогою спеціально розробленої анкети-опитувача, яка давала змогу провести детальний аналіз імовірних чинників ризику ІМ: куріння; контакти із ксенобіотиками; побутові умови; захворювання, які передували розвитку ІМ; наявність серцево-судинної патології в сімейному анамнезі; супутня патологія; алергійні реакції тощо.

Результати. Клінічні ознаки стенокардії відзначали у 22 (29,3 %) хворих основної групи і у 22 (73,3 %) (p < 0,001) групи порівняння, артеріальна гіпертензія (АГ) мала місце відповідно у 28,3 і 66,7 % пацієнтів, гіподинамія — у 17,3 і 50,0 %, ожиріння — у 15,0 і 57,7 %, цукровий діабет — у 3,3 % і 16,7 %, захворювання серцево-судинної системи (ІМ, інсульт) зустрічалися в сімейному анамнезі у 53,3 проти 23,3 % (всі р < 0,01—0,001). При цьому в основній групі курили 76,0 % осіб проти 33,3 % в групі порівняння, тривалий професійний контакт з ксенобіотиками було зареєстровано у 81,3 % осіб основної групи проти 23,3 % групи порівняння (всі р < 0,001). В основній групі переважали представники робітничих професій — 74,7 проти 33,3 %, р < 0,001.

Висновок. Розвитку ІМ в осіб молодого віку (до 40 років) значно частіше, ніж у хворих старшого віку, передують контакт з ксенобіотиками в анамнезі та куріння, тоді як стабільна стенокардія, АГ, ожиріння, цукровий діабет та гіподинамія спостерігаються значно рідше.



Ключові слова: інфаркт міокарда, молодий вік, чинники ризику

 

Сравнительный анализ частоты некоторых факторов риска сердечно-сосудистых заболеваний у больных молодого и зрелого возраста, которые перенесли инфаркт миокарда

Д.И. Беш

Цель исследования: сравнить частоту некоторых факторов риска сердечно-сосудистых заболеваний у больных молодого (до 40 лет) и старшего возраста, которые перенесли инфаркт миокарда (ИМ).

Материалы и методы. Проведен анкетный опрос 105 больных, которые перенесли ИМ. Основную группу составили 75 лиц молодого возраста (от 25 до 40 лет включительно), группу сравнения — 30 таких больных старше 50 лет (от 50 до 75 лет). Исследование проводили с помощью специально разработанной анкеты-опросника, которая позволяла провести детальный анализ возможных факторов риска ИМ: курение; контакт с ксенобиотиками; бытовые условия; заболевания, которые предшествовали развитию ИМ; наличие сердечно-сосудистой патологии в семейном анамнезе; сопутствующая патология; аллергические реакции.

Результаты. Клинические признаки стенокардии отмечали у 22 (29,3 %) больных основной группы и у 22 (73,3 %)
(p < 0,001) группы сравнения, артериальная гипертензия (АГ) имела место соответственно у 28,3 и 66,7 % пациентов, гиподинамия — у 17,3 и 50,0 %, ожирение — у 15,0 и 57,7 %, сахарный диабет — у 3,3 и 16,7 %, заболевания сердечно-сосудистой системы (ИМ, инсульт) встречались в семейном анамнезе у 53,3 % пациентов против 23,3 % (все р < 0,01—0,001). При этом в основной группе курили 76,0 % лиц против 33,3 % в группе сравнения, длительный профессиональный контакт с ксенобиотиками был зарегистрирован у 81,3 % лиц против 23,3 % (все р < 0,001). В основной группе преобладали представители рабочих профессий — 74,7 % против 33,3 %, р < 0,001.

Вывод. Развитию ИМ у лиц молодого возраста (до 40 лет) значительно чаще, чем у больных старшего возраста, предшествуют контакт с ксенобиотиками в анамнезе и курение, тогда как стабильная стенокардия, АГ, ожирение, сахарный диабет и гиподинамия отмечаются значительно реже.



Ключевые слова: инфаркт миокарда, молодой возраст, факторы риска

13. огляди

 

Місце антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ в лікуванні хронічної серцевої недостатності

О.Й. Жарінов

Ідея застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ (АРА ІІ) для лікування хронічної серцевої недостатності (ХСН) полягає у намаганні уникнути деяких побічних ефектів інгібіторів ангіотензиноперетворювального ферменту (ІАПФ), забезпечити повнішу блокаду ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та поліпшити прихильність хворих до лікування. Результати клінічних досліджень дають достатньо підстав для введення АРА ІІ в стандарти лікування ХСН. З позицій доказової медицини та з огляду на співвідношення вартості й ефективності АРА ІІ (лосартан, кандесартан) є найкращими альтернативними щодо ІАПФ засобами лікування ХСН у разі непереносності останніх. Призначення АРА ІІ як доповнення до ІАПФ не сприяє зменшенню летальності, але дає змогу поліпшити контроль симптомів ХСН та посилити ефект профілактики декомпенсації порушень кровообігу. Поєднання препаратів з групи АРА ІІ (зокрема, кандесартану і вальсартану) з ІАПФ особливо доцільне в разі обмежень для терапії іншими нейрогуморальними модуляторами.



Ключові слова: антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, хронічна серцева недостатність, інгібітори ангіотензиноперетворювального ферменту

 

Место антагонистов рецепторов ангиотензина ІІ в лечении хронической сердечной недостаточности

О.И. Жаринов

Идея применения антагонистов рецепторов ангиотензина ІІ (АРА ІІ) для лечения хронической сердечной недостаточности (ХСН) состоит в намерении избежать некоторых побочных эффектов ингибиторов ангиотензинпревращающего фермента (ИАПФ), обеспечить более полную блокаду ренин-ангиотензин-альдостероновой системы и улучшить податливость больных к лечению. Результаты клинических исследований дают достаточно оснований для включения АРА ІІ в стандарты ведения больных с ХСН. С позиций доказательной медицины и с учетом соотношения стоимости и эффективности АРА ІІ (лосартан, кандесартан) являются лучшими альтернативными касательно ИАПФ средствами лечения ХСН при непереносимости последних. Назначение АРА ІІ в дополнение к ИАПФ не сопровождается уменьшением летальности, однако позволяет улучшить контроль симптомов ХСН и усилить эффект профилактики декомпенсации нарушений кровообращения. Сочетание препаратов из группы АРА ІІ (в частности, кандесартана и вальсартана) с ИАПФ особенно целесообразно при ограничениях для терапии другими нейрогуморальными модуляторами.



Ключевые слова: антагонисты рецепторов ангиотензина ІІ, хроническая сердечная недостаточность, ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента

14. огляди

 

Концепція селективного специфічного інгібування If-каналів у кардіології: клінічне значення

К.М. Амосова

Збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС) асоціюється з підвищеною летальністю, що особливо помітно у хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС). Переважно за рахунок зменшення ЧСС реалізується антиішемічний ефект бета-адреноблокаторів (БАБ), що супроводжується поліпшенням виживання хворих, котрі перехворіли на інфаркт міокарда і потерпають від серцевої недостатності. Але БАБ мають цілу низку протипоказань і побічних впливів, що істотно обмежує можливості їхнього застосування і обумовлює актуальність створення препаратів з негативним хронотропним ефектом іншого механізму дії. Такими препаратами є селективні й специфічні блокаторі If-натрієвих і калієвих каналів пейсмейкерних клітин, першим представником яких є івабрадин. У низці контрольованих досліджень продемонстровано його клінічно значущий антиангінальний та антиішемічний ефект у хворих на стабільну стенокардію, що порівнюваний з таким у разі терапії БАБ і блокаторами кальцієвих каналів. Важливою перевагою івабрадину перед антиангінальними засобами є те, що він не має побічних впливів, окрім минущого порушення зору, яке спричинило припинення лікування менш ніж у 1 % хворих. Івабрадин показаний передусім хворим на стабільну стенокардію з протипоказаннями до застосування БАБ і в разі неможливості застосування цих препаратів через побічні дії, а також хворим на вазоспастичну та мікросудинну стенокардію. Використання специфічних блокаторів If-каналів є також досить перспективним при гострій лівошлуночковій недостатності, що вимагає тривалого введення симпатоміметичних амінів, і при діастолічній серцевій недостатності у хворих на ІХС, особливо в разі схильності до синусової тахікардії.



Ключові слова: інгібітори If-каналів, івабрадин, стенокардія

 

Концепция селективного специфического ингибирования If-каналов в кардиологии: клиническое значение

Е.Н. Амосова

Увеличение частоты сердечных сокращений (ЧСС) ассоциируется с повышенной летальностью, что особенно выражено у больных ишемической болезнью сердца (ИБС). Преимущественно за счет уменьшения ЧСС реализуется антиишемический эффект бета-адреноблокаторов (БАБ), что сопровождается улучшением выживаемости больных, перенесших инфаркт миокарда и страдающих сердечной недостаточностью. БАБ, однако, имеют целый ряд противопоказаний и побочных действий, что существенно ограничивает возможности их применения и обуславливает актуальность создания препаратов с отрицательным хронотропным эффектом иного механизма действия. Такими препаратами являются селективные и специфические блокаторы If натриевых и калиевых каналов пейсмейкерных клеток, первым представителем которых является ивабрадин. В ряде контролированных исследований продемонстрирован его клинически значимый антиангинальный и антиишемический эффект у больных стабильной стенокардией, сопоставимый с таковым при терапии БАБ и блокаторами кальциевых каналов. Важным преимуществом ивабрадина перед существующими антиангинальными средствами является отсутствие побочных действий, кроме преходящего своеобразного нарушения зрения, которое стало причиной прекращения лечения менее чем у 1 % больных. Ивабрадин показан, в первую очередь, больным стабильной стенокардией с наличием противопоказаний к приему БАБ и при невозможности применения этих препаратов из-за побочных действий, а также больным вазоспастической и микрососудистой стенокардией. Использование специфических блокаторов If каналов представляется также весьма перспективным при острой левожелудочковой недостаточности, требующей длительного введения симпатомиметических аминов, и диастолической сердечной недостаточности у больных ИБС, особенно при склонности к синусовой тахикардии.



Ключевые слова: ингибиторы If-каналов, ивабрадин, стенокардия

15. огляди

 

Варіанти клінічного перебігу облітеруючого тромбангіїту (хвороби Бюргера)

М.М. Багрій, В.І. Сливка

Хвороба Бюргера належить до рідкісних форм васкулітів. Маловідома широкому колу лікарів хвороба, хоча може зустрічатися в практиці будь-якого фахівця. У клінічній картині домінує ураження вен та артерій нижніх і верхніх кінцівок: мігруючий тромбофлебіт, біль у стані спокою, ішемічні некрози, переміжна кульгавість, синдром Рейно. У динаміці розвитку тромбангіїту можлива генералізація процесу з ураженням судин інших органів. З огляду на це виділяють кілька форм хвороби з вісцеральними виявами: вісцеральну та вісцерально-периферійну форми з переважним ураженням серця, мозку й органів травлення.



Ключові слова: облітеруючий тромбангіїт (хвороба Бюргера), мігруючий тромбофлебіт, артеріїт

 

Варианты клинического течения облитерирующего тромбангиита (болезни Бюргера)

Н.Н. Багрий, В.И. Слывка

Болезнь Бюргера принадлежит к редким формам васкулита. Заболевание малоизвестно широкому кругу врачей, хотя может встречаться в практике любого специалиста. В клинической картине доминирует поражение вен и артерий нижних и верхних конечностей: мигрирующий тромбофлебит, боль в состоянии покоя, ишемические некрозы, перемежающаяся хромота, синдром Рейно. В динамике развития тромбангиита возможна генерализация процесса с поражением сосудов других органов. В связи с этим выделяют несколько форм заболевания с висцеральными проявлениями: висцеральную и висцерально-периферическую формы с подавляющим поражением сердца, мозга и органов пищеварения.



Ключевые слова: облитерирующий тромбангиит (болезнь Бюргера), мигрирующий тромбофлебит, артериит

16. випадок з практики

 

Досвід застосування катетерної радіочастотної абляції паранодальних шляхів серця в період гестації

В.К. Гринь, Д.Л. Харитончик, А.С. Кузнєцов, А.В. Чурилов, Е.А. Соловйова

Проблема ведення вагітності в жінок з порушенням серцевого ритму й провідності набуває актуального значення. Часті екстрасистолії становлять групу прогностично несприятливих порушень серцевого ритму, особливо у вагітних. Серед пароксизмальних порушень ритму у вагітних найчастіше зустрічається пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, що пов'язано з кардіальною патологією.

Мета роботи — опис досвіду застосування радіочастотної абляції паранодальних провідних шляхів серця у вагітних з пароксизмальною тахікардією.

Матеріали і методи. Пацієнтка Б., 27 років, вагітна вперше, госпіталізована у відділення кардіохірургії Інституту невідкладної і відновної хірургії ім. В.К. Гусака зі скаргами на виражену слабкість, напади прискореного серцебиття до 180 за хвилину. Зазначені скарги вперше з'явилися 11 років тому. Пацієнтка неодноразово лікувалася амбулаторно і стаціонарно. Комплекс медикаментозної терапії включав антиаритмічні препарати. За період вагітності напади тахікардії почастішали. Раніше було діагностовано тахікардію АВ-з'єднання. Діагноз: ідіопатична пароксизмальна тахікардія з AВ-з'єднання. Хронічна серцева недостатність нульового ступеня. Вагітність перша, 33—34 тиж. Виконано операцію: катетерна радіочастотна абляція паранодальних шляхів. Перебіг післяопераційного періоду без ускладнень. Матка в нормотонусі, серцебиття плода ритмічне, до 148 за 1 хв, кардіотокограма відповідає терміну вагітності без ознак внутрішньоутробної гіпоксії плода. Вагітність завершилася терміновими патологічними пологами доношеним плодом.

Результати. Серцево-судинна система піддається значним адаптаційно-динамічним змінам, починаючи з перших тижнів вагітності. Зміни гормонального тла впливають на діяльність серця. Естрогени збільшують збудливість міометрія. У хворих з пароксизмальними надшлуночковими тахікардіями поряд із загрозою серцево-судинних ускладнень є високий анестезіологічний ризик. Адекватна стабілізація серцевої діяльності у вагітних з порушеннями ритму є необхідним чинником успішного перебігу вагітності і пологів.



Ключові слова: пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, катетерна радіочастотна абляція, вагітність

 

Опыт применения катетерной радиочастотной абляции паранодальных путей сердца в период гестации

В.К. Гринь, Д.Л. Харитончик, А.С. Кузнецов, А.В. Чурилов, Е.А. Соловьёва

Проблемы ведения беременности у женщин с нарушением сердечного ритма и проводимости приобретают актуальное значение. Частые экстрасистолии составляют группу прогностически неблагоприятных нарушений сердечного ритма, особенно у беременных. Среди пароксизмальных нарушений ритма у беременных наиболее часто встречается пароксизмальная наджелудочковая тахикардия, что связано с кардиальной патологией.

Цель работы — описание опыта применения радиочастотной абляции паранодальных проводящих путей сердца у беременной с пароксизмальной тахикардией.

Материалы и методы. Пациентка Б., 27 лет, первобеременная, поступила в отделение кардиохирургии Института неотложной и восстановительной хирургии им. В.К. Гусака с жалобами на выраженную слабость, приступы учащенного сердцебиения до 180 в 1 мин. Указанные жалобы впервые появились 11 лет назад. Пациентка неоднократно лечилась амбулаторно и стационарно. Комплекс медикаментозной терапии включал антиаритмические препараты. За период беременности приступы тахикардии участились. Ранее была диагностирована тахикардия АВ-соединения. Диагноз: идиопатическая пароксизмальная тахикардия из AВ-соединения. Хроническая сердечная недостаточность нулевой степени. Беременность первая, 33—34 нед. Выполнена операция: катетерная радиочастотная абляция паранодальных путей. Течение послеоперационного периода гладкое. Матка в нормотонусе, сердцебиение плода ритмичное, до 148 в 1 мин, кардиотокограмма соответствует сроку беременности без признаков внутриутробной гипоксии плода. Беременность завершилась срочными патологическими родами доношенным плодом.

Результаты. Сердечно-сосудистая система подвергается значительным адаптационно-динамическим изменениям, начиная с первых недель беременности. Изменения гормонального фона влияют на деятельность сердца. Эстрогены увеличивают возбудимость миометрия. У больных с пароксизмальными наджелудочковыми тахикардиями наряду с угрозой сердечно-сосудистых осложнений имеется высокий анестезиологический риск. Адекватная стабилизация сердечной деятельности у беременных с нарушениями ритма является необходимым фактором успешного течения беременности и родов.



Ключевые слова: пароксизмальная наджелудочковая тахикардия, катетерная радиочастотная абляция, беременность


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»